Філософія туризму

За визначенням Всесвітньої Ради з туризму і мандрівок (Барселона) , сучасний туризм у його економічному аспекті характеризується як найкрупніша індустрія світу (3,5 трильона доларів США оборотного капіталу), туризм - головний платник податків, найдинамічніша галузь світової економіки. З 476 мільярдами доларів прибутку и 2002 році туризм довів своє значення вагомого утворювача додаткової вартості, процвітання і нових робочих місць. Туризм - це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм,далі, впливовий інструмент "народноїдипломатії" [9], важливий чинник комунікативної культури.

Особливо слід підкреслити, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із найстарших в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія - грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяно мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їхні різнопланові потреби та інтереси.

Вже названих іпостасей туризму достатньо, щоб охарактеризувати туризм як складний багатоаспектний соціальний феномен, і жодна соціогуманітарна наука не здатна повністю і вичерпно охарактеризувати його як виключно предмет власних досліджень. Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство) має у системно-структурному вигляді відобразити феномен туризму, всі його складові. Репрезентуючи туризм як духовне і соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираження її суспільної та духовної сутності, філософія здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуюсь у своєму світоглядному та антропологічному змісті їхніми науковими доробками.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської тай світової соціальної філософії. Втуризмологіїіснує коло проблем, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять - таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність - справедливо наголошує І. А. Зязюн. "Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" і як "цінності" [10,21].

В філософії туризму, безумовно, є і власна історико-філософська традиція. Це насамперед стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь індустрії, система організації подорожей, інститут гостинності, що, у свою чергу, уможливило появу перших наукових узагальнень такого феномена, як туризм. Але значний інтерес викликає і та література, в якій містяться паративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, "людини, що подорожує" різних історичних часів. "Становлення історико-філософської традиції осмислення подорожей і мандрівок", справедливо вважає професор М. В. Цюрупа, "повернення до витоків" - важливий концепт філософії і культурології туризму.

Відбиття явища туризму у специфічний філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія. її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії зі світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристській практиці, яка дозволяє людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уя пляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей. Насамперед таких, як вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбство, самоідентифікація та самореалізація тощо. Аксеологічшй, ціннісний аспект туристської діяльності є одним із вагомих чинників філософії туризму. Результатом навіть короткочасних поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності спілкування, доброзичливість, щирість, відкритість, толерантність, справедливість тощо. Залежно від наслідків контактів відбувається певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади "іншого, ніжу тебе" способу життя. Високого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світу набуває формування комунікативної культури особистості, культури спілкування, взаємоповаги, толерантності. За оцінкою авторитетних міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО, ВТО XXI століття має стати часом "гуманітарного повороту", переходом від деструктивного типу цивілізації з її варварським ставленням до природи, ксенофобією, жорстким економічним та політичним суперництвом до її людиноорієнтованої моделі. Що може забезпечити такий поворот? Поставити таке запитання значно легше, ніж задовільно відповісти на нього. Однак безперечно, що одним із чинників формування "цивілізації людини" є етика спілкування і співжиття. Ґрунтуючись на принципах визнання рівноправності діалогічних переконань і життєвих позицій, поєднання цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності, ця етика утворює підвалини загальнолюдської культури. "Комунікативна культура" - основна ланка концепції "нового гуманізму", який, у свою чергу, є одним із уособлень теоретичної моделі "вселюдських цінностей", тих аксеологічних максим, інваріантний зміст яких, конкретизуючись у кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя. Як найдемократичніша форма людськихвзаєминтуртм здатний сприяти моральній меліорації, оздоровленню сучасного суспільства, яке гостро потерпає від набутого соціального імунодефіціту - браку щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури визначається її ціннісними нормативами, серед яких пріоритетними є визнання гідності людини (принцип самодостатності особистості) ; доброзичливого ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя (принцип толерантності). Взаємодіючи і взаємодоповнюючи один одного, ці принципи в разі їх дотримання сприяють утворенню моральної аури спілкування, суспільної атмосфери довіри як підґрунтя дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованого консенсусу.

З теоретичного погляду довіра як соціальна цінність майже не вивчена. Але незаперечно те, щоситуація підозри, недовіри, ксенофобії, досить типова для нашого сьогодення, актуалізує значення цієї якості людського співжиття. В тому числі в її ідеально-орієнтуючому аспекті. Згідно з Е. Дюркгеймом, довіра - це зв'язок, позбавлений утилітарно-егоїстичного інтересу, взаємодія, яка багато в чому не може бути пояснена раціонально. Довіра - індикатор "доконтрактової солідарності" (Р. Мертон), особисто-інтимний і водночас надіндивідуальний елемент людського співжиття, який забезпечує певну рівновагу в стихійному світові повсякденних зустрічей людей. Довіра - дещо більше, ніж констатація необхідності і неминучості виваженої прагматики людського існування: "ти - мені, я - тобі". Туристські комунікації дозволяють встановлювати відносини невимушеного.добровільного спілкування, заснованого саме на довірі, щирості, добродійності. Туризм здатний примиряти конфронтуючих, його комунікативні можливості дозволяють досягати "інтерсуб'єктивного узгодження смислу та істини" (К.-О. Аппель). "Справжній турист", як правило, людина "діалогічного стилю", здатна не на фатичне, тобто беззмістовне, пустопорожнє, формальне спілкування, а на фактичне, зацікавлене, морально значиме і соціально перспективне. Звичайно, культура спілкування, довірчі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інституції - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Але однією з центральних ланок, здатних інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм.

Власними надзвичайно багатогранними можливостями туризм здатний розв'язувати цілу низку взаємопов'язаних проблем високого суспільного звучання. Одна з них - забезпечення інтеграції нашого "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. "...Завдяки прямим, спонтанним і недокучливим контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм, - зазначає Глобальний етичний кодекс туриста, - сприяє забезпеченню в світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності" [11]. Учасники таких "недокучливих", невимушених зустрічей - а їх число з року в рік зростає, своїм спілкуванням витворюють альтернативну (або доповнювальну) Інтернету-живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації. Туристське спілкування - одна з універсальних форм міжособистісного спілкування, яка за умов інтернаціоналізації та глобалізації життя людей перетворилася на один із важливих факторів, що визначають якість життя людства. І не випадково туризм визначають як ефективний канал "народної дипломатії". Адже людські взаємини розташовуються "вище урядів", вони безпосередні, щирі, прозорі, теплі. В цьому відношенні великим гуманістичним потенціалом наділені такі різновиди туризму, як соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгічний", "подієвий", а також туризм для людей похилого віку та інвалідів. Можна цілком погодитися з твердженням французького професора М. Бідо проте, що "туризм співзвучний гуманізмові". Антропологічна та ціннісна функції філософії туризму підкреслюють, що головна ставка в туризмі робиться на людину, я касамореалізується, на відміну від людини політичної чи економічної, яка проявляє свою частковість, виконуючи конкретну функцію.

У розумінні туризму як суто "людського підприємництва" вагому роль відіграє здатність теоретика виокремити екзистенціальний вимір буття мандрівника, насамперед у його єдності з природою, визначальним середовищем людини, що подорожує. "Туризм - особлива форма зв'язку людини з природою. З епізодичного, затьмареного умовами повсякденності, щоденного поспіху, "марноти марнот" туризм перетворюється на постійно діючий, звільнений від пут повсякденності домінуючий серед інших способів екзистенційного буття". Стверджуючи це професор Г. І. Горак вважає, що "екзистенційно-особистісне ставлення до природи, можливості здійснення "реалізуються в різних видах туризму, але насамперед у "зеленому" туризмі, який найкраще відбиває глибинну сутність людської екзистенції у її природних вимірах" [12,41].

Аналогічну думку висловлює В. А. Малахов, який водночас істотно поглиблює розуміння екзистенцігзіьного аспекту туристських подорожей. "Феномен туризму визначається тим, що туристичні траєкторії принципово зворотні. Людина може подорожувати, а потім повернутися додому й займатися попередніми справами. Це може бути і недоліком, і здобутком даного типу діяльності. Він підкреслює екзистенційну легкість, притаманну справжньому туризму, це не проща, не паломництво" [13,50].

Вже сказане дозволяє стверджувати, що в філософії туризму пра-вомірно виділити два основних розділи - філософсько-методологічний, загальний, який має справу з гносеологічною, герменевтич-ною, феноменологічною, антропологічною, аксеологічною функціями туризму, та культурологічний і праксеологічний, соціально-діяльнісний. Праксеологія як філософська концепція діяльності, що має статус програмно-концептуального проекту, теоретичне підґрунтя моделювання розвитку туризму, розробки програм та генеральних планів його вдосконалення. Згідно з одним із фундаторів праксеології польським філософом П. Котарбінським вона покликана методологічно, науково обґрунтувати логіку організації праці ("граматика дії"). Філософським базисом праксеології, за Котарбінським, є прагматизм, а також своєрідно інтерпретована теорія практичного ставлення до світу. Для того, щоб бути ефективною, діяльність, згідно з праксеологією, має бути результативною, продуктивною або плідною (тобто досягти визначеної мети), "правильною" (точною, адекватною визначеній нормі), "надійною" і послідовною, що потребує врахування оцінок альтернативності, вірогідності, обережності, сміливості і ризикованості вчинків. Враховуючи соціальний суперечливий контекст цілераціональної дії, теорія праксеології розглядає як свої важливі елементи такі концепти, як "структура подій", "винуватець подій", "техніка боротьби". При цьому можливі два типи взаємодії суб'єктів суспільної дії - позитивна, конструктивна (співробітництво) і негативна (боротьба). Найпоширенішим у реальному житті є другий тип. Враховуючи руйнівні можливості "негативної кооперації", доцільно звернутися до античної формули боротьби - агони як "мирної змагальності" (агонологія). Особливо важлива в загальному контексті проблематики праксеології актуалізація творчого (інноваційного) потенціалу діячів соціального акту, їхня здатність до пошуку компромісу (ситуація взаємодії). Основні положення праксеологічної філософії - логіка організації дії, умови ефективності діяльності, орієнтація на взаємодію конкурентів ("негативна конкуренція", "згода незгодних") - цілком придатні для того, щоб увійти до арсеналу туризмо-логії насамперед у її теоретико-методологічному значенні. Праксеологічно "забарвленими" є, зокрема, філософські аспекти менеджменту та маркетингу, аспекти технологічних механізмів функціонування туризму-готельне господарство, транспорт, служба сервісу, харчування тощо. Зрозуміло, що між суто філософськими та праксеологічними проблемами не існує неперехідної межі, але врахування особливостей цієї дихотомії теорії і практики вкрай необхідно для подальшої поглибленої розробки теорії туризму, в тому числі її філософської частини.