Морський флот

Тема 9. ІСТОРИЧНІ  ТРАДИЦІЇ МОРСЬКОГО ФЛОТУ

   Морський флот має славну історію. Розпочнемо з закладки корабля. Процедура заклади: включає в себе ритуал прикріплення в стапелі майбутнього судна бронзової закладної дошки в урочистій обстановці. Табличка з написом заводу, де закладено корабель, число, місяць, рік прикріплюється до кіля майбутнього судна. Точно не установлено, коли виникла ця традиція, але самою давньою в колекції колишнього Центрального військово-морського музею (м. Санкт-Петербург) є дошка бригу "Фенікс", на якому вигравіруваний 1809 р

   Інколи замість дошки у кіль корабля вкладаються монети, відчеканені в рік побудови корабля. Це своєрідний пам'ятник кораблям вітчизняного флоту і важливий історичний документ. Форми дошок, представлені у колекції Центрального військово-морського музею колишнього СРСР, самі різні: овальні, круглі, прямокутні, фігурні тощо. Є також литі, ковані, вирізані, а написи і різні зображення на них зроблені засобом гравірування, штамповки, травлення та лиття. Коли судно збудоване, проводиться урочистий ритуал його спуску на воду. По спусковим саночкам судно повільно розпочинає рух. В цей момент одна з гостей -"хрещена мати" тільки що народженого корабля -розбиває об форштевень пляшку шампанського. В цей день будівельники вважають своїм святом і днем "хрещення" спущеного судна. Обряд "хрещення" - одна з стародавніх морських традицій. Протягом тисячоліть обряд "хрещення" носив релігійний характер. Він мав своєю метою заслужити заступництво богів. Вікінги використовували невільників, котрих укладали під кілем. На островах Самоа кидали за борт людей на з'їдання акулам. Фінікійці кропили борта кров'ю заколотих красивих дівчат-рабинь. Римляни приносили у жертву взятих ними в полон піратів. Греки використовували кров забитого барана. У середньовіччі атрибутом "хрещення" зробилось вино. З кінця XVII ст. установлювали звичай розбивати об форштевень судна, що спускається на воду, пляшки з вином, у Франції це стало шампанське.

    В Росії судно окроплялось "святою водою", в арабських країнах - "священною водою" з Мекки, в Туреччині -дощовою водою, у Вест-Індії - соком апельсинів. В Індії розбивають кокосовий горіх. У деяких країнах танкери хрестять нафтою, риболовні судна - риб'ячим жиром. У Японії випускають з неволі пташок.

   Ім'я кораблю, як правило, дається в той же час. Більшість судновласників для імені суден використовували слова, які першими приходили їм в голову. Це особливо яскраво видно з історії волзького пароплавства; "Ямщик", "Слуга покірний", "Черв'ячок", "Ой-люлі", "Кошеня". Судна називали іменами своїх рідних. Пароплавні товариства давали суднам імена державних діячів, полководців, міфічних героїв, святих.

   У кінці XIX ст. суднам почали давати імена, пов'язані з військовими перемогами. Імена кораблів "Азов" і "Меркурій" наказом імператора зберігались на флоті постійно. Було наказано мати на флоті всього два судна з назвою "Пам'ять Азову" та "Пам'ять Меркурія".

   Традиційними в російському і радянському флоті було ім'я Москви на бортах кораблів. З часів утворення регулярного флоту в Росії ім'я Москви носило більше ніж 20 кораблів і суден різноманітних класів. Кожного року зі стапелів суднобудівних заводів країни сходили кораблі і судна. Вони отримували ім'я, котре залишалось йому на весь період його життєдіяльності. Як же дається ім'я судну? Які назви найбільш популярні? Ці питання вивчає молода наука - кераніміка. Вона добрий порадник при виборі імені для корабля чи судна. Саме для цього треба глибоко знати історію країни і флоту, його традиції, його славних флотоводців та героїв. Тепер слово про прапори. Корабельні прапори з'явились дуже давно, значно раніше, ніж державні, вони служили зовнішнім відмінним знаком, своєрідним гербом і символом економічної могутності. Встановлювались вони на носових і навіть бортових флагштоках. Під час битви прапори служили для різних цілей упізнання. З утворенням національних держав розпочинається процес утворення національних прапорів. З'явились прапори, які відрізняли військовий корабель від торговельного. У 1712 р. Петро І увів новий, так званий Андріївський стяг, стяг з синім хрестом по діагоналі на білому фоні. Цей хрест перейшов на стяг як елемент установленого Петром І першого ордену Росії - ордену св. Андрія Первозванного, апостола російської землі, котрий, за християнським переказом, був розп'ятий на діагональному хресті. Під Андріївським стягом, що існував без зміни весь дореволюційний період, кораблі російського флоту одержали десятки блискучих перемог на морі.

    У 1819 р. закладається найвища нагорода за військову доблесть - Георгіївський стяг і вимпел. На перехрещенні блакитного андріївського хреста вони мали герб Московського князівства - щит, на червоному колі котрого було зображено на білому коні Георгія Побідоносця. Першим кораблем, якому було пожалувано Георгіївський стяг, був лінійний корабель "Азов", що відзначився у Наваринському бою (1837 р.).

    Чому для підняття стягу корабля вибрана корма? Покровителем російських моряків вважається Святий Миколай або Миколай Морський (Мокрий). Просторінь на верхній палубі від грот-мачти до бізань-мачти на парусних суднах називалась шканці. Там встановлювались ікони, це місце на кораблі шанувалось священним. Існував звичай знімати всіма, хто входить до шканців, головний убір незалежно від посади, що займає. Саме корма була вибрана для підйому стягу зі збереженням ритуалу віддання йому всіх почестей, як святині. Ця традиція, втративши свою релігійну основу, збереглася і до наших днів.

    Радянський військово-морський стяг являв собою біле полотнище, у правій половині котрого була зображена червона п'ятикутна зірка, а у лівій - перехрещені червоні серп і молот. Вздовж нижньої йшла блакитна стрічка. Цей стяг піднімався на кормовому флагштоці. Був ще стяг гвардійського корабля, у якого над блакитною каймою вміщувалось зображення гвардійської стрічки.

    Корабельний статут чітко визначав порядок вручення, підйому та спуску військово-морського стягу на бойових кораблях в допоміжних суднах ВМФ.

    Бойовий корабель не може бути без вимпелу. Вимпел на грот-мачті - символ боєготовності корабля, він цілодобово і у будь-яку погоду майорить на його грот-мачті.

    Виникнення вимпелів виходило з практичних потреб парусного мореплавства для визначення напряму і сили вітру. На парусних суднах стародавнього світу вимпелом був довгий прапор (широчина 10-15 см, довжина 10-14 м), по ньому відрізняли військові кораблі від торговельних.

    Носять вимпел і торговельні судна. Звичайно вони являють собою трикутні прапори різноманітного кольору, інколи з визначеними малюнками або літерами, що означають належність судна до відповідного пароплавства чи компанії. Піднімається він на грот-мачті під час заходу у порт і виходу з нього. Під час стоянки в порту підйом і спускання вимпелу проводиться одночасно з підйомом і спусканням державного прапора.

    Перші вимпели російських кораблів були трикольоровими- біло-блакитно-червоними з двома косицями. У 1700 р. Петро І заклав новий малюнок вимпелу: у головці (біля шкаторини) на білому полі - блакитний андріївський хрест і дві косиці біло-блакитно-червоного кольору. З 1865 р. кораблі почали носити єдиний білий вимпел. З введенням у 1819 р. Георгіївського прапору було запроваджено і відповідний вимпел з зображенням Георгіївського прапору біля шкаторини. Вимпел бойових кораблів колишнього СРСР являв собою вузьке червоне полотнище з косицями, яке мало у головці зображення військово-морського прапора.

    На носі судна піднімався особистий прапор-гюйс. Введений він був ще в 1700 р. і уособлював військово-морську могутність Росії на морі і на суходолі. Гюйс проіснував до 1923 р. З 1932 р. гюйс - це червоне полотнище, котре піднімається кожного дня одночасно з підйомом кормового прапора.

    Традиційним на суднах морського флоту є компас. Компас з'явився приблизно 3 тис. років тому, але у Європі він став відомий тільки в кінці XII ст. Без компасу були б не можливими великі географічні відкриття. Російські мореходи-помори ходили до XV ст. у далекі плавання без компасу.

    У другій половині XVI ст. встановився визначений тип компасу, котрий в основному зберігся і до цього часу. Сьогодні на сучасних торговельних суднах і бойових кораблях використовуються досконалі гіроскопічні компаси, котрі не залежать ні від земного, ні від корабельного магнетизму. Але завжди на них є, як запасний, на випадок непередбачених обставин, і магнітний компас. З ним моряки упевнено почувають себе у відкритому морі.

    Особливе місце у традиціях морського флоту займає церемоніал. Морський церемоніал у вигляді віддання почестей народився у далекій давнині й складався протягом багатьох століть на основі національних звичаїв та традицій морських держав. Спочатку ці звичаї з'явились у країнах Середземномор'я, а згодом, по мірі розвитку торгівлі і мореплавства, розповсюдились і на інші морські театри. Так виник звичай, згідно з яким кораблі і судна різноманітних прапорів при зустрічі вітають один одного в морі.

    Однак привітання не завжди були рівноправними. Наприклад, Велика Британія, стверджуючи своє панування на морі, вимагала від кожного іноземного судна першим салютувати англійським суднам у "британських водах", кордони яких простягалися у Північному морі до узбережжя Норвегії та Данії. Послабивши морську могутність Голландії, Велика Британія нав'язала їй принизливий мирний договір (1672 р.), згідно з яким, зокрема, голландські- військові кораблі та судна при зустрічі з англійськими повинні були спускати стяг, приспускати марсель та верхній парус. Це було приниженням. У XIX ст., після Трафальгарської битви (1805 р.) Велика Британія відмовилась від прийнятого нею закону про перший салют на честь британського прапора у відкритому морі.

    Салют прапором у відкритому морі, що було примушеним актом, став формою взаємного привітання між кораблями і суднами рівноправних держав. Змінилась і сама процедура привітання. Замість спуску прапора у звичай увійшли його приспускання і постріли з гармат.

    Початковим розумінням салюту пострілами було признання судна тимчасово утраченим вогневої мощі, так як гармати на кораблях того часу були завжди заряджені і салют проводився з усіх існуючих гармат; перезарядження ж потребувало багато часу (1 годину).

    Морський церемоніал в Росії заснований Петром І. Пізніше було визначено міжнародний порядок церемоніалу: першим салютує молодший за рангом. На кожний постріл старший повинен відповідати пострілом. Передбачалось також, що іноземний корабель в час проходу біля фортець і під час входу в порт салютує першим. На нього повинен відповісти салют тією ж кількістю пострілів. Таким чином, в результаті тривалої еволюції склались основні правила морського церемоніалу, котрим тепер керуються всі держави світу.

    Кораблі у морі, як і військові моряки на березі, віддають шану один одному. При зустрічі корабля Військово-Морського флоту колишнього СРСР з своїми транспортними суднами і невійськовими суднами іноземних  держав   (якщо   ці   судна  віддавали шану військовому кораблю приспусканням кормового прапора, тобто салютували прапором), по команді вахтового офіцера їм відповідали одноразовим приспусканням військово-морського прапора на одну третину довжини флагштоку (фала). При салютуванні прапор повільно приспускався і також повільно піднімався.

    Традицією моряків колишнього Радянського флоту було віддання почесті на шану пам'ятних дат в історії. Були визначені міста, в котрих екіпажі бойових кораблів та допоміжних суден при плаванні віддавали військові почесті. Це "Координати Слави", занесені на карти, які були на кожному кораблі. У Північному морі розставлені буї з вимпелами там, де загинули від мін і торпед судна "Марина Раскова", "Куйбишев", "Щорс" та інші. На Балтійському морі таких місць 18. Серед них міста і гарнізони: Свеаборг, Лібава, Таллін, Архипелаг Моонзунд, півострів Ханко і острів Могутній (Лівенсарі), Кронштадт та інші. На Чорному та Азовському морях - це місця на підходах до міст-героїв Севастополя і Одеси, Новоросійська та Керчі. Є свої місця слави і на Тихоокеанському флоті. Хочеться вірити, що славні традиції моряків радянського флоту будуть продовжені новими поколіннями моряків.

    Однією з стійких і давніх традицій світового мореплавства є маяки, так як їх використання розпочалось з глибокої давнини і продовжується донині. Спочатку це були багаття, а згодом роблені споруди. Найбільш "шановний вік" мають маяки, що світили по узбережжям Середземного моря. Одне з "семи чудес" стародавнього світу - Олександрійський, чи Фороський маяк до 143 м, споруджений з білого мармуру у 283 р. до н.е. Він проіснував 1500 р. Дальність видимості вогню в ясну ніч досягає 20 миль. У 1970 р. споруджено маяк-пам'ятник екіпажам кораблів і суден, загиблим на Балтиці в роки Вітчизняної війни. Він установлений в районі банки Таллін-мадал (Талліннська банка), в 90 милях від порту. У 1982 р. на узбережжі Охотського моря збудований маяк "Дуга східна". У безлюдній місцевості між Охотськом та Магаданом на схилі сопки піднялась 34-метрова червона чавунна башта. Цей маяк був самий сучасний.

    Гордістю і особливим шаною у моряків користується морська форма. В російській державі вона була введена одночасно з зародженням регулярного флоту.

    Кашкет-безкозирка була народжена особливістю морської служби на парусному флоті. В ті давні часи матроси носили довге волосся, і для того, щоб воно під час роботи не заважало, почали пов'язувати їх стрічкою або ж шворкою. Надписи на безкозирках з іменем суден ведуть свій початок з XVIII ст. З моменту введення матроського обмундирування і до сьогодення головний убір матросів змінювався неодноразово. З 1711р., наприклад, використовувались різноманітні шляпи. За Петра І була зелена шляпа з полями, перші безкозирки на російському флоті були введені у 1811 р. Крім безкозирки у 1855 р. були введені для парадної форми кашкети з козирком, на околишах котрих кріпились герби або ж кокарди.

    Доречно відзначити, що майже всі елементи матроської форми - сорочка з відкидним комірцем, штани незвичайного покрою, деякі види тільняшки - були запозичені в основному у Голландії і лише безкозирка -суто російське винайдення. Вона завоювала признання у всьому світі.