Глобальні проблеми сучасності

Необхідно, крім того, формування на новій наукової та інженерно-конструкторської основі середовищоохоронне і ресурсозберігаючої техніки і технології, а також засобів і способів облагороджування і збагачення природи, розширеного відтворення її багатств і властивостей.

   Одне із завдань полягає у створенні та освоєнні принципово нових технологій, які дозволяють в процесі виробництва широко використовувати природні процеси, копіювати або імітувати їх, домагаючись гармонізації суспільної та природного кругообігу речовини та енергії, їх оптимальної змички.

    Більше  того, для повної екологізації  всіх секторів економіки в  рамках екологізованих способу  виробництва його найважливішим  елементом має стати особливу  ланку, відповідальне за забезпечення  оптимальних зв'язків суспільства  і природи , за надання можливої замкнутості обігу речовин і енергії між природою та суспільством, за відтворення навколишнього природного середовища з найкращими якісними характеристиками.

3.3. Методи  розв"язання демографічної проблеми.

   Розв'язання  демографічної проблеми у багатьох країнах контролюється державою. В країнах, що розвиваються, - це політика, що спрямована на обмеження народжуваності.

Китай - найбільш заселена країна на Землі. Значне число населення (до того ж воно стрімко зростає) значно ускладнює отримання помітних прибутків. Ось чому ще у 50-ті роки держава почала проводити активну демографічну політику. Головне її гасло - "одна дитина у сім'ї". Шлюб дозволяється жінкам лише у 23 роки, а чоловікам у 25 років.

Індія - друга за кількістю населення держава світу. Для неї характерний високий природній приріст населення: за рік він становить 13-14 млн. осіб. Демографічна політика уряду дала свої плоди, але стабілізація кількості населення очікується лише в середині наступного сторіччя.

Ще більш  вражаючих успіхів у плануванні сім'ї досяг Сингапур, який майже врегулював народжуваність.

   У бідній, невеличкій країні Коста-Ріка, демографічна політика привела до різкого скорочення кількості дітей в одній сім'ї. Лише за десять років кількість дітей у сім'ях знизилась в середньому з семи до чотирьох.

Демографічна  політика у розвинутих країнах, навпаки, спрямована на підвищення народжуваності. Для її стимулювання уряди виділяють  значні кошти.

   Починаючи  з ХVІ ст. відбувається стійке зростання населення Європи. Однак були періоди, коли в окремих регіонах цієї частини світу в результаті голодомору, епідемії, хвороб і війн чисельність населення зменшувалась.

В останні десятиріччя  в Європі помітно знижується народжуваність. Це пояснюється перш за все соціальними і економічними причинами. Наприклад, жінки досить активно залучені до трудової діяльності, а діти тепер більш не розглядаються як фактор матеріальної підтримки батьків у старості.

   З низькою  народжуваністю пов'язані зміни  у віковій структурі населення Європи. У багатьох країнах відбувається зменшення частки дітей та молоді і, як наслідок, підвищення частки літніх людей. Часто говорять, що у розвинутих європейських країнах відбувається "старіння нації".

  Мексика займає одне з перших місць у світі за темпами зростання населення. Для країни характерний один з найвищих на земній кулі показників народжуваності.

   Найбільш  густонаселеним на земній кулі  є острів Ява в Малайському архіпелазі. За площею він майже у п'ять разів менше України, але на ньому мешкає близько 90 млн. осіб, що в 1,8 рази більше, ніж у нашій країні. Середня густота населення на Яві одна з найвищих у світі - в середньому 690 осіб на кв.км. Для вирішення проблеми перенаселення острова уряд Індонезії впроваджує в життя програму переселення частини жителів на сусідні острови.

3.4. Пропозиції подолання військової проблеми.

  Для того, щоб розпочати процес розв'язання негараздів та проблем військово-промислового комплексу України, я вважаю за необхідне та доцільне здійснити наступні заходи:

• Визначити пріоритетні напрямки розвитку військово-промислового комплексу України (чи потрібна Україні спеціалізація або універсалізація у розвитку ВПК);
• Створити комітет ВРУ чи урядову групу для розробки ефективної програми широкомасштабної реструктуризації ВПК України;
• Переглянути програму конверсії оборонно-промислового комплексу України;
• Приділити більшу увагу модернізації озброєння власного виробництва;
• Сприяти створенню замкнених виробничих циклів у галузях, причетних до виробництва зброї; якщо ж цьому заважатимуть іноземні конкуренти, то:
1. Створити ефективну систему військово-технічного співробітництва;
2. Сприяти інтернаціоналізації проектів та військового виробництва.

   Якщо  розглянути проблему виходу українського  оборонно-промислового комплексу  з кризового стану з позиції  підвищення експортного потенціалу  України стосовно продукції та  послуг військового призначення, то необхідність переходу від політики обвальної конверсії підприємств комплексу до реконструкції військового виробництва підтверджується досвідом інших країн у вирішенні цього складного завдання. 

  Головним партнером України в царині військово-технічного співробітництва є Росія . Слід відзначити, що обсяги торгівлі у цій галузі помітно збільшилися. Проте дуже істотно обмежують контакти політичні суперечності (партнерство з НАТО, Ташкентським договором) 3 іншого боку, активність на російському напрямі по суті блокує виведення на високий рівень співробітництва з країнами-членами НАТО - США, Німеччиною й ін.

    Є перспективи розширення військово-технічного співробітництва з Узбекистаном, Азербайджаном. У свою чергу дуже важливими партнерами в цій сфері для України є "нестратегічні" Пакистан, Конго, Греція (приміром, член НАТО Греція підписала з Україною угоду на придбання двох малих десантних кораблів на суму $100 млн.)

    У військовій сфері жодну з країн сьогодні не можна назвати справді стратегічним партнером України. З погляду створення умов для зміцнення обороноздатності України, порівняно ефективнішим виглядає військове співробітництво зі США й Польщею та військово-технІчне з Росією. Серед інших держав найперспективнішими є контакти з Великобританією, Нідерландами й ін.

3.5. Механізми  вирішення проблем нерівості  розвитку  країн світу.

   Пропозиції  щодо шляхів подолання глобальної  соціальної нерівності та пов’язаних  з нею загроз безпеки розвитку  глобального суспільства в основному  зводяться сьогодні до обмеження або припинення економічного росту. Так, А.П. Федотов пропонує сценарій "керованого, науково-організованого, одухотвореного життєздатного розвитку людства", який ґрунтується на припиненні світового економічного росту і перетворенні його у гармонічний розвиток людства та на стабілізації чисельності населення Землі зі збереженням розмаїття народів. Такий сценарій, незважаючи на те, що йде у руслі ідей екологічного соціалізму, відповідає насамперед інтересам передових країн, бо припинення росту населення означає увічнення існуючих диспропорцій розвитку, а припинення економічного зростання однобічно за рахунок високорозвинених країн є утопічним в своїй основі, бо це принципово суперечить існуючому глобальному співвідношенню сил і інтересів. Що ж стосується стабілізації демографічних показників, то це, з одного боку, спрямовано на зменшення демографічної загрози для постіндустріального центру з боку світової периферії, а з іншого – також увічнює існуючий дисбаланс між Північчю і Півднем, що за умов консервації світової економіки робить глобальне соціальне протистояння принципово нездоланним. Отже, цей сценарій виглядає відірваним від реалій сучасного глобального світу і не вирішує проблеми подолання глобальної соціальної нерівності та пов’язаної з нею напруженості.

   Вихід  вбачаємо у трансформації існуючого  світового політичного порядку,  який породжує правові, соціокультурні  і насамперед управлінські обмеження  розвитку світової периферії.

  Бо насамперед  силові, політико-адміністративні чинники  стають сьогодні на заваді реалізації незахідними суспільствами права на вільний вибір шляху розвитку, створюють штучні перешкоди вирівнюванню рівнів розвитку між центром і периферією.

  Експерти виокремлюють такі кроки з її подолання.

Перше — формування національної та міжнародної стратегії, міжнародної та внутрішньої політики, сприятливої законодавчої, суспільної, економічної атмосфери в галузі інформатизації, у сфері використання інформаційних комп’ютерних технологій.

Друге — забезпечення потенційної можливості повсюдного технологічного доступу населення країн до інформаційних комп’ютерних технологій завдяки об’єднанню зусиль державного та приватного секторів економіки, спрямованих на розвиток інформаційної інфраструктури.

Третє — сприяння збільшенню різноманітності й кількості послуг для населення й бізнесу країни.

Четверте — концентрація зусиль держав й міжнародних організацій для створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів (контенту) на основі всебічного врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних, релігійних та інших аспектів розвитку країни.

П’яте — забезпечення можливості набуття знань, умінь і навичок у використанні інформаційних комп’ютерних технологій при одержанні базової, спеціальної та вищої освіти, а також створення умов для одержання початкових знань і навичок у цій галузі для всіх верств населення.

Шосте — створення системи мотивацій впровадження й використання інформаційних комп’ютерних технологій для формування широкого попиту на використання таких технологій у всіх сферах життя суспільства.

   Досвід  багатьох країн свідчить, що в  процесі формування національної  стратегії, виявляючи політичну  волю, проблему широкого використання  інформаційних комп’ютерних технологій  необхідно поставити в один  ряд з іншими найважливішими для нашої країни проблемами — подолання бідності, поліпшення освіти, підвищення якості медичного обслуговування тощо. Задля справедливості слід відзначити, що таку політичну волю в Україні було виявлено, стратегію в основному сформовано.

  Свідченням  цього є кілька законодавчих  актів нашого парламенту про  Національну програму інформатизації, укази Президента України, зокрема  про розвиток українського сегмента  Інтернету, постанови уряду, присвячені  виконанню окремих положень цих  законів та указів. І все-таки можна констатувати, що саме сьогодні державі необхідна цілісна і, найголовніше, послідовна, результативна політика в царині інформатизації.

  Велику роль  у зменшенні розриву між розвиненими  країнами та країнами , що значно  відстають від країн з розвиненою економікою відіграють міжнародні організації. Зокрема, міжнародний банк реконструкції і розвитку надає країнам-членам технічну допомогу і консультації, які дають змогу спрямувати розвиток певної країни в правильне русло. А також надає допомогу урядам країн в здійснені програм економічного розвитку. В цьому бере також активну участь ООН, яке планує і здійснює реалізацію програм для розвитку конкретної країни. МББР надає позики країнам на досягнення розвитку з метою подолання бідності країни.

   Найважливішими  факторами, що сприяють формуванню  цілісного організму світового  господарства, і зближення розриву  між розвиненими країнами, можна  назвати: прискорений процес інтеграції, тобто зближення економічних  структур країн. Інтеграція повинна здійснюватися на основі принципів поваги державного суверенітету, незалежності і забезпечення національних інтересів, невтручання у внутрішні справи країн, повної рівноправності та взаємної вигоди. Вона охоплює багато форм у сфері виробництва (прямі зв'язки між підприємствами, поглиблення процесів спеціалізації і кооперування, створення міжнародних господарських організацій, спільних підприємств тощо), широкий спектр напрямів спільних наукових досліджень і розробок нової техніки й технології в сільськогосподарській, транспортній, зовнішньоторговельній та природоохоронній сферах.

ВИСНОВКИ

   Найзагальнішою  причиною загострення глобальних  проблем, що характеризує технологічний  спосіб виробництва, є демографічний  вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах.

  Загострення  глобальних проблем людської  цивілізації викликане безсистемною, безконтрольною утилізацією природних  ресурсів, низькою технологічною  культурою матеріального виробництва,  максимізацією, а не оптимізацією темпів економічного зростання, домінуванням технократичного підходу над соціальним, масштабним впливом людської цивілізації на навколишнє середовище, необмеженим вторгненням людства в біосферу. Суттєвими причинами цього загострення також є швидка урбанізація населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, поглибленням суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом.