Аналіз фінансової політики та фінансового механізму України, Росії, Китаю

Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.

 

4. СУЧАСНА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

(НА ПРИКЛАДІ РОСІЇ ТА КИТАЮ)

 

Впродовж останніх років Росія невідворотно наближалася до фінансового колапсу. Цю дорогу вона пройшла в умовах гострої системної кризи. Спад промислового виробництва, що продовжується, різке скорочення платоспроможного попиту підприємств і населення, звуження грошової маси привели до масового зубожіння широких верств населення.

У ці роки реформування економіки здійснювалося в наступних напрямах:

1) створення олігархічного шару, що втілює оперативну тактику реформ;

2) приведення інституційної бази у відповідність з посиленням сировинної спрямованості реального сектора економіки і підпорядкування їй зовнішньоторговельній діяльності держави;

3) придушення інвестиційної активності державного сектора економіки, пов'язаного в першу чергу з фінансуванням фундаментальної науки, високих технологій і реалізацією великомасштабних інвестиційних проектів, що забезпечують в перспективі національну безпеку і державний суверенітет;

4) лібералізація грошово-кредитного і фінансового ринків у напрямі залучення спекулятивного капіталу, у тому числі іноземного;

5) реалізація моделі бюджетного федералізму, що розширює повноваження суб'єктів РФ без відповідного розмежування предметів ведення і обліку реального фінансового потенціалу, наводить до фактичної дезінтеграції регіонів, укладання двосторонніх угод між Федерацією і суб'єктом Федерації, що частенько перечать інтересам національної безпеки;

6) усунення держави від реалізації принципу соціальної справедливості і забезпечення гарантованого рівня добробуту; комерціалізація соціальної сфери, сповзання до індивідуального принципу задоволення соціальних потреб без врахування зростання реальних доходів населення.

Оцінюючи наслідки фінансової політики, що проводиться, в 90-х роках, можна говорити про каталізацію негативних тенденцій в соціально-економічному житті російського суспільства, що стали передумовою фінансово-банківської кризи. В той же час банківська криза розвивалася автономно від кризи фінансової системи держави.

Напередодні дефолта Росія отримала від МВФ черговий транш кредиту за програмою збільшеного розширеного фінансування. Проте ці засоби були використані не за призначенням, хоча призначалися на меті бюджетного фінансування, і були віднесені на державний внутрішній борг, що не могло залишитися непоміченим з боку МВФ. У розпорядженні Центрального банку РФ виявилися 3,7 млрд. дол. США, які потім були направлені через ММВБ і позабіржовий валютні ринки на рахунки комерційних банків за кордоном. На деякий час цей ослабило тиск на рубель. У серпні 1998 р. на валютні інтервенції було витрачено близько 6 млрд. дол. США, тобто 1/3 всі міжнародні валютні резерви Росії. Це свідчило про неминучу девальвацію рубля.

Загострення кризи привело до нового перерозподілу фінансових ресурсів і накопиченого національного багатства на користь вузької групи осіб з сфери фінансово-банківського сектора, що брали участь в спекулятивній грі на валютному ринку і перекладі валютних активів на рахунки аффілірованних осіб за рубіж.

Розглянемо можливі дороги виходу з ситуації, що склалася, у вирішенні соціально-економічних і фінансових проблем.

Останнім часом багато говориться про зміну курсу реформ, а точніше про адекватні підходи до фінансової стратегії розвитку суспільства. Йдеться не про відмову від основ ринкової економіки. Проте і в її моделях завжди присутні характерні національно-державні риси і відмітні особливості. Зокрема, регулююча роль держави може набувати потворних форм і бути націлена на вирішення питань, що не відображають реальні можливості суспільства по підтримці стійкого економічного зростання і прийнятного життєвого рівня населення не лише в поточний період, але і в довгостроковій перспективі. В той же час сучасна ситуація свідчить про необхідність посилення регулюючої ролі держави у фінансовому секторі економіки.

Зупинимося перш за все на проблемах державних фінансів. Головні з них:

1)це збалансованість бюджетів всіх рівнів і державних позабюджетних фондів;

2) вдосконалення податкової системи;

3) оптимізація структури витрат держави;

4) прийняття реального і прозорого бюджету;

5) розширення інвестиційного фінансування;

6) забезпечення єдності грошово-кредитної і фінансової політики;

7) стабілізація валютного курсу рубля;

8) регулювання процентних ставок;

9) підвищення ефективності використання державної власності;

10) перехід на казначейську систему виконання бюджетів;

11) розвиток фінансових взаємин з країнами СНД і далекого зарубіжжя.

Випадки вживання антидемпінгових процедур, що почастішали, з боку США і інших країн відносно російських товарів і послуг значно звужують зовнішньоторговельний простір для російських виробників, а втрата зовнішніх ринків збуту в умовах високої долі імпорту на внутрішньому ринку наводить до негативного сальдо платіжного балансу і розвалу галузей економіки Росії. Позиція Російської Федерації з цього питання має бути жорсткішою і послідовною.

Таким чином, для стабілізації економіки і фінансової системи необхідно:

• забезпечити збалансованість бюджетів і їх твердження на базі реального прогнозу макроекономічних показників;

•    реалізувати комплекс заходів по розширенню бази оподаткування;

• встановити верхні кордони прибутковості по державних запозиченнях, розширити операції Банку Росії на відкритому ринку;

• стабілізувати валютний курс рубля через посилення контролю з боку Банку Росії за валютними рахунками і операціями комерційних банків, створення передумов для конвертації готівкової іноземної валюти фізичними особами в рублеві активи;

•   сформувати систему довірчого управління державною власністю в Росії і за кордоном;

• реформувати систему казначейського виконання бюджету, забезпечивши її прозорість, підвищивши статус, розширивши сферу вживання;

• орієнтувати грошово-кредитну політику на регулювання процентних ставок.

Поважно проводити погоджену фінансову, грошово-кредитну і соціально-економічну політику, направлену на інтереси широких верств населення, що створюють національне багатство і що володіють величезним інтелектуальним потенціалом. Подолання фінансової кризи знаходиться в площині макроекономічної стабілізації на базі пожвавлення, розвитку реального сектора економіки, що наводить до розширення бази оподаткування, і зміцнення геополітичних і стратегічних позицій Росії.

Фінансова політика Китаю направлена на створення ефективних механізмів грошово-кредитної політики, що створює умови для нормального кредитування і розвитку реального сектора економіки, базованих на домінуванні національної валюти - юаня. Фінанси Китаю не випробували того щонайповнішого хаосу, який спостерігався у нас протягом 1992-1998 р.р. - стабільність створила умови для нормального розвитку промисловості і бізнесу. Грамотна політика валютного регулювання перешкоджає вивозу капіталу і накопиченню на руках населення надлишкової готівкової валюти, з іншого боку, створює умови для залучення зовнішніх довгострокових капіталів. Вирішення подібних завдань для російської економіки залишається як і раніше проблемою. Фінансовій стабільності сприяє грамотна політика регулювання процентних ставок і рівня банківських резервів. Економіка має дуже високий рівень монетизації (відношення грошової маси М2 до ВВП) - 150% (у розвинених країнах 80-100%). При цьому в Китаї помірний рівень інфляції, хоча в останні декілька років він збільшився - близько 4.8% за 2007 р., 5.9% за 2008 р. (для порівняння РФ за той же період - 11.9% і 13.3%).

У точній відповідності з рецептами Дж. М.Кейнса країна мала стабільно дефіцитний бюджет, що складав до 15% від прибуткової частини в 1979 -1980 р, 2-3% в 1981-199 р., 6.5-10% в 1991-1997 р. У 2005 р. дефіцит склав 208 млрд. юаней при прибутковій частині 3, 163 трл. юанів, тобто 6.5%. Очікується, що дефіцит бюджету за 2011 р. не перевищить 3% від ВВП. У країні спостерігається значні темпи зростання витрат бюджету, з 1978 р. по 1997 р. витрати вони виросли з 111.1 до 865.1 млрд. юанів, тобто в 7.7 разу. Ці факти підтверджують, що активна інвестиційна політика перешкоджає розростанню інфляції навіть при дефіциті бюджету.

У Китаї дуже висока норма особистих заощаджень - близько 50% від ВВП на кінець 2007 р. Завдяки стабільності фінансової системи і значної ролі держави в ній населення тримає свої засоби в банках. Загальні активи фінансових організацій банківського сектора за станом на кінець листопада 2008 р. досягли близько 61.1 млрд. юаней (тобто близько 8.94 трлн. долл). Для порівняння активи банківської системи РФ на 1.12.2008 р. склали 25.92 трлн. руб. - близько 926 млрд. долл. Ставки в Китаї досить низькі - ключова річна ставка кредитування - 5.31%, ставка до депозитам - 2.25% (на 23.12.2009). Сукупність вказаних чинників на тлі нормального інвестиційного клімату наводять до активного і стабільного зростання економіки.

У банківській системі переважають державні банки. Унаслідок у минулому активного директивного кредитування економіки в Китаї виникла проблема поганих кредитів, які складали в головних банках в 2003 р. близько 20% від об'єму позик (раніше ще вище), але вже в 2007 р. знизилося до 5.5%. Проблема була вирішена дорогою рекапіталізації банків за рахунок викупу поганих боргів і вливань. Зараз більшість банків мають достатній рівень капіталізації. Банківська реформа, що проводиться останнім часом, направлена на розвиток банківської системи, а згідно домовленостям з СОТ - на підвищення її відвертості для іноземного капіталу. У теж час доля активів, що знаходяться під контролем іноземного капіталу, невелика -2.44% (2008 р.). Китай активно використовує досвід і технології іноземних інвесторів, але ретельно зберігає національний контроль над банківською і фінансовою системою. Серед найважливіших завдань - подальший розвиток сектора банківських послуг, в т.ч. в регіонах.

Прагнучи підтримати економічне зростання в 2009 р., банк Китаю 5 разів знижував ключові ставки і норми банківського резервування. Не дивлячись на світову фінансову кризу, в перебігу 2009 р. грошова маса М2 виросла на 17.8% з 40.34 до 47.52 трлн. юанів, об'єм виданих позик за 2009 р. виріс на 4.91 трлн. юаней (близько 735 млрд. долл.). За січень 2010 р. грошова маса виросла до 49.61 трлн. юаней, тобто на 18.79% відносно січня 2008 р., об'єм позик - на 1.62 трлн.юаней (236 млр.долларов).

Що стосується банку Росії, то тут ситуація прямо протилежна. Ставка рефінансування з лютого 2009 р. по грудень виросла з 10% до 13%. Об'єм грошової маси М2 протягом 2009 р. за рахунок осінніх кризисних явищ, пов'язаних з втечею від рубля і відпливом капіталу, виріс всього на 1.7%, з 13.272 до 13.493 трлн.руб., у теж час за січень 2009 р. він впав до 11.990 трлн.руб., тобто скоротився на 11.1%. Якщо до кризи ставки по кредитах для надійних позичальників опускалися до рівня 12-15%, то зараз вони зросли до рівня 20%, що істотно уповільнює темпи розвитку економіки.

Дефіцит рублів, тобто “ грошове стискування ” як і раніше є домінуючою причиною кризи в РФ. Чим далі затягується нормалізація процесів грошового звернення в країні, чим вище загроза рецесії, зростання числа банкротств, неплатежів, переділу власності, збільшення безробіття.

Китай здійснює грамотне управління валютним курсом юаня, який підтримується в прив'язці до долара, будучи досить стабільним і заниженим відносно паритету купівельної спроможності, що забезпечує експансію китайських товарів на зовнішніх ринках. Намагаючись ослабити свою залежність від зовнішньоторговельної кон'юнктури, кілька років тому Китай прийняв рішення про зростання внутрішнього попиту. Курс юаня був послідовно ревальвірован від 8.28 за долар до 8.11 (липень 2005) і 7.922 (травень 2006 р.), до січня 2007 р. курс юаня виріс до 7.8, в листопаді 2008 р. склав 6.83 і на початку 2009 р. залишився приблизно на цьому рівні.

У жовтні 2006 р. золотовалютні резерви Китаю досягли 1 трлн.долл. і він вийшов на перше місце світі, обігнавши Японію. Зараз ЗВР досягли близько 2 трлн.долл. Цей чинник дозволяє країні підтримувати стабільність своїх фінансових ринків, а також впливати на міжнародні ринки. Пекіну належить значна роль в подоланні валютно-фінансової азіатської кризи 1997-1998 р.. Вже найближчим часом юань може стати регіональним, а надалі - можливо одній зі світових валют.

Тривалий період практично без кризисного розвитку Китаю (подібно до того, як це було за часів німецького економічного дива і низки інших країн), наочно підтверджує, що, коли економіка має значні резерви розвитку, її короткострокові дисбаланси можна ефективно долати, уникаючи кризисних явищ.

Наші грошові власті, з 1992 р. що багато в чому орієнтувалися на рецепти МВФ, таких досягнень не мають в своєму розпорядженні. Шокова терапія почала 90-х привела до розкручування інфляції, знищення заощаджень населення, що в сукупності з введенням значного ПДВ - 28% привело до несприятливого фону для розвитку виробництва і підприємництва. З 1992 р. ми пройшли через кризи різної інтенсивності - 1995, 1998, 2004, 2009 р. На початку 2000-х років рівень монетизації в РФ складав близько 15%, збільшившись до 2009 р. до 4 %, що як і раніше значно менше рівня розвинених країн.

Накопивши в період сприятливої кон'юнктури значні фінансові резерви, грошові власті РФ, вдавшись до їх фактичної стерилізації, не змогли забезпечити їх ефективне використання. Російська фінансова система в рамках західно-ліберальної моделі створює умови для вільного пересічення спекулятивних капіталів як з країни, так і всередину її. Дефіцит на внутрішньому грошовому ринку наводить до стійкого залучення зовнішніх валютних позик, періодично створюючи “ девальваційний навіс ” (криза 1998 р, 2008-2009 р.р.). На тлі несприятливого інвестиційного клімату наша фінансова система не здатна ефективно засвоїти гроша, що створює проблеми при розвитку реального сектора. Забезпечити домінування національної валюти - гривні в таких умовах складно. Порівняння показників економік Китаю, РФ та Україні ще раз наочно підтверджує, що головною є не стільки пасивна “ ощадливість ”, скільки активний розвиток.