Зміст 

     Вступ

     У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю.

     Крім  значної статті прибутку туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян.

     Туризм - це динамічне, що розвивається, орієнтоване на споживача явище. Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави.

     Вихід України на міжнародну арену як самостійної держави створює сприятливі умови для розвитку туризму. В свою чергу туристична діяльність є однією з найважливіших галузей економіки та невід'ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництва та інтеграції в світову економіку для будь-якої держави. В Україні прийнято Державну програму розвитку туризму на період до 2010р., яка передбачає розвиток туристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного і конкурентноздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для задоволення потреб українських та іноземних громадян в туристичних послугах.  
 

     1.Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в

     Україні 

     Вітчизняна  туристична галузь відіграє надзвичайно  важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

     Що  особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції  з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів".

     Рекомендації  конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших  державних інституцій в організації  туристичної діяльності, а також  планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих [...] програм, присвячених туризму.

     Нинішній  і майбутній розвиток туризму  потребує активнішої підтримки з  боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати  нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

     Туризм  необхідно планувати на комплексній  основі, брати до уваги всі аспекти  законодавства, що стосуються інших  секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.".

     Потрібно  визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в  Україні. Зроблено перші реальні  кроки на шляху законодавчого  забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

     Так, правову базу діяльності туристичної  галузі країни закладено Законом  України "Про туризм". Він є  основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

     Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму".

     В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:

     -залучення  громадян до раціонального використання  вільного часу, проведення змістовного  дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

     -забезпечення  раціонального використання та  збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної  галузі економіки України, створення  ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;-створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

     -захист  прав та інтересів держави  в галузі туризму;

     -створення  сприятливого для розвитку туризму  податкового, валютного, митного,  прикордонного та інших видів  контролю;

     -створення  економічних умов, які стимулюють  розвиток туризму;

     -запровадження  пільгових умов для організації  туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

     -заохочення  національних та іноземних інвестицій  в розвиток туристичної індустрії;

     -встановлення  порядку стандартизації, сертифікації  та ліцензування в галузі туризму;

     -впровадження  системи статистичної звітності  суб'єктів туристичної діяльності;

     -визначення  порядку управління державною  власністю в галузі туризму;

     -створення  рівних можливостей на ринку  туристичних послуг для суб'єктів  підприємництва незалежно від форм власності, сприяння -розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

     -забезпечення  безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

     -організація  та розвиток системи наукового  забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

     -розвиток  співробітництва із зарубіжними  країнами та міжнародними організаціями,  участь у міжнародних програмах  розвитку туризму, розробка та  укладання міжнародних двосторонніх  і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

     Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної  виконавчої влади в галузі туризму  є Державний комітет України  по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

     Рішення органу державної виконавчої влади  в галузі туризму, що регулюють питання  туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для  міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

     Повноваження  місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним  органом державної виконавчої влади в галузі туризму.

     Нормативно-правова  база туристичної діяльності регулюється  як спеціальним, так і загальним  законодавством.

     До  норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії; Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо. Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є:

     загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

     умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників  і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

     стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

     З великої кількості юридичних  актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

     Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.

     Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні  форми підприємств, правила їхнього  створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

     Будь-яке  підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють  його індивідуальну діяльність та взаємовідносини  з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

     В туристичному підприємстві, як і в  будь-якому іншому, важливу соціальну  роль відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається  щорічно і не може суперечити чинному  законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.