Морський флот

    Улюбленою формою одягу моряків є бушлат, котрий також має свою історію. Тільняшка з'явилась ще в часи парусного флоту у 1875 р. як різновидність натільної білизни. Введення її було викликане тим, що від матросів, які знаходились у морі, вимагались такі якості, як чіткість, швидкість, особлива вправність у роботі з вітрилами на реях щогл, і тільняшка найкраще відповідала потребам такої роботи. Крім того, матроси, одягнені у таку сорочку, добре проглядались з палуби на фоні неба, моря, парусів. "Живучість" тільняшки пояснюється і тим, що комбінації смужок нагадують моряку блакитне море і сиві гребінці бігучих хвиль.

    Складовою частиною одягу моряка є блакитний формений комірець з трьома білими смужками. Широко розповсюджена думка, нібито названі смужки були введені як пам'ятка про три перемоги російського флоту: біля Гангута (1714 р.), Чесми (1770 р.) і Сінопу (1853 р.). Важко встановити, коли і як виникла ця, взагалі красива і високопатріотична легенда, але цілком безперечно, що таке пояснення не має під собою реального ґрунту. Просто при виборі малюнка переважила суто естетична сторона справ: комірець з трьома смужками виявився найбільш красивим і має просту закінчену форму.

        Дамо деякі пояснення стосовно цих трьох перемог російського флоту.

1. Гангут - російська назва півострова Ханко (Фінляндія). Під час Північної війни 1700-1721 рр. біля Гангута авангард російського галерного флоту під командуванням Петра І (27.07. - 7.08. 1714 р.) розбив шведську ескадру контр-адмірала Н. Ереншельда і захопив всі 10 ворожих кораблів, одержавши першу в історії російського флоту морську перемогу.
2. Чесменський бій 25-26 червня 1770 р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. російський флот під фактичним командуванням адмірала Г.А. Спірідова і С.К. Грейга блокував турецький флот у бухті Чесма (Чешме) на узбережжі Малої Азії і знищив його,. що забезпечило російському флоту панування на Егейському морі і блокаду Дарданелл.
3. Сінопська битва 18 (ЗО) листопада 1853 р. у Сінопській бухті (на північному узбережжі Туреччини) під час Кримської війни (1853-1856 рр.) російська ескадра під командуванням віце-адмірала П.С. Нахімова знищила турецьку ескадру Осман-Паші. Це була остання битва епохи парусного флоту.

   Формені флотські штани і черевики мають також свою давню історію. В остаточному своєму вигляді штани мають рівну по всій довжині широчину (на довжину черевика). Черевики, вільно облягаючи ступню, утримуються на резинці. При несподіваному падінні матроса у воду широкі штани і черевики легко знімаються.

   Виникнення погон іде з часів хрестоносців (перший хрестовий похід 1096-1099 рр.). Тоді погон був складовою частиною лат, які уберігали плече бійця від шабельного удару. Тому погони нагадували згодом металеву сітку (лускоподібні погони). У деяких кавалерійських частинах того часу практикувалось носіння погон у виді сталевої пластинки, обшитої галуном. Еполети, як різноманітність погон, з'явились у Франції на початку XVIII ст.

   В російській армії і на флоті еполети введені у 1763 р. на одне плече, а в 1807 р. - на обидва плеча замість погон для офіцерів та на мундири нижчих чинів уланських полків.

   В російській армії і на флоті погони були введені також у 1763 р., на одне плече, а у 1801-1809 рр. поступово, на обидва плеча. У збройних силах СРСР погони були введені з 1943 р.

   Форма віддання військової честі за допомогою прикладання руки до головного убору прийшла від лицарів, котрі при зустрічі один з одним піднімали забрало шлему, щоб показати обличчя, і робили це завжди правою рукою, так як лівою держали щит. Пізніше ритуал віддання військової честі полягав у зніманні головного убору, а згодом прикладанням витягнутої руки до козирка. Але в російському флоті віддання військової честі у повсякденній службі на кораблі не вимагалось, вона віддавалась тільки тими, хто ніс службу.

   Назва "гвардія" виникла від італійського слова -відбірна привілейована частина військ. З'явилась вона ще у рабовласницьку епоху у виді загонів охоронців монархів і полководців. В Стародавній Греції гвардія уявляла собою відбірні війська, які називались священною дружиною. У XV ст. вона з'явилась у Франції, потім у XVII ст., - в Англії, Швеції, Прусії. В Росії гвардія була заснована Петром І в 1687 р. з потішних військ у складі Преображенського та Семенівського полків. Офіційно звання гвардійських вони отримали у 1700 р. після Нарвської битви зі шведами в період Північної війни (1700-1721 рр.). Морська гвардія в Росії народилась в період війни 1812 р. Першим гвардійським кораблем став 74-гарматний лінкор "Азов". До кінця Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. в лавах морської гвардії знаходилось 18 надводних бойових кораблів, 16 підводних човнів і велика кількість частин різноманітних родів військ військово-морського флоту. Полум'я залпів - оранжеве, пороховий дим - чорний - це і є традиційні кольори російської гвардії. У суворі роки війни народилась ще одна традиція: човни, що повертались з моря з перемогою, артилерійськими пострілами сповіщали в рідній базі про кількість потоплених кораблів противника, а літаки морської авіації - кількістю кулеметних черг над аеродромом про збиті літаки противника.

   У пам'ять про битву в Чесменській бухті 26 червня 1770 р., коли в одну ніч турецький султан втратив весь свій флот, була встановлена медаль, якою нагороджували всіх учасників Чесменської битви. На лицьовому боці медалі -портрет Катерини II, а на зворотному - загиблий у вогні турецький флот і зверху одне слово: "Був". На землі нинішньої України, - в Київській Русі - попередницею медалі була золота шийна гривна. У Стародавньому Римі відзначені у боях легіони нагороджувались особистою ознакою - фаларом. Звідси і бере свою назву фалеристика- збирання і вивчення орденів, медалей, знаків та значків. Вважається, що медалі з'явились вслід за нагородними монетами. Починаючи з XVII - XVIII ст. випуск медалей монополізувався державою. Багата на нагороди петровська пора. Серед чисельних битв минулого століття особливою нагородою відзначена героїчна оборона Севастополя, медаль вручали всім, навіть дітям. Надзвичайною шаною удостоєні екіпажі кораблів "Варяг", "Кореєць", медалі моряки носили на стрічці, що повторювала кольори російського військово-морського прапору.

   Виникнення ордену як нагороди зв'язане з католицькими та духовно-рицарськими організаціями XII -XIII ст., так званими орденами. Як вже було сказано, раніше в Росії однією з перших нагород був установлений Петром І орден Святого апостола Андрія Первозванного (1698 р.) як вищий орден лицарства імперії.

   У колишньому СРСР з березня 1944 р. були встановлені ордени Ушакова І і II ступеня і Нахімова І і II ступеня для офіцерів ВМФ та медалі Ушакова і Нахімова для нагороди рядового, старшинського і сержантського складу. (Зокрема, в цей час, згідно з наказом постанови Державного Комітету Оборони від 5 березня 1944 р. № 5311, після визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників 10 квітня 1944 р., виконуючи розпорядження РНК СРСР № 10732-р від 16 травня 1944 р. та у відповідності з наказом Всесоюзного комітету по справам вищої школи при РНК СРСР від 11 квітня 1944 р. було офіційно створено Одеське вище морехідне училище (ОВМУ) 7 червня 1944 р., нині Одеська національна морська академія (ОНМА).

   Військові звання на сучасному флоті також мають свої історичні корені і традиції. Наприклад, слово мічман з'явилась в російській мові у петровську епоху і зареєстровано вперше в морському статуті 1720 р. Означає у перекладі з англійського - середній корабельний чин. В російському військовому флоті введено унтер-офіцерський чин у 1716 р., а з 1732 по 1917 рр. (виключаючи 1751-1758 рр.) звання мічман було першим офіцерським чином, яке відповідає сучасному званню - лейтенант. У^одишньому СРСР мічмана було виділено в окрему категорію особистого складу флоту - надстроковики. З 1981 р. були введені звання старший мічман і старший прапорщик.

   А ось адмірал - це військове звання вищого офіцерського складу. У перекладі з арабської означає -володар на морі. В Європі ввійшло у вживання в XII ст. як "флотоводець", спочатку в Іспанії, а згодом і в інших країнах. В Росії Петро І запровадив чотири адміральських чина: 1) генерал-адмірал - відповідно рангу генерал-фельдмаршала; 2) адмірал (повному генералу); 3) віце-адмірал (генерал-лейтенанту); 4) контр-адмграл (генерал-майору). Останнє звання носив Петро І.

   Коли говорять про адміральські звання, то нерідко виникає питання: чому одне з них контр-адмірал? Адже приставка "контр" у буквальному розумінні означає "проти".

   У XVIII ст. основним бойовим порядком великих артилерійських кораблів, що вирішували долю битви лінійних кораблів, була кільватерна колона. Але великі з'єднання - ескадри, флоти розтягувались на значну відстань, і адміралу було складно керувати, особливо в тумані або вночі. На останній в колоні корабель призначали заступника, здатного швидко розбиратися в обстановці, приймати, якщо треба, вірне рішення, розв'язати бій з противником. Такий командир і став називатися контр-адміралом (тиловий адмірал).

У колишньому радянському Військово-морському флоті були установлені звання: контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал, адмірал флоту, адмірал флоту СРСР.

Морськими традиціями на кораблях стали і різного  роду команди, які народились у визначні періоди розвитку флоту. Наприклад, "Склянки бити" - команда з'явилась тоді, коли ще не було хронометра, ні навіть самого звичайного годинника. Час тоді відраховувався скляним пісочним годинником. Як правило, на великих парусних кораблях під ютом чи на юті знаходилось три пісочних годинника: напівгодинний - склянка, годинний і чотиригодинний -вахта. Тому 30-хвилинний відрізок часу від початку чотиригодинної вахти отримав назву - склянки, причому їх кількість визначає термін. Відлік розпочинається з 12 годин ЗО хвилин дня. В цей час б'ють у дзвін один раз, що означає одну склянку. Повні години відмічаються одним подвійним ударом. Таким чином, за чотири години відбивається 8 склянок. Чотири злитих удари дорівнюють чотирьом годинам. Весь цикл зі зміною вахти повторюється, тобто в чотири години ЗО хвилин знову буде один удар у дзвін, а в п'ять - один подвійний удар, в п'ять годин ЗО хвилин -один подвійний і ще удар тощо. Вахта - 4 години. Судновий дзвін - це не тільки візитна картка військового корабля, але і експрес-атестація його екіпажу: покажіть вашу корабельну ринду, і вам скажуть, які ви моряки.

Є ще одна морська традиція "Свистіти всіх наверх!" за допомогою дудки. Навіть тепер, коли на могутніх кораблях слова команди з головного командного пункту передаються у всі куточки сталевих гігантів потужними динаміками, дудка не втратила свого традиційного значення. Як і колись, її має молодший командний склад, який знаходиться на виконанні вахтової чи чергової служби на верхній палубі чи у приміщеннях корабля.

Особливого значення у мореплавстві займають історичні традиції та звичаї, які мають позитивний психологічний  вплив на моряка, який знаходиться  у складних умовах тривалого плавання.

До цих традицій відноситься  свято "Нептуна". Початок його, як пишуть дослідники, треба шукати з того часу, коли португальці вийшли до мису Доброї Надії. В той далекий  час мореплавці не мали досвіду проходження  через екватор у відомих довготах і в визначену пору року, і тому часто попадали у мережу безвітря. Нерідко вітрильні судна затримувались  штилями на тижні й місяці, з  нетерпінням чекаючи вітру. Відомі випадки, коли екіпаж судна з'їдав всю  провізію, випивав всю воду і гинув  від голоду і жаги.

В полоні забобон, моряки і придумали  таке свято для того, щоб ублажати морського царя Нептуна, просити  його послати попутного вітру, а  також щоб зайняти у вільний  час екіпаж. Особливо почесним вважається перехід через екватор у точці  початку відрахування широти та довготи, тобто у нульовому градусі, в  точці, яка у моряків зветься  центром землі. В епоху парусного  флоту моряки, які переходили екватор  у цьому місці, отримували право  носити золоту сергу у лівому вусі і сидіти у портовій корчмі, поклавши ногу на стіл. Якщо ж моряку доводилось ще і неодноразово огинати мис  Горн, то "рада старих морських вовків" нагороджувала його спеціальним  дипломом і сергою. Такий моряк  мав право... пофарбувати ніготь на мізинці лівої руки. Тепер свято "Нептуна" проводиться по-різному на різноманітних суднах, як морська традиція.

Раціональне використання вільного часу на судні -чинник, який має не тільки психологічний, моральний, але і економічний зміст. Адже не випадково говорять, шо продуктивність праці в сучасних умовах - це уміння працювати та добрий настрій. Для моряків це особливо характерно, так як слушно організований відпочинок сприяє не тільки утворенню доброго психологічного мікроклімату на судні, але й забезпеченню життєвості судна, безаварійності плавання, успішному виконання завдань рейсу. Питання організованої культурно-просвітницької роботи на судні вимагає постійної серйозної уваги. Безсумнівну допомогу в цьому надає вивчення позитивного досвіду попередніх поколінь моряків.

Морська служба важка. Для моряка необхідна  періодична психологічна розрядка чи, як вони самі говорять, "сміхотерапія". Центром жартів, виконання задушевних ліричних пісень, участі моряків у масових нехитрих забавах - є бак, де ще на парусних кораблях повсякчас димів негаснучий гніт для прикурювання цигарок і стояв обріз з водою, куди кидали недокурки. Стоять ці обрізи і на баках сучасних кораблів.

Пісня як засіб для полегшення праці  і підтримці такту при веслуванні чи загалом при масовій важкій праці, завжди допомагала морякам з  часів глибокої давнини. Матрос завжди любив пісню і співав у відведені  на те години, звичайно з 18.00 до 19 годин 30 хвилин. Ось саме тоді, в епоху  парусного флоту і з'явився вираз "бакові концерти", котрі були дуже популярні і любимі командою. Із покоління в покоління виконується  танцювальна композиція на палубах  вітчизняних кораблів - матроське "Яблучко". В далекі часи парусного флоту  були придумані матроські забави, котрі користуються популярністю у  моряків і сьогодні. Отакі, наприклад, як "Бій подушками", "Свічка", перетягування канату та інші. Головне  в них -рух, котрого позбавлені моряки у далекому плаванні, а також поради, заощадження, дотепи присутніх, котрі ще більше підігрівають інтерес учасників цих ігор та змагань. Цікаво проходять шлюпочні гонки. Прихід перших супроводжується бурхливими оплесками і звуками бурхливого маршу, а останні - під веселі нотки "Чижик-пижик", де ти був?".

Від самого зародження мореплавства, моряка все  його життя супроводжують повір'я, легенди, морські звичаї, спільні  для всіх, хто пов'язаний з морем. Причиною появи деяких повір'їв, які  звуться в народі забобонами, були спостереження за різними явищами  природи, котрі вели мореплавці з  давніх часів.

Особливо живучі серед моряків  ті з них, що з'явились в результаті збігу їх проявів у зв'язку з  нещастям на судні. Розповіді "бувалих-солоних" моряків подібні сніговій грудці "фактів". Врешті-решт подібні  розповіді перетворюються в морські "охотницькі" оповідання, в яких важко зрозуміти, де правда, а де вигадка. Спостереження за погодою  народили багато приказок: "Ходит чайка по песку, моряку сулит тоску", "Якщо чайка сіла в воду, очікуй хорошу погоду", "Небо красно поутру - моряку не по нутру" тощо.