Захист прав людини в інформаційній сфері

Закон України «Про захист персональних даних» — закон України , прийнятий 1 червня 2010 року і зареєстрований за № 2297-VI. Набрав чинності з 1 січня 2011. Закон зазнав значної критики і оцінюється як недосконалий, зокрема через відсутність диференціації персональних даних на вразливі й звичайні.

У чинній редакції галузевий  закон не містить чіткого визначення персональних даних, а відтак будь-яка  база клієнтів, список телефонів бізнес-партнерів чи просто стос візитівок підпадають під категорію бази персональних даних та потребують реєстрації. під особливим захистом перебувають найвразливіші дані про особу: це майновий стан, релігійна приналежність, політичні погляди, біометричні дані, ідентифікаційний код. Ухвалений закон не здатний захистити найвразливіші дані про особу, при цьому він запроваджує державний контроль за обігом такої інформації, як ім’я, телефон, дата народження, які мали б бути загальнодоступними.

Зараз, розглянемо декілька статей з закону «Про персональні дані».

Стаття 6

6. Не допускається  обробка даних про фiзичну особу  без її згоди, крiм випадкiв,  визначених законом, i лише в iнтересах  нацiональної безпеки, економiчного  добробуту та прав людини.

Стаття 7. Особливi вимоги до обробки персональних даних     

1. Забороняється обробка  персональних даних про расове  або етнiчне походження, полiтичнi, релiгiйнi або свiтогляднi переконання,  членство в полiтичних партiях  та професiйних спiлках, а також  даних, що стосуються здоров'я чи статевого життя.

Стаття 11. Пiдстави виникнення права на використання персональних даних.     

1. Пiдставами виникнення  права на використання персональних  даних є:     

1) згода суб'єкта персональних  даних на обробку його персональних даних. Суб'єкт персональних даних має право при наданнi згоди внести застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних;     

2) дозвiл на обробку  персональних даних, наданий володiльцю  бази персональних даних вiдповiдно  до закону виключно для здiйснення його повноважень [23].

Так, ми бачимо, що визначальним пункотом цього закону є те, що для  того, щоб мати змогу використовувати  персональну інформацію, потрібна згода  на обробку і використання ві суб’єкта, чиї дані будуть використовуватися. Закон має багато недоліків, про які йшла мова вище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Безперечно, права і свободи людини є головною проблемою сучасної цивілізації. Зараз панує інформаційне суспільство, суспільство знань. Тому наукова діяльність, знання, інформація та можливості розповсюдження і, особливо, захисту інформації мають особливе значення у збереженні і розвитку соціального досвіду та суспільства.

В Україні проблемам  інформаційного права приділяється недостатня увага. Стан наукового осмислення цієї проблематики можна охарактеризувати як мляву поточну дискусію. Серед її учасників є прибічники визначення інформаційного права як окремої галузі та противники, які вважають інформаційне право субінститутом права і складовою правової інформатики.

Розглянувши положення двох міжнародних документів щодо користування інформацією, ми бачимо, що і «Конвенція про права людини ООН 1948 року», і «Пакт про громадянські та політичні права 1966 року» наголошують на тому, що кожна людина має одержувати вільний доступ до інформаційних ресурсів, та поширення інформації також є вільним для кожного. Звернемо увагу на те, що пакт окрім прав також містить інформацію щодо обов’язків користування інформацією. Радою Європи прийнято більше ста нормативно-правових документів, рекомендацій тощо, спрямованих на врегулювання інформаційних відносин, прав та свобод людини в інформаційній сфері.

       В Україні існує низка законів, що регулюють інформаційну діяльність. У Конституції України в статті 32 проголошується, що "не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Окрім того, Конституція України містить права і свободи, які є інформаційними за формою, але економічними чи соціальними за своїм змістом. ЦК містить значну кількість норм, які закріплюють поняття «інформація», як окремого нематеріального блага у складі інших нематеріальних благ, яке має свої особливості та характерні ознаки; інформацію у складі об’єктів права інтелектуальної власності — у разі відповідності ознакам результату творчої діяльності, зокрема, як комерційну таємницю; інформацію, як особисте немайнове благо з усіма, притаманними особистим немайновим благам, особливостями. Захист інформації та інформаційних прав здійснюється згідно з положеннями гл. 3 ЦК: загальними способами, перерахованими у ст. 16 ЦК, а також спеціальними способами, встановленими окремими законами. Суд може захистити інформаційне право або інтерес й іншими способами, які можуть бути встановлені договором або законом. Виявлення та подальший аналіз таких можливостей дадуть змогу розвивати доктринальні положення у названій сфері, удосконалювати законодавчу базу і збагачувати практику суду.

Слід привести вітчизняне законодавство у відповідність з європейськими нормами. Зокрема, рекомендації європарламентарів щодо українського законодавства стосуються в першу чергу незалежності державних органів, які регулюють електронні ЗМІ (передусім Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення).

        Якщо казати, про особливості захисту інформації про особув Україні, то він гарантований Конституцією. Частина друга статті 32 Конституції України не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Закон України «Про захист персональних даних»  прийнятий 1 червня 2010 року. Набрав чинності з 1 січня 2011. Закон зазнав значної критики і оцінюється як недосконалий, зокрема через відсутність диференціації персональних даних на вразливі й звичайні.

       Входження України до світового інформаційного простору поряд із перевагами (доступ до економічних та соціальних здобутків і цінностей) несе і ряд загроз, пов’язаних, в основному, з відставанням розвитку вітчизняного права від інформаційних технологій, що ускладнює захист прав і свобод людини і громадянина в інформаційній сфері.

 

Список літератури

1.Декларація прав людини ООН вiд 10.12.1948 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.media-yuryst.com/declaration_UN_human_rights.aspx

2.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 
ООН // Міжнародний документ від 16.12.1966 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043

3.Ліпкан В.А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [Навчальний посібник] / Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є., Желіховський В.М. — К.: КНТ, 2006. — 280 с.

4.Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // 
Рада Європи. Міжнародний документ від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004

5. Почепцов Г.Г., Чукут СА. Інформаційна політика. [навч. посіб.]. - Ч. 1. - К.: УАДУ, 2002. - 296 с.

6. Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів: У 6 т. / За заг. ред. Ю. С Шемшученка, І. С Чижа. - Т. 5. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка» 2005 - 328 с.

7. Дрожжинов В., Широков Ф. Европейский путь построения информационного общества [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://pcweek.ru/yearl998/n47/ ср 12 51 /reviews/chapt I. Htm

8. Державотворення і правотворення в Україні : досвід, проблеми, перспективи : [Ю. С. Шемшученко, О. В. Скрипнюк, І. О. Кресіна та ін.]. — К. : Ін-т держави і права імені В.М.Корецького НАН України, 2001. — 632 с.

9. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О.В.Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін. ; Нац. акад. прав. Наук України. — 2-ге вид., переробл., і доповн. — Х. : Право, 2011. — 1128 с.

10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141

11. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.

12. Кохановська О.В. Інформація як нематеріальне благо та захист інформаційних прав згідно з Цивільним Кодексом України [Електронний ресур]. - Режим доступу:

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/20A5233EE21449ADC22570F3004D5A9C

13. Скрипнюк О. В. Курс сучасного конституційного права України : акад. вид. / О. В. Скрипнюк. — Х. : Право, 2009. — 466 с.

14. Про Стратегію національної безпеки України : Указ Президента України // Офіційний вісник України. — 2007. — № 11. — Ст. 7.

15.Парахонський Б.О. Перспективи України у системі європейської та євроатлантичної безпеки[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.misp. gOvua /vydanna /panorama /issue. php?s=gpgsO&issue=2004_4

16. Кузнецова О. Рекомендації Ради Європи щодо стимулювання плюралізму в ЗМІ // Українська періодика: Історія і сучасність / Доп. та повід. шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11-13 трав. 2000 р. -- Львів, 2000. - С. 287-294 с.

17. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності ОВС України: організаційно-правові засади : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Ірина Вікторівна Арістова. — Х., 2002. — 408 с.

18.Баранов А.А., Брыжко В.М. Права человека и защита персональных данных. - К: Государственный комитет связи и информации Украины, 2000.-280 с.

19. Защита персональных данных. А..А. Баранов, В.М. Брыжко, Ю.К. Базанов. - К: Национальное агентство по вопросам информации при Президенте Украины, 1998.-128 с.

20. Кормич Л.І. Права людини: від декларацій до гарантій / Л.І. Кормич // Актуальні проблеми політики : Зб. Наук. Праць. – Одеса : Юридична література, 2001. – Вип. 12.- с. 8-9

21. Конвенція № 108 Ради Європи "Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних". Страсбург, від 28 січня 1981 року[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.evropa.eu.int/ISPO/legal/en/dataprot/directiv/directiv.html.

22. Гуцалюк М. Ідентифікація фізичних осіб в Україні // Правова інформатика.-2005.-№ 3 (7).-С. 43- 47.

23.Про захист персональних даних  // Верховна Рада України. Закон від 01.06.2010 № 2297-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

24.Беляков К. И. Управление и право в период информатизации. [Монография] / К. И. Беляков. — Киев : Изд-во „КВІЦ”, 2001. — 308 с.

25.Інформаційне суспільство: управління, право, технології, безпека: навчальний посібник : [навч. посіб.] / [П.Д. Біленчук, А.В. Кофанов, О.Л. Кобилянський та ін.] / Київський національний ун-т внутрішніх справ. Навчально-науковий ін-т підготовки слідчих і криміналістів; Європейський ун-т управління, безпеки та інформаційно-правових технологій. — К. : ННІПСК КНУВС, 2009. — 60 с.

26.Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

27. Вартанова Е. Информационное общество в стратегии Европейского Союза. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://internews.ras.ru/ZiP/43/ europe.html

28.Декларация о европейской политике в области новых информационных технологий Будапешт.- 6-7 мая 1999 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telecom-media.com.ua/dosie/other/023.shtml

29. Іванов В. Журналістські права та обов'язки у світлі Європейської концепції з прав людини // Сучасна інформаційна політика. - К., 1999. - 267 с.

30. Мелюхин И.С. Информационное общество и государство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. relcom. ru /Archive/199 7/ComputerLaw

31.Окинавская хартия глобального информационного общества (G8). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iis.ru/events/okinawa/charter. ru. html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

Основні інформаційні права і свободи за Конституцією України

Збирання	Зберігання	Використання	Поширення
Ч. 3 ст. 32: «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею».			Ст. 31: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції…».
Ч. 2 ст. 32: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди…». Ч. 2 ст. 34: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір».
Ст. 40: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».		Ч. 4 ст. 32: «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».