Аналіз фінансової політики та фінансового механізму України, Росії, Китаю

- -

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Успішний розвиток не зводиться до зростання продуктивності і валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення - поважно також, аби процес зростання охоплював широкі верстви населення і сприяв підвищенню рівня життя і розвитку людського потенціалу.

Національна стратегія розвитку, яка включає компоненти, що враховують особливості і роль індивідуальних секторів, повинна орієнтувати ці компоненти на досягнення цілей економічного зростання і розвитку людських ресурсів.

У роботі розглядаються можливості використання фінансової політики для впливу на діяльність фінансових агентів, її доповнення і регулювання на користь досягнення цих цілей.

Фінансовий сектор може служити потужним каталізатором зростання, об'єднуючи засоби різних суб'єктів з різною  економічною вагою і розподіляючи їх згідно попиту. Оскільки зростання виробництва  залежить  від питомої ефективності капіталовкладень, темпи економічного зростання в кожен конкретний період залежать від того, яка доля національного доходу виділяється на капіталовкладення. Існує багато чинників, спонукаючи до інвестиційної активності і, отже, що впливають на об'єм і структуру планованих інвестицій. Проте певна або значна частина проектів так і залишається нереалізованою навіть якщо вони потенційно рентабельні із за недостатнього доступу до капіталу, необхідного для фінансування інвестицій або страхування від непередбачених рисок. Все це має очевидні наслідки для економічного зростання.

Ця ситуація також відбивається на процесі досягнення цілей розвитку людських ресурсів. Доступ до ринку фінансових послуг залежить від того, як кредитори, фінансові інвестори і страхові компанії оцінюють репутацію клієнта, його схильність до ризику і адекватність забезпечення, яке він може надати. Отже, частіше за весь доступ до ринків позбавлені менш забезпечені і бідні люди, що обмежує їх вклад в забезпечення зростання і можливість здобуття відповідних вигод. Таким чином, важливим завданням фінансового сектора є розширення його клієнтури, і саме її рішення набуває принципового значення, коли йдеться про вдосконаленні структури сектора, регулюванні поведінки його суб'єктів і впливі на кінцеві результати його операцій.

Діяльність фінансового сектора по різному впливає на положення різних груп, регіонів і конкретних людей, навіть в періоди фінансової скрути і криз, обумовлених процесами, що відбуваються усередині самого сектора. Як відмічено нижчим, через специфіку фінансового сектора і його діяльності йому властиві нестійкість і схильність кризам. Якщо нестійкість переростає в часткову або системну кризу, це спричиняє за собою не просто уповільнення темпів зростання, але і серйозні наслідки для тих, хто має лише обмежений доступ до фінансових послуг або не має його взагалі і найменше підготовлений до наслідків кризи. Люди, не залучені в операції фінансового сектора, не захищені від наслідків його нестійкості.

Тому украй необхідно уміти виявляти ознаки нестійкості і приймати заходи для поліпшення положення і запобігання кризам.

І нарешті, оскільки до фінансового сектора відносяться організації і агенти, промовці посередниками в операціях по залученню в країну іноземного капіталу і накопичень, їх дії визначають кількісні і якісні характеристики цього капіталу. Якщо об'єм і  структура цих засобів і терміни виконання відповідних зобов'язань не регулюються, вони можуть підсилити сприйнятливість до дії зовнішніх чинників і спровокувати валютно-фінансову кризу, доказом чому служать подібні кризи, що періодично відбуваються в деяких країнах, що розвиваються. Фінансова політика повинна враховувати і такі потенційні небезпеки.

Теоретичною основою дослідження послужили концепції багатьох відомих вчених, таких як: Дж. Баторо, Н. Макіавеллі, Ф. Петрарки, Д. Канта А. Сміт, Д. Рікардо та ін.

Метою дослідження є зрівняльний аналіз фінансової політики та фінансового механізму України, Росії, Китаю.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні задачі:

– визначити структуру та здійснити змістовний аналіз теорії фінансового механізму та фінансової політики держави;

– здійснити аналіз сучасного фінансового механізму та його ролі в фінансової політиці держави на прикладі України;

– визначити та проаналізувати фінансову політику РФ;

– визначити та провести зрівняльний аналіз фінансової політики Китаю та Росії.

Об’єктом дослідження є фінансова політика та фінансовий механізм України.

Предметом дослідження є вихідні (головні) теоретичні положення щодо фінансової політики та фінансового механізму інших держав.

Структура роботи складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури (25 джерел).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ТА ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ

 

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.

Фінансовий механізм у широкому розумінні - комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні - сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (мал. 1.1):

— фінансові методи;

— фінансові важелі;

— фінансові інструменти;

— нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

 

 

 

 

Мал. 1.1.Склад фінансового механізму

 

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

— втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;

— забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

— виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

— обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

— контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

— наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

— комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

— безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;

— стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

— оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі - фінансовому плані. Особливість фінансового плану - він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

— фінансове прогнозування (перспективне планування) - дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);

— поточне фінансове планування - процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

— оперативне фінансове планування - процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

 

 

 

Мал. 1.2. Етапи і методи фінансового планування

 

 

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування:

1. Метод коефіцієнтів  передбачає поширення встановлених  раніше тенденцій на майбутній  період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

2. Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

3. Балансовий метод передбачає  відповідність видатків джерелам  їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

4. Метод математичного  моделювання дає змогу з певною  ймовірністю визначити динаміку  показників залежно від зміни  факторів, які впливають на розвиток  фінансових процесів у майбутньому.

5. Розрахунково-аналітичний  метод передбачає розрахунок  планових показників шляхом корегування  фінансових показників базового  періоду на ймовірні зміни  в плановому періоді та визначення  впливу різних факторів на  ці показники.

Фінансові плани складають, як правило, усі суб'єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб'єкт господарювання.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найважливіші об'єкти управління - фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.