Договір страхування

Закон встановлює мінімальний розмір статутного фонду  страхової компанії, заснованої на національному капіталі, еквівалентний 1 млн. евро для страховиків, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, та 1,5 млн. евро для страховиків, які займаються страхуванням життя, за валютним обмінним курсом.

 Для формування статутного фонду забороняється використовувати кошти страхових резервів, кошти, взяті в кредит та під заставу, а також нематеріальні активи.

 Підняття  мінімального розміру статутного  фонду із суми, еквівалентної  5 тис. доларів США (1993 p.), до суми, еквівалентної 100 тис. євро (1996 p.), та до суми 1 млн. евро (2001 р.) уже саме по собі можна розглядати як суттєвий крок на шляху до зміцнення платоспроможності страховика.

 До гарантійного  фонду страховика належать додатковий  та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Процес перевірки платоспроможності страхової компанії досить складний. Для здійснення перевірки залучають найрізноманітніших спеціалістів: актуаріїв, аналітиків з питань інвестицій, бухгалтерів і т. п.

 

 

Страхова компанія повинна керуватися нормативними актами про платоспроможність і мати достатні фінансові засоби для своїх потреб. Компанія вважається платоспроможною, якщо її активи перевищують пасиви на заздалегідь обумовлену мінімальну суму [11, с. 210].

 Порядок визначення фактичного та нормативного запасів платоспроможності і структури гарантійного фонду та його (порядку) зміни встановлює Кабінет Міністрів України.

 Нормативний  запас платоспроможності страховика  на звітну дату (без врахування  договорів страхування життя) дорівнює більшій із визначених величин.

Оцінювання  фінансової життєздатності страхової  компанії має проводитись, як правило, один раз на рік. Страхові компанії зобов'язані надавати Уповноваженому органу з державного нагляду за страховою  діяльністю відомості про премії, перестрахувальні угоди і т. ін. за установленою формою.

 Якщо фінансові  справи страхової компанії погіршуються, то органи державного нагляду  втручаються в її діяльність. Потреба втручання державних  органів у господарську діяльність страховика виникає у двох випадках:

 коли потрібно  захистити інтереси власників  та потенційних власників страхових  полісів від ризику неплатоспроможності  страхової компанії та її нездатності  виправдати сподівання страхувальників,  котрі мають довгострокові поліси;

 коли страхова  компанія, її материнська компанія  та філії неспроможні виконати  будь-яку вимогу Закону "Про  страхування" [11, с. 215].

 Уповноважений  орган у справах нагляду за  страховою діяльністю може вжити  таких заходів, спрямованих на  оздоровлення становища страхової компанії:

 зобов'язати  компанію не здійснювати вкладення  певного характеру;

 зобов'язати  компанію притримувати засоби  для покриття своїх зобов'язань  і здати їх на зберігання  довіреній особі;

 обмежити  збір премій певною сумою;

 вимагати від страховика частіше надавати бухгалтерську звітність та пред'являти особливого роду відомості або документи;

 заборонити  страховику укладати нові договори  страхування [12, с. 245-247].

 Якщо ж  органи державного нагляду дійшли  висновку, що страхова компанія перебуває у тяжкому фінансовому становищі, тобто вона виявилася неплатоспроможною, то в багатьох країнах світу діють закони із захисту страхувальників. Наприклад, у разі ліквідації страхової компанії передбачаються такі гарантії з боку страховиків:

 за обов'язковими  видами страхування покриваються  зобов'язання страхової компанії  в повному обсязі;

 для добровільних  видів страхування зобов'язання  покриваються в розмірі 90% зобов'язань  страхової компанії.

 Із страхування  життя передбачається передача  страхових договорів іншій страховій компанії, яка має ліцензію. Відповідальність за цими договорами не перевищує 90% від страхового відшкодування за первинним полісом, а може бути і меншим, коли актуарій доведе, що виплати були надмірними. Фінансування цих заходів здійснюється шляхом оподаткування всіх тих страхових компаній, котрі мають ліцензію.

В Україні з  метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити фонд страхових гарантій, який є  юридичною особою. Джерелами формування коштів фонду є добровільні відрахування від страхових резервів, сформованих страховиками, котрі діють в Україні, а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань до фонду страхових гарантій та порядок використання їх встановлюють страховики, які є його учасниками. Кабінет Міністрів України може ухвалювати рішення про створення фондів страхових гарантій за напрямами страхування.

Завдання

Страхова вартість будівлі складає 300 млн. грн. Страхова сума 200 тис. грн. Безумовно франшиза складає 8%. При пожежі будівля знешкоджена повністю.

Завдання:

1. Визначте суму відшкодування.

Згідно ч. 18 ст. 9 Закону України «Про страхування» Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Визначаємо суму франшизи у грошовому еквіваленті:

200 тис. грн. * 8% = 16 тис. грн.

Визначаемо  суму відшкодування:

300 млн. грн.  – 16 тис. грн. = 299 млн. 984 тис. грн.  Це сума відшкодування завданних  збитків внаслідок пожежі будівлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

На сьогодні існує два підходи до визначення в законодавстві договору страхування. При цьому прибічники обох підходів зазначають, що з теоретичної точки зору є правильним на початку статей нормативного акта, в яких йдеться про договір страхування, дати загальне визначення договору страхування. Однак виходячи з того, що визначення договору має значення лише за умови відповідності його двом вимогам: по-перше, визначення повинно охоплювати всі різновиди даного договору, а по-друге, визначення повинно дати можливість відрізнити цей договір від всіх інших договорів, тобто воно не повинно страждати надмірною абстрагованістю. Окремі вчені вважають, що не можливо дати загальне визначення договору страхування, яке б з одного боку охоплювало все різноманіття договорів страхування, а з іншого — не було надмірно абстрагованим. Необхідно давати окремі визначення договору особистого страхування і договору страхування майна та відповідальності.

Досліджуючи правову  природу договору страхування, варто  зазначити, що в системі цивільно-правових договорів він належить до договорів про надання послуг. Головна особливість цієї групи договорів в тому, що надання послуги невіддільне від діяльності особи -послугонадавача (у нашому випадку надання страхової послуги невіддільно пов'язане із діяльністю страховика), а корисний ефект такої діяльності полягає в самому процесі надання послуги.

Підводячи підсумки дослідження, можна зробити певні  висновки. По-перше, договір страхування  є самостійним цивільно-правовим договором, який поєднує, як загальні ознаки, властиві будь-якому цивільно-правовому договору про надання послуг, так і особливі (публічність; договір на користь третьої особи; договір приєднання). По-друге, основним доказом факту укладення договору страхування є страховий поліс. Останній не може визнаватися цінним папером. По-третє, необхідно прийняти Закон України «Про договір страхування», в якому виділити різновиди загального договору страхування.

 

Список  використаної літератури

1. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
2. Господарський кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144.
3. Закон України «Про страхування». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 18, ст. 78.
4. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 1176 с.
5. Гогіташвілі Г. Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В. М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 367 с.
6. В. Й. Плиса Страхування: Навч. посібн. — К.: Каравела, 2005. — 392 с. КВК 966-8019-50-4.
7. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 1, ст. 1
8. Белоусов Е. Сутність страхування (самостійність страхового договору) / / Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 2. - С. 23-25​​.
9. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.
10. Вовчак О. Д. Страхова справа : підручник / О. Д. Вовчак. - - К. : Знання, 2011. — 391 с. ISBN 978-966-346-722-1.
11. Яворська Т. В. Страхові послуги: Навчальний посібник — К.: Знання, 2007. - 360 с. ISBN 978-966-346-317-9.
12. Долгошея Н. О. Страхування в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 318 с. ISBN 978-611-01-0038-0