Стародавній Китай

“Даодецзин ” малює картину патріархального стану суспільства, у якому “ небесне дао ” відбирає багатство в заможних і роздає його бідним. Даоси – противники не тільки конфуціанства, але і легізму. “Коли у країні багато забороняючи законів, народ стає бідним”.

І на останнє можна сказати, що даоси – прихильники миру. Шлях дао – шлях миру. “Коли у країні існує дао, коні угріють землю; коли в країні нема дао бойові кони пасуться в околицях. Прагнучи миру, наймудріший правитель поступливий до сусідів. Він не починає війну першим. “Шляхетний [правитель] у звичайні часи намагається бути поступливим [у відношенні інших країн] і лише на війни застосовує насильство”. “Де були війська – росте терник та колючки”.

Філософські погляди Сюнь-цзи

 

Давньокитайський філософ. Народився в царстві Джао. Перший сановник і глава вчених у царстві  Ці. Свої погляди виклав у трактаті, який носить його ж ім'я. Ґрунтуючись  на навчанні Конфуція, філософ доповнив його своїм вченням про «злу природу  людини», яку приборкує й переробляє «освічений правитель». Сюнь-цзи надавав  великого значення недоторканності  соціальної ієрархії й виконанню  всіма підданими імператора боргу  перед ним. Навчання філософа стало  згодом фундаментом офіційної ідеології  імператорського Китаю. Головна  праця: «Сюнь-цзи».

● Бувають випадки, коли методи правління прекрасні, а в  країні смута; але зі стародавності  й до наших днів не було чутно, щоб  смута існувала при досконалому  правителі.

● У навчанні немає більш  зручного способу, ніж особисті зустрічі із учителем.

● Всі речі прагнуть себе подібних.

● Дії Неба мають сталість. Той, хто ясно усвідомлює різницю  між небесним і людським, може бути названий вищою людиною. Те, що звершується  осторонь від людських діянь і  що виходить осторонь від людських устремлінь, називається діяльністю Неба.

● Якщо будеш вчиняти  занадто жорстоко, тебе постигне невдача; якщо ж будеш діяти занадто  м'яко - сам виявишся в оковах.

● Займатися справою - це те, що ненавидять люди; заслуги й  влада - це те, що вони люблять.

● До слів, які не можна  перевірити, до дій, яких не було раніше, до задумів, про які раніше нічого не було чутно, до всього цього досконала  людина ставиться обережно.

● Кожна людина щось вважає правильним - це однаково властиво й  мудрому, і дурному. Однак те, що вони вважають правильним, відмінно одне від  іншого; у цьому й є різниця  між мудрим і дурним.

● Яким чином правителеві  легше всього домогтися могутності, спокою в країні й слави та уникнути слабості, небезпек і ганьби? Відповідаю: немає шляху легше, ніж вибрати  собі гідного першого міністра.

● Коли піклуються тільки про  особисту вигоду й забувають про  почуття боргу, це називається найбільшою підлістю.

● Коли ставлять непристойне  запитання, відповідати на нього  не треба.

● Люди іноді самі своїми словами накликають на себе лихо.

● Люди люблять і ненавидять ті самі речі, але бажаючих багато, а  речей мало.

● Музика глибоко проникає у свідомість людини, швидко змінює її; тому предки завбачливо робили музику гарною. Коли музика гармонічна й спокійна, у народі панує згода й благопристойність.

● Не схиляйся перед минулим, не вболівай про майбутнє, не віддавайся неспокійним думкам. Коли настане  підходящий момент - дій.

● Немовлята скрізь плачуть  однаково. Коли ж вони виростають, в  них з’являються неоднакові звички. Це результат виховання.

● Орхідея сама по собі ароматна, але якщо опустити її в сечу, то досконала  людина не підійде до неї, а прості люди не будуть носити її на поясі. Це пояснюється  не тим, що орхідея по своїх якостях  негарна - огидна сеча, у яку її опустили. Тому досконала людина воліє жити в гарному місці, а дружбу заводити лише серед людей досконалих. Все  це він робить для того, щоб відгородити  себе від неправди й підлості та зблизитися із чесними, прямими людьми.

● Переказ говорить: «Правителя можна зрівняти із човном, а народ  з водою: вода може нести човен, а  може його й перекинути».

● З тим, хто любить сперечатися, не треба вступати в сперечання.

● Серце ніколи не буває  не наповненим і, однак, володіє тим, що називається порожнечею. Коли те, що вже наповнило серце, не шкодить  тому, що їм буде сприйнято, це називається  порожнечею.

● Смерть наступає один раз, людина не вертається.

● Вчитися треба все  життя, до останнього подиху. Той же, хто кидає навчання, - той звір.

● Я пробував цілий день міркувати, але не одержав і того, що дало б навіть короткочасне навчання. Я пробував дивитися вдалину, піднявшись навшпиньки, але не побачив того простору, що видно з висоти. Коли стоїш на високому місці й махаєш кому-небудь рукою, рука не стає від  цього довшою, однак її видно здалеку. Якщо крикнути по напрямку вітру, голос  не стане від цього сильніше, однак  слухаючий почує його дуже чітко. Якщо їхати у візку, запряженому  кіньми, то ноги не стануть від цього  швидше, однак можна перебороти відстань в тисячу лі. Якщо плисти в човні, від цього не станеш краще плавати, однак можна перепливати більші й малі ріки. При народженні досконала  людина не відрізняється від інших. Вона відрізняється від інших  тим, що вміє опиратися на речі.

 Інші школи у філософії Стародавнього Китаю

 

Важливу роль у розвитку філософії Стародавнього Китаю  відігравала школа вільнодумця  Ян Чжу (приблизно 395-335 р. до н.е.).

Виступаючи проти конфуціанства, Ян Чжу захищав і розвивав вчення Лао-цзи. Ян-Чжу доводив, що віра в  небо, в безсмертя душі та потойбічне життя ґрунтується на неуцтві. Він  вчив, що життя — це буття, а смерть — небуття. З огляду на ці міркування, Ян Чжу вважав, що людина має керуватися законами природного реального життя. Метою життя, говорив він, є чуттєва  тваринна насолода, бо саме ця насолода і є людським щастям.

Ян Чжу пропагував етику  розумного егоїзму, згідно з якою найдорогоціннішим скарбом у  світі є людина, її життя.

На захист конфуціанства, проти вчення Ян Чжу виступив відомий  старокитайський філософ-мораліст Мен-Цзи (372-289 р. до н.е.)

Протилежну конфуціанству  позицію займала школа "Фа-цзя". Представники школи "Фа-цзя" заперечували існування надприродного світу  і священність неба. Вони твердили, що в природі все відбувається без втручання потойбічних сил. Теоретик цієї школи Сюнь-цзи доводив, що доля людей залежить не від неба, а від них самих, від пізнання природи і використання її законів. У галузі теорії пізнання Сюнь-цзи  відстоював і пропагував принцип  сенсуалізму, відводячи при цьому  велику роль у пізнання істини мисленню, логіці.

Сюнь-цзи виступав проти  незаслужених привілеїв і вимагав, щоб мірилом суспільної значимості людини був не рід і не багатство, а особиста гідність, почуття обов'язку, освіченість.

Значно менший вплив, порівняно  з попередніми, мала школа "Мін-цзя", яка своєрідно переробляла лаоське  вчення, абсолютизуючи момент відносності  в процесі пізнання.

Філософія Стародавнього  Китаю знайшла свій подальший  розвиток і досягла свого завершення у вченні видатного філософа і  просвітителя Ван Чуна (27-97 р. н.е.).

Основний твір Ван Чуна — "Критичні міркування" — присвячений  критиці тодішнього суспільного  ладу, існуючої соціальної системи.

Ван Чун передусім відкидає вчення конфуціанства про священність  неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Всесвіту, доводячи, що небо і земля мають єдину  природу, єдине начало і єдине  походження. Началом як неба, так  і землі є субстанція "ці".

Своєрідно вирішує Ван  Чун проблему руху природи, вказуючи, що тілесність і рух тісно пов'язані  між собою, що джерело руху знаходиться  в системі об'єктивної реальності.

Розкриваючи природу людини, Ван Чун вказує, що життя і людина з'явилися на основі природної закономірності з єдиної субстанції — "ці". Людина, вважав він, як і всі живі організми, має життєву енергію, що породжується кровообігом. Поза тілом ніякої душі, ніякої життєвої сили немає.

Для Ван Чуна характерна глибока віра в силу людського  розуму, в його пізнавальні здібності. В теорії пізнання він відстоював позиції сенсуалістичного підходу, віддаючи належне і мисленню, оскільки за допомогою мислення можна так  глибоко пізнати природу, що стане  можливим передбачення багатьох явищ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.). Центральною проблемою  філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, — це одночасно  і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Філософські погляди Лао-цзи  містять у собі зразки наївної  діалектики. Він завжди вказував на плинність, змінність речей і  на їхню внутрішню суперечливість.

Іншу позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю  Конфуцій, що також жив у VI ст. до н.е., точніше з 551 по 479 pp. до н.е.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської системи  крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні  умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про  навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Підсумовуючи розгляд  філософії Стародавнього Китаю, зробимо висновок. У більшості  філософських шкіл переважала практична  філософія, яка була тісно пов'язана  з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоч ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем - цінніснозначимою і гуманістичною.

 

Список використаних джерел:

 

1. Антология мировой философии: Методический сборникфилософских текстов. Т.1. Ч.1 . Сост. М.А. Парнюк, В.И. Даниленко. – К.: Вікар, 1991. – 292 с.

2. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. — М.: Мысль, 1972. — 363 с.

3. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 694 с.

4. Лукьянов А.Е. Лаоцзы  и Конфуций: Философия Дао. – М.: Вост. Лит., 2000. – 384 с.

5. Філософія. Курс лекцій: Навч. Посібник / І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк, В.Г. Табачковський та ін. – К.: Либідь, 1993. – 576 с.