Вплив туристичної діяльності на екологічну ситуацію на прикладі Карпатського регіону

– вдосконалити, розширити  і зміцнити систему екологічного моніторингу на базі існуючої мережі спостережень за станом компонентів  природного середовища. Принциповою  при цьому повинна бути позиція  стосовно виробки єдиної методики спостережень і обробки інформації, яка проводиться різними відомствами і організаціями;

– відпрацювати чітку  систему екологічної освіти і  виховання населення нашої держави  і, в першу чергу, туристів. [4; 67-73].

Екологічні  проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному і локальному. На загальнодержавному рівні слід відзначити забруднення окремих компонентів природи, розбалансування соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів меліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних, ресурсів. Регіональні проблеми — це водогосподарські меліорації Полісся і Півдня України; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованого використання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності та ін. До локальних проблем можна віднести техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, промислових центрах тощо [7; 287].

Серед пріоритетних цілей, які повинні приблизити туристичне господарство до засад екорозвитку, наступні:

• туризм повинен  пропагувати здоровий та продуктивний спосіб життя в гармонії з природою, зближати між собою людей різних народностей, демонструвати відкритість  та толерантність;

• розвиток туризму  повинен спричиняти до збереження природних ресурсів та охорони корінної культури місцевих народностей;

• розвиток туризму  в регіонах повинен реалізовуватись  за участі місцевих громад починаючи  від початку планування, а також  повинен створювати нові джерела  доходів для місцевих людей;

• діяльність з  надання послуг та виробництва продуктів  в туристичні галузі повинна приводити  до зменшення кількості відходів та ощадливості енергії та води;

• країни повинні  пропагувати політику відкритості  в туризмі, з вільним обміном  туристичних послуг, підпорядковуватись засадам врівноваженого розвитку і поважати міжнародне право в галузі охорони природного середовища [22].

Питання негативного  впливу туризму на природне та суспільно-культурно  середовище перший раз було свідомо  підняте в 50-х роках XX століття, коли він почав ставати масовим. Такі чинники як: швидкий розвиток комунікацій через підвищення рівня життя в багатьох країнах, скорочення часу праці, процеси урбанізації та зріст промисловості, підвищення рівня знань чи зростання ролі засобів масової інформації, які сприяли пізнанню світу, привели до того, що туризм став одним суттєвих господарчих чинників світу. В Європі перші симптоми негативної діяльності туристичної галузі було помічено в Альпах і на узбережжі Середземного моря. Виявилось, що неврівноважений, стихійний розвиток туризму приводить до суттєвого погіршення стану повітря та вод, деградації ґрунтів, знищення рослинного покриву, погіршення природних ландшафтів, зникнення культурних цінностей місцевих мешканців і т.п. Через це багато дуже цінних дестинацій назавжди втратило свою туристичну привабливість.

В 70-х роках  розпочалась міжнародна критика  негативного впливу туризму на природне, культурне та суспільне середовище. Молоді люди шукали альтернативні цілі для здійснення походів і нові підходи для пізнання світу; від поїздок очікували глибоких переживань та можливості детального пізнання різних закутків Землі і проживаючих там мешканців. В 80-ті роки відбулись перші дискусії на міжнародних форумах щодо необхідності змін в підходах до розвитку туризму. Тоді ж появився термін «врівноважений розвиток». Але нові концепції отримали свою реалізацію тільки в 90-их роках, коли було зроблено перші конкретні кроки на предмет просування та підтримки екологічної політики в туризмі на світовому, державному, регіональному та місцевому рівнях [24].

Кінець XX і початок XXI століття приніс багато міжнародних декларацій, конвенцій та стратегій, які стосувались туризму та середовища, які мають надавати напрямок розвитку туристичної діяльності,  і серед них Екотуристична Декларація  з Квебеку, яка була прийнята в Міжнародний Рік Екотуризму (2002 рік).  Вслід за діяльністю міжнародних  туристичних організацій, державних інституцій та екологічних громадських організацій в даному напрямку почав працювати і туристичний ринок. «Екологізація» туристичної галузі і її пропозиції сприймаються через врахування нових потреб і очікування самих туристів. На ринку появляються пропозиції подорожей, які є пристосовані до вимог екологічно свідомих туристів. Нові тренди в туризмі, пов’язані, між іншим, з ростом екологічної свідомості туристів з економічно розвинутих країн, все більше стають основою для формування довготермінової політики в туристичній галузі.

Динамічний  розвиток туристичного господарства буде і надалі все більше використовувати природне середовище, збільшуючи величину сталих відходів і стоків, займати все більші ареали землі під  розбудову туристичної інфраструктури і входити в нові, ще не займані закутки світу. Тому необхідно передбачити конкретні завдання, які б мінімізували або навіть намагались уникнути передбачуваних негативних наслідків, супроводжуючих розвиток туристичної галузі.

Екологізація туристичної  діяльності - це складне явище сучасного суспільного розвитку. В процесі її реалізації відбувається взаємодія різноякісних матеріально-речовинних та ідеальних об’єктів і явищ природного, соціального та економічного змісту [16; 375-378].

3. Позитивні і негативні наслідки впливу туристичної діяльності

Розвиток туристичної  діяльності обертається масовими потоками туристів, різким збільшенням числа автотуристів. Питання охорони природних ресурсів повинні вирішуватися задовго до початку експлуатації туристичної території, ще в стадії початкового проектування. Обумовлено це тим, що природні ресурси обмежені і їх пріоритетність слід вважати основою розвитку туристичного господарства. Тому природні ресурси повинні бути максимально збережені.

Негативний  вплив туризму на природне середовище, який нещодавно недооцінювався, вже стає об'єктом все більш пильної уваги міжнародного співтовариства. Такі впливи різноманітні і численні: забруднення природних об'єктів; споживання природних ресурсів; забудова земель; деградація природних ландшафтів; загроза для дикої природи та середовища існування з чим пов’язана втрата фауністичного різноманіття; сильний вплив на якість води в річках, морях, озерах; погіршується якість; руйнування історичних пам'яток вандалами, які залишають на них написи [15].

Масовий туризм становить загрозу для природного середовища порівняльну з діяльністю деяких галузей промисловості чи інтенсивного розвитку рільництва. Промисловість приводить до деградації природного середовища в 40 %, будівництво в 20%, комунікація, подібно до рільництва, в 15%, натомість частина туристичної господарки становить 5-7%.

«Розміри негативного впливу туристичної індустрії, який відчувають сьогодні на собі багато країн, що розвиваються і не володіють достатніми технічними та фінансовими можливостями для заповнення використаних туристами ресурсів і видалення вироблених ними відходів, часто значно перевищують шкоду, нанесену навколишньому середовищу місцевим населенням» - Фріц Флінгеманн, директор Європейського регіонального бюро ЮНЕП [19; 246].

Будова та облаштування туристичних об’єктів потребує поглинання великої поверхні ґрунту. З’являються готелі, кемпінгові поля, місця стоянок, гірськолижні витяги, басейни, пішохідні шляхи, під’їзні дороги тощо.

Туристична  інфраструктура створюється переважно  поблизу найбільш привабливих ландшафтів, там де туристи очікують побачити мальовничі краєвиди з вікон готелів чи ресторанів. Відпочинкові об’єкти розміщують зазвичай біля підніжжя гірських хребтів, посеред лісових галявин, на берегах річок та озер. Навколо такої забудови часто виростають приватні дачі. 

В туризмі вода споживається в об’ємах, порівняльних з її споживанням в промисловості. Всі об’єкти туристичної інфраструктури потребують її у величезних кількостях - як для власних потреб так і до її обслуговування. Щороку одне ніжліжне місце «споживає» біля 350-1200 літрів води.

Скупчення в  одному місці туристичних об’єктів псує природний ландшафт і погіршує естетичний вигляд території. Часто в туристичних регіонах будуються об’єкти, які абсолютно не вписуються в оточення.

 Загрозою для рослинності, яка знаходиться на рекреаційній території, є безпосереднє її використання відпочиваючими і туристами та експлуатація туристичних об’єктів. Туристи, сходячи зі шляхів, топчуть рослинність, ламають гілки дерев, калічать кору, зривають рослини і нищать грибниці. У високогір’ях Карпат вони розбивають наметові містечка та вирубують у великих кількостях альпійську сосну. Туризм часто спричинює зміни в сортовому складі  різних екосистем, зникнення сортів дуже цінних та характерних для даної території, витіснення місцевих рослинних зібрань. Цілковите відновлення знищеного, наприклад через витоптування, біоценозу наступає через 15-20 років, а приріст рослинності може наступити тільки через 5-10 років від моменту зборони ходіння по даній території [18].

Дуже негативний вплив на рослинний покрив має  спусковий гірськолижний туризм. Приготування трас для даних цілей пов’язане з вирубуванням значних об’ємів лісу, що приводить до фрагментації лісового терену, а в подальшому і до суттєвих змін в екологічних зв’язках екосистеми. До внутрішньої частини лісу прибуває забагато світла і вітру, що негативно впливає на рослинний шар та птахів, які там мешкають. Туристські стежки, траси витягів часто перетинають шляхи переходів звірів, а також обмежують їх  територію проживання. Деякі види тварин можуть через це зовсім зникнути. Туристи часто полошать та турбують звірів, коли ведуть себе галасливо, чи навіть знищують гнізда птахів і нори звірят. Особливо небезпечним є період, коли відбувається вирощування потомства, так як батьки тоді можуть покинути своїх дитинчат.

Тож, можна виділити такі найважливіші шкоди природному середовищу, які були спричинені туризмом: забір землі та води, погіршення ландшафтів, загазованість повітря, забруднення вод, деградація ґрунтів, знищення рослинності, шкода в тваринному світі (Додаток А).

Вплив туризму на соціально-культурне середовище стосується перш за все місцевих мешканців, проживаючих на даних туристичних територіях, їх традицій, культури, звичаїв, віри та цінностей, родинних зв’язків, суспільних відносин і т.п. Особливо важко зберегти все це в економічно відсталих місцевостях та країнах, які розвиваються. З однієї сторони туризм сприяє соціально-економічному розвитку даних територій, що підвищує рівень життя людей, але з іншої сторони, взамін цього зникають культурні цінності, як духовні так і матеріальні.

Також ми можемо виділити такі найістотніші шкоди соціально-культурному  середовищу у туристичних регіонах: акультурація, комерціалізація регіональної культури, занепад автентичності  культурної спадщини та архітектури, знищення суспільних структур і роз’єднання місцевих спільнот, зростання положення в суспільстві місцевих людей, погіршення якості життя місцевих мешканців, поява патологічних явищ, шкода в матеріальних культурних цінностях (Додаток Б).

Туристична  діяльність може впливати і позитивно. Вона сприяє сталому розвитку, забезпечуючи добробут і соціальний прогрес. Наприклад, завдяки розвитку туристичної діяльності за останні 50 років на порядок збільшилася кількість природних заповідних зон (сьогодні налічується майже 10 000 національних парків та заповідників) [19; 247]. Туристична діяльність - потужний стимул для створення водоочисних споруд, видалення сміття та інших відходів, тому що більшість туристів вважають оптимальним саме те місце відпочинку, де не спостерігається шкідливого впливу виробничих підприємств і транспортних засобів, а сприятлива екологічна обстановка залишається основною вимогою для оздоровлення.

Крім того, туристична діяльність дозволяє забезпечити робочими місцями місцеве населення, що може стати суттєвим стимулом до збереження природи в атрактивному стані для туристів.

Також туризм, як правило, виступає тим фактором, який стимулює охорону, реставрацію та раціональне використання природних ресурсів і культурно-історичних цінностей.

Політика по захисту навколишнього середовища повинна бути побудована на довгостроковій основі для забезпечення тривалої туристичної діяльності. Однак, багато хто, а особливо країни, що розвиваються ігнорують це, бо вважають пріоритетним саме разову комерційну вигоду [6].

Через розвиток туристичної діяльності необхідний все більший контроль за станом навколишнього середовища. Тому нині всесвітня туристична організація пропонує безліч програм з охорони навколишнього середовища. Наприклад паспортизація природних і історичних цінностей. Також в останні роки були прийняті жорсткі заходи, спрямовані на охорону природи та створення національних парків і заповідників, були зроблені спроби наукового визначення допустимих навантажень на природу тощо.

Міжнародний союз охорони природи так визначив суть національного парку: «Містить одну або декілька екосистем, які не піддалися значним змінам в результаті впливу людини: має фауну, флору, геоморфологічні ділянки, природне середовище, яке представляє інтерес в науковому, освітньому і туристичному плані; є природні ландшафти незвичайної краси; людям дозволяється їх відвідувати з пізнавальною і туристичною метою» [3; 23-25].

Через недосконалість державної  стратегії щодо пріоритетного використання власних лісосировинних ресурсів, як загальнонародної власності, в інтересах вітчизняного товаровиробництва, значна частина високоякісних сортів дуба, бука, ясена, клена-явора, вільхи й інших, котрі є основою для виробництва личкувальних матеріалів і високомистецької продукції, щорічно в значних обсягах експортується за межі території України [2].

Багато порушень екологічної рівноваги розпізнаються занадто пізно. Виникнення незворотних процесів у результаті руйнування природного середовища при її неконтрольованому використанні в туристських цілях нерідко призводить до її відмирання. Вона стає загубленої для майбутніх поколінь. Туристи, короткочасно задовольняють свої індивідуальні потреби, ставлять їх вище довготривалого використання природних багатств. Серйозний ризик представляють ті місця перебування туристів, де відсутня необхідна і створена невідповідна інфраструктура.

Адріатичне узбережжя Італії було спустошене через бурхливе зростання коричневих водоростей, які сильно заважали купанню. Через зростання рівня забруднення внаслідок надмірного скупчення туристів істотно зменшилася привабливість такого величезного національного парку, як Великий Каньйон в США. Деякі з прославлених африканських ігрових парків вже перетворені на купу пилу туристами, які каталися там на чотириколісних візках. Національна скарбниця Греції, колись білий мармуровий Парфенон в Афінах, тепер стоїть як символ зневажливого ставлення до навколишнього середовища, постраждавши від сильного забруднення. Прекрасним пляжним курортам та замкам Таїланду була нанесена дуже серйозні пошкодження від забруднення і недотримання санітарних норм. Інтенсивне неконтрольоване відвідування туристами унікальних термальних джерел на Камчатці призвело до зміни їх температурного балансу [1; 153].