Мотивація міжнародної інвестиційної діяльності

• нестабільність;
• дефіцит та обмеженість коштів і ресурсів;
• інфляція та зростання вартості;
• поява та посилення конкуренції;
• соціальні проблеми та вимоги;
• екологічні зміни та вимоги;
• проблеми споживчого ринку;
• зростаючі вимоги до якості робіт.

Якщо ж ці зміни  не аналізуються та не враховуються при  управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до негативних результатів, а саме:

• зниження доходів і прибутків учасників;
• перевищення встановлених за контрактом вартостей, тривалості та

строків завершення інвестиційного проекту;

• підвищення встановлених лімітів на спожиті трудові та матеріально -

технічні ресурси;

• збільшення штрафів за порушення зобов’язань;
• запізнення з введенням нових технологій, відставання з впроваджен -

ням і практичним використанням  результатів наукових досягнень  і дослідно-конструкторських розробок;

• відставання появи нової продукції на споживчому ринку;
• непродуманість прийнятих рішень;
• низька ефективність інвестицій та великі строки окупності проектів.[12]

2.2  Фактори міжнародного інвестування

Фінансові інституції діють  на підставі портфельного підходу. Цей  підхід припускає те, що кожний суб’єкт  намагається досягти найбільшого  добробуту, розміщуючи свій набуток у вигляді портфеля активів, керуючись при цьому власними критеріями надання переваги.[11]

Поведінка фінансової інституції на фінансовому ринку в значній  мірі підпадає під вплив певних макроекономічних факторів та економічної політики уряду, адже ця поведінка залежить від стану національної економіки — сукупних попиту та пропозиції товарів і послуг, рівняння інфляції, пропозиції та попиту на гроші. Важливим фактором є те, чи плаваючий, чи фіксований курс відносно основних світових валют прийнято в країні, куди спрямовані інвестиції.[11]

Чи потраплять інвестиційні ресурси за межі власної країни та в яких обсягах, — залежить від  вигоди або благ, які розраховують одержати власники ресурсів при інвестуванні за рубіж.[20, 45]

 Важливе значення при цьому мають політико-економічні фактори (політична стабільність та міра втручання уряду у економічні процеси в країні, наявність та дотримання дво- і багатосторонніх міжнародних угод), ресурсно-економічні фактори (наявність чи відсутність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне положення) та загальноекономічні фактори (рівень та динаміка макроекономічних показників).[21, 87]

 У більш широкому  контексті на міжнародні інвестиційні  процеси впливають стан розвитку  світової економіки, стан міжнародних факторних та інвестиційних ринків, стабільність світової валютної системи, розвиток міжнародної інвестиційної структури (рис. 2.2).[1, 67]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2 Фактори міжнародного інвестування

 

В умовах глобалізації міжнародні інвестиції знаходяться під впливом взаємодіючих процесів транснаціоналізації та регіональної економічної інтеграції. Дія глобальних економічних факторів, з одного боку, нівелює окремі відмінності між країнами, а з іншого — формує макросередовище для масштабної діяльності власне міжнародних суб’єктів та інвестиційних інституцій.[1, 67]

Сучасна міжнародна інвестиційна діяльність має розвинуте інфраструктурне  забезпечення. У широкому розумінні  — це інформаційні і транспортні  мережі, валютні та фінансові ринки і ринки золота та інших цінних металів, національні, регіональні та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації тощо. У вузькому розумінні — це сукупність інвестиційних інституцій та мереж.[2, 24]

2.3  Мотивація прямого зарубіжного інвестування

Міжнародні інвестиційні процеси (на відміну від внутрішніх) мають складну мотиваційно-функціональну  і географічну структури. Відповідно складною є і сфера міжнародного перерозподілу інвестиційних ресурсів, в якій тісно переплітаються і  взаємодіють внутрішні і міжнародні інвестиційні джерела.[22, 76]

За думкою вчених та економістів, найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є мотивація інвестиційної  діяльності .

Надходження прямого  іноземного капіталу в будь-яку країну, а також ефективність капіталовкладень визначаються перевагами інвестиційного клімату  в цій країні.

Як показує аналіз економічної літератури, інвестиційний  клімат – термін- характерний переважно  для ринкової економіки.  Сприятливий  інвестиційний клімат забезпечує динамізм і гнучкість національної економіки, її сприйнятливість до інвестицій, здатність реагувати на кон’юнктуру світового ринку, використовувати свої порівняльні переваги й фактори виробництва.[20,56]

З урахуванням дій факторів, які були зазначені вище, формується відповідна стратегічна орієнтація країн базування та приймаючих країн, яка у свою чергу, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів при здійсненні прямого іноземного інвестування.[13]

В країнах базування, серед яких традиційно головними  є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором, що регулює експорт прямих інвестицій, є загальний стан балансу ввозу і вивозу інвестицій.

У зв’язку з цим  виділяють такі групи країн: переважно  експортери капіталу (Японія); ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту і імпорту капіталу (ФРН, Франція); нетто – імпортери (Ірландія, Португалія, Іспанія, Туреччина, США).[5, 45]

У останні роки крупними експортерами капіталу стали також  Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу. Характерно, що на відміну від практики 70–80–тих років, коли експорт капіталу спрямовувався у країни, що розвиваються, у наш час набуває поширення експорт капіталу у промислово розвинуті країни (наприклад, Тайвань близько 60% інвестицій експортує в США).[5, 46]

Слід зазначити, що міжнародні інвестиції використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн, або цілих регіонів світу. Цей вид мотивації вже тривалий час вивчався стосовно діяльності американських, японських та західноєвропейських фірм у Латинській Америці,  Азії, Африці, проте потенціал такої маркетингової мотивації західних фірм у країнах Східної Європи та СНД поки що ніким не досліджувався. А цей потенціал є значним, що обумовлено схожістю ключових середовищних характеристик вказаних країн внаслідок тривалого взаємопов’язаного економічного розвитку.[6]

Очевидним є взаємозв’язок  між мотивацією безпосередніх інвесторів та параметрами інвестиційного клімату  країни. Аналіз такого взаємозв’язку дає інколи нетривіальні результати. Відомо, наприклад, що прийняття рішення про укладення коштів у той чи інший проект залежить від прибутковості проекту, ризику проекту та схильності інвестора до ризику. Як правило, чим більша прибутковість проекту, тим більший його ризик, ця закономірність відображається моделлю ціноутворення капітальних активів Шарпа. Якщо інвестор володіє достатніми ресурсами, він може зменшити ризик за рахунок диверсифікації інвестицій на міжнародному рівні і вкласти частину коштів у проекти з високим ризиком в країнах, що розвиваються. Однак багато інвесторів в країнах, що розвиваються, не володіють достатніми ресурсами для укладення коштів у високо ризикові проекти у своїх країнах. Пропозиція ж проектів з прийнятним ризиком в країнах, що розвиваються, як правило, обмежена. Тому таким інвесторам вигідніше укладати кошти за кордоном. При цьому, за відповідної економічної політики держави будуть збільшуватися податкові надходження, національні заощадження, буде розвиватися ринкова інфраструктура капіталу, і це поступово призведе до збільшення засобів національних інвесторів та зменшення інвестиційного ризику країни.[6]

Концепція міжнародної конкурентоспроможності галузі пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів. Згідно з моделлю циклу життя продукту, після початкової, інноваційної, фази розвитку продукту в міру досягнення ним зрілості фірма дедалі більше розглядає розгортання зарубіжного виробництва як важливий засіб збереження свій позицій на ринку. Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології інноваційного процесу. Створюючи нові технології, фірма і в цьому випадку прагне закріпити контроль і власність щодо своїх специфічна технологічних переваг.[7, 34]

Таким чином,  можна  з впевненістю констатувати, що існує  тісний зв’язок   між  мотивацією, привабливістю та    інвестиційним  кліматом. Рішення інвесторів про  пряме іноземне інвестування є наслідком привабливого інвестиційного клімату в країні, що приймає інвестиції.[7, 54]

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

 

3.1. Масштаби, тенденції і проблеми іноземного інвестування

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти із економічної кризи без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й динамізують інші факторні ринки та ринки товарів та послуг. Крім того, іноземні інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати окремі соціальні проблеми трансформаційного періоду. Зрозуміло, що іноземне інвестування займає особливе місце і в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів розвитку економіки України.[2, 87]

Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами (країни СНД з домінуванням Росії, окремі східноєвропейські та західні країни), а з іншого — потребою диверсифікації міжнародної інвестиційної діяльності.[2, 86]

На сьогодні Україна використовує всі доступні канали зовнішнього фінансування економіки: прямі і портфельні інвестиції, офіційну допомогу розвитку, кредити (МВФ, Світового банку, ЄБРР, державні під гарантію Кабінету, приватні).[9, 35]

За даними Мінстату України за станом на 01.01.2001 р. в українській економіці  працює більше 3,8 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. На душу населення припадає ПІІ менше, ніж в будь-якій іншій східноєвропейській країні, що переживає процес трансформації (за винятком Білорусі).[9, 37]

Тривалий час відносно значними інвесторами української економки залишаються США Нідерланди, Німеччина, Великобританія, Росія. Показово, що реалізація лише проекту «АвтоЗАЗ-ДЕУ», вивела Південну Корею у 1999 р. на 6 місце серед найкрупніших інвесторів (186,2 млн. дол.).[16, 59]

Стосовну Кіпру як одного з крупних  інвесторів України, то весь обсяг інвестицій у 1998 р. (біля 150,0 млн. дол. США) забезпечувався через схеми підприємств з  іноземними інвестиціями — офшорних компаній, яких у цій країні зареєстровано 273.[16, 59]

Галузева структура іноземних  інвестицій формується переважно за рахунок харчової промисловості, внутрішньої  торгівлі, машинобудування і металообробки, фінансових послуг.[1, 86]

Структура іноземного інвестування за регіонами України характеризується тим, що традиційно домінують м. Київ, Київська, Запорізька, Одеська, Дніпропетровська, Донецька і Полтавська області. Аутсайдерами ж у залученні прямих іноземних інвестицій у 1994 р. виступали Херсонська та Вінницька області (по 0,1% в загальному обсязі), а сьогодні — Хмельницька і Чернівецька області.[1, 89]

Динамізм розвитку іноземної інвестиційної  діяльності в Україні спричинює  те, що статистичні оцінки цього  процесу швидко “старіють”, а тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності ускладнений.[14]

В умовах, коли структура експортно-імпортної  діяльності українсько-зарубіжних ПІІ  фактично дублює усталену традиційну структуру зовнішньої торгівлі України, без значного цілеспрямованого збільшення масштабів іноземного інвестування важко сподіватись на вирішення третього із вищезгаданих завдань — подолання залежності від імпорту.

 Таким чином, прямі  іноземні інвестиції, по-перше, суттєво  не впливають на стан національної  економіки України через відносно незначні масштаби, а по-друге — активно не сприяють вирішенню завдань, які визначені для іноземного інвестування як пріоритетні.[14]

 

3.2 Стратегія залучення і використання іноземних інвестицій

Сучасна стратегія щодо розвитку іноземного інвестування в Україні формується у контексті завдань із забезпечення умов для довготривалого економічного зростання. Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій.[22, 98]

Падіння обсягів капітальних вкладень, які являють собою інвестиції у відтворення основних фондів, певною мірою характеризують загальний стан інвестиційного процесу в Україні. Крім значного зниження обсягів амортизаційних відрахувань, великий вплив на інвестиційну ситуацію має те, що в структурі ціни української продукції собівартість скорочується поволі і незначно, а прибуток — швидко і значно. Додатковою причиною є те, що у українському ВВП зростає частка продукції паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів — з одного боку, і знижується частка продукції машинобудування та галузей, які виробляють продукцію споживчого призначення, з іншого боку. Враховуючи те, що попит на продукцію машинобудування та продукцію споживчого призначення падає, а фінансові ресурси накопичуються, як правило, саме в цих галузях з високим рівнем переробки продукції, то, як результат, Україна має неприйнятно низький обсяг капітальних вкладень.[22, 101]