Державне регулювання підприємництва

Основними формами конкурентної політики держави вважаються [5, с. 78]:

• боротьба зі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем;
• надання дозволу на узгоджені дії та концентрацію;
• заборона анти конкурентних узгоджених дій;
• захист від анти конкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
• заборона обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб'єктів підприємництва;
• контроль за економічною концентрацією, якщо це призводить до обмеження конкуренції.

Основними напрямками реалізації конкурентної політики в Україні у сучасних умовах є[5, с. 78]:

• узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;
• забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин та подальше зменшення рівня монополізації вітчизняної економіки;
• підвищення конкурентоспроможності національного виробництва;
• оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб'єктів конкурентних відносин;
• удосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;
• розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

Для результативного проведення конкурентної політики слід забезпечити прозорість, досконалість та ефективність процесів приватизації; обмеження та подолання  тіньового сектора економіки; захист національних інтересів України  на міжнародній арені; сприяння узгодженим діям суб'єктів вітчизняної економіки  на світовому ринку тощо.

Висновки

Державне регулювання  підприємництва є напрямом державної  політики, спрямованим на вдосконалення  правового регулювання господарських  відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади  та суб'єктами господарювання, недопущення  прийняття економічно недоцільних  та неефективних регуляторних актів, зменшення  втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської  діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України. Державні органи на різних рівнях впливають  на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.

Основними принципами державної  політики є створення сприятливих  умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення системності  та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва, цілеспрямованості та адресності підтримки  суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації, рівноправного  доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних  та інших ресурсів.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику (включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних  кредитах, податкових пільг, цін і  правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних  санкцій); державне майно і систему  резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми  і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні республіканські регіональні  програми; договори на виконання робіт  і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів  у господарську діяльність підприємців  не допускається, якщо вона не зачіпає  передбачених законодавством України  прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване  становище суб'єктів підприємницької  діяльності однією з форм власності  щодо суб'єктів підприємницької  діяльності інших форм власності.

Державне регулювання  підприємницької діяльності поділяється  на пряме та непряме. Під прямим регулюванням розуміється безпосередній вплив  держави на суб'єктів господарювання шляхом дачі розпоряджень, встановлення квот, тарифів, які і необхідними  для виконання. Під непрямим регулюванням варто розуміти вплив на об'єкт  керування через створення певної ситуації, у результаті чого буде досягнуте  таке положення керованого, котре  необхідно для держави. Як непряме  регулювання можна навести приклад  надання дотацій якому-небудь підприємству або галузі.

Основні засоби, які використовує держава для регулювання підприємницької  діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація; регулювання цін  і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання  дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка  підприємців: інформаційне, кадрове  та науково - методичне забезпечення підприємців.

Список використаних джерел

1. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002
2. Проблеми державного регулювання економічного розвитку підприємств та організацій : наукове видання / за заг. ред. Ю. Б. Іванова. — Харків : Вид-во ХНЕУ, 2004. — 404 с.
3. Ляшенко В. И. Регулирование развития экономических систем: теория, режимы, институты : моногр. /В. И. Ляшенко. — Донецк : ДонНТУ, 2006. — 668 с.
4. Чистов СМ., Никифоров Т.Ф., Куценко ЮТ. та ін. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.
5. Калетнік, Г. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Г. М. Калетнік, А. Г. Мазур, О. Г. Кубай ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, М-во аграр. політики і продовольства України, ВНАУ.  – К. : Хай-Тек Прес, 2011. ISBN 978-966-2143-67-6
6. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – 4-те вид., випр. – К.: Знання, 2004. – 213 с.
7. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН вищої школи України І.Р. Михасюка. – Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атака, Ельга-Н, 2000. – 592 с.
8. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2004. – 262 с.
9. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. посібник.  – К., Знання, 2006. – 435 с.
10. Державне управління : слов.-довід. / під ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
11. Державне управління і менеджмент : навч. посіб. у табл. і схемах [Г. С. Одинцова, Г. І. Мостовий, О. Ю. Амосов та ін.] ; під заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г. С. Одинцової. – Х. : ХРІДУ УАДУ, 2002. – 492 с.
12. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2001. – №12. – ст.120.
13. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» // Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 15. – Ст. 84.
14. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 3204-VІ від 07.04.11 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 14 травня.
15. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-IV від 11.09.03 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 22 жовтня.
16. Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру в сфері господарської діяльності» № 3392-VІ від 19.05.11 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 26 липня.