Історико культурні ресурси України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Сучасний етап використання  історико-культурного потенціалу  України в організації туризму.

Україна може пишатися своєю історико-культурною спадщиною. За багатовікову історію український народ створив самобутню культуру, яка є складовою частиною світової культури. У більшості цивілізованих країн світу усі пам'ятки виявлено, науково класифіковано, взято під охорону. В Україні досі немає навіть повного уявлення про ті скарби, якими володіємо. Близько 9400 населених пунктів України мають понад 70 тисяч об'єктів культурної спадщини, що потребують дослідження та взяття на облік [1]. Зараз в нашій державі під охороною перебуває понад 130 тисяч нерухомих пам'яток історії та культури, а саме:

• 57206 пам'яток археології (в тому числі 418 – національного значення);
• 51364 пам'ятки історії (в тому числі 142 – національного значення);
• 5926 пам'яток монументального мистецтва (в тому числі 44 – національного значення).
• 16237 пам'яток архітектури і містобудування [1, 2].

З 16237 пам'яток архітектури і містобудування 3541 пам'ятка архітектури і містобудування внесені до Державного реєстру національного  культурного надбання України, а 12697 пам'яток занесені до Реєстру пам'яток місцевого значення.

Найбільший суспільний інтерес  серед пам'яток історико-культурної спадщини становлять пам'ятки архітектури  і містобудування, а також створені на їх основі історико-культурні заповідники.

Аналіз історико-культурного потенціалу регіонів України спирається на державні списки пам'яток, Список історичних населених  місць України, облікові документи державних органів охорони пам'яток.

 

Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам'ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, в тому числі туристичних, потреб. У розвинених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Франція, значну частину прибутків, які дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кілька пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуг. Всесвітньовідомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів. Досвід використання в туризмі історико-культурного потенціалу таких провідних країн світу як Великобританія, США та Канада [14, с. 126–128], показує, що ефективне залучення пам'яток до сфери туризму можливе лише за наявності добре розвинутої туристичної індустрії, яка враховувала б взаємовпливи процесів пожвавлення туристичного бізнесу та стану збереження пам'яток. Саме з цією метою у країнах активно проводиться не лише дослідження історії об'єктів історико-культурної спадщини, а й сучасний стан їх консервації для забезпечення збереження та використання в інфраструктурі туристичного сервісу [6, с. 132–133]. В Україні робота в такому напрямі лише починає розвиватися [16, 21], а спроби найширшого залучення пам'яток до сфери туризму в більшості випадків зазнають невдач, оскільки не враховується специфіка їх функціонування як туристичних об'єктів. На інтенсивність використання пам'яток у туризмі впливає властивість їх саморозкриття. З метою визначення, що вона являє собою для пам'яток історії, варто розглянути останню собою являють.

 

 

 

 

2.3. Проблеми і перспективи історико-культурного потенціалу України.

На сьогоднішній день одним  з найдієвіших способів збереження історико-культурнопотенціалу є залучення пам'яток до використання в туризмі. Це дозволяє подолати фактори, які негативно впливають на стан їхньої охорони. Серед таких виділяють відсутність належного державного фінансування в передбачених бюджетом обсягах, низьку фінансову спроможність користувачів пам'яток, відсутність відповідних правових умов для залучення приватних інвестиції до справи охорони пам'яток, недостатня суспільна визначеність пріоритетності справи збереження пам'яток [10, с. 65]. Популяризація пам'яток засобами туризму сприятиме формуванню розуміння суспільної цінності історико-культурного потенціалу. Використання в туризмі впливатиме на поліпшення матеріального стану пам'яткоохоронної справи, оскільки в цьому випадку пам'ятка отримує до 70 % коштів на своє утримання [21, с. 30]. Така пам'ятка є туристичним об'єктом. Туристичним об'єктом є пам'ятка історії та культури, на яку спрямована увага туристів.Збереження історико-архітектурної спадщини є державною справою. Виконання державних програм, щодо охорони культурної спадщини, в тому числі Комплексної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки, при належному фінансуванні дасть змогу дослідити і взяти на облік всі пам'ятки культурної спадщини і створити банк даних пам'яток. Основними законодавчими актами, що регулюють історико-культурний потенціал , а також його розвиток, збереження є Закони України: «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.), «Про охорону археологічної спадщини» (2004 р.), «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини» (2005 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (2006 р.), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» (2010 р.). Створили ґрунтовну законодавчу, нормативно-правову та методологічну базу в пам’яткоохоронній сфері.

Незважаючи на прийняття  низки документів, національна культурна спадщина переживає непрості часи. Безцінні скарби України, які пережили віки і стали надбанням світової культури, залишаються беззахисними. Частина з них руйнується під впливом природного середовища, жорстоких війн, але в багатьох випадках пам’ятки зникають внаслідок нігілістичного ставлення до них, недостатнього фінансування їх охорони та внаслідок тотального наступу на історичні центри міст, коли під сучасною забудовою зникають пам’ятки архітектури і історії.      

До причин низької ефективності використання історико-культурного  потенціалу регіону слід віднести: занедбаний стан багатьох історико-культурних пам'яток, що вимагають реконструкції та відновлення. Більшість визнаних пам'яток історії, архітектури та культури не включено у туристичні маршрути, відсутній досвід у сфері їх туристичного використання.

Досвід використання в  туризмі історико-культурного потенціалу таких провідних країн світу як Великобританія, США та Канада, Італії, Франції та більшості країн Європи [14, с. 126–128], показує, що ефективне залучення пам'яток до сфери туризму сприяє принесеню державі чималих  доходів. Україна ж має великі перспективи, щодо розвитку культурно-пізнавального туризм. Адже, має чимало цікавих історико-культурних об’єктів.

Важливу роль у збереженні і відновленні безцінних історико-культурних надбань, їх реставрації і консервації в сучасних умовах поряд з державними інституціями відіграють громадські об’єднання. Серед них Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Національна спілка краєзнавців України, Фонд відтворення видатних пам’яток історикокультурної спадщини ім. О. Гончара.

Збереження та розумне  використання культурної спадщини попередніх поколінь в будь-якій розвиненій державі  повинно розглядатися в якості однієї з найважливіших завдань. Адже культурна  спадщина є внеском даного народу до розвитку людської цивілізації та формою абсолютної відмінності однієї нації від іншої, а також засобом  соціалізації майбутніх поколінь.