Феноменологічна герменевтика Поля Рікера

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ІВАНА  ФРАНКА

ФІЛОСОФСЬКИЙ  ФАКУЛЬТЕТ 

КАФЕДРА ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з герменевтики

на  тему:

Феноменологічна герменевтика Поля Рікера

 

 

 

Студента  ІІІ курсу групи ФФФ – 31

                                                      Напрямку підготовки «Філософія»

                                          Спеціальності «Філософія»

                   Дербака Р. В.

 

 

 

                                                           Керівник:______________________

                                                            ______________________________           

                                                         Національна шкала________

                                                            Кількість балів:____Оцінка: ECTS___

                                      

 

Члени комісії      ______________________________

                                                                 ______________________________

______________________________

 

 

 

 

Львів – 2013

 

Зміст

 

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. П. РІКЕР ЯК ПРЕДСТАВНИК ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ. ГЕРМЕНЕВТИКА ЯК ОДИН З НАПРЯМКІВ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ ХХ СТОЛІТТЯ......................5

Розділ 2. Концепція феноменологічної герменевтики П. Рікера…………………………………………………………………..11

2.1. гЕРМЕНЕВТИЧНА ДУГА В КОНЦЕПЦІЇ  ФЕНОМЕНОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ  п. рІКЕРА…………...16

Розділ 3. Герменевтика символа і тексту П. Рікера 19

Висновок 24

Список використаної літератури 25

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В наш час все частіше ставиться питання про шляхи розвитку філософії, ведеться пошук нової парадигми мислення, яка відповідала б сучасним духовним потребам людства, сформованим під впливом політичних, економічних і соціальних умов. Сьогодні необхідно усвідомити ідеї, здатні вказати цілі філософського дослідження і позначити шляхи для їх досягнення. У цьому зв'язку, звернення до інтелектуального досвіду філософської герменевтики, яка прагне пролити світло на фундаментальні умови феномену розуміння у всіх його способах (наукових і позанаукових), є актуальним і своєчасним. Користуючись широким впливом у світі науки філософська герменевтика створює на основі розроблених нею концептуальних схем, теоретико-методологічних підходів специфічні типи філософствування, домінуючі ціннісно-світоглядні установки, які значною мірою визначають характер сучасних дискусій з різноманітних тем і проблем. Особливої ​​уваги заслуговують ідеї одного з найвидатніших представників герменевтичної філософії - французького мислителя Поля Рікера.

Поль  Рікер (1913-2005) - це саме та постать, яка об'єднала у своїй творчості всі основні тенденції розвитку сучасної філософії. Синтезувавши різні філософські концепції, течії, він прагнув зберегти плюралізм суджень, визначити міру компетентності та дослідницькі можливості кожного з них і узгодити в єдиній, багатоплановій і багатогранній концепції - феноменологічній герменевтиці. Вся його наукова робота являє собою цікаві відкриття в галузі філософії, теології, психології.

П. Рікер належить до числа класиків сучасної філософії. Його інтереси носять універсальний характер. Інтелектуальна спадщина Рікера містить безліч аспектів, найважливішим з яких є герменевтика. У своїх роботах він акцентує увагу на проблемі взаємодії і взаєморозуміння людей, їх спілкуванні і спільному бутті. Його філософію характеризує систематичність і діалектико-критичне мислення. Роботи Рікера сприяли розвитку різних областей філософського знання, включаючи історію філософії, естетику, метафізику, екзистенціалізм, феноменологію, герменевтику, структуралізм, психоаналіз, теорію інтерпретації, теорію дії, філософію мови, теорію оповіді, філософію релігії, моральну і політичну філософію, методологію гуманітарних наук .

Ім'я  Рікера сьогодні знаходиться поряд з визнаними класиками сучасної філософської герменевтики - М. Гайдеггером і Г.-Г. Гадамером. У своїй творчості при вирішенні конкретних теоретичних проблем він постійно прагнув використовувати поняття і технічні прийоми, розроблені в рамках основних європейських традицій мислення.

В еволюції герменевтики Рікера можна умовно виділити три періоди: рання герменевтика, представлена ​​в роботі «Символізм зла» (1960); середній період його герменевтики, пов'язаний з роботою «Фрейд і філософія» (1965), Пізня герменевтика, викладена в книгах «Правило метафори» (1975), «Час і розповідь», «Я - сам як інший»(1990). Всі три стадії еволюції герменевтики Рікера мають відношення до феноменології. Але що собою являє данне відношення? Відповідь на це питання вимагає спеціального розгляду. Важливо дослідити, в якому саме напрямку і як Рікер переробив феноменологію.

Незважаючи на значні зусилля фахівців, що додаються до аналізу герменевтичної філософії Рікера, багато що ще залишається спірним і невизначеним в оцінці творчості цього видатного мислителя. Актуальною залишається проблема адекватного прочитання його текстів, осмислення і розуміння його філософської інтуїції.

Структурно курсова робота складається  зі вступу, 3 розділів, висновку та списку використаної літератури. За обсягом -

Розділ 1.  П. Рікер як представник філософської герменевтики. Герменевтика як один з напрямків світової філософської думки ХХ століття

 

Щоб зрозуміти філософію П. Рікера, його дослідження проблем свідомості, мови, розуміння тексту, а в кінцевому підсумку - людського взаєморозуміння, необхідно ознайомитися з філософською герменевтикою та представниками цього філософського напряму, які вплинули на становлення вченого.

Герменевтика - мистецтво і теорія тлумачення тексту. Початок герменевтики сягає античності. Одним з перших творів, безпосередньо пов'язаних з розглядом герменевтичної проблематики, прийнято вважати твір Арістотеля «Про тлумачення». З виникненням християнства мистецтво і теорія тлумачення на довгий час стали розглядатися як інструмент правильного розуміння Біблії. Християнські богослови перших століть християнської ери виділили в священному тексті декілька смислових рівнів. За першим, тобто буквальним змістом вони прагнули виявити більш глибокий, духовний зміст біблійного послання. Тим самим вони звернули увагу на те, що текст може мати складну, багатозначну структуру. З плином часу герменевтика все більше набувала загальнокультурне і філософське звучання¹.

На початку XIX ст. філософ і протестантський  теолог Ф. Шлейермахер (1768-1834) значно розширив поняття герменевтики, розглядаючи можливість її застосування не тільки до Біблії, а й до інших текстів. Для нього герменевтика стала способом розуміння характеру і психології автора тексту. Цим вона відрізнялася від інших методів, застосовуваних у роботі з текстом, - діалектики і граматики, спрямованих відповідно на те, про що йде мова в тексті (предметний зміст), і на вивчення структури тексту, що не залежить від індивідуального стилю його автора.

Праці Ф. Шлейермахера поклали початок бурхливому розвитку герменевтичної проблематики. Герменевтика охоплювала все більш різноманітні сфери реальності, включаючи їх в орбіту герменевтичного розгляду. При цьому її спрямованість на осягнення внутрішнього світу автора тексту і в кінцевому підсумку конкретної людини, що виробляє той чи інший текст, залишалася незмінною.

Важливий етап у подальшому розширенні сфери герменевтики пов'язаний з ім'ям німецького філософа В. Дільтея (1833-1911). Він пов'язав з герменевтикою велику область знання, зайняту вивченням культури та історії - «науки про дух». В їх число так чи інакше потрапляли всі науки, що вивчають суспільство і людину. З точки зору німецького філософа, всі вони неминуче стикаються із завданням розуміння внутрішнього світу автора тексту, оскільки реконструюють картину подій за допомогою звернення до письмових свідчень, отже, зайняті інтерпретацією текстів культури. В.Дильтей вважав, що відтворити минуле можна лише за умови правильної інтерпретації тексту джерел, а для цього важливо зрозуміти психологію автора, його мотиви, менталітет, спосіб життя і думки. Дослідник не в змозі адекватно відтворити колишні факти, якщо не зможе прийняти до уваги психологію творця документа.

Підкреслене В. Дильтеєм значення герменевтичного завдання для реконструкції подій і явищ суспільного життя, а також його зв'язок з уважним ставленням до внутрішнього світу людей, які стали складовою частиною предмета вивчення, були сприйняті подальшим розвитком науки і філософії. З часу В. Дільтея герменевтика тісно пов'язана з комплексом наук про людину і суспільство. Вона стала розглядатися в якості одного з найважливіших методів соціально-гуманітарних дисциплін. Таке розуміння стало етапом на шляху розширення поняття герменевтики. Наступний крок був зроблений в XX ст. і був пов'язаний з виникненням філософської герменевтики. Філософська герменевтика в повному обсязі сприйняла всі досягнення герменевтики як методу соціально-гуманітарних наук. У її рамках, зокрема, підкреслюється значення вивчення тексту для пізнання людини і суспільного життя.

Справді, історик, літературознавець, культуролог і інші спеціалісти в галузі гуманітарних наук пізнають предмети своїх дисциплін не інакше, як через вивчення відповідних текстів. Пізнання духовного життя суспільства і людини принципово відрізняється від пізнання природи: осягнути духовне життя стає можливим тільки через розкриття багатозначності тексту. Це пов'язано з тим, що людський світ недостатньо описати в його зовнішніх проявах, бо в цьому випадку може виявитися втраченим те головне, що складає собою суть данного культурного феномену. Духовний світ повинен відкритися внутрішньому почуттю людини. Крім того, сам індивід який пізнає є частиною пізнаваної ним реальності, тобто суспільства, саме тому пізнання історії та культури є одночасно процес формування і вираження в нових творах (текстах культури) внутрішнього світу того, хто здійснює пізнання. Таким чином, пізнання і життя людини в культурі (у суспільстві) постійно рухаються по шляху інтерпретації текстів, розуміння через них духовного світу до нових текстів і т. п. На тій обставині, що життя людини в суті своїй і складається саме з інтерпретації і розуміння і концентрує свою увагу філософська герменевтика. Розуміння та інтерпретація стають її основними поняттями.

Виникнення філософської герменевтики означало, що із вчення про метод пізнання вона перетворювалася на вчення про буття, «Людина є істота, буття якого полягає в розумінні» - так формулюється основна теза філософської герменевтики. Розуміння виявляється не тільки способом пізнання, а й способом існування людини. Найбільш відомими представниками філософської герменевтики стали Х.-Г. Гадамер, П. Рікер, Р. Кун, А. Апель, Е. Коррет. Цілий ряд її основоположних ідей були розвинені М. Гайдеггером.

Інтерпретація є процесом проникнення в глиб смислової структури тексту. «Інтерпретувати означає йти від явного сенсу до прихованого», - зазначає П. Рікер². Інтерпретація підпорядкована завданню розуміння - головного герменевтичного завдання. На якому шляху досяжне розуміння, яке слід визнати адекватним, і які методи відповідають завданню розуміння, - такими є питання, які зумовлюють основну проблематику герменевтики. У цьому зв'язку в ній виникає ідея, що отримала назву ідеї герменевтичного кола.

У Ф. Шлейермахера герменевтичне коло - це принцип розуміння тексту, заснований на взаємозв'язку частини і цілого: розуміння цілого складається з розуміння окремих частин, а для розуміння частин необхідне розуміння цілого. З цієї точки зору розуміння тексту є рух по колу від цілого до частини і від частини до цілого. Частина і ціле - поняття співвідносні. Текст є частиною по відношенню до всієї творчості автора, яка в свою чергу – є  частиною відповідного жанру або всієї літератури. Крім того, текст є частиною душевного життя автора. У В. Дільтея в якості елементів герменевтичного кола (частини і цілого) виступають текст і біографія його автора.

Ідея герменевтичного кола також припускає, що безпричинного розуміння не існує. До того як взятися за вирішення завдання розуміння будь-якого тексту або простого висловлювання, суб'єкт так чи інакше має деяке уявлення про те, що належить зрозуміти. Суб'єкт вже налаштований на певну «хвилю», несвідомо очікує від сприйманого тексту того, що відповідає його уявленням про сенс тексту. В епоху, коли об'єктом тлумачення була виключно Біблія, передумовою розуміння її тексту виступала віра в істинність священного тексту. З точки зору сучасної герменевтики завжди існує деяке передрозуміння. Це первинне розуміння, являється попереднім до подальшого поглиблення в зміст тексту. Згідно з М. Гайдеггером, як тільки в тексті починає прояснюватися якийсь сенс, інтерпретатор робить попередній начерк сенсу всього тексту. Разом з тим первинне прояснення сенсу стає можливим завдяки тому, що інтерпретатор з самого початку очікує знайти певний сенс у тексті. Розробка попереднього начерку змісту тексту і його послідовний перегляд і є процесом розуміння смислу тексту. Зміст первинного розуміння визначається у своїх найфундаментальніших рисах традицій гуманітарної культури, до якої належить суб'єкт, а, в кінцевому підсумку - мовою.

Мета розуміння полягає в тому, щоб перенести смисловий зв'язок з іншого світу (історичного, особистісного) в свій власний. Йдеться про уважне ставлення до внутрішнього світу іншої людини, до духу іншої культури, щоб при знайомстві з ними присущі їм смисли були сприйняті так, як вони сприймаються самими носіями смислів, і в той же час стали доступні суб'єкту розуміння. «Розуміти, - пише П. Рікер, - означає переноситися в інше життя»³.

Філософська герменевтика розглядає крізь призму розуміння весь обсяг людських взаємин, найрізноманітніші форми людського спілкування. Її безсумнівний моральний пафос пов'язаний із заклопотаністю небезпечними наслідками роз'єднаності людей, із зростаючими труднощами встановлення взаєморозуміння, з прагненням усвідомити шляхи до взаємного розуміння. І що б не писали про неї автори, і до цього дня не звільнившись від інерції обов'язкової критики Заходу, високий гуманітарний потенціал герменевтики очевидний.