Філософія та наука. Спільне та від"ємності між ними

Зміст:

  

1. Філософія та її предмет.

 

2. Зміст поняття науки.

 

3. Наука і філософія.

 

Список використаної літератури.

 

 

 

1. Філософія та її предмет

 

    Авторство слова "філософія" приписують давньогрецькому мислителю Піфагору ( 6-5 ст. до н.е.). Він був проти, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом ( любителем мудрості, від грецького філіа - любов, і софія - мудрість ), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, оскільки під мудрістю давні греки мали на увазі не просто мислення, а єдність способу мислення та способу життя. Тим самим, з часів Піфагора в понятті філософії фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до досягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає три найвищих цінності - Істину, Доброту і Красоту. Філософи Давньої Греції займались вивченням начал та закономірностей світобудови, а під філософією малась на увазі наука взагалі.

    Розуміння предмета філософського знання створювалось досить важко і змінювалось у спільному зв'язку з розвитком суспільства, всіх аспектів духовного життя. Філософи відносно рано зрозуміли, що йдеться про новий спосіб мислення, де предметом виступає реальний світ. Реальний світ розглядається не як різноманітність речей, явищ, подій, а як єдність різноманіття речей, явищ, подій. Тому філософи античності прагнули здебільшого відкрити єдине джерело різноманітних явищ. Так, засновник Мілетської школи філософ Фа-лес (625 -бл. 547 pp. до н. є.) - вважав матеріальною причиною існування воду. Анаксімен (бл. 585 - 525 pp. до н. є.) - повітря, Геракліт (бл. 520-460 pp. до н. є.) - вогонь. Акцентування уваги на «природі речей» обумовило ту обставину, що першою історичною формою філософії стала натурфілософія. Але філософія не зупинилась на проблематиці буття - космосу. Мірою нагромадження знань, створенням спеціальних методів, способів дослідження почався процес розгляду буття людини. Це виразно сформулював Сократ (469-399 pp. до н. є.) у тезі «Пізнай самого себе». Із трактування тези Платон робить висновок, що Сократ мав на увазі людину з її духовним світом. Звідси висновок: людина перебуває в центрі земного буття та побудови світу. Безумовно, для світогляду IV ст. до н. є. ще не характерне чітке розрізнення культури та природи. Проте висунення в центр упорядкованого всесвіту людського розуму, як повноважного представника світового логосу, відображало ідею космосу як культури. Античні філософи вважали, що предметом філософії є внутрішній світ людини[9, c. 24-25].

    Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ ( 470-399 р. до н.е.) який визначив подальший хід філософії своїм знаменитим питанням: чи можемо ми досягнути істину не знаючи що таке істина ? чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи що таке краса ? чи можемо ми бути добрими не знаючи що таке добро ? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін:

а)гносеології - теорії пізнання - вчення проте, що таке істинне знання і шляхи  його досягнення ;

б)етиці - вченню про те, що таке добро  і зло і як людина повинна оцінювати  свої вчинки;

в)естетиці - вченню про прекрасне.

 

   Заслуга Сократа в тому, що він показав , що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. Тому, по мірі того, як окремі науки, що входили раніше до складу філософії отримували свій, відмінний від філософського метод пізнання, вони відгалужувались від філософії. В кінці 18 ст. німецький філософ І.Кант окреслив предмет філософії такими питаннями: що я можу знати? що я повинен робити? чого я смію сподіватись?

    Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність "речей, світу, людини" а сам спосіб їхнього існування. Філософська дисципліна, що вивчає буття у всіх його аспектах, називається онтологією (від грецького онтос - суще та логос - вчення). Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі.

     Таке розуміння предмету мислення зумовлює особливості філософського мислення, які відмежовують філософію як від буденного так і від природничо-наукового мислення. Першою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює проблематику філософії в цілому, тому філософію не можна викладати як інші науки, від більш простого до більш складного. Другою - те, що будь-яке філософське питання охоплює не тільки філософію в цілому, а й ставить під питання того, хто запитує, тобто філософське мислення вимагає не тільки осмислення своїх власних підвалин та можливостей пізнання, а й зміни того, хто мислить - зміни світоглядних, життєвих здібностей і самого способу мислення.

     Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вивчення наявного і минулого, але й можливого і майбутнього. Тому її називають наукою мудрості /слово "філософія" - з грецької мови - любов до мудрості /. Крім цього, предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина[3, c. 15-17].

   Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то неважко помітити, що вся її тематика фактично зосереджена навколо центральної багатопланової проблеми "людина - світ", яка має багато проявів, модифікацій: "суб’єктивне-об’єктивне", "матеріальне-духовне", "природа-суспільство" тощо. Проблема "людина-світ" виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова направленість, зорієнтованість практично кожної філософської системи. Тому вона і виступає основним питанням філософії.

   Саме тому Р. Декарт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

   Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини завжди, айв аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації. Зазначені особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнути дати їй одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення, які дозволять нам побачити внутрішню особливість його самоздійснення.

   Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

 

2. Зміст поняття науки

 

Зміст предмета філософії формувався історично  залежно від рівня розвитку культури. На ранніх етапах існування філософії вона містила всю сукупність знань про природу, космос і людину. Не випадково філософи античності були вченими-універсалами, вченими-енцикло-педистами. Першу спробу виокремити філософію в особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. є.). Філософія, на його думку, — це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання «про причини і початок», «про сутність^ «про суттєве як таке взагалі». Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались наприкінці XVI — початку XVII століття, коли виникає експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від філософії конкретних наук — спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У цих умовах Філософія опинилася в становищі шекспірівського кброля ліра, який на старість роздав дочкам своє царство, а вони вигнали його на вулицю, мов жебрака. Але розмежування між філософією та спеціальними науками сприяло формуванню специфічного предмета філософії. Цю специфіку можна з'ясувати через порівняння з предметами конкретних наук. Вони подібні і водночас різні.

 Видокремимо ряд аргументів.

Філософія, так  само як і наука, є знання загального, і філосо 
фія, і наука відображають світ у поняттях і категоріях. Інші науки, 
постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в 
їх межах. Для філософії ж характерна наявність категорій, що мають 
дуже широкий рівень узагальнення, таких як «закон», «буття», «дух», 
«свідомість», «причинність» тощо (схема 1.4).

Наукове знання є точним, однозначним і тому загальноприй 
нятим для всіх людей, а філософське — поліфонічним, плюралістич 
ним. Це означає, що на одні і ті самі питання в різних філософських 
школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що досить суттєво, 
мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, у філософії не існує 
однозначних і загальноприйнятих положень.

3. Зближає науку з філософією і та обставина, що філософія, як 
   і наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, 
   висловити в теоретичній формі. Але наукове знання об'єктивне, 
   нейтральне щодо людських цілей і цінностей. Фізичні і хімічні фор 
   мули не підлягають моральній оцінці. Філософський погляд на світ 
   завжди суб'єктивний, «небезсторонній»: істини філософії заломлені 
   через призму життєвих інтересів і цілей людей. Інакше кажучи, 
   філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуван 
   ням цінностей, наукове ж — реалізує вже поставлене завдання, мету 
   або систему цінностей. Наука відповідає на питання «чому», а філо 
   софія — на питання «для чого, з якою метою».
4. Специфічною формою знання є закони науки як відображен 
   ня об'єктивних зв'язків, відношень, що мають усталений характер 
   за певних обставин. Знання законів хімії, фізики, біології дає мож 
   ливість людині ефективно будувати свою практичну діяльність і 
   навіть передбачити її наслідки/Так, без знань законів фізики, меха 
   ніки були б неможливими сучасні космічні дослідження. Без знан 
   ня законів фізіології людини була б неможливою сучасна практич 
   на медицина тощо. На відміну від науки, особливо природознавства, 
   філософія не має емпіричних законів. Не має філософія і методів 
   пізнання на зразок експериментальних чи математичних. Так само 
   не володіє вона і специфічними конкретними засобами перевірки 
   вироблюваних нею тверджень: філософські проблеми, як правило, 
   не мають єдиних критеріїв розв'язання (особливо в межах індиві 
   дуального життя окремої людини).
5. Якщо наука є формою пізнання об'єктивних, незалежних від 
   діяльності людини, інваріантних до неї структур матеріального світу, 
   тобто спрямована на пізнання зовнішнього стосовно людини світу, 
   то філософія стає формою рефлексії людини, тобто спрямована 
   вона на вивчення внутрішнього досвіду розвитку її духовності. Реф 
   лексія — специфічне явище у сфері духовного опанування людиною 
   світу, яке не збігається з пізнанням. Предмет рефлексії — відношен 
   ня внутрішнього світу до зовнішнього. Філософія, таким чином, є си 
   стематизованою, раціональною рефлексією людини щодо відобра 
   ження загальних підвалин людської діяльності. Філософія є вченням, 
   яке узагальнює досвід розвитку людської духовності. Філософія є 
   особливим виміром людської духовності, для якого невластиве опе 
   рування законами. Адже немає «законів» діяльності совісті людини, 
   оволодіння людиною світовою культурою та мистецтвом.

Зваживши  на наведені вище факти і аргументи  про співвідношення філософії та науки, можна зробити висновок, що філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світомислєння, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. її предметом є світ у цілому у своїх найзагальніших закономірностях, що розглядається під кутом зору суб'єктно-об'єктного відношення. Інакше кажучи, предметом філософії є відношення «людина — світ». Тож філософія досліджує: 1) природу та сутність світу; 2) природу, сутність та призначення людини; 3) систему «людина — світ» у цілому і стан, у якому ця система знаходиться .

    Слово "філософія" давно увійшло до нашого буденного мовлення. Філософією зараз називають не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принципів будь-якої діяльності - наприклад: "філософія рекламної кампанії", "філософія управління підприємством", "моя життєва філософія" і т.п.

   Таке вживання слова "філософія", хоч і не відповідає тому значенню, яке вкладають в нього сьогодні професійні філософи, має певні підстави. З виникненням в Європі системи освіти і встановленням відповідної останньої системи наук, філософія набула статусу головної (і довгий час єдиної) теоретичної дисципліни, без оволодіння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі. Тодішня філософія була наукою взагалі, вона включала в себе інші науки, і поділялась на такі розділи:

 

1. Раціональна філософія  - логіка - наука про правильне  мислення, яка вчила керувати  діями розуму.

 

2. Моральна філософія - наука  про правильні вчинки, яка поділялась  на монастику, тобто етику - науку про управління діями окремої людини, економіку - науку про управління державою.

 

3. Натуральну філософію - науку  про природу речей, що поділялась  на фізику - науку про якісну  природу матеріальних речей, математику - науку про кількісну природу  матеріальних речей та метафізику - науку про нематеріальні речі.

 

До ХVІІІ століття європейські  університети мали тільки три факультети та спеціальності, і, для того, щоб  отримати диплом доктора теології, права чи медицини, потрібно було спочатку отримати диплом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих учбових закладів значно зросла, від філософії відокремились ряд наук, проте чільне місце в системі теологічної підготовки у вищій і особливо університетській освіті зберігається за філософією. Сьогодні філософія, як навчальна дисципліна, покликана прищепити: