Теоретичні основи розвитку мисливського туризму

Проте якщо порівняти із іншими країнами, наприклад, Латвією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною, то різниця щодо чисельності звіра буде вражаючою. Як їм це вдається? Чому маленька Литва, Латвія чи Словенія добувають звіра більше, ніж Україна та Білорусь разом узяті? Чому в їхньому мисливському господарстві, де працює один єгерь, добувається кабанів у кілька разів більше, ніж у нашому господарстві, де працює 150 єгерів?

Колишня радянська прибалтійська  республіка, а нині розвинена європейська  країна Латвія має територію 64 589 кв. км (дорівнює території Галичини). За останні роки там налічується оленя близько 45 000 голів, добувається – 5000 голів, кабана 70 000 голів, добувається – до 30 000 голів, чисельність козулі до 200 000 голів, добувається до 30 000 голів. Це в 3–5 разів більше, ніж в Україні, і в десятки разів більше, ніж на  Галинчині.

Кліматично-природні умови  в нашому Поліссі, Волині, Галичині схожі на прибалтійські. Донедавна  в Прибалтиці ведення мисливського господарства було не краще за наше нинішнє, але за останні роки в мисливському господарстві прибалтів стався «прорив». Хоча в Литві і за радянських часів ведення мисливського господарства було на гарному рівні, тепер до збережених традицій ще додали новітні методи та технології, норми та закони ЄС, все це привело до високих досягнень у галузі мисливського господарства.

Тут слід згадати заголовок відомого в радянські часи журналу «Охота и охотничье хозяйство» – «Урожай збирають браконьєри». Минуло 25 років, а в нас і надалі в угіддях «господарюють» браконьєри. Інакше, як пояснити, що в сусідній Польщі добувають копитних у 10–15 разів більше, ніж в Україні.

Згідно зі статистикою  в Польщі в 2008 році добуто: оленя – 40 825 голів, кабана – 149 279 голів, козулі – 141 000 голів. І це при тому, що територія Польщі трохи більша за половину України [29] .

А якщо подивимося на ще одну сусідку – Угорщину, яка вшестеро менша за Україну (93 030 кв. м), і скільки вони добувають диких копитних, то напрошується логічний висновок. Так, в Угорщині в 2010 році було добуто: оленя – 39 300 голів, кабана – 111 200 голів, козулі – 89 800 голів.

Можна ще навести приклади: Австрія, Німеччина, Франція. В Німеччині такого поняття як «браконьєрство» взагалі немає! Можна сказати, що там немає і вовка, і «сфальсифікованих даних обліку звіра»,і за допомогою інтернету будь-хто без проблем може перевірити правильність офіційних даних: у 2009 році добуто оленя– 67 246 голів, кабана – 646 790 голів, козулі – 1 102 604 голови, а в 2010 році добули оленя – 67 356 голів, кабана – 440 354 голови, козулі – 1 153 073 голови [29].

Усе це підтверджує, що в Європі незалежно від географічного розташування країни, природно-кліматичних умов, систем управління тощо ми, українці, залишаємось далеко позаду.

Коли в нас мисливське господарство «нерентабельне», то в  ЄС, за підрахунками, обертається 16 млрд євро на рік. В Америці мисливці та рибалки витрачають 8,6 млн доларів на годину!, річний оборот становить близько 76 млрд. доларів, а в мисливській галузі працює 1 600 000 осіб.

Не треба шукати винних, але потрібно зрозуміти, що не варто  сподіватися на доброго дядька з  Брюсселю, який наведе лад у нашому мисливському господарстві. Бо в наших  угіддях браконьєрять не поляки, не німці, а ми з вами –  українці. Це ми – директори мисливських господарств, мисливствознавці, єгеря і, нарешті, мисливці «малюємо» високі показники обліку диких звірів, не закриваємо ліцензії, добуваємо по одній ліцензії кілька звірів, «викладаємо на папері» сіль та корми. Суспільство не засуджує браконьєрство, а самі браконьєри вільно промишляють у мисливських угіддях.

Щодо обліку диких тварин в Україні, то цим даним не можна довіряти, тому що використовувані методи таксації – неточні, витратні, трудомісткі; ніхто не знає, як правильно їх проводити, ніхто не робить їх за правилами по свіжому снігу, або коли старі сліди напередодні затерто. Більшість людей, що беруть участь в обліковуванні, не відрізняють сліди кабана від слідів козулі чи оленя, сліди собаки від слідів лисиці чи вовка. Я вже не говорю про сліди глухаря, тетерука, борсука, тхора чи білки.

Наведемо приклад. У Словаччині, в одному мисливському господарстві площа мисливських угідь вольєрного типу становить лише 500 га. Там намагаємося вести точний облік і надавати реальні цифри чисельності дичини, наприклад, кабана нараховується близько 300 голів. Облік копитних  проводиться на підгодівельних майданчиках, поголів’я ділиться на трофейних особин, самок і молодь. Основний облік ведеться – за добутим звіром! Але коли вони за рік добувають 100 голів кабана, то вони й пишуть, що добули 100 голів кабана і це фіксують лісові агенти (лісівники). Тому, коли в Іспанії, за статистикою за рік добувається до 200 000 голів кабана, то це реальна цифра добування.

А в Україні, як в Україні – головне аби «папери грали», а чи реальна, правдива ця інформація, це нікого не цікавить. А от як зробити, щоб це «тіньове полювання» в Україні стало легальним і приносило користь державі – важко сказати. Вважаю, що найперше нам, українцям, треба почати себе поважати, – говорити правду, не порушувати закони, правила полювання і не дозволяти це робити іншим. Зрозуміти, що ліси, поля, річки – це наше багатство і багатство наших дітей, що ми тут господарі, і ця власність нам дана на все життя, а не тимчасово.

Табл.2

Добування диких тварин

⃰За сезон полювання в країнах Європи, голів

Наша найбільша біда –  браконьєрство. Воно становить в Україні інколи до 90% від усієї кількості добутих тварин. Якби в Україні вдалося хоча б наполовину скоротити браконьєрство, то вже за три роки, в мисливських угіддях розвелося б дичини, а за 10 років вони були б переповнені, як у розвинених європейських країнах, де дикі звірі вже шкодять сільському господарству та спричиняють аварії на дорогах. Як нам зменшити браконьєрство? Все дуже просто. Необхідно самим не порушувати правила полювання і не дозволяти це робити іншим! Але до цього нам треба ще «дорости», ми повинні свідомо прийти до цього. Необхідно, щоб суспільство, мисливська громада захотіли жити і мислити по-новому, по-сучасному, по-європейськи.

Ми повинні захотіти оберігати  звіра 365 днів на рік. А поки що, спостерігається все навпаки – ідуть перегони «хто швидше і більше» добуде звіра, не замислюючись щодо законності полювання і майбутнього мисливської фауни.

Це все тому, що карають  за браконьєрство в Україні м’яко кажучи, слабо, а безкарність породжує браконьєрство!

Потрібно, щоб браконьєр відшкодовував господарствам за завдані збитки в 3 рази більше за ринкову ціну і в 5 разів більше за  вполюваного «червонокнижного», тобто за добутого нелегально кабана 2000 євро, оленя – 3500 євро, лося – 10 000 євро, ведмедя – 25 000 євро. Мабуть, при таких штрафах багато з браконьєрів задумалось, перш ніж натискати на спусковий гачок. Але браконьєра ще необхідно спіймати, а охорона мисливських угідь в Україні або відсутня взагалі, або в єгерів немає ніяких прав, щоб ефективно захищати дичину. І навіть якщо браконьєра буде спіймано, недосконала судова система дуже рідко доводить справу до логічного кінця і карає злочинця.  

Звичайно, проблем у мисливському господарстві України більш ніж достатньо. Це стосується і кадрового складу, бо немає фахівців-мисливствознавців. Навчальні заклади майже не випускають спеціалістів цієї галузі, а конкурс у ВНЗ на цю професію мінімальний. Тому і виходить, що в мисливських господарствах працюють всі, крім фахівців цієї справи, в результаті немає кому правильно організувати  господарську діяльність, полювання, оцінити трофей… А головне, нікому передавати досвід, забуваються традиції...

Вважаю, що основна наша проблема – це те, що ми не хочемо кардинально  змінювати свої погляди на ведення  мисливського господарства. Ми все когось звинувачуємо, шукаємо винних, вигадуємо «велосипед»… А цього робити не треба! Необхідно використати досвід наших сусідів, який вони формують десятиліттями, успішно господарюючи. Не треба переробляти наші закони та нормативні акти, нам необхідно самим переробитися під закони та правила Європи.

3.2. Перспективи  розвитку мисливського господарства  вУкраїні

Мисливська галузь України на роздоріжжі. Існує кілька шляхів її розвитку в нашій державі. Від того, який з них ми оберемо, залежатиме майбутнє мисливського господарства.

Мисливська галузь давно потребує значних реформ. Нарешті  цього року зроблено крок назустріч мисливцям та користувачам мисливських угідь і прийнято нові, прогресивні зміни та доповнення до Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Які проблеми існують у мисливському господарстві та що чекає галузь у світлі останніх подій. 
Екоомічна криза не обминула і користувачів мисливських угідь, дехто з них відмовився від мисливських угідь через нестачу коштів на їх утримання. Зрозуміло, що угіддя, які втратили господаря, не залишились без уваги і будуть надаватись іншим користувачам, які мають змогу вкладати кошти в подальший їх розвиток.

На сьогодні площа мисливських угідь України становить 46,5 млн га (рис. 1), які надано 999 користувачам: 213 підприємствам Держкомлісгоспу – 12% угідь, 382 господарствам УТМР (Українське товариство мисливців та рибалок) – 68,5%, 25 господарствам ТВМР (Товариство мисливців та рибалок Збройних сил України) – 1,8%, 8 господарствам товариства «Динамо» – 0,3%, 371 мисливським господарствам інших форм власності –17,3% угідь [28]. Виходячи з досвіду європейських країн пострадянського табору (наприклад Польщі), на такій значній площі мисливських угідь кількість користувачів різних форм власності в Україні має бути близько 5 тисяч! Потрібна лише добра воля і бажання виконавчої влади на місцях розвивати галузь, а також суворе дотримання чинного законодавства щодо ведення мисливського господарства.

Рис. 2

Площа мисливських угідь України

Найбільшим користувачем мисливських угідь в Україні  є УТМР. Наскільки ефективна в  цей непростий період робота громадської  організації, адже вона протягом вісімдесяти  років позиціонує себе як організація  для рядових мисливців?

Нині 31,9 млн га, або 68,5% мисливських угідь, перебуває в користуванні структурних підрозділів УТМР. На жаль, будучи найбільшим користувачем, УТМР не є ефективним господарем. Усі намагання інших користувачів мисливських угідь поліпшити загальну ситуацію в галузі наштовхуються на бездіяльність керівників цієї громадської організації. Фактично все зростання чисельності основних мисливських видів за останні роки відбувається за рахунок інших користувачів, а в УТМР чисельність диких тварин щороку зменшується. Причиною є недосконала структура цієї організації, фактична відсутність вкладання коштів в охорону та відтворення дичини, велике навантаження мисливців на мисливські угіддя внаслідок безконтрольної видачі обласних та районних сезонних карток у період полювання на хутрову та пернату дичину, відсутність належної єгерської служби і т. ін. Звичайно, УТМР може існувати й розвиватись, але для цього потрібно реорганізувати товариство. Слід віддати важелі керування в мисливські господарства, первинні колективи, зробивши їх самостійними юридичними особами, надати їм можливість самостійно розпоряджатися заробленими від полювань та членських внесків коштами, а не перераховувати все в центр, чекаючи при цьому лояльності вищого керівництва. В такому разі мисливське господарство матиме стимул працювати на результат, зможе підвищити заробітну плату єгерям, вкладати більше коштів у підвищення продуктивності угідь, а не тягти на собі увесь бюрократичний апарат УТМР. Монопольне становище УТМР призвело до суттєвого зниження чисельності основних мисливських тварин минулого року: копитних звірів – на 2 641, хутрових звірів – на 51 310, пернатих – на 127 550 особин.

На відміну в мисливських господарствах інших форм власності ситуація кардинально протилежна. Є інтерес, люди бажають бачити результати своєї праці та інвестицій. Аналіз статистичних даних за минулі роки показує реальні результати (рис. 2). Так, із 231,3 тис. копитних тварин в Україні на території мисливських угідь УТМР мешкає лише 68,3 тис. і добувається 2,5 тис. На територіях мисливських угідь інших користувачів налічується 81 тис. копитних і добувається 5,5 тис. Цифри говорять самі за себе. Візьмемо, наприклад, таке господарство, як ТОВ «Оксамит-сервіс». Минулого року воно отримало ліміт на добування 200 голів дикого кабана, якого успішно відстріляно в угіддях площею 20 тис. га. В угіддях УТМР на тій самій площі з таким самим бонітуванням мисливських угідь добувають 2–3, максимум 10 кабанів у рік. Взагалі в жодній обласній організації УТМР, крім Чернігівської (253 особини), не добувається більше 200 кабанів. Ось і робіть висновки, як можна вести господарство і як не треба. З огляду на сучасні реалії для досягнення таких показників мисливським господарствам, окрім вкладення чималих коштів у підгодівлю та відтворення диких тварин, багато грошей потрібно витрачати на охорону диких тварин від браконьєрів. Так, на відміну від господарств інших форм власності, ситуація з охороною мисливських угідь у громадських жалюгідна. Законом встановлено на одного єгеря 10 тис. га польових та водно-болотних або 5 тис. га лісових угідь. На сьогодні цей показник в УТМР значно вищий, а більшість єгерів працюють на 0,25–0,5 ставки посадового окладу. Для порівняння, в мисливських господарствах інших форм власності навантаження на одного єгеря становить 4,6 тис. га, що засвідчує відповідальність користувачів мисливських угідь за охорону та відтворення мисливської фауни.

Рис. 3

Добування мисливських тварин

Досвід сусідньої  пострадянської держави Республіки Білорусь, де свого часу браконьєрство  також мало масштабний характер, показує, що позбутися цього явища не можна  без створення спеціальної мобільної, оснащеної сучасними технічними засобами державної служби, де на варті  законності стоять спеціально підготовлені працівники, підпорядковані безпосередньо главі держави. Створення такої служби в Білорусі дало позитивні результати дуже швидко. Вже через два-три роки там забули про браконьєрство в погонах та «чиновницьке» браконьєрство (з яким ми масово стикаємося в Україні). Є задумки щодо створення такої служби і в Україні. Це дасть змогу покінчити з браконьєрством раз і назавжди. Вагомим аргументом для створення такої служби є хвиля браконьєрства, що накрила мисливські господарства в Україні. Виникла вона через відсутність ефективних господарів в більшості угідь УТМР, корупцію в правоохоронних органах та органах судової влади, безкарність, низький рівень стягнення штрафів та збитків за порушення правил полювання. Так, за минулий рік складено 10 350 протоколів про порушення правил полювання, стягнуто штрафів на 635 тис. грн. Відшкодовано 334 тис. грн. збитків, що явно не відповідає реальній шкоді, завданій браконьєрами. Цього року в боротьбі з браконьєрством певні кроки вже зроблено: прийнято зміни і доповнення до Закону України «Про мисливське господарство та полювання», якими передбачено жорсткі покарання, зросла зацікавленість користувачів в охороні мисливських угідь унаслідок відшкодування завданих збитків безпосередньо господарствам, що постраждали від браконьєрів. Також у цьому Законі введено поняття «істотна шкода», а це 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (4 250 грн), за що статею 248 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність. Однак докорінно розв’язати цю проблему можна лише створивши державну службу охорони мисливського фонду України.