Суть і форми міжнародного руху капіталів у сучасній економіці

Зараз у світі нараховується  близько 500 експортно-виробничих зон  у 60 країнах. Обсяг їх експорту становить  понад 20 млрд дол., а зайнятість – близько 4 млн чол. Світовий досвід свідчить, що за відсутності експортних зон вивіз із країни товарів та послуг збільшується в середньому за рік на 7%, за наявності ж їх – на 20%.

 

2.2. Методи іноземного  інвестування

Держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземного капіталу. Найважливіші з них подано на рис. 1.

До системи податкових і митних пільг входять "податкові канікули", зниження ставок оподаткування в  разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему податкових та митних пільг, спрощення адмі-ністративних процедур (рис. 1).

Рис 1. Механізм залучення іноземного капіталу

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — щонайменше 25 %. В Україні ця норма, за нашими розрахунками, майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцінками західних дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, строк окупності — 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21 % і 11 років.

Крім того, існують інші негативні  моменти: насамперед це бюрократичні перешкоди  та легітимна невизначеність у процесі  приватизації; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових ринках).

В Україні розроблено законодавство  про іноземні інвестиції, до якого  входять понад 100 різних правових і  нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України "Про режим іноземного інвестування". У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності [1, С.49].

Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база нашої країни має принаймні два основних недоліки: нестабільність та ненадійність; відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання  міжнародної спільної підприємницької  діяльності на національному рівні застосовуються два підходи:

• прийняття єдиного акта, що регулює  допуск іноземного капіталу в економіку  країни;

• регулювання різних аспектів іноземної  інвестиційної та підприємницької  діяльності сукупністю правових актів.

Вибір одного з цих  підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.

Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний  капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України "Про режим іноземного інвестування" є перехрещення двох зазначених вище підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання "згідно з чинним законодавством" без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %) [1, c.50].

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, немає. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу  іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної  діяльності. На сучасному етапі в  Україні законодавчо не визначені  процеси іноземного кредитування, створення  кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані [1, c.51].

 

РОЗДІЛ 3. Особливості  міжнародного руху капіталу в Україні

3.1. Сучасна інвестиційна політика  в Україні

Економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності. В умовах глобальної світової інтеграції особливе місце займає процес прямого іноземного інвестування. За умов ефективного використання прямих іноземних інвестицій уряди багатьох країн змогли стабілізувати свої макроекономічні та мікроекономічні показники, забезпечити вітчизняних підприємців новітніми технологіями та сучасними методами управління, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках, вирішити соціально-політичні питання.

Економіка України, як і будь-якої країни, перебуває під впливом зовнішнього середовища. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжується глобалізацією економічних зв’язків, вимагає прогресивних структурних зрушень в економіці України, поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, одним з важливіших засобів забезпечення яких є інвестиції. Починаючи з 1998 р. інвестиції в основний капітал вітчизняних суб’єктів господарювання мають стійку тенденцію до зростання. Проте світовий досвід переконує у проблематичності забезпечення економічного зростання країн з перехідною економікою без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій.

Аналіз динаміки іноземних інвестицій в Україну свідчить про те, що до 2003 р., порівняно з країнами Східної Європи, Україна залишалася менш привабливою для іноземних інвесторів. Так, чистий приплив іноземних інвестицій в Україну був нижчим, ніж до Польщі у 7 разів, Чехії – у 6 разів, Угорщини – у 3 рази.

Покращення інвестиційного клімату в Україні, зокрема активізації процесів приватизації із залученням іноземних інвесторів, забезпечило значний приріст прямих іноземних інвестицій у 2003 – 2007 рр. (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Прямі інвестиції України, 1995-2008рр.

(на початок  року; млн.дол. США)

	Прямі іноземні інвестиції в Україну1)	Прямі інвестиції з України1)
1995	483,5	20,3
1996	896,9	84,1
1997	1438,2	97,4
1998	2063,6	127,5
1999	2810,7	97,5
2000	3281,8	98,5
2001	3875,0	170,3
2002	4555,3	155,7
2003	5471,8	144,3
2004	6794,4	166,0
2005	9047,0	198,6
2006	16890,0	219,5
2007	21607,3	243,3
2008	29489,4	6196,1

 

Дані наведено наростаючим підсумком з початку  інвестування.

 

 

Рис. 2 Динаміка надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну в 2000-2007рр. .

 

На сьогодні Україна стає цікавішою для іноземних інвесторів, оскільки віддача від інвестицій достатньо висока. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи.

Фахівці британського дослідного і видавничого центру Oxford Business Group, який спеціалізується на вивченні ринків, що розвиваються, назвали Україну однією з найпривабливіших країн для іноземних інвестицій у Європі. У своїй доповіді «Україна у стадії оновлення 2007» експерти OBG прогнозують подальше залучення ПІІ в країну.

Україна увійшла  до списку 20 країн світу, які в 2007-2009 роках стануть найбільшими реципієнтами прямих іноземних інвестицій. Про це повідомляється в доповіді Конференції ООН з торгівлі і розвитку (UNCTAD). Україна знаходиться на 18-му місці, проте фахівці відзначають зростаючу зацікавленість інвесторів до країн Східної Європи та СНД [18].

За даними Держкомстату України у 2007 році в економіку України іноземними інвесторами вкладено 8710,6 млн.дол. США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД – 632,9 млн.дол. (7,3% до загального обсягу), з інших країн світу – 8077,7 млн.дол. (92,7%).

Інвестиції  надійшли зі 123 країн світу. До десятки  основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 5941,8 млн.дол., Німеччина – 5917,9 млн.дол., Нідерланди – 2511,2 млн.дол., Австрія – 2075,2 млн.дол., Сполучене Королівство – 1968,8 млн.дол., Російська Федерація – 1462,2 млн.дол., Сполучені Штати Америки – 1436,8 млн.дол., Франція – 1046,2 млн.дол., Віргінські острови, Британські – 1045,7 млн.дол. та Швеція – 1006,6 млн.дол. [17].

( у % до загального обсягу)

 

Рис. 3. Розподіл прямих інвестицій в Україні за основними країнами-інвесторами

 

 

Слід зазначити, що найбільше у 2007 році зріс капітал нерезидентів з Кіпру – на 2754,3 млн.дол., Нідерландів – на 977,4 млн.дол., Швеції – на 869,3 млн.дол., Російської Федерації – на 460,1 млн.дол., Австрії – на 441,4 млн.дол., Сполученого Королівства – на 405,4 млн.дол., Німеччини – на 339,8 млн.дол. Продовжують нарощувати свій капітал інвестори з Польщі (приріст капіталу склав 275,9 млн.дол.), Віргінських островів, Британських (239,5 млн.дол.) та Франції (215,9 млн.дол.) [17].

 

( у % до загального обсягу інвестування )

 

Рис. 4. Основні країни-інвестори української економіки на 01.01.2008р.

 

Упродовж 2002-2004 рр. найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів були оптова торгівля та посередництво, пошта та зв'язок, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції й машинобудування, а починаючи з 2005 р. – металургія, фінансовий сектор та український ринок нерухомості.

Фінансовий  сектор залишається привабливим  для зовнішнього інвестора через  високий показник доходності банків, внаслідок більших, порівняно з європейськими країнами, відсоткових ставок та значних темпів зростання показників банківської діяльності.

Рис. 5. ПІІ в Україні за основними видами економічної діяльності на 01.01.2008 р.

Приріст іноземного капіталу у звітному році спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 2277,8 млн.дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 782,0 млн.дол., будівництво – на 779,4 млн.дол., а також на підприємствах промисловості – на 2026,9 млн.дол., у т.ч. добувної – на 627,9 млн.дол. та переробної – на 1393,5 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 370,6 млн.дол.), харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 292,0 млн.дол.), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (на 245,1 млн.дол.), хімічну та нафтохімічну промисловість (на 181,9 млн.дол.). На підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку капітал зріс на 430,7 млн.дол., транспорту та зв'язку – на 296,6 млн.дол., сільського господарства, мисливства, лісового господарства – на    152,8 млн.дол

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості – 8138,0 млн.дол. (27,6% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної – 6941,0 млн.дол. та добувної – 1059,5 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – 1685,6 млн.дол., у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1564,0 млн.дол., машинобудування – 1049,6 млн.дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 838,8 млн.дол.

У фінансових установах  акумульовано 4793,9 млн.дол. (16,3%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових  виробів та предметів особистого вжитку – 3056,4 млн.дол. (10,4%) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 2550,6 млн.дол. (8,6%).

Загалом, обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1.01.2008 р. склав 29 489,4 млн. дол. США, що на 36,5% більше обсягу інвестицій на початку 2007 року, і в розрахунку на одну особу складає 636,5 дол. США [17].

Участь іноземних інвесторів в капіталі вітчизняних фінансових установ спряла активізації їх діяльності на зовнішніх фінансових ринках.

Найбільшу частку в капіталі вітчизняних корпорацій з іноземним капіталом у теперішній час мають інвестори з країн Європейського Союзу – Німеччини (23,5 %), Кіпру (17,6 %), Австрії (8,6 %), Великобританії (6,9 %) та Нідерландів (8,2 %). Починаючи з 2003 р. прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС зросли майже у 9,7 рази, а частка інвесторів США та Російської Федерації у статутних фондах українських підприємств скоротилися з 17,3 % та 7,0 % до 8% та 5% відповідно.