Державне регулювання підприємництва

Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для  реалізації економічної політики, виконання  цільових економічних та інших програм  і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого  впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань є [10, с. 120]:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і  тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок  застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим

Кодексом, іншими законодавчими  актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг  у господарській діяльності окремих  категорій суб'єктів господарювання та їх об'єднань здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

У країнах, що трансформуються  до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки  в перехідний період. 
Зокрема, це зумовлюється необхідністю: 1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 2) адаптації економіки і системи управління до нових умов; 3) проведення активної соціальної політики; 4) проведення структурної політики; 5) проведення антимонопольної політики [8, с. 60].

Звужується сфера адміністративно-правового  регулювання економічних відносин, формується принципово нова система  державного управління перехідною економікою, змінюється зміст державного впливу на економіку, в тому числі акцентується увага на функціях і засобах не прямого, а побічного впливу на розвиток економіки, підприємництва; звужується коло об'єктів, що безпосередньо управляються; здійснюється перехід від прямого управління галузями, сферами до управління економічними процесами; підсилюється роль загально-нормативного регулювання .

Державне регулювання  економіки і підприємницької  діяльності має здійснюватися тільки у випадку, коли доведено перевищення потенційних результатів над його потенційними витратами. Мета регулювання і засоби досягнення цієї мети мають обиратися стосовно ступеня їх відповідності суспільним інтересам. Регулювання цін і продуктивності на конкурентних ринках слід скорочувати до мінімуму. Доступ на ринок слід регулювати тільки там, де це необхідно для забезпечення здоров'я і безпеки населення або управління національними ресурсами [8, с. 60].

Регулювання не є  кінцевим саме по собі. У будь-якому  випадку регулювання веде до державного втручання в ринок. Нерідко в  країнах, що перебувають у процесі  трансформації до ринку, держава  втручається в економіку частіше, ніж де необхідно, на шкоду економіці  в цілому. Таке втручання набуває  форми законодавчих або адміністративних заходів або навіть державної  участі в діяльності, яку повинні  здійснювати суб'єкти підприємницької  діяльності [8, с. 60].

Державне регулювання  підприємництва спрямоване на створення  підприємницького середовища, сприятливого для розвитку підприємництва. У цьому корисним є визначення поняття підприємницького середовища як суспільної економічної ситуації, що включає ступінь економічної свободи, наявність (або можливість появи) підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування підприємницького капіталу і використання необхідних ресурсів.

 

4. Конкурентна політика держави

Конкурентна політика - це складова частина  економічної політики будь-якої сучасної держави. Конкурентна державна політика виникла наприкінці XIX ст. в США, а  в подальшому -в країнах Західної Європи у зв'язку із запровадженням конкурентного законодавства. В  Україні з перших років незалежності конкурентну політику було віднесено  до пріоритетних напрямів державотворення [4, с. 34].

Складність процесу функціонування та розвитку конкурентних відносин зумовлює необхідність формування державної  конкурентної політики як окремого цілісного  напряму економічної політики. Завдяки  конкурентній політиці формуються основні  правила конкурентної поведінки суб'єктів господарювання [4, с. 34].

Конкурентна політика містить певні  об'єктивно зумовлені заходи і  дії, які характеризуються якісною  та кількісною своєрідністю. Державна конкурентна політика реалізується за допомогою системи інструментів (засобів, регуляторів). їх застосування передбачає розробку надійної законодавчої бази, яка повинна забезпечити  реалізацію змістового боку конкурентної політики, контроль за здійсненням  відповідних заходів у сфері  конкурентних відносин.

Конкурентна політика - це система  державних заходів правового, економічного та організаційно-адміністративного  характеру, які спрямовані на формування конкурентного середовища, захист і  підтримку конкуренції та боротьбу зі зловживаннями монопольним становищем в економіці. Конкурентна політика спрямовується на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення  проявів дискримінації одних  суб'єктів іншими (насамперед, у сфері  монопольного ціноутворення та за рахунок  зниження якості продукції), сприяння розвиткові ефективної соціально орієнтованої економіки. Сприяння і заохочення конкуренції - основа сучасної конкурентної політики [4, с. 34].

Правовою основою конкурентної політики є конкурентне законодавство. Слід зазначити, що досвід запровадження  конкурентного законодавства в  Україні не є значним порівняно  з розвиненими країнами світу.

Конституційне значення конкурентної політики полягає в тому, що [2, с. 11]:

• політика захисту економічної конкуренції у підприємницькій діяльності є державною політикою;
• політика захисту економічної конкуренції є обов'язковою для всіх гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової);
• вимоги конкурентної політики мають дотримувати і виконувати всі без винятку суб'єкти господарювання;
• законодавча влада приймає відповідні закони щодо реалізації конкурентної політики;
• виконавча влада здійснює заходи для виконання прийнятих рішень, розробки та реалізації державних програм;
• судова влада контролює дії законодавчої та виконавчої влади стосовно дотримання конкурентних вимог, виносить рішення щодо відповідальності за порушення, встановлює міру цієї відповідальності.

Конкурентну політику слід розглядати у широкому та вузькому розумінні. У  широкому розумінні конкурентна  політика це сукупність заходів економічної  політики, спрямованих на: поступальний розвиток економіки, підвищення конкурентоспроможності продукції та послуг національного  товаровиробника, стимулювання прогресивних змін структури національної економіки, забезпечення ефективної зайнятості та ін. У вузькому розумінні конкурентна  політика - це заходи антимонопольних  органів держави у сфері здійснення контролю за дотриманням законів  та інших нормативно-правових актів  щодо системи захисту конкуренції.

Конкурентна політика - це діяльність держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання  конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва (рис. 9.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1 - Складові конкурентної політики держави

Джерело: [2, с. 11].

Складовою конкурентної політики є  антимонопольна політика.

Об'єктом антимонопольної політики є процес формування та діяльності монопольних структур в економіці.

Конкурентна політика містить систему  заходів протидії спотворенню конкуренції  з боку суб'єктів господарювання, які мають ринкову владу, а  також здійснення регулювання на конкретних монополізованих ринках.

Основними принципами конкурентної політики є: принцип об'єктивності (неупередженості), принцип транспарентності (прозорості, гласності, відкритості процедур), принцип контролю, принцип заборони, принцип превентивності (запобіжного, упереджувального впливу).

При формуванні конкурентної політики необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між діями, які обмежують (не допускають) монопольну діяльність, і діями, які спрямовані на розвиток конкуренції. У цьому зв'язку принципово важливими є три сфери реалізації конкурентної політики [2, с. 22].:

1) діяльність антимонопольних органів  держави як сукупність приписів  відносно заборонених дій;

2) процесуальні заходи як механізм, який забезпечує дотримання правил, включаючи механізм застосування  санкцій до порушників;

3) розповсюдження антимонопольними  органами держави інформації  серед учасників ринку про  значущість конкуренції і необхідність (можливості) її розвитку.

Зміст конкурентної політики не може не враховувати особливостей національної культури, підприємницького менталітету  і традицій, яких дотримуються на ринку.

Таким чином, конкурентна політика є важливим стимулюючим засобом  підвищення соціально-економічної  ефективності та створення сприятливого клімату для сталого інноваційного  розвитку країни. Конкурентні правила  ринкової поведінки для всіх суб'єктів  господарювання сприяють встановленню прозоріших відносин між ними, а  отже, стимулюють процеси детінізації та дебюрократизації вітчизняної економіки. Лише в умовах повноцінної конкуренції буде підвищуватися конкурентоспроможність національних товаровиробників.

Основна суперечність конкурентної політики в умовах трансформаційної економіки  полягає у протиріччі між використанням  переваг великомасштабного виробництва, яке забезпечує високу ефективність, та необхідністю обмеження негативних наслідків великих монопольних  об'єднань, пов'язаних з ослабленням  або з усуненням конкуренції. Стимулююча спрямованість конкурентної політики пов'язана зі сприянням діяльності великих вітчизняних підприємств (фірм), яка спрямована на підвищення ЇУ конкурентоспроможності на світових товарних ринках. Ефективна національна конкурентна політика в умовах глобалізації світової економіки є невід'ємною від розширення співробітництва України з членами міжнародного співтовариства у сфері конкурентних відносин.

Ефективна конкурентна політика сприяє створенню належних засад для  функціонування соціально орієнтованої економіки, громадянського суспільства  і правової держави, що забезпечує конституційні права і свободи людини [5, с. 76].

Реалізація конкурентної політики - одне із пріоритетних завдань всіх державних органів, котрі регулюють  соціально-економічний розвиток країни. Становлення та розвиток ефективного  конкурентного середовища повинно  бути в числі повсякденних переваг  у діяльності не тільки Антимонопольного комітету України (АмКУ) та Міністерства економіки України, а й інших державних органів управління [5, с. 76].

Спеціальні державні органи з питань конкуренції здійснюють контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, провадять роботу щодо удосконалення  та розробки рекомендацій стосовно активізації  конкуренції на товарних ринках. Структура, компетенція та організація таких  органів визначаються змістом конкурентної політики [5, с. 76].

У межах конкурентної політики має  забезпечуватися ефективний зв'язок між органами державної влади  з питань конкуренції та органами впади, що здійснюють регулювання в  секторах економіки.

Мета і завдання конкурентної політики повинні бути поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у  сфері конкурентної політики мають  системний характер і потребують комплексних заходів та повсякденного  контролю.

Втручання держави у конкурентні  відносини здійснюється, як правило, у трьох випадках [5, с. 77].:

• у разі порушення чинного законодавства про захист економічної конкуренції;
• у разі необхідності попередження (запобігання) порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
• у разі відсутності конкуренції з об'єктивних причин, насамперед, на ринках суб'єктів природних монополій.

Вирішальним завданням конкурентної політики є створення рівних умов у здійсненні підприємницької діяльності. Реалізація дійової конкурентної політики забезпечує рівні умови здійснення підприємницької діяльності для  всіх суб'єктів господарювання незалежно  від форми власності. Цього неможливо  домогтися без розвитку конкурентного  середовища, що передбачає, зокрема: усунення бар'єрів доступу підприємців на окремі потенційно привабливі ринки, удосконалення  правил надання послуг суб'єктами природних  монополій та механізмів формування цін на них, упорядкування процесу  надання платних послуг органами влади та наближеними до них структурами  та ін. Важливою складовою конкурентної політики має стати регулювання  державної допомоги (підтримки).