Походження та значення терміну «герменевтика»

РОЗДІЛ І. ПРОЦЕС РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ ГЕРМЕНЕВТИКИ ЯК НАУКИ

1. Походження та значення терміну «герменевтика»

У ХХ столітті центральне місце  у системі гуманітарних досліджень зайняла герменевтика. Герменевтичний зворот у науці спостерігаємо і в епоху постмодернізму, коли вироблені філологами методи інтерпретації тексту переносяться на інші сфери – історію, філософію, астрофізику. Тому окреслення термінологічного апарату герменевтики як специфічної наукової сфери є надзвичайно актуальним і вимагає особливої уваги.

    Передусім звернемось до існуючих найсучасніших визначень терміну "герменевтика". Сучасні літературознавчі джерела подають такі дефініції:

1."Герменевтика – у первісному значенні – напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії – з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантській теології – з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами. Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і в першу чергу історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У ХХ ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації" [1: 157].

2."Герменевтику можна визначити як мистецтво зрозуміння текстуального дискурсу. На початку ХІХ ст. Фрідріх Д. Шляєрмахер визначив її як загальний і незалежний метод інтерпретації, мета якого – уніфікувати й систематизувати низку спеціалізованих методик (що застосовуються, наприклад, у класичній філології, теологічному та юридичному коментуванні та філософії)" [2: 89].

3."Герменевтика – теорія інтерпретації тексту і наука про розуміння смислу. Отримала широке застосування в сучасному західному літературознавстві, в осмисленні основних методологічних принципів, на яких базується побудова найновішої теорії літератури... З герменевтикою традиційно пов'язане уявлення про універсальний метод у сфері гуманітарних наук. Як метод тлумачення історичних фактів на основі філологічних даних герменевтика вважалась універсальним принципом інтерпретації літературних пам'яток. Предметом літературної герменевтики, як і філософської, є інтерпретація, розуміння" [3: 170].

4."Традиційно, герменевтика – це теорія чи наука про інтерпретацію. Термін "герменевтика" сягає коренями грецького hermeneuein: інтерпретувати чи перекладати власними висловлюваннями, робити ясним і зрозумілім, давати визначення" [4: 90].

Є й інші визначення, які, однак, не відходять від поданих  дефініцій. Подальше окреслення терміну "герменевтика" у більшості  джерел починається із діяльності німецького теолога Фрідріха Даніеля Шляєрмахера. Навіть при вказівці на етимологію терміну, ніхто з дослідників не вказує на джерела древніх пам'яток письменства, де цей термін вживається і обґрунтовується його першопочаткове значення та етимологія.

Ретельне дослідження  наукових розвідок минулого виявляє, що герменевтика як наукова система  була сформована задовго до Шляєрмахера, хоча й мала дещо інше смислове наповнення, а витоки її слід шукати в античних джерелах. Дослідники біблійної екзегези як предтечі сучасної наукової герменевтики вказують, що саме інтерпретація сакральних текстів була передумовою і методологічною основою новітньої науки про тлумачення. Кевін Дж. Коннер [5: 17], як й інші дослідники розвитку науки про інтерпретацію, наполягає, що "батьком герменевтики" слід вважати юдейського книжника, першого перекладача біблійних книг Старого Заповіту на арамейську мову, Ездру (457 р. до Р.Х.).

Тому зупинимось на термінологічному окресленні процесу інтерпретації  в Біблійних текстах та інших  древніх джерелах. Традиційно термін "герменевтика" визначається як теорія інтерпретації чи наука про закони інтерпретації, хоча першопочатково він тяжів до означення "мистецтво інтерпретації". Його походження виводиться з грецької мови – (гр.hermeneuein означає "інтерпретувати, перекладати, пояснювати, тлумачити") і співвідноситься з іменем Hermes (у грецькій міфології – Гермес, у римській – Меркурій) – богом наукового відкриття, письма, мови, який вважався посланцем для передачі волі богів у світі смертних, і його функція була не тільки передавати божественні послання, але й тлумачити їх значення. Цікавою є вказівка на таке розуміння греків у Біблії. Коли апостол Павло з Варнавою були в Лістрі "Люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: "Боги людям вподібнились та до нас ось зійшли!"...І Варнаву вони назвали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові... Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої та кинулися між народ, кричачи та говорячи: "Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, – від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо і землю, і море, і все, що в них є..." (Дії 14:11-15) [6: НЗ, 161]. Як бачимо, Гермесом Павло був названий саме за вміння проповідувати та інтерпретувати Боже Слово. У грецькій культурі, у співвіднесенні з якою творився Новий Заповіт, вважалось, що кожен hermeneus (перекладач чи інтерпретатор) успадкував і володіє містичними характеристиками Гермеса. Саме тому вміння інтерпретації швидше співвідносилось із мистецтвом, а не наукою.

Зупинимось детальніше на понятті "інтерпретації" (гр. εξηγησις – екзегеза – тлумачення, пояснення; та гр.ερμηνεια – інтерпретація; першопочатково ці терміни не розмежовувались і практично вживались як синоніми; лише згодом вони виокремились як різні терміни – екзегеза (екзегетика) займається безпосередньо коментуванням священних текстів з теологічної точки зору; герменевтика встановлює закони і методи екзегези або інтерпретації текстів та інших феноменів). У грецькій філософії це поняття з'являється не раніше IV ст. до Р.Х. і послідовно вживається у працях Платона. Цікаво, що він у рівній мірі послуговується термінами exegeomai та hermeneuo, вживаючи їх як синоніми. Люди, які володіють вміннями інтерпретації, називаються "екзагетами" та "герменевтами" (exegetes та hermeneutes), до них відносяться інтерпретатори священних законів ("Закони", 631, 759, 775, 907), релігійні оракули ("Республіка", 4.421) і поети, які під силою натхнення розмовляють з богами ("Держава", 290), або будь-хто, хто володіє "мистецтвом інтерпретації" ("Симпозіум", 202).

У Біблії поняття інтерпретації  з'являється значно раніше від грецької традиції і розгортається від  першої старозавітної "Книги Буття" (1445 р. до Р.Х.) до останніх книг Нового Заповіту у різних значеннях. Розглянемо їх послідовно. Воно набуває дещо відмінних окреслень, співвідносних із процесом пояснення  смислу різних мовних чи знакових явищ.

Перший раз ми спостерігаємо  процес інтерпретації в епізоді, коли Йосип, перебуваючи в єгипетській  в'язниці, пояснює сни чашника  та пекаря, а пізніше – фараона (Бут.40, 41). "...Вони сказали йому: "Снився нам сон, а відгадати його немає кому". І сказав до них Йосип: "Чи ж не від Бога відгадки. Розповіжте но мені"... "І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав...". Тут в єврейському оригіналі вживається слово pathar, що означає "пояснювати, інтерпретувати". У співвідносному значенні вживається іменник sheber (озн. "розуміння, вияснення" переважно сну). Наприклад, воно вжите в книзі "Суддів" у епізоді, коли Гедеон проникає у ворожий табір: "І сталося, як Гедеон почув оповідання про той сон та розгадку його, то вклонився і вернувся до Ізраїлевого табору та й сказав: "Уставайте, бо Господь дав у вашу руку мідіянський табір!" (Суд.7:15).

У халдейській частині  Старого Заповіту в такому ж значенні використовується сирійське слово  peshar (озн. "пояснення, інтерпретація"). Найпоказовішим є його вживання у "Книзі Даниїла", розділах 2 і 4, де описано, як Даниїл розв'язує сни царя Навуходоносора. В інших трьох розділах "Книги Даниїла" (7, 8, 10) це слово вживається на означення інтерпретації пророчих видінь і апокаліптичних картин, які він бачив над Великим морем, потоком Улай і рікою Хіддекел: "Дух мій, Даниїлів, був стурбований через це видіння... Я наблизився до одного з тих, що стояли (ангела), і спитався у нього про істоту всього того. І він сказав мені і познайомив з розв'язкою цих речей" (Дан.7:15-16). Отже, перше значення герменевтичного процесу в Біблії зустрічається стосовно інтерпретації снів і пророчих видінь.

Розглянемо друге значення – (євр.luwts) – стосовно звичайного перекладу з однієї мови на іншу. Наприклад, у "Книзі Буття" описано епізод зустрічі Йосипа з братами в Єгипті, де зазначено: "А вони не знали, що Йосип їх розуміє, бо був між ними перекладач" (Бут. 42:23). Цей термін найчастіше вживається у випадках, коли мова йде про переговори між царями різних народів (ІІ Хр.32:31). Або ж – (євр. tirgam) – стосовно письмового перекладу: "За днів Артаксеркса написав Бішлам... до Артаксеркса, царя перського. А лист був написаний по-арамейському, а перекладений по-перському" (Езд.4:7). У Септуагінті та інших грецьких перекладах ці слова переважно перекладаються словом exegesis.

У грецькій частині Біблії слово exegesis зустрічається тільки 6 разів – стосовно особливих Божих об'явлень чи ангельських послань (Ів.1:18; Лк.24:35; Дії 10:8; 15:12, 14; 21:19). Новий Заповіт здебільшого послуговується словами hermeneuo (Ів.1:38, 41, 41; 9:7; Євр.7:2) і hermeneia (І Кор.12:10; 14:26) – у значені "перекладати з мови на мову, пояснювати значення власних назв, означати", а також наближеними за етимологією до них. Окремо слід зупинитись на кількох місцях Нового Заповіту, де звертається особлива увага на процес інтерпретації і його значення для розуміння Писання.

1) Найпоказовіший епізод  Нового Заповіту – Євангелія  від Луки 24, де оповідається, як після розп'яття Ісуса Христа двоє учнів ішли дорогою в Еммаус, і по дорозі до них приєднався воскреслий Ісус, і, оскільки вони зовсім не розуміли того, що відбулося з їхнім Учителем, "Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виявляв їм зі всього Писання, що про Нього було" (Лк.24:27). Тут вжито слово diermeneuo [dia+ herme-neuo], що означає не просто інтерпретувати, а докладно пояснювати, тлумачити. Це слово, а також похідне diermeneutes зустрічається також у Книзі Дій 9:36; І Кор.12:30; 14:5, 13, 27, 28. Від цього кореня походить і термін dusermeneutos – "важке для розуміння, складно пояснити" (Євр.5:11). Пізніше, коли вони впізнали Учителя, і Він став для них невидимий, "... говорили вони один одному: "Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?" (Лк.24:32). Гр. слово dianoigo в цьому вірші означає інтерпретацію прихованого (скритого) в тексті значення шляхом натхнення розуму і серця до нового розуміння (буквально: "відкрити Писання")

2) Другий випадок, описаний  у "Книзі Дій". Апостол Пилип  дорогою до Єрусалиму зустрічає  ефіопського вельможу, що їде  на колісниці та вголос читає  "Книгу Ісаї". "Пилип же  підбіг і почув, що той читає  пророка Ісаю, та й спитав: "Чи  ти розумієш, що ти читаєш?" А той відказав: "Як же я  можу, як ніхто не напутить (гр. hode-geo, означає "пояснювати, проводити дорогою") мене?" І впросив він Пилипа піднятись і сісти з ним... А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому" (Дії 8:30-35). Тут процес інтерпретації розширюється до "проведення шляхом" через весь уривок Писання, до повноти розуміння.

3) У ІІ Посланні Павла  до Тимофія Павло радить своєму  учневі: "Силкуйся поставити себе  перед Богом гідним, працівником  бездоганним, що вірно навчає  науки правди" (2:15). Грецьке orthotomeo означає відкривати нову картину, усуваючи перешкоди, наприклад, прокладаючи дорогу через ліс.

4) Ще один приклад, важливий  для повноти розуміння термінології, – ІІ Послання Петра 1:20-21, де  апостол застерігає від лжевчителів і лжепророків і говорить: "...бо ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення (гр. epilusis – "рішення, пояснення") не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим".

Отже, як бачимо, у Біблії представлена найдавніша герменевтична традиція, заснована на інтерпретації усіх видів спілкування Бога з людиною – снів, видінь, ангельських повідомлень, знаків, таємниць, пророцтв, притч, писаного слова. Аналізуючи античну герменевтику, Ґадамер наголошує, що вона набуває форми сакрального мистецтва: "мистецтво передавати Божу волю стоїть поряд з мистецтвом відгадувати її або майбутнє із знаків" [7: 87]. На основі цієї традиції пізніше розгорнулись традиції інтерпретації мистецтва, закону, історії, літератури та інших видів комунікації людини з людиною.

Тому огляд історії  становлення і розвитку герменевтики необхідно починати не з грецької, а з єврейської традиції. Вона була узагальнена у працях Філона Александрійського (стосовно інтерпретації філологічних джерел) та Йосифа Флавія (стосовно історичних джерел і явищ). Ця традиція була продовжена Александрійською та Антіохською школами інтерпретації древніх рукописів; відповідно в них уже були закладені два протилежні підходи чи методики – алегорична й буквалістична інтерпретації, що паралельно продовжувались у патристичній екзегезі та схоластичній літературі. Пізніше ця традиція лягла в основу біблійної герменевтики як дисципліни інтерпретації текстів Святого Письма, за якою після виходу в світ праці Даннгауера у Страсбурзі в 1654 р. (Dannhauer J. Hermeneutica Sacra sive methodus exponendarum sacrum litterarum) закріпилась назва Hermeneutica Sacra, і герменевтика отримала статус окремої сфери наукового дослідження.

У період Реформації почався  інтенсивний розвиток біблійної  герменевтики, що засвідчують численні праці, присвячені проблемам інтерпретації  сакральних текстів (у яких термін "герменевтика" не просто спорадично вживається, а  нерідко виноситься у заголовок, тобто несе методологічне навантаження). Найвизначальнішими науковими досягненнями цього періоду стали праці Флація, Франца і Глассія. Маттіас Флацій обґрунтував наукову герменевтичну методу в праці "Ключ до Священного Писання" ("Clavis Scripturae Sacrae", Базель, 1567). Його методу продовжив Вольфганг Франц у "Новому і ясному теологічному трактаті про максимально леґітимне тлумачення Святого Письма" ("Tractatus theologicus novus et perspicuus de interpretatione Sacrarum Scripturarum maxime legitima", 1619). Однак найвище оцінена послідовниками філологічна герменевтика Саламо Глассія "Сакральна філологія" ("Philologia Sacra, qua totius V. et N.T. Scripturae tum styluset litteratura, tum sensus et genuinae interpretationas ratioexpenditur", Йєна, 1623), філологічні узагальнення якої примикають до "Ключа", але багато в чому продовжують і розвивають його основні положення, особливо у сфері граматики й риторики. Як зазначав Дільтей, "Догматичні передумови протестантської конфесійної позиції стикаються у цій герменевтичній літературі з багатообіцяючими початками наукової теорії інтерпретації. Вирішальним було все-таки те, що основні операції усіх гуманітарних наук (наук про дух) були тут вперше піддані дослідженню. Так всередині самої ж церковної теології у католиків і протестантів виник науковий рух з великими перспективами на майбутнє" [8: 34].