Основні поняття процесу виховання

Метод прикладу сприяє усвідомленню студентами правильності вибору рішення з приводу поведінки, організації життя, забезпечення рівня спілкування тощо через орієнтацію на особистості, їх поведінкову діяльність у різнорідних ситуаціях. Перед усім важливим є приклад батьків та старших членів сім'ї, які, вибудовуючи власні стосунки, впливають позитивно чи негативно на молодих представників родини і сприяють цим самим розвитку у них певних якостей характеру. Не менш значущим залишається приклад окремих представників професорсько-викладацького складу, самого куратора, визначних особистостей, друзів.

Дискусія спонукає до пошуку істини, виявлення суттєвої інформації, правильної оцінки того, що відбувається в країні і цілому світі, активної розумової діяльності.

Названі нами методи переконання є універсальними. Вони можуть застосовуватись у вихованні людей різновікових категорій.

Доповіді на теми виховного характеру готують як педагоги-куратори, так і студенти. Підготовка до них потребує серйозного усвідомлення проблеми, обґрунтування власної позиції щодо її розв'язання, психологічного на лаштування на непередбачене сприйняття змісту виступу слухачами тощо. Доповідь має містити переконливі аргументи, актуальні положення.

Диспут у студентському колективі може бути попередньо передбачений куратором або організований у процесі розгляду студентами якоїсь нагальної проблеми. Успіх його буде забезпечений у випадку кваліфікованого керівництва куратором чи представником професорсько-викладацького складу ходом обговорення виниклих (поставлених) проблем з врахуванням оригінальних позицій студентів щодо їх вирішення. Диспути залишають позитивні чи негативні враження і ефективно впливають на формування моральних якостей особистості.

Лекція виховного порядку організовується куратором за бажаннями студентів на запропоновану ними або педагогом тему. Важливо, щоб лектор був попередньо знайомим з молоддю, яка слухатиме його виступ, або з професорсько-викладацького складу ВНЗ, де навчаються студенти. Лекція має пробуджувати активність думки слухачів, спонукати їх до розвитку аналізу проблеми представленої у її змісті шляхом подальшої дискусії.

Тренувальні методи (методи вправ) є ефективними через обов'язкову повторюваність дій і вчинків і на основі цього їх якісне засвоєння. Відомо, що виховні вправи сприяють організації праці студентів, правильному розподілу часу для їх різносторонньої діяльності, дотриманню прийнятих у суспільстві норм і правил співжиття.

Вправи вимагають  неодноразового повторення дій і  вчинків. У результаті їх виконання  виробляються навички і звички, засвоюється  нова інформація, поповнюється досвід. Метод вправу вищій школі має дещо інше змістове наповнення, ніж у інших сферах життєдіяльності молоді. Він цінний тим, що створюються умови, за яких, виконуючи завдання куратора, студент отримує задоволення від виконаної роботи і прагне продовжувати виконання практичних дій. Це сприяє виробленню переконань, які впливають на його подальшу поведінку. У минулому метод вправ називався привчанням, яке реалізувалося через тренування, показ, спрямування на постійний самоконтроль. Вагомими є вправи у процесі діяльності, а, також, режим праці і відпочинку, доручення тощо. Вони теж мають відмінності при порівнянні сфер застосування.

Вправи у процесі діяльності організовуються при наявності умов для забезпечення поведінкової діяльності студентів у відповідності до напрацьованих і прийнятих суспільством норм і правил. Правильно організована куратором вправа включає в свій зміст усі необхідні для волевиявлення студента компоненти. Це спонукає його чинити так, як слід: без порушень традицій. Наслідком кількаразового повторення вправи буде беззаперечне і чітке виконання запрограмованої дії. У давнину вправи у процесі діяльності співвідносились із так званим вправлянням, яке застосовувалось при необхідності вплинути на стан дій, поведінки, ставлення до себе і оточуючих конкретної людини. При цьому найчастіше застосовувались прийоми: вимога, нагадування, контроль.

Режим праці і відпочинку як складова методу вправ впливає на формування вольових якостей характеру студента, його організованості, дисциплінованості. Чіткий розподіл видів діяльності за часом спонукає до повторювання дій, умілого керівництва своїми бажаннями, вироблення системи корисних і позитивних   звичок.    Режим    сприяє    виконанню    максимальної кількості різноманітних видів діяльності, доведенню до завершення розпочатих справ, організації щоденного повноцінного відпочинку, економії часу.

У вищій школі  застосовується система доручень, виконання  яких формує ділові якості, стимулює вироблення у собі уміння підтримувати діалог, при потребі стримуватись, доводити розпочату справу до кінця.

Метод доручень застосовується вибірково, оскільки студенти не всі однаково налаштовані на виконання побічних завдань і часто свідомо не прагнуть до формування окремих якостей. Він спрямований на формування почуття обов'язку, відповідальності, діловитості, дипломатичності, виконавської дисципліни, підвищення рівня комунікативних здібностей, ініціативності, уміння долати труднощі тощо.

Методи стимулювання застосовуються кураторами та іншими педагогами для активізації діяльності особистості або пробудження її до діяльності. Стимулювати - "значить спонукати, давати поштовх, імпульс думці, почуттям, діям" [1, 249]. У якості стимулу може виступати педагогічна вимога, висловлена в різних формах у залежності від того, які особливості характеру переважають у студента; означена перспектива, що орієнтує на необхідність долати труднощі на шляху до досягнення поставленої мети. Вона полягає у постановці привабливої цілі, яка спонукає вихованців до її виконання; змагання, організовувані для загального посилення працездатності колективу, виховання волі і характеру; схвалення і осуд, спонукаючі до виправлення недоліків, продуманого спілкування, виважених вчинків; громадська думка, як „активна і впливова сила" в основі якої лежить "суспільне судження, головним чином оціночного характеру" [1, 244] тощо. Громадська думка може формуватися у разі наявності індивідуального, колективного і соціального факторів взаємодії.

До методів стимулювання також відносяться заохочення і покарання.

Заохочення втілює у собі педагогічний вплив на особистість через позитивну характеристику чи оцінку її діяльності. Воно сприяє розвитку у студента бажання самовдосконалюватись, правильно орієнтуватись у подіях та ситуаціях. Особливо впливовим є колективне схвалення, яке помножує активність особистості, спонукає до подальшої роботи. Щоб заохочення мало якісний вплив, воно повинно бути безпомилковим, чітко обґрунтованим, пронизаним доброзичливістю.

Покарання коректує поведінку студента, викликає хвилювання, почуття сорому, бажання не повторювати допущених помилок. Воно направляє його поведінку, розвиває і посилює вольові якості і характер. Вибір міри покарання залежить від індивідуальних особливостей особистості, яка здійснила порушення, якостей її характеру і, відповідно, від рівня авторитету куратора, який прагне через покарання вплинути на свідомість студента. Застосовуючи метод покарання педагог має спиратись на колективну та громадську думку.

Заохочення і покарання вимагають від кураторів і професорсько-викладацького складу педагогічної майстерності, направленої на корекцію дій, вчинків, поведінки загалом. Покарання варто застосовувати тільки у випадку встановлення провини, не користуючись при цьому здогадками. У випадку крайньої необхідності варто привернути увагу колективу студентів до негативного вчинку ровесника і заручитись їх підтримкою.

Методи самовиховання спрямовуються на формування конкретних якостей особистості, які сприяють їй стати визнаною суспільством і колективом ровесників чи наставників. До їх застосування спонукають зовнішні (ідеологічні, суспільно-політичні, особистісні) і внутрішні (матеріальні, духовні потреби, інтереси) фактори. Одні студенти займаються загартуванням організму, інші - регулюванням емоційних станів, особливостей свого характеру, витримки тощо. Методами самовиховання є орієнтація на приклад із життя, участь у доброчинній діяльності, гартування волі, аналіз ідеальних явищ, усвідомлена жертовність тощо.

Орієнтація на приклад із життя сприяє вдосконаленню своїх якостей через порівняння їх з якостями іншої людини, її суспільною активністю, професійною успішністю, сімейним благополуччям тощо.

Участь у доброчинній  діяльності додає людині впевненості у собі і своїх вчинках, організовує і "шліфує" особистість.

Гартування волі уможливлює вироблення стійких рис характеру, здійснення переконливих вчинків, допомагає професійному росту тощо.

Аналіз ідеальних явищ орієнтує на шляхетну поведінку, дотримання норм етикету, своєрідного стилю життя.

Усвідомлена жертовність є проявом поступливості, сили волі, без якої неможливо перебороти у собі бажання триматись на певному рівні і не ризикувати задля добра когось.

Реалізація методів виховання  здійснюється через засоби, які усвідомлюємо як "той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямку". У давнину розрізняли природні і надприродні засоби виховання. До природних належали рідна мова, фольклор, народна міфологія, національне мистецтво, навколишня природа, домашній побут, традиції, звичаї, обряди, символи, тощо. Надприродним засобом виховного впливу на особистість вважалась релігія. В умовах сьогодення значення цих засобів продовжує залишатись вагомим, особливо у вищій школі, де проявляється високий рівень свідомості молоді і її потягу до всього рідного, знайомого і актуального, тому коротко охарактеризуємо кожен із них.

Рідна мова вважається найбільш дієвим засобом виховного впливу, який без перебільшення можна назвати універсальним, оскільки він має найсильніший вплив на свідомість представників різних етносів. Відомо, що, засвоюючи рідну мову люди "...поступово стають носіями національного змісту, духу: засобами рідної мови у них найефективніше формується національна психологія, характер, світогляд, свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу". Рідна мова, звана у народі материнською, здійснює благотворну функцію особистісного росту кожної людини.

Фольклор - нестаріючий засіб впливу на емоційний стан та духовний розвиток особистості. Він сприймається людьми різних вікових категорій та соціальних груп і тому студентство не залишається поза його впливом. Не даремно науковці відзначають, що "у фольклорі - першовитоки оригінального світосприйняття, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлах у високопоетичній і глибоко-ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу". Фольклорні джерела кожного народу є носіями його ідей, прагнень, переконань і тому завжди справляють враження, які впливають на формування думки, ставлення до чогось, оціночного судження і т. п.

Народна міфологія допомагає усвідомити студентам національну самобутність свого народу, його особливості, цінності, різнорідні надбання. Користуючись при потребі характеристикою міфічних образів педагоги можуть формувати у молодих поколінь повагу до роду, суспільної діяльності, застерігати від поганих вчинків, звичок, правопорушень, породжувати впевненість і завтрашньому дні тощо.

Мистецтво є теж засобом виховного впливу, оскільки являється виявом творчого генія свого народу, носієм його духовних надбань і численних виховних аспектів. У студентському колективі з виховною метою може бути використана інформація про мистецтво танцю, співу, гри на музичних інструментах тощо задля формування естетичної культури вихованців.

Навколишня природа - незмінний засіб виховання молоді. Вона є підґрунтям    національної   духовності,    культури.    Астрономічні, географічні та інші фактори природи обумовлюють специфіку характеру, психології, світогляду кожного народу. Природні явища впливають на спосіб мислення. Від них великою мірою залежить розвиток виробничої, культурної, побутової сфер, тому ВНЗ, готуючи майбутніх фахівців для різних галузей науки, мистецтва, промисловості, сільського господарства мають враховувати і використовувати як засоби виховання цінності навколишньої природи.

Домашній побут впливає на рівень етновиховання молодого покоління. Він включає оформлення помешкання, садиби, наповнення кімнат необхідними для вжитку речами та відповідне їх оздоблення. Домашній побут доповнюється взаємостосунками у сім'ї: шанобливим ставленням до її старших членів, повагою до них, батьківською і материнською любов'ю до дітей, їх прив'язаністю до отчого дому. Його характерною ознакою є незрима підтримка бажання молоді мати затишок, захист, місце для ґрунтовного обмірковування своїх планів тощо.

Традиції у теорії виховання вищої школи відіграють роль таких засобів, які втілюють народні філософські ідеї і стверджують найсуттєвіші духовні цінності: взаємостосунки між людьми, любов до рідного краю, землі.

Звичаї за О.Воропаєм "... це ті прикмети, по яких пізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому". Вони охоплюють усі ділянки життя українського народу і вказують на його етнічні ознаки.

Обряди за Іваном Огієнком "означені нормами способи зовнішнього вияву релігійного культу".

Обряди і звичаї є засобами виховання  представників конкретного етносу. Вони бувають родинні, регіональні, загальнолюдські. Аналізуючи народнокалендарні засоби виховання варто звертати особливу увагу на зимові, осінні, літні, весняні свята, дотримання яких включає реалізацію цих засобів.

Символи є важливими засобами патріотичного виховання молоді. Державну, політичну, економічну, національну незалежність України символізують герб (тризуб), прапор (жовто-блакитний), гімн, герби різноманітних географічних і історичних зон України.

Релігія як надприродний засіб виховного впливу на особистість сприяє плеканню національного духу, збереженню етноособливостей кожної людини. Під її впливом у багатьох людей розвивається віра в майбутнє, формуються гуманні погляди на суспільство, оточення, природу, трудові стосунки тощо.

Охарактеризовані нами методи та засоби виховання у вищій школі не вичерпують проблеми якості педагогічного впливу на особистість. Вони лише засвідчують факт необхідності посиленої праці професорсько-викладацького складу над подальшим забезпеченням їх якісного змістового наповнення.