Роздержавлення і приватизація в Україні

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні  аспекти приватизації.

1.1. Розуміння процесу  приватизації та його складові.

1.2. Організаційні аспекти  приватизації підприємства.

Розділ 2. Державне управління приватизацією у контексті трансформації  відносин власності в Україні.

2.1. Історико-системний аналіз  процесів приватизації державного  майна в Україні.

2.2. Організаційно-управлінські засади приватизації державного майна в Україні.

Розділ 3. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації в  Україні.

3.1. Сучасний стан приватизації  в Україні

3.2. Шляхи вдосконалення  управління приватизацією у контексті  системних зрушень

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Приватизація – це процес, який не можна однозначно трактувати. В широкому значенні приватизація як один з аспектів загальної політики дерегулювання економіки означає  уповільнення темпів розширення або  навіть скорочення державного сектора, що зумовить збільшення вкладу приватного сектора в господарський розвиток. Це комплексне явище обумовлене зміною політико-економічних умов, посиленням впливу ринкових сил.

У вузькому розумінні приватизація означає не політику, яка охоплює  всі сектори економіки, а повну (або часткову) передачу прав власності  на капітал відповідного державного підприємства акціонерному товариству або приватній особі .

Накопичений світовий досвід приватизації неможливо застосовувати  без серйозних доробок при  передачі вітчизняних підприємств  у приватну власність через ряд  особливостей. Основне протиріччя приватизації у постсоціалістичних країнах пов’язане  з тим, що вона розглядається як продаж підприємств, якими ніхто не володіє, та вартості яких ніхто не знає, покупцям, у яких немає грошей. Крім цього, розвиток приватизації державної власності  в Україні повинен подолати нерозвиненість ринкових механізмів та відсутність  відповідної інфраструктури.

Зміни, що відбуваються, вимагають  глибокого теоретичного осмислення, актуальність якого буде зростати в  міру подальшого просування суверенних держав шляхом оновлення своєї економічної  структури та методів господарювання.

Політика приватизації базується  на ідеї, згідно з якою організація  господарського життя відповідно до законів ринку, рівноправної конкуренції  та комерціалізації виробництва  більш ефективна, ніж на засадах  адміністративних обмежень та регламентацій. Ринок у даному випадку розглядається як джерело соціально-економічного прогресу в тій мірі, в якій він сприяє конкуренції, виробництву якісних матеріальних благ та послуг для широких верств населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Теоретико-методологічні  аспекти приватизації

1.1. Розуміння процесу  приватизації та його складові

Роздержавлення – досить складний процес як у плані шляхів та способів, так і в плані соціально-економічного змісту. Основним результатом роздержавлення має стати зміна економічних  функцій та ролі держави в напрямку їхньої націоналізації. Роздержавлення усуває монополію та економічний  диктат держави, тому що остання перестає бути єдиним власником. Проте економічна роль держави як одного з власників  та як сили, що встановлює законодавчі  норми діяльності для всіх власників, залишається значною.

У Законі України “Про приватизацію майна державних підприємств” приватизація визначається як відчуження державного майна, що перебуває в загальнодержавній  власності на користь фізичних і  юридичних осіб. Спільним для процесів роздержавлення та приватизації є те, що вони зумовлюють зміну майнових відносин, хоча і різною мірою, та мають  на меті орієнтацію підприємств на прибуток, ринок і комерцію. Крім того, в процесі приватизації обов’язково  змінюється суб’єкт права власності, здійснюється його конкретизація, а  під час роздержавлення таке може і не відбуватися.

Розробляючи національну концепцію роздержавлення та приватизації, слід дуже уважно поставитись  до вже накопиченого в даній області  досвіду держав, які раніше за Україну  ступили нацей шлях. Ідея приватизації була запозичена з господарського досвіду  Західної Європи. Головна причина, яка виключає примітивне копіювання східно-європейськими державами досвіду капіталістичних країн, – принципово різні стартові умови приватизації. В економічній історії західних країн не було таких випадків, коли вся власність у найкоротші терміни перетворювалась із суспільної або державної в приватну. Процес розподілу власності та формування класу сучасних власників на Заході налічує декілька століть.

Аналіз процесів, що відбуваються в економічній та соціальній сферах суспільства, дозволив сформувати низку  проблем, які необхідно вирішити для більш ефективного реформування власності в Україні. Це перш за все:

· удосконалення правової, нормативної та методичної бази приватизації;

· розробка і реалізація комплексу заходів щодо усунення монополізму в процесі перетворення державної власності;

· посилення інформаційного забезпечення приватизаційних процесів;

· активізація участі громадян України в приватизаційних процесах.

На мою думку, головне  призначення приватизації в Україні  полягає в адаптації відносин власності до потреб нового типу зростання, головна сила якого – підприємницька активність. Хоча у ході приватизації зустрічаються сугубо політичні  ситуації, загальна її спрямованість  – забезпечення умов для більш  ефективного господарювання, демонополізації  та формування засад конкуренції.

 

1.2. Організаційні  аспекти приватизації підприємства

Однією з умов успішного  та безконфліктного здійснення реформації власності в країні повинна бути свобода вибору організаційно-правових форм підприємництва. В Україні головними формами приватизації є: викуп об'єктів товариством покупців; викуп за альтернативним планом; викуп держмайна, зданого в оренду; продаж на аукціоні; продаж на некомерційному конкурсі; продаж на комерційному конкурсі; передача об’єктів безкоштовно трудовим колективам; продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Кожна з названих організаційно-економічних  форм має як свої переваги, так і  недоліки, свою сферу використання, які залежать від рівня розвитку підприємства, ефективності його функціонування; від стану основних засобів, матеріально-технічної  бази й соціальної інфраструктури, психологічного клімату в колективі, його волі й напрямку діяльності; від  наявності потенційних власників (за рівнем особистих доходів та заощаджень) – членів трудового  колективу, від співвідношення сил  формальної та неформальної влади тощо.

В Україні на першому етапі  приватизації оренда майна була єдиним способом для підприємств, щоб уникнути прямого директивного управління міністерств  та відомств. Але серед серйозних  недоліків цієї форми слід виділити тенденцію до здійснення оновлення  виробничого апарату лише за рахунок  власних коштів, без використання амортизаційних відрахувань, які належать державі.

Найбільш універсальною  формою роздержавлення є акціонування. Акціонування формує підприємства, які за своїми масштабами альтернативні державним; воно спрямовано на демонополізацію і в той же час на збереження крупних підприємств, а не на їхнє руйнування.

Серйозним недоліком у  проведенні приватизації є те, що конкурентні  способи приватизації, тобто продаж на аукціонах, реалізація за комерційними цінами і викуп на основі конкурсу не зайняли належного місця серед  інших способів приватизації, хоча саме вони сприяють пошуку конкурентного  власника та стратегічного інвестора. На перших етапах приватизації в Україні  процес реформування власності майна  підприємств, організацій, установ  здійснювався шляхом викупу державного майна згідно з альтернативним планом та викупу майна державних підприємств, зданого в оренду. Більше половини роздержавлених об’єктів змінили форму  власності саме із застосуванням  цього способу.

В результаті аналізу особливостей процесів реформування власності в  Україні, їх загальної економічної  результативності та соціальних наслідків  можна стверджувати, що сформований  недержавний сектор економіки й  досі не має суттєвого впливу на соціально-економічний розвиток, ефективність праці та життєвий рівень населення. Основна причина такого становища – низька ефективність господарської діяльності приватизованих підприємств, що обумовлено законодавчою організаційною та політичною невирішеністю проблем власності в Україні; фінансово-економічною кризою в економіці країни; слабкими позиціями приватної власності й національного капіталу; впливом тіньового сектора, криміналізацією процесів приватизації тощо.

Кінцеві результати приватизації в значній мірі залежать від раціонально  діючого механізму підготовки підприємств  до даного процесу, а також від  ефективного управління у постприватизаційний період. У зв’язку з переходом до ринкової економіки радикально змінюються задачі і характер управлінської діяльності підприємств.

Отже, приватизація – це складне соціально-економічне явище, яке торкається всіх сфер життєдіяльності  суспільства, вимагає постійної  координації дій елементів, що її складають. Уникнути негативних явищ, які супроводжують процес приватизації в Україні, дозволить створення  розвинутої інфраструктури, тобто взаємопов’язаного  комплексу державних і приватних  установ, які необхідні для вирішення  проблем, що виникають у ході перетворень  відносин власності. При цьому інфраструктура приватизації повинна дозволити узгодити інтереси всіх учасників процесу роздержавлення власності.

 

Розділ 2. Державне управління приватизацією у контексті  трансформації відносин власності  в Україні

2.1. Історико-системний  аналіз процесів приватизації  державного майна в Україні

Аналіз історичних документів засвідчив, що напередодні приватизації в Україні не були враховані такі реалії соціально-політичної й економічної  ситуації: консервативність українського населення, панування в масовій  свідомості соціалістичних стереотипів  з елементами традиційної селянської дрібнобуржуазності; переважання старої комуністичної бюрократії в нових  владних структурах від верху  до низу; економічне домінування “червоних” директорів на державних підприємствах  і, відповідно, у виробничому секторі; відсутність вільних і достатніх  фінансових капіталів у тих, хто  бажає придбати державну власність; непідготовленість державних підприємств  до приватизації та роботи в нових  економічних умовах; нерозуміння  значною частиною населення сутності приватизації і його небажання адаптуватися до умов нової системи господарювання; відсутність сформованого ринкового  середовища, спроможного забезпечити  конкурентність купівлі-продажу державної  власності.

Мала приватизація в основному  вирішила важливе економічне завдання – створила умови для появи  й розвитку малого бізнесу і продовжує  сприяти формуванню конкурентного  середовища для ведення бізнесу  та поліпшення якості товарів і послуг.

Відбулося становлення організаційно-методологічної основи процесу приватизації в Україні, рівні нормативно-правової бази та професійно-кадрового забезпечення виявилися достатніми для того, щоб  цей процес не супроводжувався фатальними колізіями.

Досвід приватизації 2003-2004 рр. довів те, що в українському суспільстві  вже існує розуміння необхідності ринкових перетворень, позитивно сприймається політика держави в сфері приватизації, яка узгоджується з методологією її провадження. Крім того, цей досвід переконливо продемонстрував зрілість системи приватизації в Україні як механізму державного впливу на економіку суспільства.

До здобутків приватизації як потужного чинника ринкової трансформації  можна віднести: ліквідацію державної  монополії в багатьох галузях  народного господарства, що стало  основою формування конкурентної ринкової економіки; перехід значної частини  державної власності до приватних осіб та створення умов для подальшої концентрації власності у більш ефективних господарів; суттєву зміну ролі держави в економічних процесах та відносинах власності; створення потужного корпоративного сектора економіки; повноцінного фондового ринку і, зокрема, ринку корпоративних цінних паперів, а також нових сфер діяльності з оцінки майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг тощо; зменшення навантаження на Державний бюджет.

На сьогодні трансформація  відносин власності перебуває на тому етапі, який потребує поєднання  приватизації з іншими заходами з  реорганізації державних підприємств  та організацій в окремих секторах економіки, формування єдиного комплексу  заходів, спрямованих на фінансове  оздоровлення суб’єктів господарювання (зокрема державних), залучення недержавних  інвестицій на їх технічне переозброєння, створення нових робочих місць, вирішення інших соціальних питань

Роль держави в економіці  залишається значною й на сучасному  етапі розвитку України. Це вимагає  оптимізації частки державного сектора  економіки та вжиття комплексу заходів  щодо формування дієвої системи управління об’єктами державної власності, зокрема визначення її організаційного  центру та побудови системи підпорядкування, що забезпечить ефективне управління. Актуальними залишаються питання  пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, розкриття інформації про цю діяльність, запровадження ефективних моделей  аудиту (як внутрішнього, так і зовнішнього), кадрового забезпечення тощо.

Приватизація в Україні  як соціально-економічний проект макроекономічного  трансформування і політичний проект подолання стереотипів, зміни переконань і звичок щодо ринку та формування світогляду приватного власника розпочалася  з 1991 р. ХХ ст. й відбувалася у чотирьох напрямах: сертифікатної приватизації, що заклала стартові умови для  подальших перетворень; оренди з  викупом, яка сприяла пробудженню  ініціативи трудових колективів; закріплення  за державою переліку об’єктів, які  не підлягають приватизації, що сприяло  розмежуванню сфер впливу приватного капіталу як рушія ринкових перетворень  і держави як гаранта забезпечення економічної безпеки країни та соціальної стабільності в суспільстві; малої  та середньої приватизації, що вирішила проблему дефіциту на споживчому ринку.