Досвід зарубіжних країн в управлінні реструктуризації економіки

Поділ національної економіки на кластери може здійснюватись двома шляхами:

1. Встановлення кооперованих зв'язків  між підприємствами при посередництві  регулюючої функції ринку.

2. Безпосередня організація відносно  замкнутої сітки виробничо-господарських  зв'язків кооперованих підприємств  різних галузей на базі взаємного переплетення їх інтересів (найтиповіші форми цього типу структурування – концерн, корпорація, ФПГ). [17, c. 145]

Концепція кластерів базується  на ширшому, динамічнішому баченні  процесу конкуренції між фірмами  та регіонами на основі зростання продуктивності. Згідно з цією концепцією, взаємозв'язки та обмін у кластері сильніше впливають на зростання продуктивності, ніж масштаби діяльності окремих фірм. Усі кластери є пріоритетними, і всі вони являють собою потенціал щодо вкладу у підвищення добробуту людей. Державні та приватні інвестиції, що направляються на поліпшення умов функціонування кластеру, приносять користь відразу багатьом фірмам.

На відміну від цього, розгляд  ситуації у країні та у світі з  точки зору галузей або вузьких секторів часто зводиться до лобіювання їх інтересів у питаннях виділення субсидій, обмежень імпорту або полегшення податкового тиску на компанії, що беруть участь у відповідних процесах. Отримані при цьому пільги й переваги можуть деформувати ринок, порушуючи пропорції міжгалузевого конкурентного розподілу капіталів. Однак уже в середньостроковому періоді ці "підтримані" галузі, позбавлені умов для повноцінної реалізації своєї продукції в умовах загальної несприятливої економічної кон'юнктури, починають відчувати ті самі (якщо не більші) проблеми розвитку.

Замість того, щоб рекомендувати  якісь обмеження для іноземних  фірм, теорія кластерів пропонує заохочувати  їх. Ці фірми посилюють зовнішні зв'язки кластеру та сприяють підвищенню його продуктивності, а їх діяльність, у свою чергу, створює умови для зростання зайнятості в кластері та його додаткового інвестування.

Якщо промислова політика має тенденцію  до порушення конкуренції на користь  окремих галузей або підприємств, то теорія кластерів фокусує свою увагу на подоланні обмежень, які накладаються на підвищення продуктивності та зростання конкуренції, а також на динамічний розвиток ринку. [20, c. 236]

2 АНАЛІЗ І ОЦІНКА ЗАРУБІЖНИХ  МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Дослідження факторів, які гальмують розвиток приватизованих підприємств в Україні, свідчать про значний вплив неадаптованості підприємств до ринкових умов господарювання. Розв'язання проблеми потребує реструктуризації організаційної структури об'єктів господарювання та механізмів управління виробничими процесами. У зв'язку з тим, що в Україні досвід реструктуризації є незначним і недостатньо розроблені методичні підходи до її проведення в перехідних умовах, доцільним є вивчення зарубіжного досвіду та оцінка можливостей його використання у вітчизняному підприємництві.

Реструктуризація, як процес стратегічного  забезпечення фінансового оздоровлення та підвищення ефективності виробництва, є притаманною для усіх країн. За останні двадцять років відбулись  якісні зміни в організації та управлінні різними об'єктами економік розвинутих країн. Середина 70-х років була періодом спаду виробництва в західній економіці і характеризувалась переходом корпорацій на централізацію господарської діяльності і розукрупнення підприємств, процесами роздержавлення та приватизації великих компаній. Кризова ситуація в країнах Західної Європи, США в 1980–1982 pp. сприяла зближенню інтересів великих, середніх і дрібних підприємств у спільному вирішенні проблем підвищення ефективності господарювання. Великі корпорації створювали невеликі компанії, надаючи статус юридичних осіб своїм підрозділам, але залишаючись головним замовником на їх продукцію та послуги. Основна мета перетворень – підняти ефективність виробництва, використовуючи підприємницький потенціал малих підприємств. [13, c. 48]

Роздержавлення і приватизація підприємств здійснювались з  метою демонтажу старої економічної  системи в країнах Південної  Америки. У Мексиці на початку 1985 p. було оголошено програму реорганізації державного сектора, об'єктом якої стали збиткові та малорентабельні підприємства, які мали прострочену зовнішню заборгованість. У результаті реорганізації кількість підприємств за участю державного капіталу скоротилась більше ніж вдвічі. Зростання конкуренції на внутрішньому ринку підсилило процеси концентрації в промисловості Бразилії [2, с. 345]. У 1996 p. було зафіксовано більше як 3 тисячі випадків поглинань та злиття (порівняно з 58 в 1992 p. та 286 за дев'ять місяців 1997 р.).

Найгостріше питання реструктуризації підприємств постали в країнах з перехідною економікою. Позитивні результати дала реструктуризація промисловості колишньої Німецької Демократичної Республіки. Приріст виробництва в обробних галузях становив 10 % і більше ніж у 2 рази перевищив відповідний західнонімецький показник [21, с 14]. Скорочуються розбіжності у рівнях продуктивності праці у Східній і Західній Німеччині.

Потреба фірм в реструктуризації виникає, коли новий бізнес стає головним, продані  великі частки фірми, докорінно змінена  структура капіталу. У ринковій економіці реструктуризація відбувається через злиття фірм, корпораційні альянси, розділ фірм, створення холдингових компаній, викуп контрольного пакета акцій.

Під злиттям фірм необхідно розуміти об'єднання в одну економічну форму двох і більше одиниць. Мотиваціями злиття є синергизм, компенсації оподаткування, придбання фондів, вкладання капіталу в нові підприємства, особисті стимули менеджерів, вартість дроблення (якщо активи фірми розпродані по частинах), злиття захисного типу від захоплення іншою фірмою тощо.

До основних типів злиття фірм відносяться: горизонтальне, вертикальне, конгенеретичне і конгломеративне. Горизонтальне злиття є поєднанням двох фірм, які виробляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги. Вертикальне – це злиття між фірмою та одним з її постачальників (споживачів). Конгенеретичне є злиттям близьких фірм, але для яких не існує зв'язок виробник – постачальник. Конгломеративне – це злиття не близьких фірм. У зарубіжній літературі виділяють також дружнє злиття і ворожу пропозицію. Дружнє злиття схвалюється керівництвом двох компаній. Ворожа пропозиція є поглинанням, при якому керівництво компанії, яку придбають, опирається поглинанню.

З погляду фінансового  аналізу розрізняють три типи злиття: операційне, фінансове та злиття з ознаками перших двох типів. При операційному злитті операції компанії об'єднуються з метою одержання ефекту синергизму. За умов фінансового злиття компанії не діють як ціла економічна одиниця і від злиття не очікується поточного економічного ефекту. [18, c. 36]

При злитті фірм проводиться  аналіз доцільності реструктуризації, методика якої фактично полягає в аналізі ефективності капіталовкладень. Фірма, яка поглинає, визначає чи будуть перевищувати майбутні прибутки у вигляді грошових надходжень суму, яка повинна бути сплачена за компанію, яка поглинається. Компанія, що поглинає, повинна заздалегідь визначити: величину грошових надходжень в результаті майбутнього злиття; як вплине злиття на рівень доходу компанії; як платити за злиття – готівкою, пакетом цінних паперів тощо. Керівництво компаній, що поглинає і яка поглинається, та усі акціонери повинні домовитися, як розподіляти майбутній прибуток.

Для спільного використання ресурсів укладаються корпораційні альянси, засновані на договірних зобов'язаннях. Вони можуть бути у вигляді спільних угод по співробітництву, які є близькими до злиття. Іншою формою корпораційних альянсів є спільне підприємство, яке об'єднує діяльність двох або більше компаній для досягнення певних цілей, управляється об'єднаним керівництвом.

Під розподілом компанії необхідно розуміти продаж підрозділу компанії або її філії, як правило, за готівку, але інколи за акції фірми, що придбає. При викупі менеджерами структурного підрозділу, яким вони керують і який вони самі придбають, оплата, звичайно, робиться за готівку, плюс боргові зобов'язання. А пізніше менеджери-власники реорганізовують компанію в окреме і самостійно діюче підприємство. [7, c. 246]

Причинами для вилучення  активів можуть бути:

• продаж непрофільних, але цінних підрозділів з метою підняти курс акцій і не бути поглинутими іншою компанією;
• передача акцій філіалів материнській компанії для підвищення вартості цих акцій;
• викуп контрольного пакета акцій за рахунок кредиту (ВЗК): ситуація, коли керівництво позичає значні кошти в кредит під активи компанії, а потім само придбає нову компанію;
• потреба в грошових коштах для фінансування розширення основної діяльності, зменшення боргового тягаря своєї компанії;
• позбавлення від збиткових підрозділів. [1, c. 148]

Реструктуризація шляхом створення холдингової компанії має важливі переваги: материнські компанії беруть зобов'язання щодо урегулювання становища з боргами дочірніх компаній, щоб зберегти своє добре ім'я; підтримують капітал дочірніх підприємств, щоб захистити свої початкові інвестиції; стають гарантом дочірніх підприємств у кредитних операціях.

У випадку викупу контрольного пакета акцій за рахунок кредиту (ВЗК) керівництво компанії позичає кошти в кредит під активи підприємства і придбає нову компанію. ВЗК можуть здійснюватися двома способами: 1) Менеджери-власники фірми засновують нову компанію, капітал якої складається з капіталу самих менеджерів та інших установ (часто пенсійних фондів). 2) Компанія, що спеціалізується на ВЗК, визначає потенційну компанію для поглинання, виходить на її керівництво з пропозицією щодо угоди про викуп контрольного пакета акцій.

В економічній теорії і практиці господарювання використовуються різні методичні підходи до реструктуризації промислових об'єктів, узагальнення яких дає можливість виділити типові, найважливіші етапи її реалізації. [14, c. 214]

Перший етап – підготовчий – полягає у мобілізації, організації і створенні зацікавленості працівників у проведенні реорганізації. До участі в реорганізації залучають групу співробітників, яких навчають, забезпечують інформацією, стимулюють, проводять кадрові перестановки і призначення, заходи примушення.

Завданням другого етапу є визначення продукції, орієнтованої на споживача; заходів для досягнення цілей, видів діяльності. Складаються структурні схеми організації, уточнюються ресурси, обсяги випуску продукції.

На третьому етапі досягається повне розуміння вирішуваних проблем. Аналізується трудовий процес, порівнюються недоліки і досягнення свого підприємства та аналогічних компаній, встановлюється інтеграція з партнерами, виробляється концепція реструктуризації.

Четвертий етап полягає в організаційно-технічному проектуванні. Надається технічна характеристика процесу реорганізації, складаються попередні плани розвитку, програмне забезпечення тощо.

На п'ятому етапі визначаються соціальні аспекти реорганізації, оцінюється кадровий склад компанії, характер робіт, кар'єр і стимулів працівників на період реорганізації, взаємодія технічних і соціальних елементів виробництва.

Шостий етап полягає у розробці експериментальної версії і кінцевого виробничого реорганізаційного проекту. Затверджується модель діяльності організації, завершується розробка технічного проекту, надається оцінка знань та орієнтації персоналу, ступеня зацікавленості в змінах, можливості їх використання у нових структурах організації. [19, c. 40]

Висвітлені вище теоретико-методичні  підходи до реструктуризації зарубіжних фірм знайшли часткове відображення у програмах реструктуризації об'єктів вітчизняної економіки, які розроблені для України зарубіжними фахівцями і фірмами із врахуванням специфіки перехідного періоду. Зокрема, в проекті TACIS реструктуризація в Україні розглядається як діяльність щодо виживання і носить назву "захисної реструктуризації". До ознак підприємства, яке потребує реструктуризації, відносять такі: відсутність відділу маркетингу, фінансової стратегії, схильності до ризику, оборотного капіталу; менеджери нікому не довіряють своїх повноважень; низька якість продукції; дизайн, який не відповідає вимогам клієнтів; методологія визначення собівартості продукції не дозволяє підприємству зрозуміти причину великих витрат і конкурувати на ринку; значні витрати на соціальну сферу та інші ознаки, притаманні перехідному періоду. Зміст основних етапів, запропонованих TACIS, полягає ось у чому.

Перший етап зосереджений на термінових заходах; націлений на покращання загального стану підприємства, навичок і стану духу працівників, уяви про підприємство з боку оточуючого середовища; покращання господарської діяльності і забезпечення надійності зовнішніх джерел фінансування. Цей етап, як правило, не потребує значних коштів.

Другий етап оснований на досягненнях першого етапу. Забезпечує майбутнє підприємства через впровадження амбіційніших проектів, які потребують значних капіталовкладень.

Значний інтерес для  України становить досвід реструктуризації країн Східної Європи, які досягли успіху в економічному розвитку після проведення приватизації. Однією з найуспішніших є Чеська Республіка. За результатами вивчення реорганізації чеських підприємств Л. Водачек визначає реструктуризацію як "комплексні і взаємопов'язані зміни структур, які забезпечують функціонування підприємства в цілому" [6, с. 85]. Щоб підкреслити специфічний характер та обов'язковість комплексних змін, серед чеських спеціалістів використовується термін "стратегічна реструктуризація". Реструктуризація передбачає зміни виробничої програми і пов'язані з цим нововведення в таких структурах: виробничій, функціональній, інформаційній, кадровій, фінансовій. [15, c. 436]

Рекомендації по проведенню реструктуризації побудовані за принципом "критичних факторів" і включають чотири блоки реструктуризації: концепцію реструктуризації, організаційні форми, інструментарій, кадрове забезпечення. Від того, наскільки послідовно вони реалізуються, залежить стабільність та ефективність перетворень.