Духовне життя суспільства

Структура суспільної свідомості представлена різними рівнями, сферами та формами (або видами).

За гносеологічним критерієм у суспільній свідомості виділяють буденний і теоретичний рівні. В буденній свідомості відображається буття людей, соціальних груп, уся сукупність суспільних відносин і процесів, в їх переломленні через повсякденний досвід. Тут ще  немає проникнення в глибоку сутність наукового розуміння закономірностей соціальних процесів. На теоретичному рівні здійснюється пізнання сутності, закономірностей, тенденцій розвитку соціальних явищ, створюються узагальнені понятійні моделі, концепції. Це рівень діяльності спеціалістів – учених, дослідників.

За соціологічним критерієм розрізняють такі сфери суспільної свідомості, як суспільна психологія, ідеологія та наука. Суспільна психологія – це сукупність психічних явищ, процесів, особливостей, характеристик людей певних соціальних спільностей;  це психологічний бік взаємодії, взаємовпливу людей. До суспільної психології відносяться колективні уявлення, думки й гадки, вірування, передсуди, а також колективні емоції, настрої, афекти, мрії, прагнення, типові психологічні установки, звички, традиції, риси характеру, особливості менталітету тощо. [10:304]

Вивчаючи суспільну психологію, ми розглядаємо свідомість як функціонуючу, вплетену в повсякденне життя людських спільностей.  Тому буденну свідомість ще називають повсякденною. Ми досліджуємо такі явища, як взаємне навіювання, наслідування, конформізм, нонконформізм, негативізм і т.п. При цьому дуже важливе значення має вивчення громадської думки, механізмів її формування, способів впливу на неї.

Свої психологічні особливості мають люди різних соціальних груп, станів, класів, національностей, професій, вікових категорій тощо.

Іншу сферу суспільної свідомості становить ідеологія – система поглядів, ідей, учень, яка в узагальненій, теоретизованій формі виражає позиції, інтереси, прагнення певних соціальних спільностей. Ідеологія – на відміну від соціальної психології, яка формується значною мірою стихійно, - це продукт спеціальної, цілеспрямованої діяльності мислителів, політичних діячів, юристів, моралістів, мистецтвознавців, богословів, філософів і т.п. з позицій інтересів певного класу. Вона викладається у відповідних документах, трактатах, різного роду публікаціях, поширюється засобами масової інформації. Ідеологія може бути істинним або перекрученим, ілюзорним вираженням  соціальних інтересів, мати прогресивний або реакційний характер, сприяти або перешкоджати розв’язанню назрілих історичних завдань.

Ідеологію треба відрізняти від науки, хоч вони можуть мати риси схожості, «точки зіткнення», а інколи й переплітатися. Для науки головне – істина, яка в своєму змісті не залежить від будь-чиїх інтересів чи прагнень.

У структурі суспільної свідомості виділяють такі її форми, як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська і науки, які склалися історично – на основі багатоманітності людської діяльності й суспільних відносин. [10:305]

Критерії розрізнення форм суспільної свідомості такі:

* предмет відображення. Загальним об’єктом відображення для суспільної свідомості є суспільне буття (а ширше – вся дійсність, в якій живе людина), це буття багатогранне, і предметами відображення для різних форм суспільної свідомості є відповідно його грані. Крім того, кожна форма суспільної свідомості пов’язана з певним видом суспільних відносин і діяльності, з відповідними соціальними інститутами;

* спосіб відображення. Скажімо, політична і правова свідомість, філософія відображають буття в понятійній (концептуальній) формі; естетична свідомість – в чуттєво-образній; для релігії характерне уявне роздвоєння світу на природний і надприродний; для моралі (як і для права) – нормативність, формулювання й  обґрунтування норм, правил людської поведінки;

* функції.  Політична свідомість спрямовує людську діяльність у сфері управління,  владних відносин, виражає ставлення до державної влади і т.п. Право і мораль – форми нормативного  регулювання людської поведінки, що забезпечують упорядкований характер співжиття  в суспільстві. Мистецтво – форма художньо – образного  освоєння світу і своєї власної (людської) сутності. В ньому яскраво виражене  творче начало. Релігія – спосіб ілюзорної компенсації того, чого людині не  вистачає в житті, вираження потреби в розумному і справедливому світопорядку. Філософія виконує світоглядну, гносеологічну (пізнавальну), методологічну та інші функції;

* співвідношення інтелектуального й емоційного елементів.  Інтелектуальний є головним і визначальним у політичній, правовій, філософській свідомості, емоційний – у моральній, естетичній, релігійній.

Історія виникнення й розвитку різних форм суспільної свідомості неоднакова. Моральна, естетична й релігійна є найдавнішими, вони зародилися ще при первіснообщинному ладі. Тоді суспільна свідомість ще не була розчленованою, тобто мала синкретичний характер. Окремі її форми не відділялися  чітко одна від одної, так само як перепліталися елементи істинних знань з міфологічними уявленнями. Лише з утворенням цивілізованого суспільства, формування соціально – класової культури, державного ладу, зародженням і розвитком наукового пізнання виникають політична, правова, філософська форми   свідомості.[10:306]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Діалектика духовного життя суспільства

Життя людини протікає на різних рівнях – індивідуальному та суспільному. Тому й духовне життя людини розглядається як індивідуальне духовне життя суспільства, духовне життя людства. Безумовно, духовне життя людини і суспільства нерозривно пов'язані між собою, наче «вкладені» одна в одну і водночас мають різну специфіку.[6]

Характерною рисою сучасної духовної ситуації є її найглибша суперечливість. З одного боку, в ній є надія на краще життя, захоплюючі дух перспективи. З іншого – вона несе тривоги і побоювання, оскільки окрема людина залишається на самоті, губиться в грандіозності того, що відбувається, море інформації, втрачає гарантії захищеності. [5]

  Відчуття суперечливості сучасного духовного життя наростає в міру того, як блискуче перемагають в науці, техніці, медицині, збільшується фінансова могутність, зростає комфорт і добробут людей, купується більш висока якість життя. Виявляється, що досягнення науки, техніки та медицини можуть бути використані не на благо, а на шкоду людині. Заради грошей, комфорту одні люди здатні нещадно знищувати інших. [4]

 Таким чином, головна суперечність часу полягає в тому, що науково-технічний прогрес не супроводжується прогресом моральним. Швидше навпаки: захоплені пропагованими світлими перспективами, великі маси людей втрачають власні моральні опори, вбачають в духовності та культурі якийсь баласт, який не відповідає новій епосі. 

Таким чином, науково-технічний прогрес виступає фактором ускладнення духовного життя суспільства. Він характеризується властивістю принципової непередбачуваності своїх наслідків, в ряду яких виявляються і ті, які мають деструктивні виявлення. Людина, отже, повинна знаходитися в постійній готовності, щоб вміти відповісти на виклики породженого ним самим штучного світу. [3]

Справа в тому, що природа соціального буття така, що людина всюди стикається з найскладнішою діалектикою добра і зла. Ці проблеми намагалися вирішити найсильніші людські уми. І все ж приховані причини цієї діалектики, направляючі розвиток суспільства, залишаються поки непізнаними. Тому сила, насильство, страждання – поки неминучі супутники людського життя.

Культура, цивілізація, демократія, які повинні, здавалося б, пом'якшити звичаї, залишаються тонким шаром лакування, під яким ховаються безодні дикості і варварства. Цей шар час від часу проривається то в одному місці, то в іншому, а то і в декількох відразу, і людство опиняється на краю безодні жахів, звірств і гидоти. І це при тому, що існує держава, що не дозволяє скотитися в цю безодню і зберігає хоча б видимість цивілізованості. І та ж трагічна діалектика людського буття змушує зводити інститути для приборкання власних пристрастей, то руйнувати їх силою тих же пристрастей. [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. Духовне життя суспільства виступає і як відносно самостійна сфера суспільного життя. Розподіл праці та соціальна диференціація суспільства привели до того, що духовна діяльність відокремилася в самостійний вид виробництва і стала заняттям окремих спільностей людей. Так виникла духовна сфера суспільного життя – один з рівнів духовного життя суспільства, що зв'язаний з спеціалізованим духовним виробництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, що професійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей.   2. Отже, духовна сфера – це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білодід Ю.М. Філософія: український світоглядний акцент: Навч. посібник для вищих навчальних закладів. – К.: «Кондор», 2006. – 356 с.
2. Білодід Ю.М. Духовність: сутність, структура, функції. – Житомир, 2003.
3. Барно О.М. Духовність народу – найвища цінність держави // Духовність українства. – 2002.- № 4.
4. Бойченко І.  Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч.закладів. – К. : Знання, 2000. – 724 с.
5. Духовне оновлення суспільства. – К. , 1990.
6. Кириленко Г.Г.  Філософський словник: Довідник студента. –М., 2002.
7. Сморж Л.О. Філософія: Навч. посібник. – К: Кондор, 2004.- 416 с.
8. Філософія. Кредитно – модульний курс. Конспект лекцій. Навчальний посібник. – Львів, 2009.- 292 с.
9. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с.

10. Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – К. : «Кондор». – 2003. – 352 с.