Личность как субъект творческой деятелности

Велике значення для вирішення піднятих у дисертації питань мають зарубіжні та вітчизняні дослідження з психології мислення  та творчості – це роботи А. В. Брушлинського, В. В. Давидова, Ж. Піаже, В. Ф. Петренко, Я. А. Пономарьова, В. Н. Пушкіна, Н. Ф. Тализіної, М. Г. Ярошевського, О. К. Тихомирова.

В сучасному українському філософському дискурсі актуальні роботи А. С. Канарського, В. А. Моляко, В. М. Ніколко, В. І. Шинкарука, В. А. Роменця, В. В. Клименко, Є. Р. Борінштейна, В. С. Ларцева, І. А. Муратової, М. Ф. Цибри.

Творчість з позицій соціально-філософського осмислення предмету представляє собою специфічно активне, направлене на отримання оригінального результату відтворення суб’єктом того чи іншого фрагменту об’єктивної чи суб’єктивної реальності, вибраного ним в якості предмету творчості. Творчість з деякою часткою умовності можна характеризувати новизною продукту, новизною використаних засобів, його об’єктивною цінністю, неалгоритмізованістю процесу. В дисертаційному дослідженні творчість розглядається як цілісне багаторівневе соціально-духовне явище, підпорядковане універсальним законам розвитку особистості та суспільства. В структурі творчої діяльності можна виділити суб’єкт, об’єкт, мету, засоби, результат. Аналіз структурних елементів творчої діяльності дає можливість більш точніше виявити, на яких етапах творчості виникає якість новизни, а також доповнити саме визначення творчості в цілому. Як і люба інша діяльність, творчість здійснюється в певних соціокультурних умовах, обумовлених традиціями, звичаями, менталітетом народу, культурою; проявляється в конкретно-історичних формах діяльності людини (соціальній, політичній, науковій, художній, техніко-винахідницькій, підприємницькій, управлінській та ін.). Творчу діяльність можна представити як органічне поєднання фізичної, розумової та емоційно-чуттєвої активності. В кожному конкретному виді творчості частина та роль кожного з цих компонентів різна.

В другому підрозділі «Творча діяльність в системі «діяльність-творчість-особистість» виявлені та проаналізовані взаємозв’язки в системі «діяльність- творчість- особистість». Таким чином, багатопланові дослідження творчості систематизуються, творчість розглядається не тільки як створення чогось нового, а і як специфічний вид діяльності, який має свої закономірності.

Діяльність як соціально-філософський феномен є предметом дослідження мислителів різних епох, серед яких можна виділити І. Канта, І.-Г. Фіхте, Г. Гегеля, К. Маркса, В. Вебера, Г. Зіммеля, Т. Парсона, Л. Уорда, Ю. Хабермаса.

Дослідженню діяльності та її структури присвячені роботи російських вчених – Е. Г. Юдіна, Г.С. Батищева, Н. Н. Трубнікова, Б. М. Кедрова, В. П. Іванова, М. С. Кагана, А. М. Коршунова, О. Н. Леонтьєва, Е. С. Маркаряна. Серед українських мислителів, які займалися розробкою категорії діяльності виділяються О. Яценко, С. Кримський, В. Малахов, А. Єрмоленко, А. І. Кавалеров, А. А. Чунаєва.

Приведення ключових категорій дослідження в систему «діяльність-творчість-особистість» дозволило розкрити складні взаємозв’язки між цими поняттями,  розглядати особистість творця і саму творчість як частини єдиної системи. Необхідність аналізу творчої діяльності в системі «діяльність-творчість-особистість» визначається тими відомими обставинами, що творчість на всіх своїх етапах пов’язана з діяльністю того чи іншого роду, що для її здійснення необхідна наявність суб’єкта – особистості, яка наділена специфічними якостями, отриманими у спадковість та придбаними в результаті соціалізації. Творчість органічно вплетена в загальну систему людської діяльності. Як і люба інша діяльність, творчість соціально зумовлена, вона відрізняється характером, що перевтілюється, та свідомою направленістю, за винятком моментів інсайту. Сама ж особистість формується тільки дякуючи включенню її в різні види діяльності.

В другому розділі «Історичний та методологічний аспекти проблеми формування творчої особистості» у відповідності до поставлених завдань аналізуються основні підходи у визначенні ведучих детермінант розвитку особистості як суб’єкта творчої діяльності. Детально розглянуті внутрішньо-особистісні фактори творчої активності, що дозволило розширити методологічну базу дослідження творчої особистості, її взаємозв’язок з соціумом і в новому світоглядному ракурсі пояснити становлення творчої особистості та її сутність.

В першому підрозділі «Особистість як суб’єкт творчої діяльності – ретроспективний аналіз проблеми її формування» в історико-філософському ракурсі досліджуються різноманітні направлення досліджень з проблеми виявлення ведучих факторів розвитку особистості як суб’єкта творчості. Традиційно виділяються біологічні та соціальні фактори розвитку людини як виду та індивіду. Складність виявлення впливу кожного із факторів окремо визначається тим, що особистість, творча у тому числі, представляє собою цілісну єдність, новий, неповторний синтез якостей.

Значний внесок в розробку проблеми формування особистості взагалі, а також творчої особистості внесли: Б. Ананьєв, М. С. Каган, І. Лапшин, О. Асмолов, Г. Батищев, Б. Гершунський, О. Бодалєв, В. Розін, В. Ефроімсон, Ю. Воробей, Н. Гончаренко. Серед психологічних досліджень особистості слід виділити роботи О. Н. Леонтьєва, Д. Б. Богоявленської, Л. С. Виготського, Т. Н. Тихомирової, М. В. Богомолової.

 В Україні дослідження сутності  особистості як суб’єкту саморозвитку  та самореалізації в соціокультурному  контексті відображені в роботах  В. Андрущенко, В. Шинкарука, А. Кавалерова, М. Цибри, І. Колесникової, О. Киричука, С. Клепко, М. Култаєвої. Творча особистість є об’єктом досліджень В. Моляко, А. Канарського, В. Ніколко, Є. Борінштейна, В. Ларцева.

Особистість формується під впливом таких детермінант, як спадковість, середовище, виховання, освіта, причому процес її розвитку характеризується унікальним їх сполученням, що забезпечує неповторність кожної особистості. Відмінність творчої особистості полягає в тому, що в її розвитку вплив указаних факторів якісно змінюється. Спроможність до продуктивної діяльності в тій чи іншій сфері сама по собі не являється фактором, що остаточно визначає особистість як суб’єкт творчості. Особистість стає суб’єктом творчості дякуючи таким синтетичним якостям як талановитість та геніальність. Більшість дослідників сходиться на тому, що талановитість – це результат і природної обдарованості, і благодатних соціальних обставин, і свідомої орієнтації особистості на самовдосконалення. Рівень розвитку творчої особистості (рівень її творчого потенціалу) залежить від того, наскільки гармонічним виявився вплив різнорідних факторів спадковості, середовища та інших (ці фактори можуть взаємодоповнювати, компенсувати або нівелювати дію один одного).

В другому підрозділі «Сутність феномену творчої особистості та зміст поняття» розглядається феномен творчої особистості в соціально-філософському контексті, на основі дослідження детермінант творчої активності особистості дається визначення поняття «творча особистість». Творча особистість – це суб’єкт , здатний до виробництва оригінальних продуктів в процесі діяльності та такий, що є результатом об’єднання специфічної мотивації, ціннісних орієнтацій та духовності з яскраво вираженими успадкованими задатками.

Видатна творча особистість, цей унікальний феномен, сприймається в соціально- філософському контексті, як індивід, який в своїй суспільно-історичній діяльнісній сутності розвинувся до рівня суб’єкту історичної творчості.

Будь-яка особистість в тій чи іншій мірі прагне до самореалізації. Творча особистість відрізняється від інших не тільки своєрідним набором якостей, але і тим, що прагне до самореалізації саме в творчості. Відповідно, специфіка творчої особистості розкривається через аналіз тих факторів, які направляють її до активної самореалізації, розкриття себе через творчість. З певною часткою умовності їх можна розділити за трьома напрямками: перший – виражені природні здібності до творчості; другий – специфічна мотивація, ієрархія цінностей, в якій домінуючою є творчість, багата духовність; третій – виховання та освіта, направлені на розвиток творчих потенціалів особистості.

Творча особистість, її внутрішній світ є тим самим наповненням соціуму, в якому різноманітні і зовнішні, і внутрішні діяння зливаються та перетворюються в органічну єдність; тому і творчість, і саму творчу особистість ми розглядаємо не тільки як об’єкт багатофакторний, але й як об’єкт цілісний. Матеріалом, який заповнює внутрішній світ творчої особистості, стають утворення, що виникають всередині особистості під впливом таких факторів як виховання, навчання, різноманітні соціальні впливи. Винятково внутрішнім, необхідним матеріалом є тільки природні задатки здібностей, але вони, як відомо, суттєво змінюються внаслідок виховання та навчання. Успадковані задатки відокремлені у визначенні творчої особистості від таких компонентів, як мотивація, ціннісні орієнтації, духовність, так як перші мають біологічну, а другі – соціальну природу. Успадковані задатки, що розвиваються в здібності, ми сприймаємо і як якість творчої особистості, і як фактор її розвитку – виражені здібності підштовхують особистість до розкриття їх в творчій діяльності.

 В третьому розділі «Творча особистість в аспекті соціокультурної динаміки» досліджено багатоаспектний вплив процесів соціокультурної трансформації на розвиток творчої особистості, формування її мотивації, ціннісних орієнтацій. Творчість, як і творча особистість, - один із центральних концептів культури, суб’єкт творчості – це суб’єкт її трансформацій та об’єкт багатоманітних соціокультурних впливів.

В першому підрозділі «Творча особистість в контексті розвитку культури» у відповідності до поставлених задач пояснюється, що тип творчої особистості, її відношення до себе та своєї творчості, розуміння його цілей та змісту знаходяться в прямій залежності від характеру культури на тому чи іншому етапі розвитку соціуму.

В контексті становлення української культури розглянуто, з однієї сторони, вплив творчої діяльності особистості на цей розвиток, а з іншої сторони – вплив соціокультурних умов на формування творчої особистості. Соціокультурна сфера в Україні, як і в іншій країні, знаходиться в безперервних трансформаційних процесах, наслідки яких впливають на усі сфери життєдіяльності людини та на її саму.

Тематизація проблеми взаємодії особистості та культури знаходить відображення в роботах В. Шинкарука, Є. Бистрицького, Л. Сауленко, В. Малахова, М. Поповича, А. Кавалерова, Є. Борінштейна, М. Цибри. В рамках  історико-культурологічних  досліджень питанню про роль видатної особистості в соціокультурній динаміці приділяли увагу М. Грушевський, І. Крип’якевич, О.Павлова, В. Бокань.

Людина і культура – це суб’єкти, що коеволюційно розвиваються, збагачуються та творять один одного. Кожна людина в тій чи іншій мірі є суб’єктом культури; творча особистість, здатна створювати унікальні культурні цінності, проявляє себе як суб’єкт культури в найвищій мірі. По відношенню до культури творчу особистість можна представити як продукт культури: вона формується під впливом певної культури та розділяє правила, норми та цінності культури і суспільства, в якому живе. Творчість особистості здійснюється на основі культурної спадщини суспільства, а нове в її творчості завжди є закономірним наслідком уже існуючого. Творча особистість є також і споживачем культури: вона не існує ізольовано по відношенню до культури, не тільки приносить їй щось своє, але і використовує в своїй творчості та повсякденній практиці норми, правила, мову, знання про навколишню дійсність. Творча особистість, представлена як взірець нешаблонності та нонконформізму, також не в змозі повністю уникнути використання стереотипів поведінки, мовленнєвих стереотипів, якщо не здійснює це свідомо та цілеспрямовано. Творча особистість є виробником культури: вона здатна як породжувати нові культурні форми, так й інтерпретувати вже існуючі. Видатна творча особистість, що має високий авторитет серед сучасників, проявляє себе як транслятор культури.

В другому підрозділі «Проблема творчої особистості в сучасному українському суспільстві» увагу зосереджено на опрацюванні проблематики розвитку та самореалізації творчих особистостей в сучасному українському суспільстві, яке характеризується прискоренням історичної динаміки, інтенсивними соціокультурними трансформаціями на фоні кризи, яка охопила  всі сфери людської діяльності, дисонансом між декларуванням необхідності творчої особистості та творчої роботи в різних областях та малим попитом на творчість в реальності.

Трансформаційні процеси, що проходять в тих чи інших сферах сучасного українського суспільства, проаналізовані в роботах В. Андрущенко, М. Михальченко, М. Мокляка, М. Романенка, А. Чунаєвої, Є. Борінштейна, А. І. Кавалерова, А.А. Кавалерова, С. Катаєва, Є. Головахи, В. Ларцева.

Творча особистість може в повній мірі проявити свій потенціал, опинившись  в епіцентрі суспільних трансформацій, але занадто різкі та часті зміни негативно впливають на неї, приводячи до дезорієнтації особистості, втраті смислоутворюючих  цінностей, життєвих та творчих орієнтирів. Так як існує об’єктивний зв'язок між домінуючими в суспільстві цінностями та рівнем його творчого потенціалу, при розгляді проблеми творчої особистості в сучасному українському суспільстві вважаємо за необхідне  дослідити роботи, присвячені аналізу цінностей, до якого звертаються такі дослідники, як О. Панін, В. Андрущенко, С. М. Наумкіна, А. Ручка, О. П. Пунченко, А. А. Чунаєва, А. І. Кавалеров, А. А. Кавалеров, М. С. Дми-і-трие-іє-ва, Є. Р. Борінштейн.

Необхідність теоретичного осмислення проблеми творчої особистості та характеру її взаємодій з суспільством в багато чому зумовлена все більш високими темпами історичної та соціокультурної динаміки. Роки становлення незалежного українського суспільства, роки реформ з усією визначеністю показали, що для позитивної адаптації до ринкової соціокультурної системи необхідна наявність інтелектуальних особистостей, схильних до інновацій, творчої інтерпретації в напрацюванні адаптаційних моделей поведінки, здатних розробляти індивідуальні способи досягнення успіху. Саме після отримання незалежності в українців появились справжні можливості для реалізації свого духовного потенціалу, і тому державна політика в області культури повинна сприяти цьому, так як стати рівноправним членом світового співтовариства Україна може тільки тоді, коли в повній мірі буде розвиватися не тільки економіка, але і культура.

Соціокультурні зміни в Україні, направлені на перехід до нової моделі розвитку, здійснюються вкрай суперечливо та супроводжуються глибокою кризою. В період культурної кризи становище працівників творчих професій виявилось складним та суперечливим. Не дивлячись на деякі позитивні зміни, такі наприклад, як відродження національних культурних традицій, сфера духовного виробництва, тобто сфера праці творчих особистостей, залишається в кризовому стані, що зв’язано, насамперед, з причинами економічного та політичного характеру.