Державна митна справа України

Значну кореляцію тарифної політики внесло затвердження нового митного  тарифу 11 лютого 1927 року. Ним передбачалося  ввезення безмитних товарів, товарів  з заступницькою, фіскальною і надфіскальною  метою. 21 травня 1930 року Раднарком СРСР затвердив митний тариф з привізної  торгівлі. У 1932 році щодо даного тарифу була введена двоколонна система, були встановлені мінімальні та максимальні  ставки мит.

У 1937 році до митного тарифу було внесено  зміни— різке зниження мінімальних  ставок. Для всіх видів сировини, промислового устаткування, машин, верстатів  було встановлено мито в розмірі 1 % від їх вартості. Отже, у 30-ті роки діяльність митних органів зводилась  лише до контролю та пропуску товарів, вантажів, пасажирів. Митні органи фактично почали виконувати правоохоронну функцію, а не фіскальну чи регулятивну.

Вдосконалення системи тарифного  регулювання припадає на другу половину 40-х і 50-х років. Митний тариф у  післявоєнний період поділявся на: загальний митний тариф з привізної  торгівлі; привізний тариф для  країн Сходу; тариф для товарів  афганського походження; диференційований митний тариф для товарів, що завозились через Мурманський порт; конвенційні  ставки мита на деякі товари, спеціально обговорені в торгових угодах з іноземними державами.

У кінці 50-х та на початку 60-х було видано ряд правил та інструкцій, які  регулювали питання пропуску через  кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 липня 1961 року № 671 був затверджений новий митний тариф СРСР, який вводився в дію з 1 жовтня 1961 року. 5 травня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. було підписано в Берліні угоду  про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними  країнами.

У новому митному тарифі СРСР враховувалися  зміни, що відбулись у практиці світової торгівлі, а також нові взаємовідносини  між країнами — учасниками РЕВ. Мінімальні ставки мита застосовувалися до товарів (якщо не було передбачено їх безмитне ввезення), що ввозились із країн  з якими діяв режим найбільшого  сприяння, а максимальні — до товарів, що ввозилися з інших  країн. Постановою передбачалося, що радянські  організації, які здійснюють імпорт товарів, сплачують до союзного бюджету  суми мита, нараховані на товари, у порядку, установленому Міністерством фінансів СРСР і Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР (МЗТ СРСР). Відповідно до положення даного митного тарифу при оподаткуванні товарів за максимальними ставками суми мита не могли бути віднесені на радянських замовників або оплачуватися за рахунок  зменшення яких-небудь сум, предметів  внеску зазначеними радянськими  організаціями в союзний бюджет. Міністерству зовнішньої торгівлі СРСР надавалося право за узгодженням  із Мінфіном СРСР і МВС СРСР виходячи зі ставок, передбачених митним тарифом, і з обліком рівня роздрібних цін на відповідні товари СРСР встановлювати  ставки мита на предмети, що надходять  у міжнародних поштових відправленнях, а також на предмети, які надходять  у багажі та ручній поклажі прибуваючих  у СРСР, коли ці товари підлягають оподаткуванню  митом.

Таким чином, поняття "мито" фактично підмінялось поняттям "митні прибутки", оскільки імпортер перераховував у  бюджет не мито, а різницю вартості товару на внутрішньому і зовнішньому  ринках. Це вимагало постійного перегляду  багатьох положень з урахуванням  змін, що відбуваються як в економіці  країни, так і у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Трансформація економічної системи  з 1985 року відкрила новий етап розвитку радянської митної політики. Істотні  зміни в системі митно-тарифного  регулювання відбулися в 1989 року, коли слідом за скасуванням державної  монополії на зовнішню торгівлю та розширенням кількості учасників експортно-імпортних операцій було введено обов'язкове декларування товарів та іншого майна, що переміщується через кордон. Тобто основними функціями митно-тарифної політики стали фіскальна та регулятивна.

Отже, можна зробити висновок, що процес створення митно-тарифної системи  України почався не з 90-х років XX століття, а на протязі великого історичного періоду формування державності. На певних історичних етапах, коли територія країни була підпорядкована іншим державам, даний процес розвивався у рамках державних політик країн-васал  і в. З моменту проголошення незалежності Україна самостійно будує власну митну систему та проводить власну митну політику.

Розділ 2. Правові  засади організації та здійснення державної  митної справи в Україні.

2.1 Державна митна  справа і поняття, функції,  принципи митного регулювання.

Відомо, що кожна  галузь права має свій предмет  і метод регулювання. Митне право  — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений  та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі. 
Деякі вчені вважають, що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій. 
Разом з тим доцільно підкреслити, що при визначенні питання щодо права на існування окремої науки завжди треба визначити фундаментальні категорії і поняття, що її характеризують. Серед інших категорій такими є предмет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання. 
Питання щодо предмета регулювання митного права є складним і не досить чітко визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого 
визначення предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки «митний режим», «митна політика». 
Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права: 
• конституційного; 
• адміністративного; 
• адміністративно-процесуального; 
• цивільного; 
• кримінального, кримінально-процесуального; 
• трудового тощо. 
До груп суспільних відносин, на які можна класифікувати предмет регулювання митного права, можна віднести: 
• суспільні відносини в галузі митної політики держави; 
• суспільні відносини і принципи, пов'язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів; 
• суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів; 
• суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання; 
• суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів; 
• суспільні відносини, пов'язані з митним оформленням; 
• суспільні відносини в галузі митного контролю; 
• суспільні відносини в галузі митної статистики; 
• суспільні відносини, що виникають у зв'язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи; 
• суспільні відносини в зв'язку з порушенням митних правил і відповідальністю (адміністративною) за це; 
• суспільні відносини в зв'язку з провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання. 
До цього треба додати відносини, що виникають в Україні в зв'язку з участю держави у міжнародних митних організаціях, співробітництві з митними службами інших держав тощо. 
Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права.

Поняття, зміст і  структура митної справи мають не тільки концептуально-теоретичне, але  й прикладне, практичне значення. Відповідно до Закону України «Про митну справу в Україні» та Митного  кодексу України із змінами та доповненнями 1992—1997 pp. (ст. 1) митною справою  є порядок переміщення через  митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит  та митних зборів, процедури митного  контролю та інші засоби проведення в  життя митної політики. 
Разом з тим є можливості для більш чіткого і повного визначення поняття «митна справа». 
Уже підкреслювалося, що характерними рисами, особливостями такого феномену, як митна справа, є його комплексний характер, неоднорідність складових елементів. Це обґрунтовується природою і призначенням митної справи, в функції якої входить вирішення різнопланових завдань, задоволення різних інтересів і потреб держави, суспільства і людей, які іноді майже протилежні. 
За визначенням ст. 1 МК, митна політика є складовою митної справи. Але необхідно додати ще багато елементів, які містяться у цьому складному феномені. 
Якби назвати всі елементи, то структура митної справи виглядала б неоднорідною і складною: 
• митна політика; 
• порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; 
• митні режими; 
• митно-тарифне регулювання; 
• митні платежі; 
• митне оформлення; 
• митний контроль; 
• митна статистика; 
• визначення поняття контрабанди та проведення дізнання; 
• порушення митних правил і відповідальність за них; 
• провадження у справах про порушення митних правил; 
• розгляд (судовий) справ про порушення митних правил. 
В окремий блок треба виділити також і здійснення міжнародних відносин у питаннях митної справи. 
Усі ці блоки різні, але їх об'єднує націленість на захист внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів України, їх реалізація у вигляді вирішення завдань, що покладені на митні органи, і становить митну справу. 
Але наука ще чекає на того, хто дасть більш чітке формулювання поняття «митна справа» та термінам.

Виходячи із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними цілями митної справи є: 
• створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів по здійсненню митної справи, її вдосконаленню; 
• забезпечення оптимальної, науково обгрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрямку розвитку демократичних засад митної системи і справи; 
• створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи; 
• забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку і національного товаровиробника). 
При визначенні принципів митної справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов'язані з принципами регулювання зовнішньої торговельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутрішніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий державний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав. 
Тому на визначення принципів митної справи впливають основні принципи зовнішньоторговельної політики держави: 
— зовнішньоторговельна діяльність — складова зовнішньої політики України; 
— поєднання системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності та контролю за її здійсненням; 
— єдність митної території України; 
— рівність учасників зовнішньоторговельної діяльності та їх недискримінація; 
— захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності; 
— недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди. 
Завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціоністської митної політики або політики вільної торгівлі. 
Протекціоністська митна політика націлена на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземного конкурента. Протекціонізм передбачає встановлення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб'єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану економіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому Митний тариф України 1998 р. склав до 600 сторінок порівняно із 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських виробників треба захищати від значної кількості іноземних виробників. 
Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі мінімальні. 44 
При розгляді цілей, завдань та принципів митної справи треба виходити із головного положення — митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави і корегувати її відповідно до своїх інтересів.

2.2 Правові засади державної митної справи.

Відповідно до Закону України  «Про митну справу в Україні» держава  є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового  регулювання митної справи, розробляє  митну політику, організовує та безпосередньо  здійснює митну справу.

Тому вивчаючи питання  про управління митною справою, необхідно  виходити, перш за все, із значення її законодавчого  забезпечення. В цьому напрямку вже  розглядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, закони «Про Єдиний Митний тариф», «Про митну справу Україні», розглядає відповідність  міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає  рішення про їх імплементування  в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також  окремі закони що регулюють митні  пільги та порядок їх впровадження митні тарифи на окремі товари, митні  режими тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент  України, який з листопада 1996 р. курирує  Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури. штатного розпису, чисельності, а також призначенні  на посади вищого керівництва митної інфраструктури.

Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретних організаційних заходах. Як визначено в ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справі ви. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за

митні процедури; координацію  діяльності міністрів, державних комітетів  Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання  міжнародних договорів України  з митних питань.

Важливе місце в системі  державних органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає  Державна митна служба України. Відповідно до ст. 8 Митного кодексу та Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України 8 лютого 1997 р. «Державна митна служба України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, центральним органом виконавчої влади, який забезпечує безпосереднє проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток».

Виходячи із розуміння  виконавчої влади як діяльності з  практичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність у галузі митної справи і митної політики держави.

Розпорядча діяльність має  свої особливості, найважливішою серед  яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні  органи наділені правом приймати відповідні нормативно-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у  галузі митної справи, які є обов'язковими для інших державних органів, юридичних і фізичних осіб.

Виконавча діяльність, або  організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення реалізації митної політики, втілення положень законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України.

Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохоронними  органами. Відомо, що у певному розумінні  всі державні органи є правоохоронними, бо їх призначення полягає в забезпеченні порядку, який держава встановлює в  тій чи іншій галузі суспільних відносин. Але в широкому значенні терміну  можна побачити специфіку, яка притаманна далеко не всім органам виконавчої влади.

А саме, правоохоронні органи — це такі державні органи і суспільні  організації, котрі своєю діяльністю на основі закону та у відповідних  законних формах на демократичних принципах і засадах покликані забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, організацій, держави, не допускати та припиняти правопорушення і вживати державний примус до осіб, які порушили законність і правопорядок.

Правоохоронний характер діяльності митних органів багато в  чому обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі  основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи митні органи здійснюють тільки з урахуванням  інтересів держави, зміцнюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.

У ст. 9 МК України зазначається: «Систему органів управління митною справою становлять Держмитслужба  України, регіональні митниці, митниці  та інші митні установи».

У жовтні 2000 р. Держмитслужба  мала таку структуру:

• Голова Держмитслужби та його заступники;

• Управління власної безпеки  та контролю;

• Управління організації  митного контролю;

• Управління нетарифного  регулювання;

• Управління по організації  боротьби з контрабандою та порушеннями  митних правил;

• Фінансово-економічне управління;

• Управління бухгалтерського  обліку та звітності;

• Митно-тарифне управління;

• Управління номенклатури та верифікації;

• Управління статистики;

• Управління кадрами;

• Правове управління;

• Управління міждержавних зв'язків;

• Управління захисту прав інтелектуальної власності;

• Управління справами;

• Управління аналізу, прогнозування  та зв'язків із громадськістю;