Міжнародні економічні відносини

     3 ) експортер використовує банківський  кредит для покриття iмобiлiзованих  ресурсів.

     Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.

     Для зменшення ризиків титульні документи  посилаються по такому маршруту :

     1 ) Експортер відвантажує товар  і одержує титульні документи;

     2 ) Експортер посилає титульні  документи в свій банк з  відповідними інструкціями;

     3 ) Банк експортера посилає титульні  документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:

     а) проти оплати;

     б) проти акцепту перевідного векселя (тратти) ( законно прийняте зобов'язання оплатити експортерові проти комплекту  документів чи на певну дату в майбутньому ).

     в) проти оплати чи акцепту перевідного  векселя, банк імпортера передає  титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в  його країну.

     При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов'язання оплатити (вексель).

     По  документарним інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих  пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує переводной вексель. Коли використовується інкасо на умовах "документи проти платежа", імпортери можуть відмовитися будь-що робити із інкасо, залишивши експортера із його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару. По інкасо "документи проти акцепту", імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переводному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежа і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежа, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива. Отже, по одержанні повідомлення про документарний акредитив, експортери можуть впевнено починати підготовку і відвантаження товару, знаючи, що вони мають банківською гарантією платежа.

     Ризики  при розрахунках на умовах акредитиву

     Ризик покупця фактично усунений, бо невідому згоду покупця зробити платіж замінено умовною банківською гарантією.

     Транзитний  ризик фактично відсутній, за умови, що експортер підготував страховий  документ, якщо такий обумовлений в акредитиві. Банки мають справу тільки з документами, а не з товарами, і платіж буде проведений проти правильно представлених документів, поза залежності від якого або можливого ушкодження товару.

     Ризик країни все ж може мати місце, бо уряд імпортера може заборонити банку-емітенту зробити платіж. До того ж, є певні регіони світу, де банки не такі платоспроможні, як вони повинні бути, і банк-емітент цілком можливо може не виконати зобов'язань.  В кінцевому випадку, існують дві проблеми, на які експортери часто не звертають уваги:

     а) Якщо повідомлення про акредитив  одержано безпосередньо із невідомого банка, існує небезпека, що це може бути фальшивий документ.

     б) Експортер може не виконати умови  акредитива, тому що акредитивна форма  розрахунків передбачає документи, що він може не забезпечити.

     Для імпортера акредитивна форма  розрахунків веде до iмобiлiзації  і розпиленню його капіталів, оскільки він повинен відкрити  акредитив  до одержання і реалізації товарів, але одночасно дає йому можливість контролювати  ( через банки ) виконання умов угоди експортером.

     Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є  найбільш вигідними, бо це єдина форма  розрахунків ( крім гарантійних операцій банків ), банка, що містить зобов'язання зробити платежа. Таким чином, для експортера безвідкличний акредитив має слідуючі привілеї у порівнянні з інкасованою формою розрахунків:

• надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, бо її здійснює банк;
• швидкість одержання платежа, якщо банк виробляє виплату негайно після відвантаження товару проти подання комерційних документів ( в іншому випадку експортер може одержати кредит в свойому банку в національній валюті, до одержання платежа по акредитиву );
• одержання дозволу імпортером на переклад валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

     Головним  недоліком розрахунків за допомогою  акредитива є те, що це досить дорога форма розрахунків для обох сторін, що пов'язано з вартістю банківської  гарантії.

     При розрахунках по інкасо та при акредитивній формі міжнародних розрахунків між сторонами досить часто виникали непорозуміння. Щоб уникати таких непорозумінь сторони були вимушені складати досить громісткі контракти та угоди. Це було незручно і у 1993р. на міжнародному рівні були прийняті рішення про утворення Уніфікованих правил по інкасо та Унiфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.

     Уніфіковані правила по інкасо  утворюють  міжнародно прийнятий кодекс по практиці документарних інкасо. Правила не включені в національні чи міжнародні законодавства, але стали обов'язковими для всіх сторон, тому що всі банківські документи (особливо платіжні доручення) апелюють до Правил. Правила застосовуються, якщо інше прямо не узгоджено і якщо ці положення, визначення статті не суперечать вимогам національного, державного чи місцевого законодавства і/або правил, від яких не можна відступати.

     Унiфіковані правила і звичаї для документарних  акредитивів (UCP) це набір міжнародно прийнятих правил і визначень, що встановлюють відповідальність і зобов'язання всіх сторін по документарним акредитивам. Всі банківські документи і повідомлення по документарним акредитивам зазначають, що акредитив підпорядкований UCP 1993. Якщо умови акредитива суперечать UCP, умови акредитива переважають і, якщо національне законодавство суперечить UCP, національне законодавств має переважну силу.

     Завершальним  етапом розрахункових операцій виступає банківський переказ. Тобто, можна  сказати, і при інкасо і при  акредитивній формі розрахунків  банківський переказ буде мати місце. В минулому столітті на закордонні перерахунки витрачалося декілька тижнів (іноді місяців). З винаходом телеграфу банківські розрахунки значно спростилися і вже складали один-два тижні. В сучасних умовах навіть цього недостатньо. Тому зараз для проведення перерахунків використовуються високопродуктивні комп'ютерні мережі і системи телекомунікацій.

     Проблема  міжнародних банківських телекомунікаций  вирішується в наші дні шляхом утворення і експлуатації комп'ютерних  банківських систем, що охоплюють практично всю земну кулю.

     Автоматизація банківських процесів на міжнародному рівні дозволяє

     - здійснювати безпаперові платіжні  операції із мінімальним притягненням  праці людей і скорочуванням  операційних видатків;

     - прискорити обмін інформацією  між банками за допомогою телекомунікаційних ліній зв'язку; -  мінімізувати типові види банківського ризику (втрати документів, помилкову  адресацию, фальсифікацію платіжних документів та ін.).

     Провідною міжнародною організацією в сфері  фінансових телекомунікацій є   SWIFT -  Сообщество всесвітніх міжбанківських фінансових  телекомунікаций (від англійського  SWIFT - Society  for  Worldwide  Interbank  Financial  Telecommunications).

     Ідея  утворення SWIFT постала в кінцю 60-х  років, коли швидке зростання міжнародних банківських операцій  привело до істотного перевантаження системи документообігу, що існувала в той час. Чималий час витрачався на усунення  неув'язок в документах з-за різниць банківських процедур в різних банках, помилок, що виникають при здійсненні  міжбанківських операцій і необхідності багатьох перевірок. Природничою реакцією банків на швидке зростання обсягу інформації стала автоматизація. Проте, по мірі розвитку систем банківської автоматизації з'являлася необхідність обміну фінансовою інформацією між банківськими системами, в отой час як різниці в їх побудові і особливостях протоколів взаємодії не дозволяли створити достатньо  надійно працюючу інтегральну систему зв'язку і обробки інформації. Вивченням проблем, що виникають в цієї сфері, занялась група європейських і североамериканских банків, що прийшла до висновку, що для усунення існуючого хаосу в сфері міжнародних розрахунків необхідно виконання двох основних умов: використання єдиної мови міжбанківського спілкування і утворення єдиної телекомунікаційної системи.

     В травні 1973  г. 239 банків із 15 країн  заснували SWIFT з метою опрацювання  формалізованих засобів обміну фінансовою інформацією і утворення міжнародної  сіті передачі даних з використанням  стандартизованих повідомлень. Наступні  чотири року були присвячені рішенню організаційних і технічних питань, і в травні 1977  г. система впевнено заявила про своє існування, збільшивши до кінця року число банків-членів до 586.³

     В наш час  SWIFT об'єднує майже 4000 банків і фінансових організацій, розміщених в 96 країнах світу. Серед учасників SWIFT тепер можна зустріти брокерські і ділерські контори,  клiрiнгові і страхові компанії, інвестиційні компанії.

     Основними напрямками діяльності  SWIFT є  надання  оперативного,  надійного, ефективного, конфіденційного і  захищеного від несанкціонованого доступу телекомунікаційного обслуговування для банків і проведення робіт по стандартизації форм і засобів обміну фінансовою інформацією.

      SWIFT не виконує клірингових функцій,  являючись лише  міжбанківською комунікаційною мережею, орієнтованою на майбутнє. Доручення, що передаються, враховуються у вигляді переказу по відповідним рахункам  «ностро» і «лоро» також, як і при використанні традиційних платіжних документів. Один із основних напрямків діяльності суспільства укладається в опрацюванні  уніфікованих засобів обміну фінансовою інформацією. З цією метою створена і продовжує удосконалюватися  структурована система фінансових повідомлень, за допомогою якої можливо здійснити практично весь  спектр банківських і інших фінансових операцій, включаючи операції, що здійснюються на валютних і  фондових біржах.

     Для міждержавних розрахунків в наші часи активно використовується валютний кліринг.

     Валютні кліринги стабілізують економіку, врівноважують  платіжні баланси країн і розподіл золото-валютних резервів, регулюють інфляцію, встановлюють валютні обмеження, сприяють загостренню конкурентной боротьби.

     Валютні  кліринги виявляють двоякий вплив  на зовнішню торгівлю. З одного боку, вони пом'якшують негативні наслідки валютних обмежень, та дають  можливість експортерам використати валютну виручку. З іншого боку, при цьому потрібно регулювати зовнішньоторговий обіг з кожною країною окремо, а валютну виручку можна використати тільки в тій країні, з якою укладена  клірингова угода. Тому для експортерів валютний кліринг невигідний. До того ж замість виручки в конвертованій валюті вони одержують національну валюту. Тому експортери шукають шляхи обходу валютних  клірингів. В їх числі  маніпуляції з цінами в формі заниження  контрактной ціни в рахунку-фактурі (подвійний контракт) із тим, щоб частина валютної виручки надійшла в вільне розпорядження експортера, обминаючи органи валютного контролю;  відвантаження товарів в країни, із якими не укладена клірингова угода:  кредитування іноземного покупця на термін, розрахований на припинення дії клірингової угоди.

     Висновки

     Існують різноманітні форми міжнародних  розрахунків, але кожна з них  має свої переваги та недоліки. Так, наприклад авансовий платіж дуже привабливий для експортера бо він отримує гроші відразу, іноді ще до виробництва товарів, в той час як імпортер для того щоб використати авансовий платіж повинен вишукувати зайві кошти і відривати їх з обороту. Відкритий рахунок, в свою чергу не вимагає від імпортера відриву коштів з обороту, бо дає можливість розрахуватися з постачальником через деякий час після реалізації товарів. В той же час відкритий рахунок не вигідний для експортера, бо гроші він отримує через довгий час після виробництва і продажу товарів. Акредитивна і інкасова форма розрахунків не мають таких недоліків, але проводяться з участю банківських установ, що призводить до значного подорожчання таких форм розрахунків.

     Для розрахунків між державами на макро рівні з метою стабілізації платіжних балансів валютних і інфляційних регулювань використовуються валютні кліринги, які в свою чергу теж не позбавлені недоліків бо є невигідними для експортерів.