Глобальні проблеми сучасності

   Йдеться  саме про глобальний вимір,  оскільки ця розділова лінія проходить як між розвинутими і відсталими країнами, так і всередині тих і інших. У більшості країн сучасного світу до нової еліти може прилучитися лише найтонший прошарок найбільш удачливих, знаючих і здібних людей. Для багатьох з них характерне прагнення до переміщення у світові центри виробництва нових знань і наукомісткої технології. Звідси – феномен „відпливу мізків”. У результаті нова еліта здобуває одночасно наднаціональний і географічно концентрований характер, що збіднює її соціальні зв’язки, ніби замикає її на самій собі і відтак позбавляє її традиційної „елітної” функції лідерства в економічному і культурному розвитку національних суспільств.

   Важливішою закономірністю сучасного світового господарства є нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.

   Так, сучасне світове  господарство охоплює близько  200 країн, які чітко поділяються  на дві історичні спільноти, - «високо розвинутий центр» і  «периферія, що розвивається». До першої входить 20-25 країн, які займають провідні позиції в економіці світу, з розвинутими господарською й соціальними функціями держави. Ці країни відрізняються високим рівнем продуктивних сил, інтенсивним типом розвитку економіки , єдиним відтворювальним процесом у рамках національних господарств. Тут зосереджена переважна частина економічного і науково-технічного потенціалу світу - сукупного ВВП і більше 9/10 усіх наукових видатків. У цих же країнах розташовані головні фінансові центри, основні вузли комунікацій.

   Інша, значно більша соціальна спільність, охоплює більш як 170 країн, що розвиваються, в яких проживає 4/5 населення планети. Її головна особливість - різноманітність соціальних укладів, а також перехідних форм суспільних відносин. У багатьох країнах цієї спільноти процес формування національних господарств ще не завершений, в них переважає екстенсивний, а в деяких і детенсивний тип господарювання. Країни цієї групи значно відстають за рівнем економічного розвитку від країн першої групи.

  Нерівномірність розвитку є економічним законом товарного виробництва взагалі і особливо його підприємницьких форм. Це яскраво видно на прикладі традиційних країн, що розвиваються. 

  Під впливом інформаційних  технологій постає економіка,  найважливішим активом якої є  не матеріально відчутні ресурси - товари, сировина, робоча сила, устаткування, а щось „невловиме” - інтелект, інформація, знання

  У цьому аспекті  інформаційна нерівність (чи цифровий  розрив) являє собою нерівні можливості  з огляду на доступ, використання  і виробництво інформації і знання, а також використання нових технологій для розвитку. Такий вид нерівності відображає поєднання загальних соціально-економічних проблем і конкретних проблем недостатнього розвитку інфраструктури, відносно високої вартості доступу до цієї інфраструктури, слабкого розвитку національного і місцевого інформаційного наповнення (контент), а також нездатності основної маси людей отримувати переваги з інформаційно-інтенсивної діяльності.

    Від цифрової  нерівності потерпають і люди, переважно молоді, вихідці з країн, що розвиваються, які одержали добру освіту на Заході, а також достатні знання та навички, щоб жити в умовах інформаційного суспільства.   

    Практично не охопленими Інтернетом регіонами є Центральна й Південна Америка, а особливо – Африка. Частка африканського континенту в загальній кількості Інтернет-підключення становить усього 0,25 %, і більша частина цієї мізерно малої величини припадає на ПАР. У Центральній і Південній Америці, де останнім часом відбувається певне зростання кількості користувачів Всесвітньою Мережею, цей приріст забезпечується в основному за рахунок трьох країн - Аргентини, Бразилії й Чилі .

  Третина населення планети не має доступу до найпростішого телефону. Так, за наявними даними на початку ХХІ століття 80 % людей у світі жодного разу не користувалися телефоном і 93 % не використовували комп’ютер . А багато населених пунктів, регіонів, а часом і цілі країни не мають ресурсів для задоволення елементарних потреб своїх громадян в освіті й охороні здоров’я. Збільшується розрив у сфері розвитку і використання інформаційних технологій між розвинутими країнами й іншим світом, між різними прошарками населення усередині країн - багатими і бідними, молодими і людьми старшого віку, здоровими й інвалідами тощо.

  Існують діалектичні взаємовідносини цифрової нерівності й інших історично ранніх нерівностей. Цифрова нерівність є наслідком ряду інших нерівностей. Дійсно, люди, що мають невисокий дохід, низький освітній рівень, вік вище за середній, що проживають у сільській місцевості в країнах з неефективною економікою мають набагато менше шансів одержати доступ до сучасних інформаційних комп'ютерних технологій, ніж молоді випускники університетів, що працюють у центральних офісах багатих транснаціональних компаній. Але з іншого боку, з урахуванням сучасних реалій, цифрова нерівність може стати причиною поглиблення традиційних нерівностей. Таким чином, ми маємо ніби замкнуте коло - цифрова нерівність є наслідком інших нерівностей і, у той же час, поглиблює інші, історично більш ранні, нерівності.

   В основі нерівності  лежать різниця людей у соціальному  статусі, кількості наявних коштів, освіті, віці, місці проживання, расі  і т.д. Наслідки нерівності  негативно позначалися не тільки  на відносинах між людьми, але  і на відносинах між державами.

  Різниця в соціальному і економічному статусі і можливостях громадян, напевно, є найочевиднішою з погляду задоволення потреб людини.    Безперечним є те, що соціальний статус і наявність грошей багато в чому визначають доступ до соціальних благ, тому це і приводить до основного розшарування суспільства. Нерівність через віковий фактор не завжди однозначна. Наприклад, при прийомі на роботу можуть бути обмеження, як по максимальному, так і мінімальному віці.

   Нерівність за місцем проживання. Перший поділ нерівності: місто - село. Нерівність, обумовлена проживанням у сільській місцевості, характерна для всіх країн. Крім того, позначається і географічна нерівність: для держав - як міжконтинентальна, так і усередині континенту; нерівність усередині країн: центр - провінція. Рівень освіти відіграє визначальну роль не тільки при одержанні хорошої роботи, але й у реалізації високої якості соціального життя людини.

  Нерівність є причиною  конфліктів і соціальних катаклізмів  різних масштабів і глибини в соціальних групах і в державах. Тому світове співтовариство, у першу чергу розвинені країни, докладають зусиль для нейтралізації погроз глобальної і локальної стабільності, які викликані різного роду нерівністю. Протягом століть всі прогресивні учення і рухи за основну мету декларували досягнення рівності. Практично у всіх конституціях держав одне з основних положень - це проголошення рівності громадян.

   Однак,  слід зазначити те, що реальної, фактичної політичної, соціальної  й економічної рівності громадян  і держав поки ще ніхто не  досяг, та й навряд чи це  відбудеться в майбутньому людства. 

   Сьогодні найбільше поширено таке визначення: цифрова нерівність - поділ суспільства, країн на основі нерівного доступу до сучасних інформаційних технологій. Це досить вузьке, технократичне визначення, що не дає можливості врахувати соціальну значимість використання інформаційних технологій.

   Як вже з'ясувалось, цифрова нерівність є наслідком раніше відомих соціальних нерівностей. Практично на можливість доступу до інформаційних комп'ютерних технологій впливають і економічне становище, і освітній рівень, і вік, і місце проживання громадян. Ці фактори носять загальний характер і лежать в основі багатьох видів нерівностей. Однак існує особлива група факторів, що впливає на зменшення саме цифрової нерівності. Це наявність у державі розвиненої сучасної телекомунікаційної мережі, що відповідає повнофункціональній інформаційній інфраструктури, системи освіти, орієнтованої на комп'ютерні технології, наявність відповідної атмосфери, що сприяє затребуваності інформаційних технологій у суспільстві і т.д. Саме ці фактори реально впливають на ступінь цифрової нерівності у суспільстві.

   Під час обговорення проблеми цифрової нерівності найчастіше говорять про те, що для всіх слаборозвинених країн і для ряду країн з перехідною економікою вона не є актуальною. Для них важливіше вирішити насущні проблеми: будівництво житла, шляхів, виробничої інфраструктури, реформування економіки і соціальних відносин, а проблеми інформаційних технологій - це від лукавого, що відволікають від вирішення першочергових завдань. Але вже наявний світовий досвід деяких країн свідчить про те, що таке протиставлення неправильне. Широке використання інформаційних комп'ютерних технологій дозволяє більш ефективно і швидко вирішити питання забезпечення населення доступом до багатьох соціальних можливостей і благ.

   Стабільність спільноти  залежить від ступеня економічної нерівності, від співвідношення прибутків нижніх і верхніх верств населення. 

ВИСНОВКИ

      Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «Global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».

   Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого - специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

  За походженням, характером і способом розв'язання глобальні проблеми класифікуються на декілька видів:

• проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства;
• проблеми у сфері суспільних взаємовідносин;
• проблеми розвитку людської цивілізації.

   Отже, глобальні проблеми досить різноманітні за своїм змістом, їх розвиток має суперечливий та багатовимірний характер. Водночас вони мають цілий ряд загальних специфічних рис, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки.

 Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду притаманних їм спільних рис:

   1) кожна  з цих проблем і всі разом  відіграють важливу роль для  майбутнього людства. Тому затримка  з їх вирішенням призведе до  деградації умов життя і виробничої  діяльності на планеті, що несе  в собі смертельну небезпеку для існування людської цивілізації;

  2) у процесах  і явищах глобальних проблем  проявляється поглиблення та  ускладнення світогосподарських  зв'язків, інтернаціоналізація інших  суспільних процесів на Землі;

 3) розв'язання цих проблем можливе лише за умови об'єднання зусиль усіх держав і народів.

   Знайти  основні шляхи та засоби вирішення  глобальних проблем - це значить  забезпечити умови виживання  всіх народів і подальший соціально-економічний  розвиток людської цивілізації.

РОЗДІЛ ІІ. Оцінка глобальних проблем України

2.1.  Аналіз глобальних проблем соціальних взаємовідносин в Україні.

   В Україні  існують проблеми, які не можуть  бути повністю вирішені найближчим  часом. Кроки для розв'язання окремих з них здійснює наша держава самостійно, а інші ми намагаємось вирішити при допомозі деяких країн світу.

   Наприклад,  у питанні збереження миру  й відвернення загрози світової  війни необхідно згадати, що  в Україні, в часи існування  СРСР, значна частина промислових  підприємств (особливо машинобудування, хімічної промисловості), науково-дослідних інститутів працювали над виробництвом і вдосконаленням зброї. На території нашої теперішньої держави був сконцентрований четвертий за обсягом ядерний потенціал серед країн світу. Після прийняття Декларації про державний суверенітет України, наш уряд взяв курс на вивезення ядерної зброї з теренів нашої Батьківщини. Зараз на нашій території немає жодної ядерної бомби чи ракети, при підтримці світової спільноти поступово ліквідуються пускові шахти для ракет. У результаті конверсії значно скоротилися обсяги продукції військово-промислового комплексу. Однак, світ влаштований так, що така велика європейська держава як Україна не може відмовитись від виробництва зброї, утримання досить чисельної армії.

   Через  повільні кроки у реформуванні економіки, великий спад в обсягах виробництва, зубожіння значної частки громадян, Україну віднесено у ранг порівняно бідних країн, які потребують допомоги з боку високорозвинутих держав.

Значного поширення  набули в Україні такі хвороби як СНІД, онкологічні захворювання, туберкульоз, діабет. Гостро стоять проблеми наркоманії, злочинності.

  Глобальною проблемою № 1 вважають демографічну ситуацію.

   Демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави.

Для сучасної демографічної ситуації в  Україні характерні:

• різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту; постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;
• скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;
• погіршення здоров’я нації;
• інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.(Додаток 2)

   Основним  чинником, що обумовлює скорочення чисельності населення України, є режим його відтворення, який характеризується тенденціями зростання депопуляції (смертність перевищує народжуваність), що не забезпечує навіть простого заміщення поколінь.(Додаток 1)

   Глобальною  проблемою № 2 вважають екологічну кризу. Територія нашої країни розглядається в світі як район планети, де стан природного довкілля оцінюється як несприятливий, а в окремих місцях навіть критичний. Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Питома вага забруднень на 1 км кв площі у 3,2 більша, ніж у країнах Європейського Союзу і в 6,5 разів — ніж у США.