Контрольна робота з дисципліни туризм

     Відповідно  до Указу Президента України "Про  заходи щодо розвитку туризму й курортів в Україні" від 21 лютого 2007 року №136/2007, 2008 рік оголошено Роком туризму й курортів в Україні.  
 

     2. Умови і правила здійснення туристичної діяльності 

     Умови і правила здійснення туристичної  діяльності затверджені інструкцією  про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму і контролю за їх дотриманням, затверджені наказом Ліцензійної палати України і Державним комітетом України по туризму від 12.01.99 р. № 5/1. Що стосується правил організації внутрішнього туризму, то старі вратили силу, а нові тільки розробляються у зв'язку з поновленням ліцензування всіх видів туристичних послуг. До затвердження таких нормативних документів необхідно керуватись положеннями Інструкції №5/1.

     Згідно  статті 2 Інструкції №5/1 умови і правила  здійснення туристичної діяльності:

      2. Умови та правила здійснення  підприємницької діяльності, пов'язаної  з наданням туристичних послуг.

      2.1. Туристичні підприємства, зазначені у пункті 1.5 цієї Інструкції надалі - фірми), при наданні туристичних послуг повинні відповідати таким вимогам:

      - мати службові приміщення, оснащені необхідними для роботи матеріально-технічними засобами, зовнішньою рекламою із зазначенням свого найменування;

      - якщо в назві фірми або її товарному знаку використовується слово "Україна" або скорочено "укр.", необхідно, щоб представництва, філіали або інші структурні підрозділи такого суб'єкта підприємництва були наявні не менше, ніж у 2/3 областей України. Це повинно підтверджуватись відповідними документами;

      - при посиланні у назві фірми, її товарному знаку на туризм або його окремі види та спеціалізацію (іноземний, молодіжний, дитячий, закордонний, зарубіжний, круїзний, авіа, бізнесовий або скорочено "тур", "тревел" тощо) необхідно, щоб така туристична діяльність була основою і складала не менше 50% загального обсягу виробництва за кожний рік функціонування фірми;

      - при здійсненні прийому та обслуговуванні іноземних туристів, організації туристичних поїздок вітчизняних туристів за межі України туристична фірма повинна мати в кредитній установі (банку), крім розрахункового, валютний рахунок, а також банківське підтвердження наяності коштів у розмірі не менше однієї тисячі доларів США (фонд ризику);

      - мати угоду із страховою компанією на страхування туристів і супроводжуючих їх осіб при організації подорожей за межі України по таких видах страхування: медичному страхуванню, що забезпечує покриття всіж можливих витрат, які вимагаються в тій чи іншій країні при наданні медичної допомоги, та страхуванню туристів від нещасних випадків;

      - при організації міжнародного, зарубіжного туризму необхідно мати контракти або угоди з іноземними партнерами;

      - при умові відсутності власної бази, фірма повинна мати контракти або угоди з підприємствами, організаціями тощо, які будуть забезпечувати туристів фірми засобами розміщення, харчування, транспорту. відпочинку і розваг та іншими;

      2.2. Фірма повинна мати необхідні рекламні, інформаційні та довідкові матеріали з питань міжнародного та внутрішнього туризму, в тому числі довідники готелів, підприємств харчування, розклади руху та тарифи на перевезення різними видами транспорту, для надання кліентам консультацій і туристичних послуг високої якості, своєчасного інформування іх про зміни тарифів, умов обслуговування.

      2.3. Фірма має забезпечувати кваліфіковане виконання діючих правил щодо надання туристам послуг на маршрутах прийому та при організації поїздок за кордон тощо.

      2.4. Фірма зобов'язана надавати своїм клієнтам достовірну інформацію про тури, умови обслуговування, вартість послуг, гарантійні зобов'язання, а також надавати туристам допомогу в оформленні паспортних, візових, митних, медико-санітарних, валютних, страхових та інших необхідних формальностей.

      2.5. Фірма не може збільшувати загальну вартість туру, обумовлену зі своїми партнерами в контрактах, за виключенням випадків загальнодержавної зміни цін та тарифів. В разі зміни вартості послуг з названих причин фірма забов'язана своєчасно інформувати про це своїх клієнтів, в рекламних інформаціях не допускати перебільшення в оцінці якості послуг, що пропонується клієнтам. На всі види послуг повинні бути прейскуранти.

      2.6. У всіх випадках (крім форс-мажорних) фірма забезпечує виконання своїх забов'язань перед партнерами, що задіяні в наданні послуг туристам, згідно укладених контрактів або угод та відповідає перед своїми клієнтами як за власні дії, так і за дії своїх партнерів.

      2.7. При здійсненні туристичної діяльності суб'єкти підприємництва керуються чинним законодавством України, відповідними нормативними документами Держкомітету України, що регулюють цю діяльість.  
 

     3. Рекреаційні ресурси та специфіка їх господарського використання 

     Під рекреаційними ресурсами розуміють  поєднання компонентів природи, соціально-економічних чинників і  культурних цінностей, що виступають як умови задоволення рекреаційних потреб людини. До рекреаційних ресурсів належать території та окремі об’єкти, що можуть бути використані для відпочинку і лікування людей, відновлення їхніх фізичних і духовних сил. Характерними властивостями рекреаційних ресурсів є: цілісність, динамізм, місткість, стійкість, надійність, привабливість.

     Рекреаційні ресурси поділяються на три групи:

     Природні  рекреаційні ресурси (клімат, земельні і водні ресурси, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, парки  та заповідники, мальовничі пейзажі, унікальні  природні об’єкти та ін.).

     Культурно-історичні  рекреаційні ресурси (культурні, історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва тощо).

     Соціально-економічні рекреаційні ресурси (економіко-географічне положення, транспортна доступність території, рівень її економічного розвитку, сучасна та перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, структура населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі та ін.).

     За  виконуваними функціями рекреаційні  ресурси поділяються на ресурси  місцевого значення, обласного, республіканського  та міжнародного.

     Характерно, що для організації рекреації  використовуються ті природні умови  та ресурси, які не завжди можуть бути використані іншими галузями світового господарства, а саме: інсоляція, морські пляжі, природна краса, історичні пам’ятки тощо.

     Площа рівнинних рекреаційних ландшафтів України становить 7 млн га, гірських та передгірних ландшафтів — понад 2 млн га. Особливе місце серед ландшафтних ресурсів займають морські пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47 % берегової смуги. На морських пляжах України можна організувати відпочинок одночасно 4,1 млн чоловік, а ландшафтні рекреаційні ресурси усіх видів дозволяють одночасно оздоровлювати близько 47 млн чоловік, тобто майже все населення України.

     Ресурси туристсько-екскурсійної діяльності розміщені  по всій території України. Концентруються вони переважно в містах і селищах  з багатим історичним минулим та в межах рекреаційних ландшафтів.

     В Україні найбільше значення мають  рекреаційні ресурси Криму, Карпат, приморські території Одеської, Миколаївської, Донецької областей. Для кожної рекреаційної території важливою є її рекреаційна  місткість, обумовлена природно-ресурсним потенціалом регіону. Вона розраховується за кількістю відвідувань на рік, добу.

     Кліматичні  умови України дозволяють організувати масовий літній відпочинок протягом 140—145 днів у північно-західних регіонах, 180—190 днів — у степовій зоні морського узбережжя, 220 днів — у південній частині Криму.

     Для зимових видів відпочинку територія  України менш сприятлива, крім району Карпат, де кліматичні умови забезпечують повноцінний відпочинок протягом 90—120 днів.

     Стійкість природної системи відносно рекреаційного впливу визначається щільністю відпочивальників на ділянках рекреаційних зон. На базі рекреаційних ресурсів України функціонують санаторії, пансіонати і будинки, бази відпочинку із загальною кількістю 434, 4 тис. місць, дитячі табори — 467,7 тис. місць, установи туризму — 91 тис. місць. Крім того, в приміських зонах функціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн чоловік на рік.

     Нині  потенціал рекреаційних ресурсів України використовується недостатньо. З 9 млн га потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн га, або 18,95 %. Це забезпечує відпочинок тільки кожного п’ятого жителя України, який віддає перевагу відпочинкові влітку.

     Для успішного розвитку рекреації необхідний комплекс певних умов. Виходячи з того, що рекреація поєднує оздоровчі  та пізнавальні цілі, райони рекреації  повинні мати сприятливі для оздоровлення людей природні умови (сприятливий  клімат, різноманітний рельєф з мальовничими ландшафтами, наявність водних джерел тощо). Іншими словами, повинна бути деяка комфортність природних умов. Бажано, щоб останні поєднувалися з культурно-історичними місцями. При цьому створюється комплекс сприятливих умов для ознайомлення рекреантів з особливостями природи, життя і побуту населення, культурно-історичними цінностями того чи іншого району, де відбувається курс оздоровлення рекреанта.

     У рекреаційних регіонах недопустиме  розміщення екологічно небезпечних виробництв, оскільки їхні відходи позначаються на якості рекреаційних ресурсів.

     З переходом України до ринкових відносин індустрія відпочинку на базі використання рекреаційних ресурсів має стати  важливою статтею доходів державного і місцевого бюджетів. Нині, за розрахунками Інституту економіки НАН України, надходження від туристського обслуговування становлять 0,9—1,1 % експортних доходів від зовнішньої торгівлі України.

     Важливими напрямами подальшого використання рекреаційних ресурсів країни є:

• розвиток санаторно-курортних закладів, де лікування і оздоровлення населення поєднується з активним відпочинком, відновлюванням фізичних і духовних сил людей;
• зміцнення матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок як збільшення кількості місць у рекреаційних закладах, так і якісного оновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання та розширення сфери обслуговування;
• створення кількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій зарубіжних країн як експериментальних лабораторій для поетапного входження рекреаційного потенціалу України до світового ринку туристських послуг;
• розширення в Україні мережі національних природних парків та ландшафтних регіональних парків, що забезпечить раціональне й екологічно безпечне використання рекреаційних ресурсів.

     Розвиток  рекреації та проблеми охорони  
рекреаційних ресурсів

     В умовах масового стихійного відпочинку та оздоровлення населення відбувається так звана рекреаційна дигресія (перевантаження природного комплексу внаслідок надмірного впливу на нього відпочивальників).

     При територіальній організації та плануванні рекреаційного господарства необхідно  обов’язково враховувати стійкість  природно-територіального комплексу  до рекреаційного навантаження. Необхідно планувати та прогнозувати максимальну чисельність рекреантів у межах певного природно-територіального комплексу з тим, щоб перевантаження не завдало йому шкоди і він не втратив комфортності наступних періодів.

     Проблеми  навантаження на природно-територіальні комплекси та їх стійкості набувають особливої гостроти в районах масових рекреаційних потоків (Середземномор’я, Кавказу, Криму, Карпат та ін.).

     Під стійкістю природно-територіальних комплексів до рекреаційних навантажень  розуміють здатність зберігати впродовж тривалого часу рівновагу природних компонентів.