Філософія туризму

Філософія туризму (B.C. Пазенок)

Сама постановка питання про "філософію туризму" потребує роз'яснення щодо його доцільності і обгрунтованості. За нашим переконанням термін "філософія" може коректно вживатися лише за умов, коли за його допомогою певне явище (природне, соціальне, ментальне) характеризується у його світоглядному значенні для людини і суспільства в цілому. Саме у такий спосіб свого часу виникли і "легалізувалися" словосполучення "філософія природи", "філософія техніки", "філософія медицини", "філософія життя". Втім, мабуть, доцільніше було б вживання інших визначень - "філософські проблеми" (техніки, медицини, військової справи, біології тощо). Сучасна соціо-гуманітарна література, насамперед белетристична, демонструє і зразки повної "довільності" застосування слова "філософія": "філософія інформаційної епохи", філософія "захисту навколишнього середовища "третьої хвилі"", "філософія грошей", "філософія бізнесу". Маркетинг, - читаємо ми, - "це філософія бізнесу", а не просто одна із функцій підприємництва. "Кожний розуміє маркетинг як філософію свого бізнесу" [1,2]. Значного поширення в літературі туристського призначення набуло словосполучення "філософія менеджменту". Пояснюючи своє розуміння цього терміна, Д. Уокер зазначає: "Під філософією менеджменту розуміється довіра, відносини, цінність і підтримка дій, які складають умови способу розвитку туристських підприємств" [2, 209]. З цього визначення зрозуміло, що в ньому поняття філософії підмінюється характеристикою етичних вимог до працівників туризму, визначенням деяких функціональних особливостей їх фахової діяльності. Оригінальні міркування з приводу можливості і необхідності застосувати предикат "філософія" до цілком земних справ представлені у багатотомному виданні Центру суспільних наук та економічного факультету Московського державного університету "Философия хозяйства". В ньому зазначається, що "Філософія господарювання" - це знання про реалізацію (ведення) господарства, тобто життя, з любов'ю і мудрістю, причому любов тут перебуває на першому місці" [3,19].

Автор цього визначення Ю. М. Осипову наступномуномері альманаху поглиблює свою тезу: "філософія господарства" - це, на його думку, "цілком самостійне знання", в якому господарство є об'єктом філософських міркувань, що потребує не просто філософського підходу, а "власної філософії" - "цілісної філософії". Філософія господарства має справу з метазнаниям, з'ясовує не лише факти, а й вторинні та третинні смисли (метасмислологія господарського життя) [4,180].

Окремі автори наголошують на необхідності формування "філософського підходу" до максимального задоволення потреб туристів, пишуть про "філософію" їх розміщення у готельних комплексах. Усім любителям застосування високих понять до досить прозаїчних справ доречно нагадати застереження талановитого англійського філософа середньовічного часу, ченця - францисканця Уільямса Оккама - "сутності не слід примножувати без необхідності" ("лезо Оккама"). Прикладів довільного і зовсім не обов'язкового вживання поняття "філософія" чимало. Полишаючи таку довільність на совісті її авторів, підкреслимо, що "призначення" філософії в її класичному та й сучасному вигляді полягає в тому, щоб її засобами і можливостями визначати для людей смислоутворювальні орієнтири, тим самим залучаючи їх до світу мудрості, "царини софійності". Філософія випрацьовує уявлення про загальну, універсальну форму культурного багатства, виявляє і формулює у теоретичних концепціях та у вигляді сентенцій, афористичних узагальнень інваріантні, "вічні" засади людського світовідчуття, світорозуміння і світоставлення. Актуальне завдання філософської культури -здійснювати динамічне обґрунтування методології пошуку розв'язань дедалі складніших проблем у світі, що стрімко змінюється ("гераклітівський потік "), озброювати особистість у її пошуку "нових смислів" власного існування. В тому числі у новому світі туристських реалій, процесів, подорожей (туризм як "подія" та як "зустріч").

Сучасна філософія як стиль мислення (філософствування) прагне якомога щільніше наблизитися до масової свідомості. Показова в цьому плані життєво-практична філософія Б. Франкліна - специфічний різновид життєстверджуючого індивідуалізму ("філософія ділової людини"). Свідченням актуалізації практичної "місії" філософії є також відродження прагматизму ("гуманітарний неопрагматизм"), філософського вчення, яке, відкидаючи всілякі претензії на абсолюти, прагне перенести у філософське дослідження критичний І експериментальний дух природничих наук, "проголосивши першість інтерсуб'єктивних, соціальних, суспільних вимірів досвіду, мови і науки" [5, 107-108].

Зазначена особливість новітньої філософії пояснює той факт, що діапазон вживання філософських визначень до різноманітних реалій суспільного життя та людської діяльності істотно розширився. Особливо це стосується такої галузі філософської теорії, як соціальна філософія. В цьому контексті цілком правомірна проблема "філософіїтуризму" (або філософські аспекти туризму). Вона виступає як важлива складова більш загального теоретичного утворення теорії туризму ("туризмологія") - специфічної соціо-економічної і соціо-гуманітарної дисципліни. Туризмологія (туризмознавство) містить у собі, до речі, технологічну частину, яка має синтетичний характер і характеризується розгалуженими міжнауковими зв'язками.

Про необхідність розробки "туризмології", зокрема, йшлося на Міжнародному форумі АМФОРТ (лютий, 2000р.). Його учасники -французькі теоретики туризму Серж Перро та Жан Мішель Оер-нер підкреслюють, що на форумі йшлося не тільки про різні підходи до теоретичних досліджень туризму - "теоретичні моделі туризмології", ай водночас і про те, що теорія туризму має сприяти розвиткові туристичної індустрії. При цьому зазначалося, що сама ця "індустрія" розуміється широко - як соціальна та індивідуальна діяльність, яка охоплює найрізноманітніші галузі і форми суспільної культури [6].

Акцентований інтерес до теоретичної рефлексії туризму споcтерігається в науці, починаючи з 30-х років XX століття. В працях Небеля, Фостера, Фарбера, Різона ми зустрічаємо осмислення психологічних мотивів подорожей, знайомимося із міркуваннями щодо ідеологічної та історичної природи дозвілля. В 70-х - 90-х роках у розвинутих країнах починають діяти спеціалізовані науково-дослідницькі центри туризму, світ побачила ціла низка фахових видань - "Journal of Travel Reaserch", "Annals of Tourism Reaserch", "The Journal of Tourism Studies". В Україні загальнотеоретичні, тобто туризмологічні розвідки одними із перших здійснили вчені кафедри філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права. Протягом кількох років вони досліджували різноманітні теоретико-методологічні особливості туризму, приділяючи при цьому акцентовану увагу саме філософським його аспектам.

Узагальненим результатом цих досліджень явилась збірка "Філософія і культурологія туризму" (К., КІТЕП, 2001). Оцінюючи цю працю, Голова державної туристичної адміністрації України, кандидат філософських наук В. І. Цибух зазначив:"... уперше у практиці українського туризму колектив висококваліфікованих фахівців різних галузей філософської та соціо-гуманітарної науки пропонує саме теоретичний погляд на феномен туризму - його власне філософські, політологічні, історичні, культурологічні, релігієзнавчі, соціологічні, правознавчі виміри та засади". Проблематика туризму, в тому числі в її гуманістичному аспекті, що має особливе значення, активно розробляється в працях Американської антропологічної асоціації - "Соціологія міжнародного туризму". Міжнародна академія з туризму (Монако) приділяє посилену увагу проблематиці понятійного апарату туризму, туристської лексики і фразеології, уніфікації та перекладу туристських термінів та текстів. Змістовний досвід розробки різних аспектів теоретичної рефлексії туризму представлений у публікаціях Інституту туризму (Варшава) та Вищої школи туризму і готельного господарства (Гданьськ-праці Гаворецькі, Борущака, Левандовські). Солідний внесоку справу створення туризмознавства належить вченим Російської міжнародної академії туризму (Квартальное В.А., Зорін І.В.), Білоруського державного економічного університету - м. Мінськ (Дурович А.П., Кабушкін Н.І.).

Особливо слід відзначити ті плідні розробки наукових та прак-сеологічних проблем туризму, які здійснюються на кафедрі теорії та практики туризму і готельного господарства КУТЕП, яку очолює професор Федорченко В. К.

За ініціативою вчених КУТЕП до розробки проблеми конституювання "філософії туризму" залучено чимало провідних філософів У країн и. За їх участі відбувся всеукраїнський "круглий стіл" "Філософія туризму", серед учасників якого був Голова державної туристичної адміністрації України, кандидат філософських наук Цибух В. І., а також понад 40 докторів і кандидатів філософських наук. У тому числі директор Інституту філософії ім. Г. С Сковороди

академік НАНУ М. В. Попович, відомі українські філософи, професори Горський С. В., Надольний І. Ф., Табачковський В. Г., Горек Г. І., Михальченко М. І., Кисельов М. М., ЦюрупаМ. В., Малахов В. А. та інші. В своїх доповідях вони висвітлювали туризм як культурне явище та як чинник духовного розвитку особистості, аналізували філософсько-світоглядні аспекти туризму, характеризували його моральний та екзистенційний виміри, значення в структурі суспільно-політичних відносин та в процесі становлення і розвитку громадянського та інформаційного суспільства.

Теоретична, в тому числі туристськознавча робота починається із розробки понятійного апарату: "на початку було слово...". Термінологічна визначеність, змістовне навантаження понятійних одиниць туризмології - обов'язкова вимога її конституювання та "легалізації" як самостійної наукової теорії та освітньо-методологічної дисципліни. З цього погляду слід особливо наголосити на методологічному значенні тих розробок понятійного апарату туризму, який міститься в Туристському словнику-довіднику [16].

"Не будь-яка подорож  може бути названа туризмом, не кожний подорожуючий-турист. Але безперечним лишається той факт, що будь-яка туристська діяльність є мандрівною і кожен турист є "Homo viator" - людина, що здійснює мандрівку", - вдало зазначив В. С Горський. В історії української культури, пише він, в глибинах людської ментальності укорінено "тяжіння до мандрівки на зустріч з "іншим", прагнення зрозуміти інше, прилучитися до нього, розширити світ власного буття..." [7,28].

На необхідність дослідження відносин терміна "туризм" і поняття "мандрування" звертає увагу і професор М. М. Кисельов. На його думку, "туризм - це задоволення цікавості й невіддільний елемент краєзнавства і ефективний засіб адекватного формування світогляду людини", а "мандрування - це знайомство зі світом" [8, 53,56].

Однак незважаючи на всю важливість з'ясування термінологічної значимості "мови туризму", справа туризмознавства і насамперед розробка філософії туризму цим далеко не вичерпується.

Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є, за нашим переконанням, необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто "індустрії подорожей та відпочинку" .надання цьому розумінню "людського виміру". А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядному, культурному, гуманістичному, пізнавальному, етичному, естетичному, комунікативному значенні туризму як специфічного соціального інституту і феномена загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує, - Homo viator. Подорож - одне із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності" [ 1,9]. На методологічне значення поняття "подорож" вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія набула єдності у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі" [6,80]. Але подорож - це лише одна з форм діяльності людини, прояв її способу життя. Втім, людина, що подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи молодий шукач пригод), - це не просто "споживач туристського продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням, утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або споживати його, використовувати, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

Проблематика туризму в її теоретико-методологічному аспекті протягом останніх років почала досить енергійно осмислюватися і розроблятися українськими фахівцями. При цьому слід зазначити, що в полі уваги дослідників перебувають точки дотику туризмознавства із політологією, історією, екологією, соціологією, правознавством, культурологією, етикою, релігієзнавством, антропологією, економікою та маркетингом, педагогікою та психологією, географією та країнознавством.

Структуру загальної теорії туризму утворюють, зокрема, такі розділи, як "історія туризму", "економіка туризму", "соціологія туризму", "педагогіка та психологія туризму" тощо. Акумуляція теоретичних розробок вітчизняних туризмологів представлена, зокрема, в матеріалах І та II міжнародних науково-практичних конференцій з проблематики туризму, проведених на базі Київського університету туризму, економіки і права (жовтень 1999 та жовтень 2001 року).

Особливе значення для створення "туризмології" має поглиблена робота над термінологічним визначенням специфіки феномена Туризму. Адже це не лише важливе наукове завдання - "логос править світом", а й практична потреба. Нерозробленість понятійного апарату, неузгодженість термінів і визначень, довільність трактувань багатьох категорій істотно позначається на змісті туристської статистики, офіційної звітності, яка має аналітично відбивати справжній стан туризму в Україні. Понятійна "прозорість" і чітка, наукова визначеність щодо змісту фахової термінології конче необхідна у справі нормативного забезпечення діяльності галузі. На це звертають увагу всі, хто фахово причетний до туристської лексики.

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з'ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складно, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. Його можна представити як ланцюг, який пов'язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукту, - від якості кухні, до якості навколишнього середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, служби безпеки туристів. Туризм водночас виступає як галузь господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічноїдіяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі.

У наші дні туризм виступає як глобальне явище, динаміка його поступу вражає. Якщо 1950 року кількість туристів у світі налічувала 25 мільйонів, то в 1970 - 165, а в 2002 - 715 мільйонів. За прогнозними розрахунками в 2020 році світова спільнота туристів налічуватиме 1,5 мільярда людей.