Теорія «втечі від свободи» Е. Фрома

 

 

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський Національний Університет»

Факультет суспільних наук

Кафедра політології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

Теорія «втечі від свободи» Е. Фрома

 

 

                                                                               Виконав:

                                                                         студент 3-го курсу

                                                                          заочного відділення

                                                                         Чербан  Олександр

                                                          Науковий керівник:

                                                       доц.Сурніна О.А.

 

 

 

УЖГОРОД – 2012

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………3

 

Розділ 1. Філософська сутність поняття « свобода »………………………6

 

Розділ  2. Два аспекти свободи……………………..………………11

 

Розділ 3. Механізми «втечі від свободи»………………………….19

 

Висновки……………………………………………………………26

 

Список використаних джерел………………………………………28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Фром Еріх (1900-1980) -- психолог, філософ, соціолог, один із основоположників неофрейдизма. Разом з М. Хоркхаймером, Т. Адорно і Р. Маркузе став творцем Франкфуртської школи. У першій великої роботі " Втеча волі " (1941) Фромм розглянув феномен тоталітаризму в рамках проблеми свободи. Він розрізняє " свободу від " (негативну) і " свободу на " (позитивну). Зворотний бік " свободи економіки від " є самотність і відчуження. Така свобода -- тягар для людини. Фромм описав три типових невротичних механізми " втечі " (психологічного захисту) негативної свободи. Це авторитарний, конформістський і деструктивний різновид невротичного характеру. Перший виявляється у мазохістській пристрасті до підпорядкування себе іншим чи садистичній пристрасті до підпорядкування інших собі. Другий полягає у відмови від своєї індивідуальності і прагненні бути " й усе " . Третій -- в нестримній тязі до насильства, жорсткості, розрусі.

Вихід Фромм бачить у такому реформуванні суспільства, яке відкрило простір " свободі на ". Головне завдання будівництво душевно здорового суспільств в людях продуктивного характеру. Продуктивність -- це, здатність людини любити, використовувати свої сили, спроможність до самореалізації. Найбільш докладно основні принципи, у яких має будуватися душевно здорове суспільство, Фромм викладав у книзі " мати або бути? " (1976). Там він закликає замінити домінуючу нині у характері людини установку володіння установкою на буття.

Актуальність дослідження. Початковою проблемою, яку ставив автор перед написанням книжки, було дослідження психіки сучасної людини, проте тенденції політичного розвитку на той час змусили його сконцентруватися на ключовому, на думку автора аспекті: на значенні свободи для сучасної людини. Основа книжки у тому, що сучасна людина, звільнена від кайданів доиндивідуальногого суспільства , не придбала волі у сенс реалізації особистості, тобто реалізації інтелектуальних, емоційних і чуттєвих здібностей. Свобода принесла людині незалежність" і раціональність існування, але водночас ізолювала її, пробудила у нїй відчуття безсилля й тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і творча людина виявляється перед вибором: або позбутися свободи з допомогою нової залежності, нового підпорядкування, або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на природній неповторності та індивідуальності кожного " .

Переймаючись питанням корисності теоретичних відкриттів соціальної психології, Фромм визнається у цьому, дати нею однозначний і є найпереконливішою відповіддю складно. Песимізм автора щодо теорії психології викликаний його упевненістю у вартості усвідомлення індивідуальних і соціальних реалій. За Фромом, людський мозок живе у ХХ столітті, серце ж більшості людей -- у кам'яному віці. Звідси недостатня зрілість людей бути незалежними, розумними і об'єктивними; нездатність винести те, що людині надано власними силам і саме має надати сенс своєї життя; придушення ірраціональних пристрастей -- потягу руйнації, ненависті, заздрості і помсти, натомість спостерігається захоплення владою, грошима, нацією; перетворення навчань духовних вождів людства в клубок забобонів і ідолопоклонства. На думку автора, результатом такого конфлікту між передчасною інтеллектуально-технічною зрілістю й емоційної відсталістю може бути самознищення людства, єдиний ключ, до недопущення цього у розумінні фактів нашого соціального буття; в усвідомленні,  спроможності до об'єктивності і розумного судженню. За Фромом, прогнозувати подолання помилок серця протягом життя одного покоління -- не можна. Тому і потрібно розвиток динамічної соціальної психології, котра може протидіяти  небезпеці, викликаною прогресом фізики та медицини.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні поняття «свобода». Розкритті  аспектів свободи, та механізмів «втечі від свободи» в концепції Е Фрома.

Завдання даної роботи полягає в тому щоб проаналізувати:

- Філософську сутність поняття « свобода ».

- Два аспекти свободи.

- Механізми «втечі від свободи».

Обєктом дослідження є свобода як – спосіб подолання нестерпного стану, нав’язаного особі конкретно-історичними, матеріальними і духовними умовами життя.

Предметом є поняття «свободи», яке виступає у праці Е. Фрома, її двоїстість та механізми «втечі від свободи».

Структура роботи. У першому розділі «Філософська сутність свободи» проаналізовано саме поняття «свободи». Її тлумачення різними філософами, показано дві концепції свободи.

У другому розділі «Два аспекти свободи в житті сучасної людини» розповідається про два аспекти свободи:

У третьому розділі «Механізми «втечі від свободи» розповідається про різні механізми втечі.

 

 

 

 

 

Розділ 1.

Філософська сутність поняття « свобода »

 

Поняття «свобода» є однією з найбільш дискусійних тем у політичній філософії. Багато політичних філософів визначають саме свободу базовою політичною цінністю.

Свобо́да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). У цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність»1.

Філософський словник: Свобода – це усвідомлена необхідність і дія людини у відповідності зі своїми знаннями, можливість і здатність вибору у своїх діях.2

Абсолютна свобода є неможливою, оскільки вона означає повну відсутність соціальних угрупувань людей. Максимальної свободи можна досягти для всіх, тільки однаковою мірою обмеживши цю свободу всіх через норми моралі та закони, які запобігають сваволі, дискримінації або насильству з боку одних людей щодо інших. Держава повинна прагнути до реалізації цих законів, примушувати до їхнього виконання усіх своїх громадян. Свобода є можливою лише при умові існування приватної власності. Володіння чимось – це фундамент формування незалежної особи й особливого середовища, де можна прагнути до досягнення індивідуальної мети.

У філософії "свобода" зазвичай протистоїть "необхідності", в етиці - "відповідальності", у політиці - "порядку". Та й сама змістовна інтерпретація слова "свобода" містить в собі дуже різні відтінки. Свобода може ототожнюватися з повним свавіллям, а може оцінюватися як свідоме рішення, найтонше мотивування людських вчинків.  
       А. Шопенгауер вважав, що про свободу можна говорити тільки як про подолання труднощів. Зникла перешкода, народилася свобода. Вона завжди виникає як заперечення чогось. Визначити свободу із самої себе вкрай складно, просто неможливо.  
        Свобода - це стан духу, це філософське поняття, що відображає невід'ємне право людини реалізувати свою людську волю3.           Поза свободою людина не може реалізувати багатство свого внутрішнього світу і своїх можливостей.  
        Свобода - одна з незаперечних загальнолюдських цінностей, однак свобода не абсолютна. Якщо надати індивіду право розпоряджатися власною долею, настане століття хаосу. Адже в ньому сильні інстинкти свавілля, руйнівності та егоїзму. Свобода, безумовно, гарна, але чудово, коли людина добровільно підпорядковується загальній волі, свідомо стримує власні пориви.  
        Свобода, якщо вона не співвіднесена з вимогами моральності, доцільності, інтересами суспільства і людства, легко перетворюється у вседозволеність.  
        Чи може людина бути абсолютно вільним? Ні, тому що суспільство, людство в цілому обмежено в своїх ресурсах, можливостях. Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини.  
Свобода починається саме там, де людина свідомо обмежує себе. Відчуваючи співчуття до іншого і допомагаючи йому, він звільняє себе від жадібності, егоїзму. Визнаючи право іншого на власну життєву позицію, він усуває власну обмеженість.  
         Отже, свобода виступає як загальнолюдська цінність. Люди прагнуть до свободи, бо тільки в ній і через неї можна реалізувати творчий людський потенціал. Однак свобода не виступає як загальнообов'язковий принцип. Разом з тим важливо розрізняти свободу і сваволю. Свобода - моральний імператив, тобто моральне спонукання, веління, вимога. Вона передбачає не тільки подолання різних перешкод на шляху людини, а й свідоме обмеження певних поривів, які можуть обернутися несвободою для інших. Ущемляючи чужу свободу, людина ризикує сама опинитися в зоні дефіциту свободи. 

Існують дві концепції свободи: поняття «позитивної» та «негативної» свобод.

         1. право людини не бути зобов’язаною здійснювати певну дію тобто існування зарезервованого за особою простору, який не може бути зайнятим ні іншою особою, ні державою – “заперечення свободи або негативна свобода”.

          2.   обов’язок людей підпорядковуватися тільки законам, у розробці яких вони самі беруть участь – позитивна свобода.

Позитивна свобода характеризується « як можливість і наявність ресурсів для реалізації свого власного потенціалу ( це може мати на увазі і свободу від внутрішніх бар'єрів); використовується як протиставленя негативної свободи, яка є свободою від зовнішніх обмежень. Невідємною частиною концепції позитивної свободи є уявлення про те, що свобода визначається здатністю громадян братии участь в управліні або в добровільній кооперації. І. Берлін у своєму есе « Дві концепції» (1958) пише про те, що позитивне значення свободи, мається на увазі відповідь на питання: «Що або хто служить джерелом контролю або втручання і змушує людину здійснювати цю дію, а не якесь інше, або бути таким, а не іншим ?»

Позитивне поняття свободи є центральною ідеєю соціал-лібералізму, що відрізняється його від класичного лібералізму. Також представлення про позитивну свободу вплинули на політичну філософію соціал демократії.

Негативна свобода характеризується як свобода від втручання інших людей і протиставлення позитивної свободи, яка визначається як свобода індивіда від обмежень соціальної системи всередині суспільства, таких як классізм, сексизм або разизм. Різниця негативної і позитивної свободи описана  І. Берліному його лекції « Дві концепції свободи». На думку Берлін, це відмінність тісно пов’язане з політичною традицією. Поняття негативної свободи пов’язано з британськими філософами, такими як Локк, Гоббс, Сміт, Бентам, а поняття позитивної сободи- з континентальними мислителями-Гегелем, Руссо, Гердером і Марксом. На думку Берліна значення свободи в негативному сенсі мається на увазі у відповідь на питання: «Яка область, в рамках якої суб’єкт –будь то людина або група людей-дозволено або повинна бути дозволено або повинна бути дозволена робити те, що він здатний робити, або бути тим, ким він здатний бути тим, ким він здатний бут, не піддаючись втручанню з боку інших людей ?» 4

     Обмеження негативної свободи накладаються людьми і не пов’язані з природніми причинами або нездатністю  самого індивіда. Гельвецій ясно висловлює цю точку зору-кажучи що вільною є та людина, яка не закута у кайдани, чи не поміщена до в’язниці, а не вміння літати як орел чи плавати як кит не є відсутністю свободи. 
           Марксисти і соціалісти вважали помилковим розрізнення негативної та позитивної свободи, стверджуючи, що позитивна і негативна свободи на практиці є нерозрізненими або не можуть існувати одна без одної. 
Ісайя Берлін виділяв два основних типи свободи. Таке твердження як «Я нікому не раб» Берлін описував як характерне для негативної свободи, тобто свободи від прямого втручання з боку іншого індивіда. Як протиставлення Берлін використовував притаманне позитивної свободи твердження «Я сам собі хазяїн», заява про свободу вибору свого власного шляху в житті.5 
           Чарльз Тейлор пояснює, що негативна свобода являє собою ідею «можливості» («opportunity-concept»), коли індивід знаходить негативну свободу в тому випадку, якщо не поневолений зовнішніми силами і має рівний доступ до суспільних ресурсів (незалежно від того, як він вирішує проводити свій час). Позитивна свобода, стверджує Тейлор, спирається на ідею «тренування» («exercise-concept»): володіння позитивної свободою може означати, що індивід вільний внутрішньо і повинен бути здатний розсудливо діяти у відповідності зі своїм «Я». Припустимо, багатий і впливовий діяч є одночасно наркоманом. Він може володіти великою негативною свободою, але мати дуже мало позитивної свободи, згідно Тейлору.Позитивна свобода тягне за собою перебування в положенні дорослого, зрілої людини, здатного приймати рішення, вільного від внутрішніх обмежувачів (слабкість, страх, невежественность і т. п.). 
         Реймон Арон підкреслів Розподіл свобод на формальні та реальні. 
Формальні свободи: буті вільним (вільним) робити що-небудь (to be free).    Реальні свободи: бути здатним робити що-небудь.  Герберт Спенсер: " відсутність безкоштовної системи публічних шкіл не завдавати шкоди свободі будь-якої дитини отримати освіту і розвивати свої здібності, навіть якщо її батьки не є здатно оплатити шкільні витрати ".

Отже свобода є необхідністю у житті людина. Яка не може бути відібрана, без важливих на то підстав, ніким. Але вона ніколи не може бути абсолютною, максимально можливої свободи можна досягти для всіх, тільки однаковою мірою обмеживши цю свободу всіх через норми моралі та закони, які запобігають сваволі, дискримінації або насильству з боку одних людей щодо інших. Також ми розглянули що свобода поділяється на позитивну, тобто внутрішню, і негативну, тобто зовнішню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Два аспекти свободи в житті сучасної людини

Свобода завжди визначає людське існування. Проте, суб'єктивне поняття свободи міняється у міру зростання самосвідомості людини. На зорі зародження людства рівень самосвідомості був достатньо низький. У той час людина все своє життя була пов'язана з навколишнім світом первинними узами. Людина не була індивідуумом, вона була членом спільності. Ідентичність з природою, плем'ям і релігією давали їй відчуття упевненості в собі і в завтрашньому дні. Індивід займав певне місце в цілісній структурі, і це місце більше ніким не оспорювалося. Він міг страждати від пригноблення, але він не страждав від самоти і болісних сумнівів. З іншого боку, первинні зв'язки загальмовували розвиток людини, заважали індивідові стати творчою і плідною особою. Ця ситуація була характерна для первісної і середньовічної (до початку епохи Відродження) людини. Поки людина була невід'ємною частиною світу, вона не випробовувала страху. У міру зростання свідомості первинні зв'язки людини з світом рвалися одна за одною, і вона виявлялася наодинці з цим величезним і приголомшуючим світом.                                        Процес індивідуалізації почав активізуватися в епоху Відродження і досяг апогею в Новий Час. Атмосфера XV-XVI століть (епоха Реформації) була багато в чому подібна до сучасності. Наріжні камені сучасної культури були закладені в Європі в кінці епохи Середньовіччя і на початку епохи Нового часу. Зросла незалежність людини від зовнішніх властей, а одночасно - її ізольованість. В результаті у людини розвивалось відчуття нікчемності і безсилля, росла невпевненість, і втрачався сенс життя. Зростав тягар негативної свободи.  
         Еріх Фромм вбачає в процесі індивідуалізації два аспекти. Перший аспект - це розвиток особи, яку можна визначити як сукупність тісно переплетених один з одним рис вдачі, розуму, волі і устремлінь людини.           Други аспект індивідуалізації - це зростаюча самота людини. Але в будь-якому суспільстві існує межа індивідуалізації, за яку жоден нормальний індивід вийти не може.   
          Подібно до середньовічної людини маленькі діти в сучасному суспільстві пов'язані з своєю матір'ю і навколишнім світом первинними зв'язками. При народженні людина є найбезпораднішою зі всіх тварин. Її адаптація до природних умов заснована не на інстинктах, а на процесі навчання. Інстинкт дуже ослаблений у людини і багато в чому замінений розумовим процесом. Людина знаходиться залежно від батьків довший період часу, ніж тварина. Людина випробовує страхи, яких немає у тварин. Але саме це - біологічна недосконалість людини і виявилося основоположним чинником появи цивілізації і двигуном прогресу.  
           Для дитини в ранньому віці характерний дитячий егоцентризм. Тільки через декілька років дитина перестане змішувати себе із зовнішнім світом. Батьки - це частина світу дитини і одночасно - незаперечний авторитет. Пізнє підпорядкування дитини батькам змінює свій характер. У якийсь момент дитина гостро усвідомлює свою індивідуальність, свою окремість від решти світу. Дитина росте - первинні узи рвуться, у неї розвивається прагнення до свободи і незалежності.  
          Дитина розвивається фізично, емоційно і індивідуально; її енергія і активність збільшуються. У міру зростання індивідуалізації дитини у неї росте усвідомлення себе окремою від навколишнього світу і інших людей, втрачається відчуття єдності з природою і росте відчуття страху.  
Первинні зв'язки гарантують дитині безпеку.  
         Пізніше вона починає усвідомлювати свою відособленість від інших людей, свою самоту. Світ представляється величезним і таким, що несе в собі загрозу; у неї виникає відчуття тривоги і беззахисності. Щоб знов знайти упевненість і позбавитися від страху, у людини може виникнути бажання відмовитися від своєї індивідуальності і спробувати знов злитися з навколишнім світом.  
         Коли первинні узи рвуться, людині потрібно якось орієнтуватися в світі, знайти нові гарантії. Один з можливих варіантів - дитина починає шукати підпорядкування у зовнішнїй владі, яка натомість дає відчуття безпеки. При цьому вона приносить в жертву плідність і повноцінність своєї особи. Врешті-решт, підпорядкування приводить до зворотного результату - у дитини зростає невпевненість, в нїй розвивається ворожість і бунтарське відношення, направлене проти людей, від яких вона залежить.  
Умовою гармонійного розвитку дитини є одночасне зростання її індивідуальності і її особи. Небезпека полягає в тому, що процес індивідуалізації йде більш-менш автоматично, а зростання особи може стримуватися певними чинниками.  
Якщо первинні зв'язки вже розірвані, а сукупність зовнішніх умов не дозволяє особі гармонійно розвиватися, то свобода перетворюється на нестерпне страждання, оскільки вона стає джерелом сумнівів і спричиняє за собою життя, позбавлене мети і сенсу. Тоді у людини виникає бажання позбавитися від такої свободи.