Вестфальська система міжнародних відносин

Семилітня війна розпочалася, так би мовити, без прямої участі Пруссії. У 1756 році Велика Британія, чиє колоніальне суперництво із Францією не піддавалося врегулюванню традиційними засобами, оголосила останній війну. Дуже швидко відбулася ескалація цього конфлікту, яка зробила його безпосередніми учасниками більшість великих європейських держав. Театр військових дій охопив Європу, Північну Америку, Африку, Індію, Філіппіни. Уінстон Черчілль назвав Семилітню війну «першою світовою».

Самій війні пережувала цікава подія, що отримала назву «дипломатичної революції». Ним позначається несподівана зміна альянсів між найбільшими європейськими державами, що сформувалися в ході війни за австрійську спадщину, та розглядалися багатьма як запорука європейської стабільності та миру. Коаліція Австрії, Англії та Росії, яка протистояла франко-прусському альянсу, розпалася. Англія підтримала Пруссію, нібито виходячи із своєї турботи за долю володінь у Ганновері, а Франція, Австрія та Росія сформували противагу.

«Дипломатична революція» продемонструвала цікаву особливість Вестфальської міжнародної системи. Як стало очевидним, в основі її стабільності лежав принцип вільного формування коаліцій, які засновувались на міркуваннях тактичної користі або короткострокових інтересів. Гнучкість та мінливість альянсів збережуться і у Віденській системі міжнародних відносин, гарантувавши їх тривалі періоди мирного розвитку.

Запобігти Семилітній війні «дипломатична революція» не змогла. Навряд чи її учасники чогось подібного очікували. Масштабний конфлікт у Європі назрівав давно, його причини були комплексними та різноманітними. Результат війни міг як зберегти стабільність Вестфальської системи, сформувавши та зафіксувавши нове співвідношення сил, так і  стати початком її кінця.

Детальний аналіз ходу військових дій не входить до наших цілей. Війна була достатньо тривалою й масштабною. Середня оцінка втрат коливається близько 600000 військових та 700000 мирного населення. Масштабності конфлікту відповідала й масштабність політичних наслідків. За результатами війни Франція втратила території у Північній Америці на користь Англії та Іспанії, а Пруссія зберегла контроль над більшою частиною Сілезії.

Семилітня війна поклала край другому етапу розвитку Вестфальської міжнародної система та перевела її у фазу поступового занепаду. Із 1763 до 1789 року співвідношення сил та сфери політичних інтересів основних гравців кардинально змінюються, в системі виникають нові елементи, хоча принципи силової рівноваги зберігаються. В той же час, підтримувати таку рівновагу стає складно. В системі явно проявляється криза її геополітичних основ – центр Європи дедалі більше підпадає під контроль сильних держав та консолідується. Посилення Пруссії доповнюється драматичним занепадом Речі Посполитої та розподілами Польщі у другій половині XVIII ст. В результаті цього «буферних зон» між Росією, Пруссією та Австрією не залишилося.

Двома подіями, що обумовили крах Вестфальської міжнародної системи, стали Війна за незалежність в Америці та Велика французька революція. Зв’язок між ними був настільки ж прагматичним, наскільки й символічним.

Отримання північноамериканськими колоніями незалежності та утворення Сполучених Штатів Америки означало початок кінця євроцентричного світу. Починаючи із епохи Великих географічних відкриттів, світова політика творилася в Європі, і лише в Європі співіснували силові полюси світу. В той же час, колоніальні володіння виступали периферійним театром конфліктів, війн та з’ясування співвідношення сил. Наприкінці XVIII ст. такий стан речей назавжди змінився, а європейські держави були приречені перенести більшість своїх побоювань, прагнень та суперечок на відносно невелику територію Європи.

Велика французька революція зруйнувала «тверезий та неупереджений» розрахунок співвідношення сил між основними міжнародними акторами. Її наслідком стала інкорпорація ідеологічного та національного елементів в структуру світового порядку, після чого на шляху вільного силового балансування з’явилися принципові перешкоди. Разом із ними прийшли тотальна мобілізація та підпорядкування суспільного життя військовим потребам. Дві тотальні війни ХХ ст. продемонстрували європейцям логічний підсумок такого розвитку.

Хронологія подій: