Адвокатська таємниця. Відповідальність адвоката за порушення присяги

5. Охорона адвокатської таємниці з точки зору етики, деонтології, законодавства

Питання про адвокатську  таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаю, воно має бути розглянуте також з етично) і морально-психологічно Г точок зору.

Не вдаючись до аналізу  колізії моралі і права, обмежимося лише тим, що морально - етичні принципи, як загальнолюдські, дають опосередковано і можуть впливати чи виражати так  звану ментальність національної культури. В сучасних умовах остання може тлумачитися  на широкій базі як дії так і  лише мотиву, наміру. Якщо, на погляд деяких вчених, російська ментальність ґрунтується, насамперед, на авторитарності то українську - слід базувати на колегіальності.

В українській істотко - правовій культурі значне місце займали принципи особливої моральності вони мали особистий характер. Г.С.Сковорода, наприклад, вважав, що "перемога" в судовому засіданні є абсурдом, оскільки "переможця" не існує.

Виникає відповідна етимологічна проблема: чи може бути поєднана морально-етична (екзистенцій на] та правова сторони  суспільного життя? Зрозуміло, що українське право повинно мати і свою особливу філософію права. Якщо визнати це, то воно вимагає і особливого методу, тобто відповідної* логіки права.

Поширюючи загальні проблеми права на розуміння адвокатської таємниці, можна стверджувати, що остання  не може розглядатися у відриві від  соціально-економічних, політичних, духовних форм сучасного життя суспільства. 6 той же час, в сучасному праві  виділяються дві основні тенденції", а саме; всі суспільні відносини  регулювати через право: розмежовувати мораль і право. Розглядаючи професійну діяльність адвоката, бачимо, що ці дві тенденції призводять і до різного розуміння адвокатської таємниці. Перша - намагається розширити розуміння її правових аспектів до морально-етичних норм і, звідси, відповідні форми адвокатської* відповідальності, тоді як друга тенденція виявляється у намаганні регламентувати будь-яку діяльність адвоката, передбачивши всі правові наслідки, що й складатиме сучасну адвокатську етику. Професія адвоката І постає і постає такою, в якій перехрещуються і морально-правові аспекти, і чисто правові. На цьому грунті й формується професійна етика адвокатів.

В ст. 4 Основних положень про  роль адвокатів зазначено, що адвокат, надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, повинен додержуватись  прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону й визнаних професійних  стандартів та етичних норм.

У кодексі поведінки юристів  у Європейському співтоваристві, прийнятому у жовтні 1998р., підкреслено  роль деонтологічних правил для забезпечення виконання адвокатурою ії важливої й особливої ролі у суспільстві. В преамбулі до цих правил зазначено, що адвокат у демократичному суспільстві  при виконанні своїх професійних  обов'язків вступає в різноманітні відносини, що покладуть на нього  відповідальні обов'язки перед клієнтами, судом та іншими органами влади, адвокатською професією, ії окремими представниками, суспільством. Адвокатська професія стала суттєвою запорукою охорони  прав людини у відносинах з державною  владою. Це і формує особливі вимоги до юридичне) деонтології, існування  чітких норм адвокатської" етики, які  відповідають загальновизнаним міжнародним  стандартам, розглядається як необхідна передумова без якої неможлива довіра до адвокатів.

Забезпечення права на захист віл обвинувачення та палання  правової допомоги під час вирішення  справ у судах та Інших державних  органах реалізується адвокатами в  складній системі правовідносин  з різними суб'єктами яка, сама по собі може бути суперечливою. Тому гострою  є потреба

Створення чіткої системи  критеріїв правильності вибору того чи іншого варіанта поведінки в ситуаціях  зіткнення, суперечності різних обов'язків  І прав адвоката. Для Інтересів  клієнта І для Іміджу адвокатури, як правового Інституту, важливо, щоб  система таких критерів була єдиною для всіх адвокатів, певною І передбачуваною. А це досягається закріпленням таких  орієнтирів у деонтологічних кодексах або правилах, вироблених І прийнятих  адвокатами. 6 більшості країн вони є єдиними в національному  масштабі І відбивають загальноприйняті міжнародні адвокатські демонологічні  стандарти.

Закон України "Про адвокатуру" також передбачає дотримання правил адвокатської» етики як одного з  основним обов'язків адвоката, які  він бере на себе, складаючи присягу  адвоката України. Отже законодавець визначає І адвокатську етику, тобто гарантує клієнтові певний рівень професійної" поведінки адвоката, визначає межу його етичних обов’язків, унеможливлює надмірні претензії до адвоката, захисника  захищаючи їх від необґрунтованого і непередбачуваного притягнення  до дисциплінарної відповідальності.

В ст. 9 Правил адвокатської етики закріплюється вимога про  дотримання адвокатами принципу конфіденційності, що є необхідною і найважливішою  передумовою довірчих відносин між  адвокатом і клієнтом, без яких неможливе належне палання правової допомоги. Дані Правила не суперечать чинному законодавству І, зокрема, Закону "Про адвокатуру". Але, оскільки йдеться про адвокатуру як громадське об єднання, то і конфіденційність розглядається вимогами, які підіймаються до рівня дисциплінарної відповідальності

Адвокатська етика може не збігатися з поняттям "професійна поведінка адвоката", тому і не дивно, що відповідний документ Американської  правничої асоціації має назву "Типові норми професійної поведінки  правників", тобто йдеться саме про професійну діяльність, а не загальну культуру професійної етики. Але ж саме професійна діяльність адвоката регламентується законом, тоді як порушення правил адвокатської етики передбачає відповідальність лише у вигляді дисциплінарного  стягнення.

Інститут адвокатської таємниці, вважаю, може розглядатися через призму самоврядування, але ІГ правові аспекти  вирішуються лише в просторі чинного  законодавства і власне професійної" діяльності, тому етичні деонтологічні, тобто проблеми честі адвоката, є  похідними. Таким чином, проблему адвокатської* таємниці необхідно також переводити в русло правової" реформи. 8 той  же час, слід визнати, що адвокатській діяльності притаманні й специфічні відносини с клієнтами. Адвокат  завжди виступає довіреною особою того, кому надає правову допомогу, тому і такою важливою стає саме довіра до нього. 6 ній виражається правова  природа відносин адвоката з особами, які до нього звертаються, І, в  той же час розкривається моральна сторона адвокатської" діяльності. Саме в такому підході адвокатська  таємниця формується І як правовий, і як моральний обов'язок.

Складною є й проблема зв'язку громадського і особистого обов'язку, тобто обов'язку й совісті.

Володіння таємницею впливає  на вибір позицій адвоката у цивільних  справах. Він може навіть відмовитися  від захисту Інтересів свого  довірителя, якщо повідомлені йому факти впливають на можливість підтримання  позиції клієнта. Але, вже беручи участь у справі, адвокат зобов'язаний представляти інтереси довірителя, використовуючи всі передбачені законом засоби і способи для встановлення обставин, які є підставою вимог і  заперечень клієнта. Адвокат захищає  тим самим права та інтереси свого  довірителя і надає йому необхідну  юридичну допомогу. Проте, захищаючи  будь - які інтереси свого довірителя, він має виробляти і свою позицію, що веде вже до встановлення законності вимог клієнта, звідси, виявляє моральну сторону спірного інтересу свого  довірителя. Володіючи таємницею, адвокат  має сприяти створенню необхідних умов для правильного вирішення  справи судом, або, іншими словами, позиція  його не повинна бути протиставлена  здійсненню правосуддя.

Закон забороняє палання  правової допомоги особам з протилежними інтересами, які беруть участь в  одній справі, моральні норми не допускають можливості участі адвоката як процесуального противника і щодо колишніх довірителів, незалежно від  тривалості часу з моменту виконання  доручення та його характеру.

В той же час, на думку  багатьох правознавців, палання правової допомоги інформаційно-довідкового  характеру, навіть можливому процесуальному противнику свого довірителя, не може бути перешкодою для прийняття доручення.

Недопустимо щоб адвокат  брав участь як представник у спорах, вирішення яких стосується його майнових І особистих інтересів (отримання  майна за спадщиною, набуття права  власності за договором, обмін жилої  площі тощо.

Але якщо попередні питання  отримають правову оцінку, то, зокрема, правова позиція щодо аналізу  деяких доказів стає ускладненою. Наприклад, аналіз письмових доказів, що стосуються особистої переписки і, особливо, тих осіб, що не беруть участі у справі, тобто, саме тут може бути порушена їх особиста таємниця, - тут і виникає  дилема: використовувати чи не використовувати  певні факти.

Вважається недопустимим повідомлення тих чи інших фактів, навіть своїм колегам, при обговоренні  спірних або сумнівних моментів справи. Розгляд спірної правової ситуації з відома чи за згодою клієнта  може бути прийнятним лише в інтересах  справи, що вимагає від адвоката особливої" вдумливості, такту та обачливості. Отже, такт, повага до осіб, які беруть участь в цивільному судочинстві, є не лише професійним, а й моральним  обов'язком адвоката.

Особливо уважно необхідно  ставитися до запиту матеріалів щодо свого довірителя, це стосується даних  особистого порядку; в такому разі має  бути згода клієнта. Щодо запитів  стосовно інших осіб, то слід врахувати  характер відомостей, які отримує  адвокат, їх значення для справи, а  також можливість отримання їх через  суд.

Адвокат не має права робити запити з метою отримання матеріалів щодо протилежної сторони, якщо вони за своїм змістом ганьблять цю особу(відомості про захворювання, факти інтимного життя, які процесуальний противник намагається приховати з тих чи інших міркувань.

Питання про адвокатську  таємницю, яке є одним зі складних питань адвокатської етики, в кримінальному  процесі вирішується інакше, ніж  в цивільному. Тут можливі декілька варіант поведінки адвоката.

З етичної точки зору бажано, щоб адвокат з початку бесіди з обвинуваченим чи іншими клієнтами роз'яснював, що він не в праві розголошувати довірені відомості. Трапляються випадки, коли обвинувачений в бесіді віч-на-віч з адвокатом повідомляє, що він вчинив злочин, розповідає подробиці, називає учасників, а на офіційних допитах свою вину заперечує. Адвокат потрапляє у складне становище: він має зберігати таємницю, тоді як, з іншого боку, його можуть звинуватити в змові з обвинуваченим. Останнє свідчить, що адвокат вже не в змозі впливати на позицію обвинуваченого,

Ряд адвокатів правознавців України визнає, що свою правову  позицію адвокат повинен узгоджувати  з підзахисним, його показаннями, ставленням до пред'явленого обвинувачення. Тобто  він не в праві ігнорувати думку  підзахисного, не вільний у виборі позицій, але у вирішенні правових питань, вибору тактики і методики захисту він є незалежним.

Адвокат висловлює суду свою думку про докази, їх обґрунтованість  чи, навпаки, суперечність, не перекручуючи факти. В цій ситуації; він може порадити підзахисному щиросердно визнати  свою вину. Однак, це лише порада, не більше. Вмовляти підзахисного чи схиляти його до цього адвокат не має права. Зізнання, викладені в приватній  бесіді підзахисним адвокатом, не повинні  братися до уваги такі причини: об'єктивно  вина підзахисного не доведена; суб'єктивна  заява обвинуваченого, який взяв вину на себе, може бути обманом, а перевірити її адвокат не має можливості. Існує думка, що таке розходження позицій підзахисного і захисника допустиме. Захисник і повинен спростувати обвинувачення, спираючись на показання підзахисного і, водночас, звернути увагу суду на обставини, що пом'якшують його вину і відповідальність.

Дискусія щодо позиції  адвоката в кримінальному процесі  триває і в даний час, але щодо адвокатської таємниці, її збереження, то саме вона і повинна визначити  прикінцеві принципи позиції адвоката.

Коли ж підзахисний  заперечує свою вину, яка підтверджується  матеріалами справи, а адвокату довірительно розповідає про вчинений ним злочин, то, треба повідомити підзахисному, що захист буде спиратися на докази, зібрані у даній справі.

Адвокатська таємниця і полягає  в тому, що адвокат не вправі без  згоди клієнта скористатися отриманою  інформацією, він може шукати лише слабкі місця в обвинуваченні й просити  сул про винесення виправдального вироку. Адвокат на повинен ігнорувати волю дієздатної людини, яка заперечує проти розголошення адвокатом довірених йому таємниць. Розголошення адвокатської" таємниці можливе лише в тому разі коли підзахисний повідомив про можливий небезпечний злочин, вчинення якого можна попередити. Адвокат який отримав достовірні лані про можливий тяжкий злочин, вступає в суперечність зі своїм статусом громадянина.

Відповідальність за розголошення адвокатської таємниці має покладатися  й на інших працівників, які працюють разом з адвокатом. Облік, зберігання матеріалів справи повинні виключати  можливість доступу сторонніх осіб. Гарантією збереження адвокатської таємниці повинно бути притягнення  до юридичної відповідальності службових  осіб, що прагнуть нею заволодіти, чи яка ім внаслідок виконання ними службових обов язків.