Морський флот

У російському  флоті був такий звичай, коли при  проході траверзи південного Гогландського маяка кидали "Нептуну" дрібну монету як данину за щасливе плавання. Моряк - переконаний противник вбивства чайок і взагалі усяких птахів, що летять над морем. Йде це також з далекого минулого, від існуючої на той час віри моряка в те, що душі людей, загиблих у морі, перевтілюються у птахів, що летять над морем.

Ось одне з популярних марновірств. Легенда про "Літаючий голландець". Його героєм є дехто Ван Страатен, шкіпер торговельного голландського судна-вітрильника. Тривалі і завзяті відразливі вітри не давали йому можливості обігнути мис Горн і держали судно в важких зимових умовах вже досить довгий час. Всі спроби обігнути мис були марними. Розлючений шкіпер дозволив собі з неповагою поставитись до імені самого Бога. Він заявив, що незважаючи ні на що, він все ж Горн обігне, навіть якщо йому прийдеться плисти до другого пришестя Христа. У відповідь на таке богохульство пролунав страшний голос: "Та буде так - пливи!". До цього часу намагається він обігнути мис Горн, але все даремно. Легенда стверджує, що інколи судна зустрічають його і що це завжди не до добра. Немовби жахливий голландець інколи навіть піднімається на палубу зустрічних суден, щоб передати листів додому. "Літаючий голландець" -звичайно так називають судно, яке зазнало аварії і плаває без екіпажу. Таких випадків було немало. Повір'я про "Літаючий голландець" і зараз ходить серед моряків багатьох флотів світу. "Літаючим голландцем" зветься також яхта міжнародного олімпійського класу (екіпаж 2 чоловіки).

А яка історія останнього напуття: "Попутного вітру і сім футів  під кілем!".

Відомо, що біля 6 тис. років до н. е. на Нілі користувались вітрилом. Однак довгий час воно було примітивним. Навіть когг - типове транспортне судно Ганзи (XIV - XVI ст.) мало одну щоглу і вітрильне озброєння, яке слабо було пристосоване до лавірування. А тому подібні судна були вимушені у випадку зустрічного вітру становитись на якір і чекати, поки вітер не стане попутним. Ця обставина примушувала кораблі триматися поблизу берегів і уникати відкритого моря. Нерідко вони сідали на міль або розбивались об прибережні скелі. Осадка корабля того періоду не перевищувала двох метрів у вантажі, тому досвідчені моряки намагались мати під кілем не менше семи футів (приблизно 2,5 м) з тим, щоб навіть на хвилі їх не било об ґрунт. Мати "сім футів під кілем" - означало пройти через неминучі у довгій подорожі шторми і грози, небезпечні обмілини і рифи, привести свій корабель до наміченої мети. Побажати їх мати - означає створити тим, хто відбуває у складну подорож добрий настрій, вселити в них впевненість у благополучний кінець плавання.

"Іти у кільватері" буквально означає: триматись слід корабля, що йде спереду, тобто слідувати тим самим курсом. У переносному значенні ця фраза означає - бути у сфері чийогось впливу, триматися тих самих поглядів, слідувати шляхом, вказаним більш сильним ведучим партнером.

З морської сфери прийшло висловлювання "Держати ніс за вітром". Для виходу у море потрібен був попутний вітер, що наповнює вітрила, направляє судно вперед, тобто носом за вітром. Цей морський зворот вийшов за межі спеціального лексикону і став засобом образного виразу визначеної думки. Тепер вираз "держати ніс за вітром" в зумовленому значенні те ж, що і пристосовуватись до обставин.

Широкого розповсюдження набув  вираз "червона нитка", який має також морське походження. Справа в тому, що в Англії існувало правило, що всі снасті королівського флоту від самого товстого канату до тоненької вірьовки чи мотузка виготовлялись таким чином, щоб через них проходила червона нитка, котру не можна висмикнути інакше, як розпустити останні. Навіть по самому маленькому обривку канату можна визначити, що він належить англійській короні. У фігуральному значенні вираз "червона нитка" вперше використав Гете в романі "Виборчий засіб", опублікованому в 1809 р. Згодом воно отримало широке розповсюдження у німецькій, а також і російській, українській мовах висловлена одним виразом - підпорядкування; дисципліна кают-компанії - дисципліна флоту; церемонія - "цемент" дисципліни; традиція і звичай - фундамент її; збереження звичаїв і церемонії є стан духу моряків.

Висновки:

1. Історичні традиції морського флоту умовно можна виділити у три підгрупи. Перша - це традиції, що мають відношення суто до кораблів та інших берегових засобів, що забезпечують мореплавство. Друга - це традиції морської служби, об'єктом яких є люди, які присвятили себе морській професії. Третя - це традиції і звичаї, що відбивають соціально-психологічні особи-вості морської професії, що мають перш за все духовний аспект.
2. Глибокі історичні корені мають традиції, які відносяться до кораблів та берегових засобів мореплавства. Серед них: процедура закладення корабля, урочистий ритуал його спуску на воду і "хрещення", визначення назви судна, корабельні стяги, морський церемоніал, взаємні привітання суден, традиційні берегові споруди та інше.
3. Особливий інтерес у моряків викликають традиції військово-морського флоту. До них відносяться: історія виникнення військової морської форми, погон, військових звань, нагород, морської гвардії тощо. Гордістю і пошаною у моряків торговельного флоту є морська форма. Стійкою традицією став ритуал посвячення у курсанти в морських навчальних закладах, віддання шани на честь пам'ятних дат в історії морського флоту, несіння караульної служби на посту № 1 у пам'ятника невідомому матросу учнями шкіл м. Одеси та інше.
4. Народжені в глибині століть морські традиції та звичаї трансформувались в сучасних умовах, але зберегли свою суть і справляють позитивний психологічний вплив на моряка, який знаходиться у складних умовах тривалого плавання. Серед них: свято "Нептуна", "бакові концерти", тематичні вечори, вечори пісні, вікторини, різноманітні спортивні змагання, культурні подорожі в іноземних портах та інше. В сучасних умовах раціональне використання вільного часу на судні - фактор, що несе не тільки психологічний, моральний, але і економічний зміст. Традиції і звичаї - фундамент морської дисципліни, запорука високої соціально-психологічної і трудової активності сучасного моряка.

Декілька слів про кают-компанію на судні.

Ще  на початку XVIII ст. на суднах англійського флоту біля кормової частини корабля  над ахтерлюком (де зберігались запаси провізії, вина), знаходилось велике приміщення, в яке виходили двері  офіцерських кают. Це приміщення призначувалось для зберігання цінних вантажів, взятих з захоплених суден. Коли вантажів не було, приміщення визначалось офіцерським  складом як їдальня. У кінці XVIII ст. масово використовувалося захоплення "призів" припинилося і приміщення, яке визначалось для збереження цінних вантажів, стало місцем для  спільного столу офіцерів і було перейменоване у кают-компанію. Під  цією назвою воно залишилось у англійському флоті і до сьогодення. Кают-компанія стала не лише приміщенням для  їдальні, але і місцем зібрання офіцерів. На кораблях російського флоту кают-компанія зі спільним столом з'явилась ще в  середині XVIII ст.

  До цього часу служники офіцерів, здебільшого із своїх же кріпаків, готували своєму пану страви такі, хто що міг. Вони штовхались і сварились у тісному камбузі, спонукали на сварку своїх панів. Різний рівень підготовлених страв викликав у офіцерів заздрість. Тому і була заведена кают-компанія. Ці приміщення в епоху парусно-парового флоту на суднах всіх типів, тобто на фрегатах, корветах, кліперах, а пізніше і на крейсерах, по суті були однакові, і дуже мало відрізнялись від кают-компанії фрегату "Паллада", описаної І.О. Гончаровим.

    Господарем у кают-компанії є старший офіцер (старший помічник). Багато чого збереглось із традицій в "кают-компанії"" і в сучасному флоті.