Принципи функціонування єдиного внутрішнього ринку ЄЕС

     Таким чином, з одного боку, ст. 28 та 29, а  з іншого - ст. 30 є положеннями, що спрямовані на віднайдення балансу між прагненням до вільної торгівлі та визнанням того, що країни-члени зберігають чітко визначену компетенцію щодо обмеження вільної торгівлі для захисту певних важливих національних інтересів. Тлумачення і визначення такого балансу з боку Європейського суду становить інтерес з огляду на досвід юридичної оцінки різних інтересів.[7]

     Право ЄС передбачає також заборону кількісних обмежень. Відповідно до першої частини ст. 28 кількісні обмеження - це будь-які заходи, що передбачають повне або часткове обмеження імпорту, експорту або транзиту товарів. Це, безсумнівно, включає систему квотування і заборон. У першому випадку країна-член накладає кількісні обмеження на імпорт певної продукції з іншої країни ЄС: мета такої системи - захистити промисловість першої країни що виробляє такий асортимент товарів. У другому випадку член ЄС може повністю заборонити будь-який імпорт з іншої країни.(10)

     Важливе місце в регулюванні митних бар’єрів та торгових обмежень посідає експорт. Усі принципи щодо імпорту продукції згідно ст.28 Договору про заснування ЄС також стосуються експорту відповідно до ст.34 цього Договору. Основним з них є принцип, відповідно до якого країни ЄС мають заборонити кількісні обмеження експорту, а також усі заходи, що мають адекватний ефект.

     Основою цієї проблеми є справа Groenveld, щодо якої Європейський суд постановив застосовувати  ст.29 тільки у разі дискримінації  експорту. Справа виникла із заборони відповідно до законів Голландії  усім виробникам м’яса постачати або переробляти конину. Голландська фірма Грюнвелд виступила проти такої заборони на підставі того, що закон заважав їй виробляти, а в подальшому експортувати ковбаси з кониною, що суперечило ст.29.

     Європейський  суд дотримувався особливого підходу, а тому наполягав, що ст.29 стосується виключно “існування диференційованого ставлення до внутрішньої торгівлі та імпорту певної країни ЄС”. Отже, вона не могла застосовуватися до правової норми, яку заперечувала Грюнвелд, оскільки була відсутньою будь-яка дискримінація між товарами, призначеними для внутрішнього вжитку та для експорту.

     В праві ЄС передбачено також винятки, які дозволяють дискримінувати торгівлю певними товарами за певних умов. Заборони, про які йдеться у ст.28 і 29 Договору про заснування ЄС, підпадають під можливі винятки ст.30. Хоч у Договорі про ЄС існують інші положення, що дозволяють винятки у цій галузі, ст.30 є найважливішою і основною темою цієї частини розділу. Ст. 30 стверджує: “Положення ст. 28 і ст. 29 не виключають заборон або обмежень на імпорт, експорт або транзит товарів, обґрунтованих міркуваннями громадської моралі, громадського порядку або державної безпеки, захистом здоров’я та життя населення і тварин або збереження рослин; захисту національних скарбів, що мають художню, історичну або археологічну цінність; захисту промислової або комерційної власності. Однак такі заборони та обмеження не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованих обмежень торгівлі між державами-членами”.

     Як  загальний принцип торгового права ЄС, виняток із свободи пересування повинен тлумачитися чітко, оскільки суперечить цілям створення спільного ринку. Цей принцип закладено у ст. 30.

     Розглядаючи зміст обґрунтування згідно ст. 30, Європейський суд послідовно вимагає від країн ЄС демонструвати не лише інтерес, який вони захищають, а й адекватність обраних засобів.

     У справі Henn and Darby відповідачі були визнані  винними за ввезення порнографічної продукції з Нідерландів до Великої  Британії. Відповідне вітчизняне митне законодавство забороняє імпорт “непристойних” товарів, якщо вони потенційно пов’язані з “розбещенням”. Європейський суд визнав, що у принципі будь-яка країна ЄС на законних підставах може заборонити імпорт з іншої країни Співтовариства тих товарів, які мають непристойний характер, коли це визначено в її національному законодавстві, і що заборони можуть застосовуватися у відповідності з законом на усій території держави, навіть за наявності розбіжностей цього питання між чинним законодавством адміністративно-територіальних складових даної країни-члена. В разі, коли заборона імпорту цих товарів обґрунтовувалася принципами громадської моралі і запроваджувалась з цією метою, за відсутності у відповідній країні-члені законної торгівлі цими виробами, застосування такої заборони не може розглядатися як довільна дискримінація або прихована перешкода для торгівлі всупереч ст. 30.

     Коли  будь-яка країна ЄС намагається заявити  про необхідність відступів згідно ст. 30, вона мусить переконати Європейський суд, що її дії насправді мотивуються здоровими інтересами, що вони необхідні для досягнення бажаної мети і що інших способів захисту не існує.

     Що  стосується захисту промислової  та комерційної власності, то ст. 30 повинна  тлумачитися спільно зі ст. 295 Договору про заснування ЄС, яка передбачає, що “Договір не повинен завдавати шкоди законам країн-членів, регулюючих систему права власності”. Може виявитися, що при спільному застосуванні ці положення забезпечать недоторканність національного законодавства щодо промислової власності. Права на інтелектуальну власність пов’язані переважно з забезпеченням лише територіального захисту, наприклад, патент, отриманий у будь-якій країні-члені, дає право забороняти ввезення подібної продукції з будь-якої держави, включаючи членів Співтовариства.

     Таким чином національний захист сприяє поділу ринку на сегменти, а здійснення прав на промислову та комерційну власність неминуче призводить до обмеження руху товарів і суперечить фундаментальному для ЄС принципу інтеграції. Європейський суд знайшов вихід з цієї дилеми завдяки ст. 28 і 30, тобто незважаючи на положення про захист промислової власності у ст. 30 і 295, обсяг захисту таких прав, дозволений національним законодавством, зменшився.

     З наведеного вище можна зробити висновок, що Договір про створення Європейського  Співтовариства достатньо чітко  регулює відносини у сфері  торгівлі між країнами-членами, хоч  і часто його доповнювали рішення Європейського суду. Створення такої системи безперешкодної торгівлі дозволило максимально ефективно використовувати можливості національних виробників кожної країни-члена Європейського Союзу, при цьому захищаючи права імпортерів, які ввозять товар з іншої країни-члена (навіть якщо товар має походження з третіх країн) та не завдавати шкоди найважливішим національним інтересам. На перспективу таке регулювання є позитивним у зв’язку з прагненням України приєднатися до Європейського Союзу, результат якого з однієї сторони дозволить українським товаровиробникам безперешкодно просувати свої товари на зовнішній європейський ринок, але з іншого підвищить вимоги до конкурентоспроможності національних товарів.(9)

3. ГЛИБОКА ТА ВСЕБІЧНА ЗОНА ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ ЯК РІШУЧИЙ КРОК ДЛЯ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

     Добробут, стабільність та верховенство права  є ключовими елементами стосунків  Європейського Союзу з Україною. Протягом останніх років Україна  пройшла крізь серйозні політичні трансформації та в багатьох аспектах була лідером із впровадження змін у регіоні. Саме через це Україна стала першою країною в рамках Східного партнерства, якій Європейський Союз запропонував новий тип Угоди про асоціацію. Документ буде однією з найамбітніших угод цього типу, щодо яких Європейський Союз коли-небудь вів переговори із країнами-партнерами. Угоду також замислено як великий крок, що приведе Україну ближче до Європейського Союзу завдяки політичній асоціації та економічній інтеграції.

     Угода про асоціацію включить у себе заснування зони вільної торгівлі між  двома партнерами. Аби позначити  її виняткові та далекосяжні амбіції, цю зону вільної торгівлі було названо «глибокою та всебічною». Традиційно, стандартні зони вільної торгівлі передбачають взаємне відкриття ринків для товарів та послуг. Зона вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною йде значно далі. Українські закони та стандарти стануть сумісними із законами та стандартами Європейського Союзу, які стосуються торгівлі та пов’язаних із торгівлею питань.

     До  внутрішнього ринку Європейського Союзу входять 27 держав-членів ЄС. Усунення перепон, із якими стикаються економічні оператори, а також впровадження високих стандартів захисту споживачів є тим міцним фундаментом, на якому функціонує ЄС. Економічна лібералізація всередині внутрішнього ринку створила, можливо, один із найзаможніших та стабільніших регіонів у світі. Зона вільної торгівлі забезпечить поступову і якнайповнішу інтеграцію України до внутрішнього ринку ЄС. Йдеться про усунення перепон у сфері торгівлі товарами, надання послуг та інвестиційних потоків. Для досягнення цієї мети поширення ключових принципів внутрішнього ринку на Україну надасть переваги для:

• внутрішніх та закордонних інвесторів та підприємців, адже підвищення правової певності породжує довіру і чесне та дружнє для бізнесу середовище, а також зменшує корупцію (завдяки спрощенню митних та інших адміністративних процедур чи завдяки впровадженню прозорих правил конкуренції);
• споживачів, адже внутрішній ринок ЄС передбачає ліпшу якість та вищу безпечність товарів (завдяки утвердженню сучасних стандартів у сфері промислових товарів та безпечності харчових продуктів);
• винахідників та митців, адже їхні ідеї та їхня творчість будуть ліпше захищені завдяки вищим стандартами захисту та зміцнення прав інтелектуальної власності;
• центральних та місцевих органів влади, адже завдяки прозорій та заснованій на принципах конкуренції системі державних закупівель вони зможуть ефективніше витрачати кошти, а отже заощаджувати гроші платників податків.

     Україна та ЄС погодилися на застосування цього  підходу щодо створення глибокої та всебічної зони вільної торгівлі у 2008 році, на початку переговорного  процесу. Сторони підтримали завдання відкриття своїх ринків, а також  створення сучасного, прозорого та передбачуваного середовища для споживачів, інвесторів та бізнесменів з обох сторін.

     На  що саме Україна може сподіватися, створюючи  глибоку та всебічну зону вільної  торгівлі (ГВЗВТ –DCFTA).

     Істотні економічні здобутки: передбачуване правове та інституційне середовище, зініційоване та посилене глибокою та всебічною зоною вільної торгівлі, істотно підвищить привабливість України як економічного партнера. Воно сприятиме налагодженню контактів між бізнесовими гравцями та спонукатиме до зростання закордонних та українських інвестицій, вкрай потрібних для реструктурування та модернізації української економіки. За оцінками незалежних консультантів, ГВЗВТ з ЄС може принести істотні переваги для України. Повне усунення торгівельних бар'єрів між ЄС та Україною, а також ефективніші ринки капіталу та ліпша якість інституцій в Україні можуть із часом подвоїти експорт з України до ЄС.

     Потужніше зовнішнє закріплення процесу реформ: Україна має у майбутньому продовжувати реформи на шляху до повноцінної ринкової економіки, для того, щоб забезпечити стійке економічне зростання та нові можливості для усіх економічних гравців. Реформи, про які йдеться в Угоді про асоціацію, зокрема в частині щодо створення ГВЗВТ, формуватимуть у цьому контексті відповідний план дій. Водночас ГВЗВТ створить прозорий сценарій для економічних операторів, які зможуть підготувати свої стратегії, ґрунтуючись на погодженому календарі нормативно-правового зближення з правовими рамками ЄС.

     Відкриття ринків – виклики, але й можливості: взаємне та поступове зняття бар’єрів у доступі до ринків, засноване на програмі створення ГВЗВТ, може бути викликом для певних галузей в Україні, якщо вони не використають можливі перехідні періоди для необхідної адаптації. Водночас лібералізація імпорту з боку України може надати її компаніям ліпший доступ до постачання ресурсів, товарів та обладнання, що потрібні для їхньої роботи, в такий спосіб сприяючи модернізації процесу виробництва. З точки зору експорту, українські виробники та експортери отримають вільний доступ до ринку ЄС, що об’єднує понад 500 мільйонів споживачів із високим рівнем доходів, - споживачів майже всіх товарів, які перебувають у торгівельних потоках між Україною та ЄС.

     Спонукання  до інвестицій в Україну: аби повернутися на шлях до стабільного економічного зростання і міцно на ньому закріпитися, Україна має підвищити обсяги внутрішніх та закордонних інвестицій, що надасть їй змогу тісніше інтегруватися до міжнародних ринків та ланцюгів постачання, а також реструктурувати та модернізувати свою економіку. Однак без поступу у впровадженні інституційних реформ Україна може втратити шанс скористатися своїми вирішальними порівняльними перевагами. ГВЗВТ допоможе створити сприятливий бізнесовий клімат та привабити інвесторів. Вона здійснить це завдяки позитивному впливові на процес усунення чи спрощення надто ускладнених, непередбачуваних та часто неякісно виконуваних норм, що регулюють бізнесовий сектор.

     Переваги  для українських споживачів: поступове  усунення наявних митних тарифів  та нормативно-правових бар’єрів підвищить розмаїття та якість продуктів та послуг, доступних для споживачів. Окрім цього, конкурентний тиск, що його породжуватиме лібералізація доступу до ринків, спонукатиме до спеціалізації, в такий спосіб знижуючи вартість виробництва та стимулюючи інновації. Ліпша якість товарів покращує загальні стандарти життя. Як наслідок, ГВЗВТ принесе істотні переваги для добробуту громадян України.

     Вплив на доходну частину державного бюджету: нині доходи від митних тарифів складають 4,4% державного бюджету України. Досвід свідчить, що короткострокова втрата через усунення митних тарифів, яке передбачене створенням ГВЗВТ, буде більше ніж компенсована за рахунок зростання нових доходів держави. Йдеться про доходи від непрямих податків, що їх сплачують компанії, які використовують нові ринкові можливості, та від загального імпульсу, що його отримає економіка. Бюджетні витрати на правові та інституційні реформи в ділянках, пов’язаних із торгівлею, нині користуються, чи користуватимуться, підтримкою з боку Європейського Союзу чи коштів міжнародних фінансових інституцій. Загальний обсяг технічної допомоги Україні з боку ЄС протягом 2011-2013 років досягне близько 552 мільйонів євро.