Особливості надання фінансових послуг страховими компаніями в Україні

причини відмови у страховій  виплаті або виплаті страхового відшкодування;

умови припинення договору страхування;

порядок вирішення спорів;

страхові тарифи за договорами страхування  іншими, ніж договори страхування  життя;

страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

особливі умови.

Для укладання договору страхування  страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином  заявляє про свій намір укласти  договір страхування. При укладанні  договору страхування страховик  має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування  може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з  умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як  тільки стане відомо про настання  страхового випадку, вжити заходів  щодо оформлення всіх необхідних  документів для своєчасного здійснення  страхової виплати або страхового  відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку  здійснити страхову виплату або  виплату страхового відшкодування  у передбачений договором строк.  Страховик несе майнову відповідальність  за несвоєчасне здійснення страхової  виплати (страхового відшкодування)  шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені  страхувальником при настанні  страхового випадку щодо запобігання  або зменшення збитків, якщо  це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у  разі здійснення ним заходів,  що зменшили страховий ризик,  або збільшення вартості майна  переукласти з ним договір  страхування; 

6) тримати в таємниці відомості  про страхувальника та його  майновий стан за винятком  випадків, передбачених законодавством України.

Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування  надати інформацію страховикові  про всі відомі йому обставини,  що мають істотне значення  для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші  діючі договори страхування щодо  цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання  та зменшення збитків, завданих  внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання  страхового випадку в строк,  передбачений умовами страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку  страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з  одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків.

Страховий випадок - подія, передбачена  договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням  якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової  суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова  сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування  зобов'язаний провести виплату при  настанні страхового випадку.

Страхова  виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір  страхової суми та (або) розміри страхових  виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником  під час укладання договору страхування  або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком  у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування  відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого  збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується  страховиком згідно з договором  страхування.

Перед тим як визначити  особливості бухгалтерського обліку страхової компанії і відповідно облік розрахунків зі страхувальниками та страховими посередниками необхідно дати роз’яснення хто виступає страхувальниками та страховими посередниками .

2. Перестрахування – це вторинний перерозподіл ризиків, система економічних відносин, у відповідності з якою страховик , приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними, виходячи зі своїх фінансових можливостей, передає на погоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування , забезпечення фінансової стабільності та рентабельності страхових операцій .На даний час практично будь –яка страхова компанія може прийняти на страхування ризик із врахуванням постійно зростаючих страхових сум, маючи тверде перестрахувальне забезпечення . Перестрахування, як правило, розглядається як особлива підсистема страхового ринку, яка забезпечує фінансову стійкість страхових компаній  шляхом перерозподілу страхових ризиків . Важливе значення займають професійні перестрахувальні компанії: мюнхенське перестрахувальне товариство, Швейцарське перестрахувальне товариство, могутній перестрахувальний ринок існує у Великобританії . де унікальне місце належить корпорації Ллойда. Унікальність Ллойда полягає не тільки у масштабах його операцій . Справа у тому , що немає іншого страховика у світі , який би так органічно поєднував зовнішній консерватизм , повагу до історичних традицій з інноваційним потенціалом . Це не компанія , а корпорація , яка складається з окремих комірок , що називаються синдикатом , кожен з яких формує статутний капітал із вкладів окремих фізичних та юридичних осіб  . Перестрахування вперше з’явилося у Німеччині в 1846 році .У Росії з 1895 року воно зустрічається при вогневому страхуванню. Розрізняють такі функції перестрахування :

1. вторинний перерозподіл ризику , зміст якого полягає  в тому , що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію , яка відповідає його фінансовим можливостям. Якісніше і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання страховик може завдяки перестрахуванню , тобто через розподіл ризику з іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії . Частина ж ризику , яку цедент ( перестрахувальник ) залишає за собою , називається власним утриманням.
2. Дає змогу брати на страхування дорогі та унікальні ризики
3. Сприяє запровадженню , поширенню нових видів страхування
4. У перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля , який необхідний страховику для контролю своєї середньо - та довгострокової політики
5. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями різних країн , то воно набирає форми зовнішньої торгівлі , де об’єктом купівлі – продажу є страхові гарантії . Це “ невидимий “ експорт – імпорт .

У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків .потреба у їх покритті зростає швидше ніж статутний капітал . Ця тенденція страхового ринку серйозно гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг , що знижує довіру клієнтів до страховиків . Відповідно методом зменшення і розподілу страхового ризику є перестрахування . В основі перестрахування лежить договір , за яким одна сторона – страховик – передає повністю чи частково страховий ризик ( групу страхових ризиків певного виду ) , іншій стороні – перестраховику .Він , у свою чергу , бере зобов’язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування . 

Саму операцію по передачі ризику називається перестрахувальною  цесією . Страховика , що передає ризик називають цедентом, а перестраховика , який його приймає цесіонером . Прийнявши на перестрахування ризик, перестраховик може частково передати його іншому страховику ( перестраховику ). Інколи створюється ситуація, коли цесіонер , прийнявши на себе ризик розуміє , що для нього він теж завеликий. У такому випадку він теж намагається зайву частину ризику передати іншій компанії, уклавши з нею такий же договір . У цій ситуації цесіонер вже виступає в ролі цедента, який називається , щоб підкреслити вторинність передачі ризику, ретроцедентом, а компанія , яка прийняла ризик від ретроцедента , називається ретроцесіонер.

Договір перестрахування  має деякі специфічні ознаки, що випливають з особливості угоди  перестрахування. Однією  з них  є принцип відшкодування , згідно з яким перестраховик зобов’язаний виплатити цеденту  відшкодування пропорційне частині участі , але лише у тому випадку , якщо цедент виплати потрібне відшкодування застрахованому .

Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про  свої наміри передати повністю або частково взяті ризики в перестрахування .

Придбання перестрахувального захисту дає змогу страховику реалізувати свої цілі , в тому числі  приведення у відповідність обсягів  підписаної компанією відповідальності і наявних резервів для покриття цих обсягів , стабілізація результатів діяльності і захист від коливань збитковості  , економія  від масштабів, збільшення місткості і розширення кількості запропонованих варіантів страхового покриття . перестрахування є невідємною частиною світового страхового господарства . Індивідуальні особливості і різноманітність потреб страхових організацій породили на практиці багатоманітність форм і методів проведення перестрахувальних операцій . При цьому незважаючи на широке поширення перестрахувальних операцій і глибоку , детальну розробку практичного механізму їх проведення , теоретичні питання перестрахування залишаються недостатньо вивченими .

При перестрахуванні , як і при страхуванні , здійснюється розподіл збитку , але вже на новому рівні . Виплати , що проводяться перестраховиком у відповідності з його часткою участі у покритті збитку , проводяться з коштів перестраховика , сформованих ним за рахунок перестрахувальної премії , отриманої вд різних страхових організацій за договорами перестрахування . Ці  перестрахувальні премії є частиною страхових фондів окремих страхових організацій , які  в свою чергу , сформовані за рахунок страхових премій ( в районі ( нетто – ставки )   , що виплачується страхувальниками . Отже, через механізм перестрахування страхувальники однієї страхової організації , хоча і опосередковано беруть участь у відшкодуванні збитку , спричиненого страхувальникам іншої страхової компанії . при недостатності засобів сформованих за рахунок надходжень перестрахувальної премії , перетсраховик зобов’язаний виконати свої зобов’язання за договором перестрахування за рахунок власних коштів. У сферу страхування залучається додатковий капітал у вигляді власних коштів  спеціалізованих перестрахувальних компаній , які грають величезну роль на ринку перестрахування . Це сприяє зміцненню страхового ринку в цілому і окремих організацій зокрема .

Для досягнення поставленої  мети страхова компанія використовує певні форми і методи перестрахувального захисту . В процесі розвитку перестрахувальних операцій сформувалися види перестрахувальних договорів . За методами виділяють перестрахування на пропорційній базі і непропорційне . Пропорційне перестрахування будується на основі розподілу відповідальності ( пропорційно розподіляються між сторонами відповідальність , премії і страхові відшкодування ) , а непропорційне – на основі очікуваних збитків . В останньому випадку участь перестраховиків у збитку актуальна лише після того як цедент проведе виплату заздалегідь певної частки ( пріоритет ). Пропорційні договори передбачають , що відповідальність за ризиком , яка підлягає передачі в перестрахування , розподіляється  між страховиком та перестраховиком пропорційно , що передбачає пропорційну участь перестраховика і цедента у всіх оригінальних ризиках , преміях і збитках . Розрізняють такі види пропорційного перестрахування : квотні , ексцедентні і квотно – ексцедентні.

За умовами договору квотного перестрахування компанія передає в перестрахування в  узгодженій з перестраховиком частці всі без винятку прийняті на страхування ризики з певного виду страхування чи групі суміжних страхувань . Частка участі в перестрахуванні виражається у відсотку від страхової суми , але можливе й обмовлення конкретною величиною ( квотою ) . Перестраховик отримує певну частку премії і втакій же частці бере участь у відшкодуванні шкоди , завданої в результаті настання страхового випадку , незалежно від розміру збитку .