Перша медична допомога в поході. Правила особистої гігієни

Небезпечними для життя є глибокі поранення голови і шиї, грудей, живота, рани з ушкодженням великих кровоносних судин. Поранення кисті містять у собі небезпеку ушкодження сухожиль. Поранення часто супроводжуються розвитком запальних процесів з утворенням флегмон, абсцесів. Чим глибша рана, тим швидше розвиваються важче протікають інфекційні ускладнення.

Кровотечі. Якщо кров із рани витікає назовні, ми маємо справу з зовнішньою кровотечею. Особливо значними втратами крові загрожують глибокі рубані і різані рани, а також поранення обличчя і голови. При колотих ранах і опіках грудей і живота можливі внутрішні кровотечі, тобто крововилив у внутрішню порожнину.

Кровотеча може бути капілярною (при незначних пораненнях, коли виступають краплі крові) венозною (при більш глибоких пораненнях із ушкодженням вен (з рани сильно сочиться кров темно-червоного кольору), артеріальною (при глибоких пораненнях з ушкодженням артеріальних судин кров яскраво-червоного кольору б'є з рани пульсуючим струменем).

При всіх видах поранення перша допомога полягає у визначенні його тяжкості, виявлені можливих внутрішніх ушкоджень, оцінці загального стану потерпілого можливості шоку внаслідок втрати крові, припиненні кровотечі і попередженні інфікування рани.

Основні правила обробки рани. Найчастіше поверхневі рани не викликають сильної кровотечі, тому перша допомога обмежується, як правило, у перев'язуванням рани. її краї обробляють ватним тампоном, змоченим у йодній настойці так, щоб йод не потрапив у саму рану. Потім її збризкують пантенолом, покривають стерильною серветкою з індивідуального пакету і забинтовують. В тому разі, якщо краї рани сильно розійшлися, перед бинтуванням їх необхідно зблизити (але не до повного змикання) і в такому положенні зафіксувати кількома смужками лейкопластир.

Рану забороняється промивати як водою (що пов'язано небезпекою зараження), так і спиртом або йодною настоянкою, які викликають сильний біль. Безпосередньо на рану не можна класти також ніяких мазей і вати. Якщо в результаті поранення виступають на поверхню будь-які внутрішні органи чи тканини, то їх прикривають стерильною марлею і ні в якому разі не вправляють усередину.

Припинення кровотечі. Обробка будь-якої рани, що кровоточить, спрямована перш за все на припинення кровотечі. При цьому всі дії повинні бути швидкими і точними, оскільки значна втрата крові знесилює потерпілого і може містить в собі загрозу його життю. Запобігання цій небезпеці набагато полегшує і прискорює подальше лікування потерпілого, а також знижує можливість тяжких наслідків поранення. Венозну і капілярну кровотечу найлегше зупинити за допомогою пов'язки.

На відповідну ділянку тіла накладають стерильну марлю або бинт, потім - знову бинт або марлю, складені в кілька шарів (у крайньому разі - носову хустку). Ця пов'язка туго примотується бинтом і, тиснучи на судини, спиняє кровотечу. Поранену кінцівку після накладання пов'язки слід зафіксувати у підвищеному положенні, що також сприяє зменшенню кровотечі. Протягом двох наступних годин необхідно постійно контролювати стан ушкодженого органу чи тканини, стежачи за пов'язкою. В подальшому слід перевіряти її кожні 10-15 хвилин. Якщо пов'язка промокла майже відразу після накладання і кров при цьому має яскраво-червоний колір, це може бути свідченням ушкодження артерії. При його відсутності кров просочуватиметься кров’ю поступово і може поступити через годину чи навіть більше.

При підозрі на артеріальну кровотечу поверх скривавленої пов’язки слід накласти нову, тугіше притискаючи її на кожному витку бинта. При венозній кровотечі і незначному ушкодженні артерій цього, як правило, виявляється достатньо. Швидке промокання пов'язки, що не припиняється, просочування крізь неї крові краплинами, а тим більше струменем (що трапляється не часто і свідчить про глибоке поранення і ушкодження великої артерії), вимагають негайних заходів з метою припинення артеріальної кровотечі. В таких випадках артерію притискають пальцем у точці, де вона найближче підходить до поверхні тіла, і накладають джгут-закрутку. Це може бути як спеціальний медичний джгут, так і пристосовані з цією метою будь-які еластичні предмети з цупкого матеріалу (ремені, мотузки, хустки і т. ін.), з яких можна зробити петлю довжиною 70-80 см і шириною 2-10 см.

Джгут-закрутку накладають завжди вище рани: при пораненні передпліччя - на плече, голінки - на стегно (рис. 19 б).

Послідовність накладання джгута-закрутки така:

1. притиснути пальцем артерію, визначити місце накладання джгута, звільнити відповідну частину тіла від верхнього одягу для забезпечення щільного прилягання джгута (тимчасового припинення кровотечі можна досягти, максимально згинаючи кінцівку, що іноді підсвідомо робить сам потерпілий);

2. закрутити за допомогою палички петлю і, відчувши невелике стискання, відпустити палець і зняти пов'язку для огляду рани;

3. затягувати закрутку доти, поки не припиниться кровотеча (небезпечно продовжувати уже закручувати джгут уже після видимого припинення кровотечі: це може призвести до ушкодження судин і нервів);

4. накласти на рану нову пов'язку, закріпивши паличку на забинтованій кінцівці чи на тілі;

5. перш ніж зафіксувати паличку, необхідно прикріпити до неї записку з зазначенням часу накладення джгута (з точністю до хвилин).

Треба пам'ятати, що джгут можна тримати не більше години. Якщо дорога до лікарні займе більше часу, то через ЗО хвилин після накладення джгута його розкручують на 5 -10 хв. і міцно затискають рану долонею. При цьому кровотеча може продовжуватись. Періодичність ослаблення джгута - півгодини. Це допомагає запобігати омертвінню кінцівки внаслідок порушення кровопостачання і утворення тромба на місці стискання артерії джгутом. Тому джгут можна використовувати лише в разі крайньої необхідності і з великою обережністю. В переважній більшості випадків кровотечу можна зупинити правильним накладанням давлючої пов'язки.

Опіки є результатом впливу високої температури (полум'я, гаряча або палаюча рідина, розпечені предмети і та. ін.), а також хімічних речовин, отруйних рослин, сонячних променів. Хоча при опіках ураження зазнають переважно зазнають шкіра і підшкірна клітковина, вони небезпечні для життєдіяльності організму в цілому.

Розрізняють чотири ступені опіків:

I - почервоніння і набрякання шкіри;

II - утворення пухирів, наповнених жовтуватою рідиною

(плазмою крові);

III - утворення струпів, місцевий некроз (омертвіння тканин);

IV - обвуглювання тканин.

Навіть неглибокі обширні опіки викликають шок, на обпечених ділянках тіла відбувається утворення токсинів, які розносяться кров'ю по всьому організму. Мікроорганізми викликають загноювання ран. Ураження третини поверхні тіла опіками II ступеня, являє собою серйозну небезпеку для життя потерпілого.

Перша допомога при опіках передбачає здійснення таких заходів:

- з міркувань власної  безпеки і безпеки оточуючих, якомога швидше припинити вплив фактора термічного ураження;

- при загоранні одягу  необхідно якнайшвидше накинути  на палаючу ділянку шматок  тканини (ковдри, куртку тощо), посипати її снігом чи занурити у воду;

- при опіках, викликаних  гарячою рідиною, необхідно негайно скинути одяг і підставити місце опіку під струмінь холодної води. Це знижує міру і глибину ураження тканин, зменшуючи тяжкість опіку);

- уражену ділянку збризкують пантенолом (у разі відсутності необхідних медикаментів - сечею) і накладають стерильну пов'язку, а в разі її відсутності - будь-яку чисту тканину.

Участь потерпілого в експедиційних роботах припустима лише при опіках І-ІІ ступеня, якими уражена невелика ділянка тіла(розміром не більше долоні), за умови їх локалізації не на кисті руки і не на обличчі. Але і в цьому разі через 3-4 години після опіку шкіру повторно збризкують пантенолом, пухир, що утворився, підрізають ножицями, протертими йодом, і знову накладають стерильну пов'язку. Процедуру повторюють двічі на день до повного загоювання рани.

При опіках ІІ ступеня, якими уражена площа середньої величини (більше долоні), необхідне здійснення протишокових заходів. З цією метою потерпілий повинен прийняти од-ну-дві таблетки анальгіну; випити дві-три кружки теплої рідини з доданням чайної ложки питної соди на кожну кружку. Крім того, необхідно накласти холодну пов'язку (спеціальний медичний пакет, пакетик з льодом і т. ін.). В разі шоку і при опіках III-IV ступеня потерпілого необхідно терміново госпіталізувати. При неможливості швидкої евакуації поверхню опіку двічі-тричі на день збризкують пантенолом, потерпілому дають по одній таблетці анальгіну, димедролу та еритроміцину і багато теплої рідини для пиття з доданням соди (до 1,5 - 2 л на добу з 5 чайними ложками соди).

Опіки отруйними рослинами можуть виникати при дотику до відкритих ділянок шкіри листя чи стебел отруйних рослин (цикута, вовче лико, аконіт та ін.). На уражених місцях з'являються пухирці, заповнені мутною рідиною, що потім перетворюються на виразки, які важко піддаються лікуванню і довго не гояться.

Перша допомога полягає у збризкуванні місця опіку пантенолом і прийнятті однієї таблетки димедролу. Для запобігання таким випадкам слід добре продумувати екіпіровку в місцях, де ростуть отруйні рослини.

Сонячні опіки найчастіше трапляються в горах і супроводжуються підвищенням температури й виникненням пухирців. На значній висоті розріджене повітря слабко поглинає сонячне проміння, тому його дія значно сильніша, ніж на рівнині. Сніг добре відбиває ультрафіолетове проміння, що призволить до опіків найбільш уразливих місць. Це перш за все губи, нижня поверхня підборіддя, і навіть ніздрі. Для захисту обличчя в гірських умовах користуються масками або спеціальними мазями від загару.

Обмороження. Загальне переохолодження (замерзання) настає в результаті впливу на організм людини низьких температур, що посилюється при підвищенні вологості повітря, а також за рахунок тісного одягу і взуття, додаткових предметів спорядження (ремінь резинка), які стискають кінцівки і утруднюють кровообіг, і т. ін. За характером ураження і тривалістю впливу низьких температур на організм людини розрізняють три ступені (стадії) обмороження, що піддаються визначенню лише після відігрівання потерпілого.

I ступінь – збліднення або побіління обмороженої ділянки тіла (вуха, ніс, щоки, пальці ніг і рук), втрата чутливості шкіри, обмеження рухливості. Після відігрівання замерзлої ділянки шкіри нормалізується її температура, відновлюється чутливість, рухливість пальців, але зберігається набряк. Шкіра набуває синьо-червоного відтінку. Через 5-7 діб починається її злущення, супроводжуване свербінням. Зберігається підвищена чутливість цих ділянок тіла до холоду.

II ступінь – утворення після відігрівання пухирців, що супроводжуються підвищенням температури тіла, гарячкою. Можливий швидкий розвиток інфекцій з нагноєнням на місцях пухирців.

III ступінь - відмирання (некроз) замерзлих ділянок шкіри. 
При   обмороженні   будь-якого   ступеня    необхідна термінова медична допомога. Запобігання обмороженню досягається посиленням кровообігу на ділянках тіла, що починають замерзати. Якщо мерзнуть ноги, треба виконувати ними широкі розмахування вперед-назад і глибокі присідання, якщо руки - енергійні махи від плеча і швидке стискання пальців у кулак з наступним їх розтисканням. При замерзанні носа, щік, вух для забезпечення припливу крові до обличчя треба деякий час іти, сильно нахилившись уперед і не знімаючи при цьому рюкзака, або зробити 10-15 глибоких нахилів уперед. Бажано випити гарячого солодкого чаю або кави, прийняти кілька таблеток глюкози з вітаміном С або з'їсти кілька шматочків цукру.

При перших ознаках обмороження необхідно відігріти ділянки тіла, які побіліли. Онімілі від холоду пальці рук треба сховати під одяг.

При ураженні стоп необхідно зняти з потерпілого взуття і шкарпетки і сісти так, щоб товариш міг сховати і затиснути його ступні у себе під пахвою, товариша. Треба також дати йому теплого солодкого чаю або кави.

Не слід розтирати онімілі ділянки тіла спиртом, снігом, вовняною рукавицею, бо в разі більш глибокого ураження можна пошкодити шкіряний покрив і занести інфекцію.

При обмороженні II-III ступеня ушкоджені ділянки збризкуються пантенолом, накладають стерильну пов’язку, дають по одній таблетці анальгіну, димедролу та дротаверину (ношпи). Бажано випити теплого солодкого чаю або кави. При значному погіршенні стану, високій температурі дають ще по одній таблетці еритроміцину або аспірину. В таких випадках необхідно терміново евакуювати потерпілого для надання йому фахової медичної допомоги. Але робити це треба дуже обережно, щоб не викликати додаткових ускладнень.

При загальному переохолоджені організму потерпілого треба негайно доставити в тепле приміщення або, якщо це неможливо, розкласти велике багаття. Відігріти тіло можна за допомогою енергійного але обережного масажу. Вживання спиртного може завдати потерпілому великої шкоди. Якщо це можливо, хорошим засобом є тепла ванна з температурою води 36-37 градусів.

У випадку втрати свідомості, при сповільненому диханні, відсутності пульсу необхідна термінова реанімація.

Ураження блискавкою супроводжується, як правило, тяжкими симптомами: втратою свідомості; припиненням чи різким пригніченням дихання; нетриманням; частим аритмічним пульсом; розширенням зіниць; посинінням обличчя, шиї, грудної клітки, кінчиків пальців; наявність слідів опіків; припиненням роботи серця.

Невідкладна допомога надається на місці нещасного випадку в такій послідовності:

1. якщо потерпілий втратив свідомість, але при цьому зберігаються дихання і серцебиття, необхідно перш за все розстебнути одяг, покласти його на бік, підклавши під шию валик з одягу для стимулювання роботи дихальних шляхів;

2. за рухами грудної клітки або за допомогою дзеркальця, піднесеного до рота потерпілого (при збереженні дихання воно запотіває), встановити, чи потерпілий дихає;

3. очистити ротову порожнину від крові, слини, блювотних мас;

при відсутності дихання негайно приступити до реанімації (штучного дихання і непрямого масажу серця).