Международные отношения

Антиподами  теорій модернізації та постмодернізації є теорії відсталості й залежного  розвитку, які стверджують, що, по-перше, відсталість є необхідною умовою світового розвитку; по-друге, причиною відсталості є світовий капіталізм, який нещадно експлуатує ресурси слаборозвинутих країн і тим самим гальмує їх розвиток; по-третє, перевагами західного способу життя можуть скористатися лише окремі елітні суспільні групи.

Якщо теорії модернізації та постмодернізації розглядають перспективу вирішення складних глобальних проблем розвитку світу під кутом зору модернізаційних трансформацій як основного фактора підтягування решти країн до стандартів Заходу і розв'язання тим самим наявних конфліктів, то геополітичні теорії здебільшого намагаються визначити цю перспективу на основі створення нового балансу сил після розпаду СРСР і біполярної системи міжнародного порядку.

З. Бжезінський  вважає, що основним у геополітичних  стратегіях Заходу, і зокрема США, має бути консолідація геополітичного простору в межах колишнього СРСР. У зв'язку з цим учений поділяє Європу на три Європи:

— Європа-1 —  Західна Європа;

— Європа-2 —  центральноєвропейські країни із західними  культурними традиціями;

— Європа-3 —  східні європейці колишнього СРСР (Балкани, Балтія, Україна, Білорусь).

Виходячи з  цього поділу, З. Бжезінський робить висновок, що Європа-2 буде інтегруватися  без особливих труднощів, а Росія  буде довго залишатись євразійською країною. Тому США необхідно надавати допомогу країнам Європи-3, особливо Україні, у процесі здійснення реформ, аби інтегрувати їх у європейський геополітичний простір і тим самим змусити Росію зректися імперської геополітики.

С. Хантінгтон, виділяючи ряд цивілізацій (західну, конфуціанську, японську, ісламську, слов'яно-православну, латиноамериканську та африканську), вважає, що основні конфлікти у майбутньому відбуватимуться між країнами різних культур-но-цивілізаційних типів. За С. Хантінгтоном, логіка великих конфліктів має таку хронологію: конфлікти між монархічними династіями, національними державами, ідеологічними системами (капіталізмом і соціалізмом) і, нарешті, після розпаду біполярного міжнародного порядку — між країнами різних цивілізаційних типів. Зародження таких конфліктів, вважає С. Хантінгтон, почалося на Балканах, де, на його думку, точиться боротьба між народами західної (словенці, хорвати), слов'яно-православної (серби, чорногорці) і мусульманської (боснійські мусульмани) цивілізацій.

Конфлікти між  цивілізаціями, на думку вченого, можуть призвести до порушення сучасної системи міжнародного порядку. У зв'язку з цим С. Хантінгтон рекомендує політикам Заходу позбутися ілюзій щодо універсальності своєї культури і можливості ЇЇ поширення на суспільства інших культурних типів, а зміцнити свої позиції за рахунок інтеграції країн Східної і Центральної Європи із західними традиціями шляхом їх вступу до НАТО.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Україна в контексті міжнародних відносин.

Україна після  проголошення незалежності стала активним суб'єктом міжнародної політики. Основні засади зовнішньої політики України сформульовано в таких документах, як Декларація про державний суверенітет і "Основні напрями зовнішньої політики України", Конституція України, Концепція національної безпеки. В цих документах підкреслюється, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів та безпеки шляхом підтримання мирного і взаємного співробітництва з різними державами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Україна як суб'єкт  міжнародних відносин зарекомендувала себе як миролюбна, без'ядерна, позаблокова держава з чіткими зовнішньополітичними орієнтирами на зміцнення міжнародної безпеки, інтеграцію до міжнародних організаційних структур. У цьому аспекті вагомими досягненнями міжнародної політики України слід вважати:

— приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної  зброї (1994 р.), ліквідацію стратегічного  і тактичного ядерного потенціалу;

— підписання факультативного  протоколу до Міжнародного пакту  про громадянські і політичні права (1991 р.);

— членство в  ОБСЄ, Раді Європи, а також у МВФ, Світовому банку та Європейському  банку реконструкції і розвитку;

— налагодження співробітництва з ЄС і НАТО шляхом підписання програми "Партнерство  заради миру" і "Хартії про особливе партнерство з НАТО", в якій задекларовані гаранти безпеки України в новій системі європейського порядку;

— налагодження контактів з країнами Великої  сімки, Центрально-Східної Європи, Латинської Америки, Близького та Середнього Сходу, Африки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

— підписання договорів  про дружбу і співробітництво  зі своїми найближчими сусідами, зокрема  Росією і Польщею, завдяки яким вдалося  юридично закріпити існуючий між  ними територіальний статус кво.

Підкреслюючи  вагомі досягнення міжнародної політики України, слід зазначити, що вона не повністю використовує вигідні геополітичні умови для ефективної реалізації своїх національних інтересів. Це стосується передусім відсутності чітких геостратегічних орієнтирів серед політичного істеблішменту України.

Стосовно цієї проблеми можна виділити декілька геополітичних  стратегій: євразійську, євроатлантичну, самобутнього розвитку, багатовекторністі, нейтрального статусу.

Кожна концептуальна  модель геополітичних орієнтирів має  свої аргументи і контраргументи. Однак найперспективні-шою концептуальною моделлю можна вважати швидку інтеграцію у західноєвропейські структури, засвоєння західних цінностей і способів комунікації, оскільки це прискорить процес суспільних трансформацій України, вихід її з глибокої системної кризи. Більше того, політичні еліти перехідних країн, які стали підконтрольними євроатлантичним структурам, вимушені проводити швидкі суспільні перетворення відповідно до плану дій, узгодженого з ними.

На сучасному  етапі розвитку Україні вдалося  зробити ряд вагомих кроків на шляху євроінтеграції. До них можна віднести: набуття статусу країни із ринковою економікою (визнаного США і ЄС); приєднання до Болонської угоди; вступ до СОТ у 2008 р. (на підставі ухвалення рішення Генеральною Радою СОТ). Україна також задекларувала свій намір приєднатися до ПДЧ в НАТО на підставі заяви трьох вищих посадових осіб держави.

Крім цього  Україна намагається успішно  завершити проблеми делімітації (детального узгодження лінії державного кордону, що підписується сторонами і затверджується парламентами) і демаркації (визначення й позначення кордонів на місцевості) сухопутних і морських кордонів з Росією, що є істотним фактором порушення національної безпеки України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Зовнішньоекономічна політика, виконуючи допоміжну і службову функції, це, так би мовити, другий бік внутрішньої економічної політики держави. Зазначимо, що відокремити внутрішню економічну політику від зовнішньої дуже важко, оскільки межа між ними з часом зникає, а у XXI ст. дедалі виразніше виявлятиметься тенденція до їх злиття. Нині для нових незалежних держав, наприклад, витрати на оборону країни не тільки переобтяжують державний бюджет, а й обмежують можливості динамічної зовнішньоекономічної діяльності. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. Водночас зовнішньоекономічна політика реалізується в інших суспільних умовах, аніж внутрішня економічна політика. Це випливає вже з того, що міжнародні відносини структурно відрізняються від внутрішніх. Істотним чинником, що обмежує  зовнішньоекономічну  політику , є міжнародні зобов'язання держав. Отже, зовнішньоекономічна політика не може бути лише продовженням внутрішньої економічної політики, оскільки має певні специфічні ознаки, що відрізняють її від внутрішньої економічної політики. Можна видокремити такі ознаки зовнішньоекономічна політика :

• визначення і  реалізація цілей ;

• визначення національних інтересів держави та узгодження цих інтересів з інтересами інших  держав;

• власне організаційно-інституціональне й концептуальне забезпечення .

Визначення  і правомірне розуміння характерних  ознак зовнішньоекономічної політики має істотне значення не лише для з'ясування сутності взаємозв'язку і взаємозалежності внутрішньої та зовнішньої економічної політики, а й наукової організації зовнішньоекономічної діяльності.

 Людство поступово уявляє всю складність свого майбутнього, тому процес становлення взаємозалежного світу, єдиного соціуму інтенсивно розвивається. Закономірності становлення цілісного світу не тільки наполегливо вимагають досягнення балансу інтересів різних держав, планування та реалізації ними неконфронтаційного зовнішньополітичного курсу, але й вимагають узгодженості політичної волі народів і урядів усіх країн як необхідної умови збереження миру, прогресу цивілізації.

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1. Гелей С.  Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є  вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.

2. Дробінка І.  Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Кирилюк Ф.  Політологія Нової доби: Посібник  для студ. вищ. навч. закл./ Федір  Кирилюк,. - К.: Академія, 2003. - 303 с.

4. Обушний М.  Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

5. Політологія:  Навчальний посібник/ Валентина  Штанько, Наталія Чорна, Тетяна  Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во  освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

6. Політологія:  Академічний курс: Підручник/ Л.  М. Герасіна, В. С. Журавський, М.  І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.

7. Політологія:  терміни, поняття, персоналії, схеми,  таблиці: Навчальний словник-довідник  для студентів вищих закладів  освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова  ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. - 311 с.

8. Холод В.  Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. - Суми: Університетська  книга, 2001. - 405 с.

9. Шляхтун П.  Політологія: Теорія та історія  політичної науки: Підручник для  студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. - К.: Либідь, 2002. – 573 с.