Структура свідомості

Серед різноманітних форм свідомості людини важливе значення має воля як свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності, яка проявляється як цілеспрямованість, рішучість, самовладання. За Кантом та Фіхте, воля є джерелом здійснення моральних принципів, основою практичної діяльності людини. За Шопенгауером та Ніцше, воля є ірраціональний імпульс буття, його саморозгортання; у них воля практично виноситься за межі свідомості. 

В світі ціннісних орієнтацій людини велике значення відіграє віра як можливість надчуттєвого досвіду. І. Кант підкреслював, що віра не зводиться до діяльності розуму, про неї не можна дати звіт виключно на мові понять. Віра – це той міст, який пов’язує людину з світом. Це обов’язкова характеристика особистості, вона потребує віри в себе, віри, яка переходить у впевненість в своїх можливостях. Віра, як ціннісний феномен, має свої градації, але вищою її ступінню єідеал як максимально цілісний образ бажаного майбутнього. Зрозуміло, що зміст ідеалу залежить від життєвого досвіду суб’єкту, його освіченості, рівня культури.

В розвитку структури свідомості значну роль відіграє самосвідомість – це пізнання та оцінка людиною самої себе. Самосвідомість - поняття більш широке, ніж поняття самопізнання, тому що, окрім пізнання самого себе, воно передбачає також емоційно-ціннісне та діяльно-регулятивне відношення до самого себе. Самосвідомість людини в ранньому дитинстві обмежена усвідомленням меж свого тіла, потім наступає усвідомлення себе як діючої особи, відбувається усвідомлення своїх психічних властивостей, а далі - усвідомлення і своїх моральних якостей.

Самосвідомість людини тісно пов’язана з феноменом рефлексії – роздумами особистості про саму себе, коли вона вглядається в потаємні глибини свого внутрішнього життя. Рефлексія за своїм рівнем може бути різною – від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття та його моральним змістом. Пізнаючи себе, людина вже ніколи не залишається такою ж, якою була раніше.

Розвиток свідомості відбувається на базі позасвідомого. Так, робота людської пам’яті, багатьох операцій мислення здійснюється автоматично. Людина може думати про щось проти своєї волі. Свідомість може бути присутньою у позасвідомих формах духовної активності. При цьому свідомість в багатьох випадках може взяти під контроль спонтанні дії та впливати на них (наприклад, подолати жах). Жодна довільна дія людини не буває на усіх етапах свого здійснення однаково ясно усвідомленою. Позасвідоме проявляється в імпульсивних діях, коли людина не віддає собі звіту в своїх вчинках .

Сфера надсвідомого відноситься до процесу духовної творчості. Якщо позасвідоме (підсвідоме) зовсім позбавлене свідомих елементів, то надсвідоме базується на свідомому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Отже, в структурі свідомості відрізняють чуттєво-емоційний, емоційно-вольовий та абстрактно-логічний компоненти свідомості.

Чуттєво-емоційний компонент свідомості частіше за все пов’язують з «несвідомим», яке неправомірно ототожнюється з «підсвідомим».

Емоційно-вольовий компонент свідомості пов’язаний з її роллю в активному конструюванні дійсності, адже воля є свідомим і цілеспрямованим регулюванням людиною своєї діяльності. В цьому процесі воля постає історичною за змістом та направленістю.

Абстрактно - логічний компонент свідомості характеризується спроможністю людини усвідомити сутність речей через їх осмислення поза безпосереднім чуттєвим спостереженням. Тому свідомість не існує поза мисленням та мовою. Абстрактно-логічний рівень свідомості виникає внаслідок утворень перших абстракцій на рівні чуттєвої свідомості. В свою чергу, він має два підрівні: розсудок та розум.

У структурі свідомості особливе місце займають свідоме і несвідоме.

Усвідомлення — це той рівень, на якому інформація перетворюється на знання, стає чіткою й зрозумілою, доказовою. Саме тут образи чуттєвого сприйняття й уявлення переводяться в логічні конструкції, стають поняттями, судженнями, умовиводами.

Несвідоме — це поняття, яке має дуже широкий спектр тлумачення: від автоматичних дій людини, які не відбилися в її свідомості, до розуміння його як особливої сфери психічної реальності, яка здебільшого визначає життя і вчинки людей.

Сама людина є яскравим прикладом єдності свідомого і несвідомого. Навіть у такій підвалині свідомості, як чуттєва, без якої не може бути свідомості, теж проявляється несвідоме, тому що образ не має логічної завершеності, він лише вказує на щось, не розкриваючи, не пояснюючи, чи це «щось» є.

Загалом в європейській філософії виділяють три сторони свідомості: предметну, тобто свідомість, що спрямована на світ оточуючих нас речей, предметів, подій; самосвідомість - спрямовану на саму себе, весь час усвідомлюючи саму себе як щось інше, ніж зовнішній світ; і свідомість як потік безпосередніх переживань (часто називається душею).

В постановці проблеми ідеального виділяється одне суттєве питання, а саме: який взаємозв’язок між свідомістю та ідеальним? Свідомість – ідеальна. А якщо сказати навпаки, що ідеальне – це і є свідомість, то чи буде таке твердження відповідати дійсності?

Об’єктивність ідеальної форми – це упертий факт, над яким тисячоліття ламають голови мислителі. Тому й ідеалізм – це твереза констатація об’єктивності ідеальної форми, тобто факту її незалежності від волі та свідомості людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Філософія: підручник для вищої школи // за загальною ред. В.Г. Кременя та М.І. Горлача. – 3-тє вид., перероб. та доп. – Харків: „Прапор”, 2004. – 734 с. 
2. Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV – XVII ст.: Курс лекцій. Навчальний посібник для вузів. – К.: Либідь, 1994. – 251 с. 
3. Філософія: навч. посібник //За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. 
4. Історія філософії: Підручник для вищої школи. – 2-е вид., перероб. і доп.// Кремень В.Г. та ін. – Харків: „Прапор”, 2003. – 766 с.
5. Філософія: Курс лекцій: навч. посібник. – К.: Либідь, 1991. – 456 с.