Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили, механізми контролю за міграцією

Таблиця 1. Присутність  Українських мігрантів у країнах  ЄС.

Країна	Офіційні / Експертні  дані
Польща	16 469 / понад 450 000
Чехія	64 000 / понад 200 000
Ірландія	3 500 / понад 10 000
Великобританія	10 000 / 70 000
Італія	195 412 / близько 600 000
Іспанія	69903 / понад 200 000
Греція	близько 20 000 станом на 2001рік / 60-80 тисяч
Португалія	37851 / 75 000
Нідерланди	40 000
Німеччина	128 110
Бельгія	30 000
Інші країни ЄС	32 465
Всього у світі	4 500 000

Особи, які потрапили  у вибіркову сукупність проведеного у тому ж 2010 році Загальнонаціонального обстеження домогосподарств України з питань трудової міграції, що проведено Українським центром соціальних реформ і Державним комітетом статистики, називали 33 країни призначення трудових міграцій. Насправді, їх кількість, як твердять автори обстеження, безумовно більша.

На сільськогосподарські роботи українці виїжджають переважно до Польщі та Іспанії; на будівництво – до Чехії, Португалії, Іспанії; на роботу у промисловості – до Чехії та Угорщини; на транспорті – до Португалії; працювати у сфері ресторанного і готельного бізнесу – до Іспанії, менше – Італії та тієї ж Чеської Республіки; на роботу в домогосподарствах – до Італії, Португалії, Польщі, менше – Чехії; займатися оптовою та роздрібною торгівлею – до Угорщини та Польщі. [15]

Інші західноєвропейські держави, передусім, Німеччина, Франція, Великобританія, належать до пріоритетних у міграційних намірах українців, однак через жорсткі іміграційні обмеження з боку цих країн, можливість українців потрапити на заробітки до них є невисокою. Останнім часом зросли міграційні стимули українців щодо сусідніх нових членів ЄС – у зв’язку зі зростанням попиту на кваліфіковану робочу силу в цих країнах внаслідок її значного відтоку на Захід після їх входження до Шенгенської зони.

Як і в попередні  періоди економічної міграції, серед  українців, що виїжджають у західному  напрямі, переважають вихідці із західних областей, проте зростає частка представників центру, сходу та півдня України.

Структура розподілу  мігрантів за професійними групами  у країнах перебування характеризується надзвичайно низькою часткою  професіоналів, фахівців, технічних службовців (6 відсотків) та значною часткою – представників робітничих професій, із яких, за даними загальнонаціонального вибіркового обстеження домогосподарств України, майже третину становлять найпростіші професії. Розширення ринку праці для трудових мігрантів із України, включення до нього робочих місць, що потребують високої кваліфікації, відбувається за рахунок зростання дефіциту на спеціалістів відповідних кваліфікацій у країні перебування

Головними причинами  виїзду українців на заробітки до інших держав надалі залишаються низькі доходи і високий рівень прихованого безробіття на батьківщині. Міграція охоплює основні вікові, освітньо-професійні групи і сфери життєдіяльності соціально активного населення.

Упродовж останніх років  швидко зростає кількість мігрантів із України, що отримали легальний статус проживання та праці у приймаючих країнах. В цілому, це близько 30 – 35 відсотків осіб. Причиною тривалого перебування у статусі нерегулярного трудового мігранта часто виступає сам роботодавець, що прагне уникнути виплат на соціальне страхування свого працівника.

На сьогодні ще є чимало людей, які задля свого нелегального становища потрапляють у рабські  умови життя і праці. Водночас, існує значна частина мігрантів, що опиняється без їжі, даху над головою і збираються на так званих неформальних / стихійних ринках вербування робочої сили.

У перебігу опитувань, близько 80% українців декларують намір повернутися  на Батьківщину. Однак, приблизно той  самий відсоток серед них не можуть із певністю сказати, коли це відбудеться.

З іншого боку ті, хто  повертаються, імовірно, посилюють  міграційний потенціал самих  українців. Допоки в Україні не спостерігається  тенденція до інвестування у перспективні напрями формування інфраструктури української економіки (зокрема  виробничі сфери), що створюватимуть постійні робочі місця, годі чекати масового повернення мігрантів.

Українська трудова  міграція до країн ЄС часто є вимушено довготривалою, що зумовлено міграційною  політикою країн ЄС. Через міграційні перепони багато українців надовго покидають сім’ї в пошуках заробітків. Це приводить до розпаду українських сімей, або виїзду цілих сімей на постійне місце проживання до країн ЄС.

Теперішні мігранти часто  приїжджають уже «до когось» (батьків, чоловіка, дружини, родичів, друзів, знайомих). Українці купували помешкання у кредит в Італії, Греції, Іспанії, Португалії. Якщо раніше в основі трудової міграції була ощадливість на найнеобхіднішому, щоб забезпечити потреби родини в Україні, то нині все більше проявляється спрямованість на задоволення особистих життєвих потреб, духовних запитів мігранта, пов’язаних із пізнанням країни перебування, її культури, тенденція до самореалізації в ній. Цьому сприяють також у цілому толерантне ставлення суспільства, зокрема, південноєвропейських країн та Ірландії до мігрантів.

З іншого боку, мігранти перебувають у перманентних переміщеннях у пошуках праці, в тому числі, із одних країн до інших (як наприклад  із Півдня Італії у Центр і на Північ; із Польщі до Чехії; із Португалії до Іспанії та Ірландії; з Греції та Італії – до Іспанії; з Аргентини до Ірландії; з Ірландії – до Великої Британії та Канади, тощо). Вони масово прибувають туди, де завдяки інвестиціям у модернізацію інфраструктури чи потребам розв’язання певних соціальних проблем (як от, догляду за перестарілими, хворими і дітьми) з’являється попит на робочу силу, який з певних причин не може бути задоволений за рахунок громадян даної держави. Спостерігається найбільше скупчення українців, як і вихідців з інших країн, у мегаполісах – Мадриді, Римі, Мілані, Лісабоні, Афінах.

Експерти відзначають, що завдяки добре налагодженим мережам  українці виявляють еластичність та мобільність у застосуванні до швидко змінюваних умов на ринку праці, зокрема, в часі фінансової кризи. Українці швидко передають інформацію про можливості здобути працю, отримати помешкання, правові особливості країни чи регіону, пов’язані, зокрема, з виробленням документів на легалізацію, возз’єднання сім’ї, інших правових умов перебування. Через соціальні мережі відбувається саморегулювання сучасної української міграції.

Згідно з експертними  даними, міжнародні перекази від українських  гостьових робітників на Батьківщину  в 2007 (передкризовому році) сягали 27 мільярдів  євро ( близько 20% тодішнього ВВП України). Абсолютна більшість переказів надходила до мігрантських родин в Україні через родичів, знайомих, соціальні мережі, чи доправлялися особисто мігрантами, минаючи банківську систему.

Перша хвиля економічної  кризи підтвердила прогнози досліджень, а також загальнонаціонального  вибіркового обстеження домогосподарств України у 2010 році, що спад фінансової активності в країнах ЄС не приведе до масового повернення мігрантів на Батьківщину. Одні з них постарються залишитися в ЄС, зберігши дотеперішні місця роботи чи напрацьовані зв’язки щодо можливостей працевлаштування, інші переміщатимуться різними країнами у пошуках заробітків, а ще інші повернуться з готовністю до наступних виїздів. До цього спричинилася ціла низка факторів: більша глибина кризи в Україні, ніж у ЄС і, відповідно, подальше зменшення зарплати у валютному еквіваленті, ступінь «кризової довіри» до національної грошової одиниці – гривні. Ця ж причина – більша глибина і системний характер кризи в Україні, ніж у ЄС – спричинить «експорт неформальної зайнятості», у кращому разі, на напівлегальній основі без жодних соціальних гарантій. [15]

 

 

 

Висновки

Отже, державне регулювання  міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства  приймаючих країн і країн, що експортують  робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними.

Регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з  бюджету програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої  сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсів небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, що пред'являються до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров'я, і ​​здійснюється на основі кількісного і географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень.

Стимулювання рееміграції  здійснюється через виплату матеріальної компенсації виїжджають іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

Треба зазначити, що міграція робочої сили має великий вплив як на розвиток економіки країни зокрема, так і на світові процеси загалом. Міграція населення має як позитивні, так і негативні наслідки. Для підвищення рівня контролю над міграційними процесами формування державної міграційної політики має будуватися на принципах комплексності та системності, протидії нелегальній міграції; забезпеченні соціального захисту тимчасових мігрантів; формуванні ефективного механізму регулювання міграційних процесів.

Міжнародна  міграція робочої сили стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації  міжнародного господарського життя. Трудовий потенціал, будучи найважливішим фактором виробництва, шукає своє найбільш ефективне використання не тільки в рамках національного господарства, а й в масштабах міжнародної економіки.

Список літератури

1. Закон України "Про  правовий статус іноземців"  від 04.02.1994 року.

2. Статистичний щорічник України за 2009 рік// Держкомстат України. – К.: Консультант, 2010. – 377 – c.

3. Рум'янцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. Міжнародна економіка/ А. П. Румя’нцева [під ред. А.П. Рум'янцева]. – К.: Знання-Прес, 2003. – 447 с.

4. Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини/ Н.І Єсінова. – К.:Кондор, 2004. – 432 с.

5 Заклетка О., Юрченко В. Трудова еміграція як умова розвитку міжнародного ринку праці/ О. Заклетка// Вісник КНТЕУ. – 2002. – № 4. – С. 9-20.

6. Мочерний С.В. Економічна теорія/ С.В. Мочерний – К.: Наукова думка, 2006. – 229 с.

7. Кіреєв А. М. Международная экономика/ А. М. Кіреєв – К.: Знання, 2008. – 324с.

8. Кугман П.Р., Обстфельд  М.А. Международная экономика. Теория и практика [Под ред. П.Р. Кугмана]. – М.: МГУ, 2007. – 253с.

9. Овчинников Г.П. Международная экономика/ Г.П. Овчинников–Санкт-Петербург, 2009. – 125с.

10. Романюк М. Міграція населення України: національні орієнтири та територіальна диференціація механізму регулювання. // Економіка України. – 2008. – №4. –С 39– 42.

11. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000 – 342с.

12. Международные экономические отношения. Учебник. / Под общ. ред. В.Е.Рыбалкина. - М., 2008. - с. 149-164.

13. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці,"Рута", 2006. - с. 116-125.

14. Аналіз стану міграційних процесів в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/snigova-sm-analiz-stanu-migratsiynih-protsesiv-v-ukrayini/

15. Українці в ЄС: міграція без кордонів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://collaboration.org.ua/ukrajintsi-v-es-mihratsiya-bez-kordoniv/