Системи страхування

 

Варіант №1.

1. Экономічна сутність страхування. Функції страхування. Системи страхування.
2. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
3. Фінансова структура страхової компанії. Доходи, витрати, фінансові результати.
4. Практична частина. Задания 1.1, 2.1,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Экономічна сутність страхування. Функції, системи страхування.

Страхування виникло й розвивалося  як протистояння стихійним лихам  і прояву всіляких негараздів, несприятливих  подій, що завдавали збитків упродовж всього періоду діяльності людства. Через систему страхового захисту реалізуються економічні відносини між людьми у процесі життєдіяльності. Страхування надає всім членам суспільства гарантії у відшкодуванні збитків.

Стихійні лиха призводять до матеріальних втрат, загибелі багатьох людей. Відшкодування збитків, завданих у результаті прояву руйнівних сил природи й суспільства, зумовлює необхідність їх попередження, подолання. Такі відносини людей, що складаються заради забезпечення безупинного й безперебійного виробничого процесу та для підтримки стабільності й стійкості досягнутого рівня життя — разом становлять економічну категорію страхового захисту. Специфіка цієї категорії визначається ознаками:

• випадковий характер настання стихійного лиха чи іншого прояву руйнівних сил природи;

• вираз збитку в натуральній  чи грошовій формі;

• об'єктивна потреба відшкодування  збитку;

• реалізація заходів для попередження й подолання наслідків конкретної події.

Сутність економічної категорії  страхового захисту полягає у накопиченні та подальшому використанні ресурсів для захисту від всіляких небезпек та ризиків, а також: у відшкодуванні витрат, пов'язаних з ними.

Усвідомлена людиною й суспільством у цілому необхідність страхового захисту  формувала страхові інтереси, завдяки яким стали складатися певні страхові відносини.

Зміст страхових відносин охоплювало утворення й використання ресурсів страхового фонду незалежно від  конкретної форми його організації.

В міру розвитку суспільства ці відносини  одержали цивільно-правове закріплення, що у свою чергу дозволило регулювати їх правовими методами.

Страхування — це відшкодування  збитків, яких зазнала фізична чи юридична особа, за допомогою розподілу  їх міме багатьма особами.

Згідно із Законом України "Про  страхування", страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)*.

Відшкодовуються збитки із засобів  страхового фонду, що перебуває у  віданні страхової організації. Об'єктивна потреба у страхуванні  часто зумовлюється і тим, що збитки виникають унаслідок руйнівних факторів (стихійних сил природи). За такої ситуації неможливо стягувати збитки, тому вони відшкодовуються самим потерпілим. Страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитків. Страхові правовідносини оформлюються у вигляді договорів (полісів) страхування.

Страхування й підприємництво взаємозалежні. Для підприємництва характерні гнучкість, готовність йти на ризик. При цьому  виникають визначені страхові інтереси, зумовлені природою підприємницької  діяльності.

Страхування — як економічна категорія — це система економічних відносин, за яких страхувальник, сплачуючи страхові внески, забезпечує їх використання на відшкодування збитку, завданого за різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), а страхувач, який несе цю відповідальність, розміщує резерви, провадить превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності — перестраховує частину ризику.

Такі ознаки характеризують економічну категорію страхування:

• наявність ризику;

• сформоване страхове поле;

• наявність договірних відносин між страхувачем та страхувальником;

• перерозподільчі відносини;

• підприємницька основа страхової  діяльності.

У перехідній економіці забезпечується зростання ролі страхування в  суспільному відтворенні, розширюється сфера страхових послуг. У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу й добробуту людей, а з іншого — видом діяльності, що приносить дохід. Джерелами прибутку страхової організації служать доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних засобів, банківські депозити, цінні папери тощо.

Сутність страхування також  пов'язана зі створенням і використанням  фондів коштів. Вихідна ланка у  трактуванні сутності страхування  — його замкнена розкладка збитку між зацікавленими учасниками.

Можна означити такі функції страхування: ризикова, створення страхових фондів (резервів), заощадження коштів, інвестиційна, превентивна (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків  страхової події).

Ризикова (випадкова) функція. Страхування завжди прив'язане до ймовірного страхового випадку, тобто страхуванню притаманний випадковий характер відносин. При настанні обумовленого договором або законом страхового випадку страхувач звертається до страхувальника з вимогою відшкодувати наслідки ризику.

Створення страхових фондів (резервів) та їх використання. Страхування стає можливим, якщо у страхувача є кошти  для покриття збитків. Цей капітал  створюється з внесків страхувальників, як плата за ризики, що беруть на свою відповідальність страхові компанії.

Страхування передбачає замкнений  перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого грошового страхового фонду, утвореного за рахунок страхових внесків. При  страхуванні виникають перероз-подільні відносини з формування й використання цього фонду. Право на відшкодування збитку мають тільки ті особи, які є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через зазначену функцію здійснюється фізичною чи юридичною особами у рамках наявних договорів страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями (виходячи з умов договорів страхування) і регулюється державою (ліцензування страхової діяльності).

Цей фонд може формуватися як в  обов'язковому, так і в добровільному  порядку. Держава виходячи з економічної  і соціальної обстановки регулює розвиток страхової справи у країні.

Заощадження коштів. Страхування через  функцію формування спеціалізованого страхового фонду несе заощаджувально-ризикову функцію. Кожен учасник страхового процесу, при страхуванні життя, упевнений в одержанні матеріального забезпечення за нещасного випадку і по завершенні терміну дії договору. При майновому страхуванні через функцію формування спеціалізованого страхового фонду не тільки розв'язується проблема відшкодування вартості постраж-далого майна в межах страхових сум і умов, обговорених договором страхування, але й створюються умови для матеріального відшкодування частини вартості постраждалого майна.

Сприяючи розвитку заощаджувальних  видів страхування, держава дає  змогу впливати на вирішення соціальних проблем.

Інвестиційна функція. Через формування страхового фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів  у банківські й інші комерційні структури, вкладання коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо. З  розвитком ринку у страхуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізм використання тимчасово вільних засобів. У країнах із розвиненою ринковою економікою страхувачі більшу частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. Головна задача для страховиків —

збільшення кількості страхувальників  і використання зібраної страхової  премії для інвестиційної діяльності.

Превентивна функція (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків  страхової події) передбачає широкий комплекс заходів, зокрема фінансування тих, що мають запобігати негативним наслідкам страхових випадків, стихійних лих. Сюди ж належить правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах укладеного договору страхування й орієнтоване на його дбайливе ставлення до застрахованого майна. З метою реалізації цієї функції страхувач створює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів.

В інтересах страхувача витрати  певних коштів на попередження збитку (фінансування протипожежних заходів, встановлення протикрадіжних приладів в автомобілі тощо), що допоможуть зберегти застраховане майно в первісному стані. Витрати страхувача на попереджувальні заходи доцільні, позаяк дозволяють домогтися істотної економії коштів на виплату страхового відшкодування. Джерелом формування фонду превентивних заходів служать відрахування від страхових платежів.

У практиці страхування застосовують кілька систем страхування. Загальноприйнятими вважають системи:

1) страхування за пропорційною  відповідальністю;

2) відповідальності за першим ризиком;

3) граничної відповідальності.

1. Страхування за системою пропорційної відповідальності означає неповне, часткове страхування об'єкта. Використання цієї системи передбачає виплату страхового відшкодування, яке обчислюють за формулою

де у — страхове відшкодування; 5 — страхова сума за договором; УМ — вартісна оцінка об'єкта страхування; Т — фактична сума збитку.

За пропорційної системи виявляється  участь страховика у відшкодуванні  збитку. Ступінь повноти страхового відшкодування тим більший, чим менша різниця між страховою сумою й оцінкою об'єкта страхування.

2. Страхування за системою першого  ризику передбачає виплату страхового  відшкодування у розмірі збитку, але в межах страхової суми. За цієї системи весь збиток  у межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збиток понад страхову суму (другий ризик) взагалі не відшкодовується.

3. Система страхування за граничною  відповідальністю передбачає відшкодування  збитків страховиком у визначених  межах. Визначається початковий (мінімальний) і кінцевий (максимальний) рівень збитку, який підлягає компенсації з боку страховика.

Частину збитків, які не відшкодовує  страховик згідно з договором  страхування, тобто власну участь страхувальника у покритті збитку виражають через  франшизу, передбачену умовами договору страхування. Франшиза може бути визначена в абсолютних або відносних величинах до страхової суми. Можлива також франшиза, виражена у відсотках до збитку. Виділяють умовну (інтегральну) і безумовну (ексцедентну) франшизу.

При умовній (інтегральній) франшизі страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує визначену суму франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його розмір більший за суму франшизи. Наприклад, якщо умовна франшиза становить 2 тис. грн., а збиток, завданий страховою подією, рівний 1,5 тис. грн., то збиток страховик не відшкодовує, страхової виплати не проводить. Якщо збиток перевищує суму умовної франшизи і становить, наприклад, 2,1 тис. грн., то його відшкодовують повністю, тобто страховик виплатить страхове відшкодування у розмірі 2,1 тис. грн.

При безумовній (ексцедентній) франшизі збиток у всіх випадках відшкодовується  за вирахуванням визначеної франшизи. Наприклад, страхова вартість майна (С) — 10 тис.грн, страхова сума договору страхування (S) рівна 8 тис. грн, безумовна франшиза (Фб) — 2 тис. грн., збиток унаслідок страхової події (У) становить 7 тис. грн. Тоді страхове відшкодування (В) розраховують за формулою:

 

2. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

 

 Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування, який у більшості країн світу є за формою обов'язковим видом страхування.

 Здійснення такого страхування  в обов'язковій формі зумовлюється кількома обставинами.

 По-перше, транспортний засіб  є джерелом підвищеної небезпеки.  Норми цивільного законодавства  більшості країн світу визначають  саме власника транспортного  засобу відповідальним за завдання  шкоди здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

 По-друге, такі цивільно-правові  відносини стосуються всього  суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної  пригоди потенційно може бути  кожний громадянин. Про велику  небезпеку автотранспорту, що рухається  дорогами