Визначення об’єму земляних робіт та швидкості лінійного потоку

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

 

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

(ХНАДУ)

Механічний факультет

 

Кафедра будівельних і дорожніх машин  ім. А.М. Холодова

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ

З ДИСЦИПЛІНИ „ ЕКСПЛУАТАЦІ БДМ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перевірив: к.т.м., доц.        Ярижко О.

 

Виконав: студент гр. М – 42               Керімова К.

 

 

 

 

2012

ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………………........

1. Загальний розділ ………………………………………………………
2. Визначення об’єму земляних робіт та швидкості лінійного 

потоку………………………………………………………………….

3. Розрахунок складу машин-дорожнього підрозділу (МДП) для

виконання робіт по спорудженню земляного  полотна ……………..

4. Охорона навколишнього середовища ……………………………….

Висновок  ………………………………………………………………

Список  літератури……………………………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Для перспективного розвитку автомобільно-дорожнього транспорту потрібне постійне вдосконалення напряму в області проектування, будівництва і експлуатації доріг.

Прогрес в будівництві автомобільних  доріг пов'язаний з рядом проблем: усестороннє дослідження і вивчення ґрунтів, законів водно теплового  режиму земляного полотна, спосіб його регулювання; вдосконалення розрахунку дорожнього одягу і способів комплексного конструювання земляного полотна, широке вивчення мінеральних матеріалів; дослідження технології будівництва асфальтобетонних покриттів; розробка наукових основ дорожнього машинобудування в області створення машинороботів і ін.

Одній з проблем утримання автомобільних  доріг, є недостатня оснащеність  підрядних організацій відповідною  дорожно-будівельною технікою і, перш за все на зимовий період.

Необхідно створити умови для формування необхідного  об'єму територіального дорожнього фонду, що дозволяють здійснювати стабільне фінансування дорожніх робіт за утриманням і нормативному ремонту існуючої мережі, реконструкції і будівництву автодоріг і мостів з максимальним використанням наявних дорожніх і мостових підприємств.

Головним  завданням Дорожнього Комітету є  збереження існуючої дорожньої мережі загального користування, поліпшення її стану і підвищення безпеки руху.

Основна діяльність за утриманням, ремонту  і будівництву виконується відповідно до територіальної цільової програми.

 

 

 

 

 

1 ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

 

 

1.1 Район будівництва

 

Кіровоградська  область — адміністративно-територіальна  одиниця України. Розташована у  центрі України, у межиріччі Дніпра і Південного Бугу. Практично вся  територія області розташована  на правому березі Дніпра. На півночі  межує з Черкаською, на північному сході з Полтавською, на сході  та південному сході з Дніпропетровською, на півдні з Миколаївською та Одеською, на заході з Вінницькою областями  України.

Площа становить 24,6 тис.км² (4,1% від території  України). Протяжність області з півночі на південь становить майже 148 км, із заходу на схід — 335 км.

          Клімат: помірно континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами, а літо спекотне. Середня температура липня + 21 °C, січня — 5,5 °C. Опади випадають найчастіше влітку і восени у вигляді дощів. Середньорічна кількість опадів - 499 - 582 мм. Максимальна кількість їх випадає у теплий період року (~=70%). Середньорічна відносна вологість повітря становить - 73 - 76%. Сніговий покрив встановлюється в ІІІ декаді листопада, а сходить в ІІ декаді березня. Максимальне промерзання ґрунту - 98 - 144 см. Серед несприятливих кліматичних явищ слід відмітити посухи, суховії, пилові бурі, град, зливи.

Річки області належать до систем Дніпра і Південного Бугу. Значущі притоки Дніпра — Тясмин, Інгулець і Цибульник, Південного Бугу — Інгул, Синюха і Синиця. Водні ресурси Кіровоградщини представлені річками, водосховищами, ставками та підземними водами. В області нараховується 438 великих і малих річок протяжністю 5,6 тис.км, серед яких найбільші — Інгулець, Синюха, Велика Вись, Інгул, Ятрань. За кількістю водосховищ та ставків (85 та 2185 відповідно) область займає третє місце серед областей України. Зате вона має найменші запаси природних підземних вод. Річки області належать до систем Дніпра і Південного Бугу.

Таблиця 1.1 – Основні дорожньо-кліматичні характеристики Кіровоградської області

Місяці	Середня місячна температура повітря	Середня місячна швидкість вітру, м/с	Переважаючий напрямок вітру	Середня кількість опадів, мм	Число днів з опадами більше за 5 мм	Середня місячна висота снігового покриву, мм
І	-5,5	3,8	СЗ	28	1,6	8
ІІ	-4,9	4,0	СЗ	22	1,1	7
ІІІ	0,4	3,9	ЮВ	27	1,7	3
ІV	7,9	3,9	СЗ	36	2,3	0
V	15,2	4,0	СЗ	44	3,0	0
VІ	18,3	3,5	СЗ	66	4,6	0
VІІ	20,9	3,1	СЗ	66	3,7	0
VІІІ	19,7	3,1	СЗ	57	3,0	0
ІХ	14,5	3,0	СЗ	43	2,1	0
Х	8,6	3,1	ЮВ	35	2,2	0
ХІ	1,9	3,3	ЮВ	30	1,9	0
ХІІ	-3,2	3,7	ЮВ	32	1,8	3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Область розташовується на південних схилах Придніпровської височини. Таке місцезнаходження обумовлює дуже нерівний горбистий  рельєф, на території області знаходиться  велика кількість балок і ярів. Дуже актуальною проблемою є водна  ерозія ґрунтів. На схилах долин річок  Тясмин та Інгулець розповсюджені поля зсувів гірських порід та блоково-пластичне  зміщення. Зсуви сформувались на схилах, складених плейстоценовими суглинками потужністю близько 7 м.

  У геоструктурному відношенні територія області лежить у межах центральної частини Українського кристалічного щита - Кіровоградського тектонічного блоку і Білоцерківсько-Одеського тектонічного блоку. Кристалічний фундамент утворений протерозойськими метаморфізованими породами (гранітами, гнейсами, сланцями), зібраними в лінійні складки, та їхніми продуктами вивітрювання. Відслонюються ці породи лише в річкових долинах. Осадочний чохол, потужністю від кількох до 150 метрів залягає на денудаційній поверхні фундаменту. На всій території в його будові беруть участь кайнозойські, лише на крайньому північному заході - мезозойські відклади. Палеоген представлений пісками, бурим вугіллям, глинами, мергелями, неоген-піщано-глинястими відкладами полтавської і балтської свит. Повсюдно поширені нижньо – антропогенові червоно-бурі глини. Антропогенові відклади на плато представлені лесами, у річкових долинах - давнім і сучасним алювієм.

  Ґрунти.  У ґрунтовому покриві  переважають чорноземи, в північній  частині  поширені глибокі  та опідзолені, в південній частині  - звичайні середньо-гумусні й  мало гумусні чорноземи. Є також  сірі лісові і болотні  ґрунти. Область відзначається багатством земельних ресурсів, значною природною родючістю ґрунтів.

  Кіровоградщина розташована в  межах центральнолісостепової підвищеної  агроґрунтової провінції та Дністровсько-Дніпровської  північно-степової агроґрунтової провінції. У лісостеповій частині області переважають чорноземи типові середньо- і малогумусні, чорноземи опідзолені (95% площі), у степовій - чорноземи звичайні середньо- і малогумусні (95% площі). У долинах багатьох річок поширені чорноземно - лучні і лучно - болотні ґрунти; є ділянки слабо закріплених пісків. Еродованість земель становить: у південно-східній частині - 53%, у західній - 43%.

  Рослинність Кіровоградської області.  Своєрідність рослинного покриву та різноманітність рослинних угруповань на території Кіровоградської області обумовлені її географічним положенням на південних відрогах Придніпровської височини в межах південного правобережного Лісостепу та північного правобережного Степу. Сучасний рослинний покрив значною мірою трансформований, розміщення рослинності є нерівномірним. Природна рослинність вкриває 15-16% площі території області та представлена лісовим, степовим, лучним, болотним і водним типами рослинності. В структурі земельного фонду області природні ліси займають близько 5% території, луки - близько 9%, степові ділянки - менше 1%, болота - 0,4%, кристалічні відслонення - 0,25%, піски - 0,1%.

  Лісова рослинність представлена  переважно широколистяними лісами  фрагменти сосново-дубових лісів трапляються на борових терасах рр. Дніпра  і Тясмину. Корінні плакорні масиви широколистяних лісів існують в лісостеповій частині області - Чорний, Чутянський, Нерубайський ліси. В  південній, степовій, частині ліси не виходять на плакори, а трапляються у  верхів\'ях балок, утворюючи смугу байрачного степу. Лісові ценози мають чотириярусну будову, значне затінення та характеризуються мішаними дерево-станами з домінуванням дуба звичайного. В деревних ярусах співдомінують граб звичайний, ясен високий, клен гостролистий, липа серцелиста, які утворюють відповідні угруповання. В центральній і  північній частинах області переважають грабово-дубові, дубові, ясене-дубові ліси, а у Придніпров\'ї - липово-дубові та  кленово-липово-дубові, в яких переважають двоярусні деревостани. Розріджений підлісок утворюють ліщина європейська, бруслини європейська,  бородавчаста, клен татарський, калина гордовина, свидина криваво-червона  тощо. Домінантами трав\'яного ярусу виступають здебільшого осока волосиста, зірочник, яглиця, копитняк, підмаренник запашний, конвалія, купина багатоквіткова. В трав\'яному покриві добре виявлені синузії весняних ефемероїдів, в яких найчастіше домінують анемона жовтецева, пшінка весняна, рясти ущільнений і порожнистий, проліска дволиста, зірочки жовті. У Чорному та Чутянському лісових масивах утворюють популяції види рослин з Червоної книги України - цибуля ведмежа і тюльпан дібровний.

  Степи як зональний тип рослинності в минулому займали значні площі плакорних ділянок. Сучасна степова рослинність перебуває у дигрессивному стані та характеризується локальним поширенням на схилах балок і річкових долин. Плакорні степи практично не збереглись. Даний тип рослинності представлений лучними, справжніми, чагарниковими і кам\'янистими степами. Лучні степи є зональним типом рослинності в лісостеповій частині області. В травостої лучних степів переважають злакові угруповання - тонконогу вузьколистого, ковили вузьколистої, ковили пірчастої, стоколосу безостого. Справжні степи пов\'язані з різними відмінами чорноземів звичайних і поширені в північній підзоні Степу. Переважають угруповання костриці валіської, келерії гребінчастої, а в Придніпров\'ї - бородача звичайного. Рідше трапляються ценози ковили волосистої, ковили Лесінга, зрідка -  ковили української. Південна частина області заходить в смугу “барвистих” типчаково-ковилових степів із значною участю різнотрав\'я. Чагарникові степи формуються в умовах розвитку ерозійних процесів та надмірного антропогенного тиску. Даний тип степів представлений різнотравно-злаково-чагарниковими угрупованнями мигдалю низького, карагани кущової, зіноваті австрійської, спіреї звіробоєлистої.

Кам\'янисті степи сформувались на кристалічних відслоненнях Українського

щита в долинах рр. Синюхи, Ятрані, Чорного Ташлика, Плетеного Ташлика,

 Інгулу, Інгульця, Березівки, Південного  Бугу. Особливістю рослинного покриву  петрофітно-степових комплексів  є поєднання всіх стадій розвитку рослинних угруповань - від агломеративних (неструктурних) угруповань до

стадії формування зональних степових ценозів. Серед петрофітів відмічені  авринія скельна, гвоздика бузька, очиток Борисової, цибуля Пачоського, ефедра двоколоскова, у розщілинах зрідка трапляються папоротеві - аспленій

волосовидний, щитник жіночий та ін. На жорствуватому субстраті сформовані чагарниково-дернинно-злакові угруповання кизильника чорноплідного, вишні степової, карагани кущової, мигдалю низького, костриці валіської. Різноманіття лучної рослинності обумовлене алювіальними режимами заплав та неоднорідністю гідрологічних, геоморфологічних та едафічних умов. Лучна рослинність представлена переважно справжніми, остепненими і болотними луками, які утворюють в заплавах еколого-динамічні ряди. Найвищі рівні в рельєфі заплав займають остепні луки. Їх репрезентують угруповання тонконогу вузьколистого, костриці валіської, мітлиці виноградникової. Справжні луки займають середні рівні заплав. До них належать угруповання пирію повзучого, куничника наземного, тонконогу лучного, грястиці збірної. Болотисті луки пов\'язані із зниженням заплав та надмірним зволоженням, де сформувались ценози осоки гострої, мітлиці повзучої, очеретянки звичайної, тонконогу болотного, лепешняку плаваючого. Засолені луки трапляються плямами у зниженнях заплав, в місцях неглибокого залягання мінералізованих ґрунтових вод. Рослинний покрив утворюють галофітні угруповання конюшини сунцевидної, ситника Жерара, осоки розсунутої, лисохвосту тростинового. У галофітних ценозах часто представлені болотні та прибережно-водні види рослин.

  Болота на території області  трапляються зрідка. Характерними  є заплавні, долинні, староруслові болота, що належать до низинних евтрофних боліт, з переважанням трав\'яних боліт - високотравних та осокових. Типові болотні угруповання репрезентують ценози осоки гостровидної, осоки гострої, осоки прибережної, очерету звичайного. Локально по периферії трав\'яних боліт представлені чагарникові болота. В басейні р. Тясмину зустрічаються фрагменти лісових боліт з вільхою чорною. У витоках рр. Тясмину та Інгульця збереглись рідкісні реліктові угруповання хвощу великого. Відомим в науковій літературі є сфагнове болото-плав “Чорний ліс” (Берестувате).