Гносеологія як філософська теорія пізнання

 Переборення однобокості  емпіризму і раціоналізму було  досягнуто на основі аналізу  процесу пізнання в органічному  зв’язку з практичною діяльністю  по перетворенню дійсності.

 Процес пізнання має  свої специфічні особливості  в різних сферах дійсності.  Так, осягнення соціальних процесів  якісно відрізняється від пізнання  природних явищ.

 Яка ж специфіка об’єкта соціального пізнання?

 По-перше, суспільство є вищою, ніж природа, формою прояву організації матерії. Закони природи є результатом дії стихійних сил. У суспільстві ж дія законів проявляється через свідому діяльність людей.

 По-друге, суспільство на відміну від природи є явищем, створеним у ході діяльності людей. Людина може змінювати природу, але остання була до неї і поза нею. Історичний процес є не що інше, як цілеспрямована діяльність людей, які переслідують свої інтереси й цілі.

 По-третє, суспільство — це об’єкт, що включає в себе суб’єкт, оскільки воно формується в процесі об’єктивної діяльності людей. Суб’єкт соціального пізнання аналогічний суб’єктові пізнання в загальногносеологічному розумінні цього поняття. Це активнодіюча, наділена свідомістю і волею особистість чи соціальна група, людство.

 Аналізуючи сутність  і специфіку пізнання соціальних  явищ, необхідно враховувати той  факт, що між законами природи  і законами суспільного розвитку  є багато спільного. Це насамперед  об’єктивність. Суспільство є  частиною природи. Все фізичне  і духовне життя людини нерозривно  пов’язане з природою. І соціальне  пізнання підпорядковується загальним  закономірностям пізнавального  процесу.

 Разом з тим суспільне  життя — це специфічна частина  природи, яка крім загальних  має ще й свої особливі закономірності.

 По-перше, якщо закони природи вічні, то закони суспільного розвитку діють лише в межах відповідного конкретно-історичного періоду, а потім поступаються місцем новим законам.

 По-друге, якщо закони природи діють незалежно від людини, то функціонування законів суспільного розвитку стає можливим завдяки діяльності людей. Люди є не лише безпосередніми учасниками соціальних процесів, а й їх творцями. Роль суб’єктивного фактора в соціальному житті, зокрема й у соціальному пізнанні, визначається тим, що соціальні явища пізнає не абстрактний суб’єкт, а конкретна людина (чи група людей).

 По-третє, пізнання явищ суспільного життя відрізняється від пізнання природи ще й тим, що в цій сфері ведуться дослідження не тільки матеріальних зв’язків і закономірностей, а й закономірностей розвитку духовного світу людини.

 По-четверте, дослідження соціальних явищ від природничо-наукового відрізняється тим, що фактичний матеріал тут часто неможливо спостерігати безпосередньо. Навіть природа, як писали древні, “любить ховатися”. Що ж до людського буття, то сутність його свідомо приховується, чому служать могутні сучасні ідеологічні засоби. До того ж експерименти на суспільних процесах, як свідчить практика, можуть призвести (і призводили!) до трагічних наслідків, а при вивченні природи постійно звертаються до експериментів.

 Ці особливості функціонування суспільних законів значною мірою визначають і специфіку їх пізнання, а саме:

 — у пізнанні соціальних  явищ суспільство виступає одно  часно і як об’єкт, і як суб’єкт  пізнання. Люди самі створюють свою історію (правда, вони не можуть не рахуватися з об’єктив ними законами), вони ж і пізнають її. Об’єктом пізнання суспільних наук є суспільні, соціальні відносини, а суб’єктом пізнання залишається людина. Таким чином, сама соціальна дійсність виражає собою єдність суб’єкта й об’єкта пізнання. До того ж це єдина сфера пізнання, де суб’єкт і об’єкт можуть мінятися місцями; суспільні явища самі по собі значно складніші, ніж природні. Це пояснюється тим, що суспільна форма руху матерії є найскладнішою з усіх відомих. Закони розвитку суспільства не так чітко і відкрито проявляють себе, оскільки це закони— тенденції; пізнання явищ суспільного життя завжди протікає в атмосфері особистісного ставлення суб’єкта до проблеми, що досліджується. А таке ставлення може або сприяти ефективності пізнання, або створювати додаткові перешкоди, гальмуючи процес досягнення істини.