Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні

А такі країни, як Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг обирали так  звані «точкові зони» і здійснюють через них 90 % експорту товарів країн  третього світу. У багатьох зонах  відбувається процес інтеграції, коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим податковим режимом.

Відбувається прискорений розвиток науково-технічних зон. Так, у 1973 р. В  США існувало 84 науково-технічні зони; тут було зайнято 142 тис. робітників і 45 тис. вчених. Найбільш велика з них – “Силікон – Веллс” (“Силіконова долина”). Зараз вона виробляє 20% загальних світових обсягів виробництва засобів обчислювано техніки та комп`ютерів. Найближчим часом у США планується створити до 1000 спеціальних зон. А обсяг інвестицій американські ВЕЗ має сягнути 3 млрд., число додаткових робочих місць – 100 тисяч.

У 1995 р. В Голландії та ФРН було відповідно 45 та 50 технопарків, причому  планувалось створити ще по 100 в кожній державі. Навіть Японія використовувала  ВЕЗ для підвищення економічного рівня окремих регіонів. Свого часу на базі провідних наукових закладів там було створено 18 технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс “Цікуба” забезпечує роботою 145 тисяч людей. Японці вважають, що саме технополіси є втіленням технологій наступного століття. В Англії існує більш як 25 зон і технопарків, за рахунок чого взагалі створено 18,4 тис. робочих місць.

Загалом же у світі нараховується  більш ніж 800 спеціальних економічних  зон, частка яких у світовому торговельному  обсягу сягає 8 %. А експортно-виробничих зон у світі є близько 500. Їхній загальний обсяг експорту становить $ 20 млрд. За останні десять років середній річний приріст обсягів продукції у цих зонах складав 7-10 %.

При цьому 300 експортно-виробничих зон  розташовано в країнах, що розвиваються. А їхні загальні експортні доходи становлять близько $ 15 млрд. Однак найбільшого ефекту від створення ВЕЗ було досягнуто в Китаї.

Нарешті, можна виділити ще одну різновидність  вільних зон, яка розповсюджена  у світі, - офшорні зони, які служать свого роду “податковими оазисами”, які обслуговують міжнародні фінансові операції. Прикладами офшорних центрів є, перш за все, Бермудські, Віргінські, Кайманові, Барбадос, Гернсі і Західне Самоа, Ірландія, Ліберія, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Сінгапур і рад інших.

Офшорні зони дають господарюючим  агентам, що їх використовують наступні переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність  валютного контролю, можливість проведення операцій з резидентами у любій  іноземній валюті, списання затрат на місці, анонімність, таємниця фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу о сумнівних операціях, пов`язаних з нарко- бізнесом). При цьому внутрішній ринок позичених капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів. Діло в тому, що класичний варіант офшорну припускає господарську і фінансову діяльність в офшорній зоні тільки нерезидентів.

По податковим пільгам, в свою чергу, можливі варіанти. В офшорних зонах  Ірландії, Ліберії податки не збираються. В Швейцарії збираються, але явно низькі. В офшорних зонах Ліхтенштейну, Антильських островів і Панами під час реєстрації фірм в якості податку виплачується єдина сума (паушальний податок). В таких зонах звичайно також стягуються щорічні реєстраційні внески компаній, збирання за надання банківських і стартових ліцензій, ліцензій на трастову діяльність. Можна також добавити, що якщо в Ірландії, Швейцарії від офшорних компаній вимагається лише мінімальний бухгалтерський облік, то на Антильських островах, в Ліберії, Панамі, Ліхтенштейні відсутня навіть така вимога. В Західному Самоа форма і порядок бухгалтерського обліку не регламентовані і вибираються власником компанії.

Цікавий досвід Венгрії. В цій державі  був реалізований режим класичного офшорна. Офшорні компанії отримують  знижку н податок на прибуток в розмірі 85%, що дозволяє скоротити реальну ставку податку до 5,4%. Офшорній компанії надається право вести операції з іноземною валютою; одержувати іноземні позики і кредити без спеціального дозволу влади, регулюючих операції з іноземною валютою; мати рахунки в іноземних банках при умові, що певна доля рахунків приходиться на Венгерський банк. Посередницька діяльність таких компаній у Венгрії обмежена зовнішньою торгівлею з Росією, а також посередництвом між російськими компаніями. Принцип такого обмеження простий – орієнтувати офшорні пільги на основні, переважні у зовнішній торгівлі товарні потоки і широке коло добре відомих ділових партнерів.

Аналогічна ідея може бути використана  і при створенні офшорних зон  в Україні. Так, для офшорних компаній пільги можуть бути цілеспрямовано орієнтовані на основних торгових партнерів (Польща, Румунія, Терція, Росія, Білорусія); приведена рекомендація, розуміється, небезспірна і підлягає обробці.

По спостереженням спеціалістів, більшість  ВЕЗ пройшли свій "шлях", трансформуючись спочатку із складських і транзитних зон в експортно-виробничі, а потім - і в комплексні. Світовий досвід свідкує, що при відсутності експортних зон зростання вивозу із країни товарів і послуг збільшується в середньому в рік на 7%, при наявності ж їх - на 20%.

Як ми бачимо, ВЕЗ в світовій практиці створюються з якимись  певними цілями, які направлені на зростання благоустрою як в самих  зонах, так і на території цілої держави. До таких цілям, як правило, відносяться: активізація зовнішньоторговельної діяльності, збільшення об`ємів експорту, створення додаткових робочих місць, стимулювання промислового виробництва, притягнення в країну іноземних інвестицій, підйом депресивних територій, вирівнювання міжрегіональних різниць. Способи досягнення цих цілей частіш за все однакові - це податкові і митні пільги, різні преференції.

Україна, в загалі, перейняла цей  досвід у інших країн, але, замість  інструмента модернізації економіки і притягнення в державу іноземних інвестицій зональні пільги стали засобом скритого субсидування окремих лобістських угруповань  способом початкового накопичення капіталів, потім стікаючих за рубіж. Важно зараз створити такі умови, щоб преференційні режими використовувались не заради роздачі пільг певним підприємствам, галузям або територіям, а з ціллю стимулювання нових форм господарювання, промислового виробництва розвитку зовнішньоекономічних відносин, що забезпечать технологічний прорив України в ХХI віці. Друге стратегічно виправдане направлення - реалізація переваг транспортно-географічного положення України і потенціалу її при портових територій. Створення в деяких районах широкої мережі вільних митних зон прискорило б інтеграцію України в світогосподарські зв`язки, а також притягнуло б до неї великі потоки товарів і капіталів, які поки що направляються в аналогічні зони зарубіжних країн Чорномор`я.

Таким чином, розгляд світового  і вітчизняного досвіду створення  вільних економічних зон позволяє заключити наступне:

1. Світова практика показує,  що створення ВЕЗ - досить діюче направлення розвитку економіки окремих територій регіонів. В основному, створення і розвиток вільних економічних зон орієнтовано на рішення конкретних пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм проектів.

2. Території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне розташування, а також мають в розпорядженні розвинуту транспортну, виробничу і соціальну інфраструктуру. В окремих випадках створення ВЕЗ оказується доцільним і в районах нового господарського освоєння, що не мають вказаних переваг, але мають високу концентрацію цінних природних ресурсів, що дозволяють вирішувати важливі довготермінові загальнодержавні задачі.

3. Питання про вільні економічні  зони в Україні до цих пір  вирішувалося недостатньо послідовно, при відсутності конструктивної концептуальної основи і достатній правовій базі. Основною рисою цього процесу була його жорстока політизованість в ущерб економічної суті.

Розділ 2. Сучасне становище  та проблеми розвитку вітчизняних спеціальних (вільних) економічних зон.

В умовах відсутності коштів, необхідних для проведення структурної перебудови економіки та її інтеграції у світовий економічний простір, важливого  значення набуває питання створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.

З метою залучення іноземних  інвестицій, активізації підприємницької  діяльності за участю зарубіжних інвесторів, нарощування експорту товарів і  послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції  створено спеціальні (вільні) економічні зони та запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку Донецької, Київської, Луганської, Львівської, Закарпатської, Волинської, Житомирської, Миколаївської, Одеської, Чернігівської областей, Автономної Республіки Крим, у м. Шостка Сумської області та Харкові.

Вивчення та аналіз процесу створення  і функціонування спеціальних економічних  зон дає можливість інтегрувати  його інформаційні аспекти, виробити системний  погляд на цілі, завдання, механізми  і шляхи реформування інформаційного забезпечення; вивчити можливості поступового переходу до централізованої структури управління процесами інформатизації, розбудови спеціальних телекомунікаційних систем, спеціальних інформаційних систем і ресурсів, забезпечення технічної, програмної, організаційної їх сумісності; визначити правовий режим розповсюдження інформації, гарантування інформаційної безпеки та формування національної інформаційної інфраструктури. У зв’язку з цим виникає потреба окреслити пріоритети, поставити весь процес на чітку і грунтовну правову основу. Реформування інформаційного забезпечення повинно супроводжуватися цілеспрямованим застосуванням нових інформаційних технологій.

Підвищення ефективності діяльності СЕЗ залежить від якісно нового рівня інформаційного забезпечення органів виконавчої влади, органів управління СЕЗ та інвесторів. У зв’язку з цим основним завданням інформатизації мають бути: створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних; визначення потреб у нових інформаційних технологіях; розробка типових проектів та стандартів інформатизації; керівництво впровадженням нових інформаційних технологій; організація міжнародного співробітництва у галузі обміну інформації; удосконалення статистичної звітності стосовно функціонування спеціальних (вільних) економічних зон; запровадження нових інформаційних стандартів і розробка нових способів збирання інформації; розробка нормативно-правових актів з питань інформатизації системи та створення єдиної системи формування, використання і захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційного простору.

Таким чином, інформатизація має передбачати побудову на єдиній методологічній і програмній основі інформаційно-аналітичної системи як на національному, так і на регіональних рівнях, основним завданням якої повинен стати моніторинг результативності та ефективності діяльності, створення та підтримка банку даних, доступ до міжнародних інформаційних мереж. Створення такої системи потребує сучасного технічного, технологічного, програмного та фінансового забезпечення, а також нових комунікаційних ліній.

2.1. Типи спеціальних  (вільних) економічних зон, створених  в Україні.

Україна має виключно вигідне географічне  положення, пов`язане з її близькістю до світових, зокрема, європейських ринків (у тому числі, центрально - та західноєвропейського), до значних постачальників сировини (зокрема, Росії). Наявна розвинута система транспортних комунікацій та суттєві власні природні багатства: Україна краще забезпечена найважливішими сировинними ресурсами, ніж такі великі європейські держави, як, наприклад, Німеччина, Франція, Італія. В країні відносна політична стабільність, принаймні немає ані війн, ані збройних конфліктів. Україна має солідний трудовий, науковий та науково-технічний потенціал. Тобто присутні багато факторів, сприятливих для іноземних інвесторів та для розвитку міжнародного співробітництва.

В Україні вже створена певна  правова база. Як вже відзначалось, Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” прийнято у жовтні 1992 р. У 1994 р. урядом затверджено Концепцію створення цих зон в Україні. Це були тільки перші кроки , зроблені до світового рівня.

Першою з таких стала зона “Сиваш” - впроваджуваний за ініціативою Кабінету Міністрів України в Автономній Республіці Крим локальний економічний експеримент на території Красноперекопського району та м. Армянська.

Слід відзначити, що СЕЕЗ “Сиваш”  відноситься до підприємницької ВЕЗ і спрямована на пожвавлення малого та середнього бізнесу у депресивному районі за рахунок створення сприятливих умов для вільної торговельно-економічної діяльності підприємцям та надання пільг для створення нових виробництв.

Рішення про утворення північно-кримської спеціальної експериментальної економічної зони “Сиваш” Верховна Рада України прийняла у березні 1996 р. СЕЕЗ ”Сиваш” має спеціалізацію на виробництві експортноспроможної продукції хімічної промисловості у містах Армянську та Червоноперекопську, також на вирощуванні рису на зрошуваних землях радгоспів Червоноперекопського району.

Так у місті Армянську - своєрідному  “місті-супутнику” двох найбільших хімічних підприємств - Кримського ВО “Титан”  та Сивашського аніліно-фарбового  заводу за їх рахунок формується 90% місцевого бюджету. Найбільш потужними підприємствами Червоноперекопська є Кримський содовий та Перекопський бромний заводи, а також завод по переробці вторинної полімерної сировини “Полівтор”, за рахунок яких формується 70% місцевого бюджету. Саме за рахунок пільгового оподаткування цих суб’єктів СЕЕЗ і формується початковий капітал для розвитку інфраструктури зони. Завдяки створенню цієї СЕЗ вдалось зберегти близько 2,5 тис. робочих місць і створити 400 нових. Для Криму це важливо. За два роки зареєстровано 11 суб`єктів СЕЕЗ. Всього ж кількість підприємств, що мають наміри працювати в СЕЕЗ “Сиваш” - 22. За структурою зайнятості лідирують підприємства хімічної промисловості, сільського господарства, будівництва та транспорту.

Червоноперекопський регіон виконує важливу роль опорного центру, оскільки:

• розташувавшись на території, в надрах якої є важливі сировинні ресурси Сивашу та солоних озер, він має перспективу промислового розвитку, в тому числі експортноспроможніх виробництв;
• у зв’язку з особливо сприятливими транспортними умовами він забезпечує транзитні зв’язки між крупними територіально-господарчими комплексами та містами колишнього СРСР в рамках кооперації їх підприємств, що сприяє розвитку промисловості і немісцевого значення;
• виходячи з розвинутої ринкової інфраструктури, що включає в себе також Червоноперекопську митницю, яка входить до єдиної системи держмитконтролю України, він має тісні зв’язки з оточуючою територією у виробничій, організаційно-господарській і торговельно-розподільчій сферах.