Загальна характеристика правил Інкотермс – 2000

Транспортні документи повинні  бути «чистими», тобто не містити  застереження про поганий стан товару або упакування. Якщо такі застереження з'являються, документ вважається «нечистим» і не приймається банками в операціях документарного кредиту. Хоча транспортний документ, який навіть не містить таких застережень, не гарантує, що товар відповідає умовам договору купівлі-продажу. Зазвичай перевізник у стандартному тексті на першій сторінці транспортного документа відмовляється взяти на себе відповідальність за якість товару, вказуючи, що подробиці, включені в транспортний документ, - це лише заяви відправника вантажу. Щоправда, перевізник повинен принаймні скористатися можливістю перевірити інформацію. Проте у контейнерній торгівлі це малоймовірно, якщо тільки він сам не відповідав за завантаження [10, c. 37-38].

Тільки два терміни пов'язані  зі страхуванням - CIF і СІР. Згідно з  ними продавець зобов'язаний забезпечити  страхування на користь покупця. У деяких випадках сторони самі вирішують це. Згідно з умовами страхування вантажів Об'єднання лондонських страховиків страхування здійснюється з мінімальним покриттям за умовою С, з середнім покриттям - за умовою В і з найбільшим покриттям за умовою А. Оскільки при продажу товарів за CIF покупець може перепродати товар у дорозі, неможливо визначити розмір страхування для подальших покупців, то традиційно вибирається мінімальне страхування за CIF, яке, зрештою, дозволяє покупцеві вимагати від продавця додаткового страхування. Мінімальне страхування не підходить для продажу промислових товарів з ризиком розкрадання або неправильної транспортної обробки. Доцільніше для них більше покриття за СІР. Покупцеві за терміном СІР важливо знати наступне: при необхідності додаткового страхування він повинен домовитися про це з продавцем. Іноді покупець може зажадати більшого захисту, ніж за умовою А, наприклад, страхування від війни, страйків тощо. Він повинен надати відповідні інструкції, а продавець при можливості виконати їх.

За JD-термінами продавець відповідає за прибуття товару у домовлене місце або пункт призначення на кордоні чи в країні імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики і витрати на доставку товарів. Тобто D-терміни означають договори прибуття, а С-терміни - договори відвантаження.

За D-термінами, за винятком DDP, продавець  не зобов'язаний доставляти товар, очищений для імпорту, в країну призначення. Традиційно за DEQ продавець був зобов'язаний очистити товар, бо він мав бути відвантажений  на пристань і в такий спосіб завезений у країну імпорту. Але зараз більш доцільно, щоб сторона, яка постійно проживає в зацікавленій країні, здійснювала очищення і платила мито й інші збори.

Якщо продавець не бере на себе відповідальність за ризик втрати або  пошкодження товару під час перевезення до кордону, доцільніше використовувати термін СРТ з вказівкою кордону. Якщо продавець несе ризик під час перевезення, варто використовувати термін DAF з вказівкою кордону.

У країнах, де митне очищення ускладнене і забирає багато часу, продавцеві ризиковано брати на себе зобов'язання доставити товар за межі пункту митного очищення.

«Немає обов'язків» - цей термін означає, що одна сторона не несе обов'язків  перед іншою. Якщо, наприклад, згідно зі статтею А. З продавець зобов'язаний забезпечити й оплатити договір перевезення, «немає обов'язків» міститься під заголовком «договір перевезення» для покупця. Коли жодна із сторін не має зобов'язань перед іншою, це стосується обох сторін, наприклад, щодо страхування [7, c. 42-43].

 

 

 

 

 

 

Висновки

Правила ІНКОТЕРМС відомі в усьому світі і широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. ІНКОТЕРМС — скорочення від англ. International commercial terms — міжнародні торгові терміни. Повна назва — Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Правила видаються Міжнародною торговою палатою й уперше були опубліковані 1936 року. У дальшому до них уносилися зміни і доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 років. За своєю суттю Правила є систематизованим збірником міжнародних торгових звичаїв. Хоч вони мають лише рекомендацій характер, це, як свідчить світова практика, не зменшує їхньої важливості і значення. Застосування Правил ІНКОТЕРМС спрощує складання і погодження договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню контрагентами різних країн умов поставки, оскільки вони застосовуються в зовнішньоекономічній діяльності суб’єктами господарювання більшості країн світу.

Отже, суб’єкти підприємницької діяльності — резиденти України можуть посилатися в зовнішньоекономічних контрактах, що укладаються ними, на правила ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р.

Посилання на ІНКОТЕРМС-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов’язки сторін та зменшує  ризик юридичних ускладнень.

Слід підкреслити, що сфера дії  ІНКОТЕРМС обмежується питаннями, пов’язаними з правами та обов’язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом «товари» тут розуміються «матеріальні речі», а «нематеріальні товари», такі як комп’ютерне програмне забезпечення, виключаються).

В ІНКОТЕРМС-2000 терміни для полегшення розуміння згруповані в чотири категорії, відмінні між собою по суті, починаючи з терміна, згідно з яким продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця («E»-термін — Ex Works); далі йде друга група, в рамках якої продавець зобов’язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем («F»-терміни — FCA, FAS і FOB); далі «C»-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти договір на перевезення, не беручи, проте, на себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару (CFR, CIF, CPT і CIP); і, нарешті, «D»-терміни, за яких продавець має нести всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP).

«E»-термін покладає на продавця мінімальні зобов’язання: продавець повинен  лише надати товар у розпорядження  покупця в узгодженому місці  — звичайно на власних площах продавця.

З іншого боку, як часто відбувається на практиці, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім.

«F»-терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення  відповідно до вказівок покупця. У разі якщо місцем, названим у договорі як місце доставки, є площі продавця, поставка є завершеною, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, а в інших випадках — коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця.

«C»-терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за власний кошт. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов’язково має бути зазначений після відповідного «C»-терміна. За умовами термінів CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Необхідно зауважити, що «C»-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві «критичні» точки. Перша — це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а друга — це точка переходу ризиків. Сутність «C»-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких дальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу способом укладення договору перевезення та передавання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP.

«D»-терміни відмінні за своєю природою від «C»-термінів, тому що відповідно до «D»-термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце  чи пункт призначення на кордоні  або всередині країни імпорту. Продавець зобов’язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту).

Отже, «D»-терміни позначають договори прибуття, тоді як «C»-терміни — договори відвантаження (відправлення).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бігун В. А. Міжнародне приватне  право: Навч. посібник / В.М. Гайворонський  (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. —  368с.

2. Бaймуратов М. Міжнародне приватне (колізійне) право України: правосуб'єктність  осіб (теоретико-методологічні аспекти): [монографія]. — Суми : Університетська книга, 2009. — 252с.

3. Вишновецька С. Міжнародне  приватне право: Навч.-метод. забезпечення  курсу / Чернівецький національний  ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2002. — 271с.

4. Дахно І. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2001. — 312с.

5. Кисіль В. Міжнародне приватне  право: питання кодифікації. —  К. : Україна, 2000. — 429с.

6. Міжнародне приватне право.  Актуальні проблеми / Анатолій Степанович Довгерт (ред.). — К. : Український центр правничих студій, 2001. — 334с.

7. Рибак А. Як працювати за  правилами ІНКОТЕРМС // Податкове  планування. - 2004. - № 2. - С. 36-43

8. Степанюк А. А. Міжнародне  приватне право: підруч.. —  Х. : Кроссроуд, 2008. — 696с.

9. Фединяк Г. Міжнародне приватне  право: Підручник. — 3.вид., доп.  і перероб. — К. : Атіка, 2003. —  543с.

10. Федоренко В. ІНКОТЕРМС-2000. Міжнародні  комерційні терміни: Метод. посібник / Національна академія Служби  безпеки України. — К. : Видавництво Національної академії СБ України, 2006. — 55с.

11. Федоров О. Міжнародне приватне  право: навч. посіб.. — Д., 2008. —  528c.

12. Юлдашев О. Міжнародне приватне  право: теоретичні та прикладні  аспекти / Міжрегіональна академія  управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 576с.