Системи страхування

- коли страхувальник без поважних причин протягом трьох робочих днів не повідомив страховикові про настання страхового випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди або в разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;

 - коли після виплати страхового відшкодування з'ясується, що страхувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.

 Якщо за рішенням судових  органів дорожньо-транспортна пригода  сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій особі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

 Договір обов'язкового страхування  цивільної відповідальності набирає  чинності з моменту, зазначеного  у страховому полісі, але не  раніше внесення, що посвідчується  відповідними документами страхувальником страхового платежу на користь страховика.

 У разі настання страхового  випадку та виплати страхового  відшкодування третій особі страховиком  в обсязі, більшому за 25 % страхової  суми, страхувальник, з вини якого  сталася дорожньо-транспортна пригода, має переукласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

 Після сплати страхового  платежу страхувальник одержує  від страховика страховий поліс,  який є договором (письмовою  угодою) обов'язкового страхування  цивільної відповідальності.

 Страховий поліс складається  за формою, що містить: назву  та адресу страховика, тип, марку  транспортного засобу та державний  номерний знак, номери двигуна,  шасі (кузова), початок та закінчення  дії договору обов'язкового страхування  цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юридичної особи - її найменування та адресу, для страхувальника- фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін.

 Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров'я водія та пасажирів.

 Зразок страхового полісу  встановлюється МТСБУ за погодженням  з Комітетом у справах нагляду  за страховою діяльністю.

 У разі зміни власника  транспортного засобу дія договору  обов'язкового страхування цивільної  відповідальності може поширюватися  на нового власника за умови  переоформлення страхового полісу  на його ім'я.

 У разі в'їзду на територію  України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

 У разі настання страхового  випадку страхувальник (водій  транспортного засобу, який спричинив  дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

 - додержувати правил дорожнього руху, установлених чинним законодавством;

 - вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

 - надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації");

 - повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначеної дії, він повинен довести це документально.

 Під час оформлення відповідних  документів про дорожньо-транспортну  пригоду працівники органів внутрішніх  справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.

 Органи внутрішніх справ  згідно з чинним законодавством  зобов'язані видавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ після їх звернення відомості, що стосуються страхового випадку.

 Контроль  за наявністю страхового полісу  обов'язкового страхування цивільної  відповідальності у власника (водія)  транспортного засобу здійснюється  під час його експлуатації органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

 Обов'язкове  страхування цивільної відповідальності  може здійснювати страховик (страхова  організація), який має філії,  представництва або уповноважених  представників (юридичних осіб) в  областях України та Автономній Республіці Крим і є членом МТСБУ, а також за наявності у нього не менш як двох років практичного досвіду з майнового та особистого страхування і страхування будь-якого виду відповідальності на наземному транспорті.

 Завдяки запровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників, так званої системи

"Зелена картка", яка функціонує  з 1 січня 1953 року.

 Основним завданням цієї  системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечувалося виконанням певних умов країнами - членами системи "Зелена картка".

 По-перше,  у таких країнах має здійснюватись  обов'язкове страхування цивільної  відповідальності власників транспортних  засобів.

 По-друге,  у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

 По-третє,  держава - член системи "Зелена картка", не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

 Збитки у  країнах - членах системи "Зелена  картка" врегульовуються, як правило,  через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше моторне страхове бюро розглядається як бюро - регулювальник збитків, а друге - як бюро-платник.

 Взаємовідносини  між моторними страховими бюро  країн - членів системи "Зелена  картка" регулюється двосторонніми  угодами, що укладаються за  уніфікованою формою.

 Отже, якщо  автовласник є резидентом країни - члена системи "Зелена картка", він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн - членів цієї системи без обов'язкового страхування на умовах країни відвідання.

 У разі скоєння ДТП резидентом  однієї країни на території  іншої країни претензії потерпілих  врегульовують через Національне  моторне страхове бюро. Функціонування  цієї міжнародної системи довело  її ефективність, насамперед, як  механізму захисту потерпілих  від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях.

 

 

3. Фінансова структура страхової компанії. Доходи, витрати, фінансові результати.

Страхова організація може мати доходи:

-від страхової діяльності;

-від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних коштів;

-від інших операцій.

Доходи від страхової діяльності включають:

- зароблені страхові платежі за договорами страхування та перестрахування;

- комісійні винагороди за перестрахування;

- частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

- повернуті суми із централізованих страхових резервів;

- повернуті суми технічних резервів, відмінних від резерву незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством.

До суми надходжень страхових  платежів не включаються частки страхових платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.

Страхові платежі — первинний  дохід страхової організації  та основа подальшого обігу засобів, джерело фінансування інвестиційної діяльності.

Оскільки від моменту надходження  платежів страхувальників на рахунки  страховиків до виплати їх у формі  страхового покриття минає певний час, а тривалість збереження засобів  страхувальника визначається строком  договору, що може становити три, п'ять, десять, п'ятнадцять і більше років, то запасні і резервні фонди, які формує страховик, можуть десятиріччями не використовуватись. Це створює об'єктивну основу для формування позичкового фонду, прямого інвестування, участі в комерційних операціях іншого виду, даючи дохід від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних засобів.

Крім того, страхова компанія може мати дохід від надання послуг, пов'язаних з ризик-менеджментом, консультаціями, підготовкою кадрів і т. ін. (доходи від інших операцій).

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:

- витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;

- відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

- відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

- витрати на проведення страхування;

- інші витрати.

Собівартість у страховій справі — явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за певним видом договору, тільки приблизно знає, у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, окрім того, включати виплату річного відшкодування. Саме тому в страховій практиці явище собівартості розглядають у вузькому та широкому її розумінні.

У широкому розумінні собівартість — сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з  відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість — це витрати страховика на ведення страхової справи.

Головна стаття витрат страховика —  виплата страхових сум і страхового відшкодування.

Зіставляючи доходи та витрати страхової  організації, визначають її фінансові  результати. Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий дохід. Він визначається як сума доходу від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій.

Розглянемо докладніше складові валового доходу.

Прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих  страхових послуг та їх собівартістю. Головним джерелом формування прибутку від страхових операцій є прибуток у тарифі, який під ас калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі.

Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів  страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об'єктивну основу.

Фактичний прибуток від страхових  операцій може формуватись (під впливом обставин) за рахунок будь-якого елемента тарифу, включно з нетто-став-сою. З метою виключення цієї можливості і для забезпечення формування запасних фондів у достатньому обсязі використовують такий порядок розподілу фонду поточних платежів, згідно з яким за кожним видом страхування в запасний фонд перераховується різниця між нормативним і фактичним )обсягами виплат.

Таким чином, фактичний прибуток від  страхових операцій включає:

- прибуток у тарифах;

- економію з витрат на ведення справи;

- економію на управлінських витратах, яка є тоді, коли їхні темпи зростання відстають від темпів зростання страхових платежів.

Прибуток від діяльності із страхування  житня визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань.