Діяльність підприємств в ринкових умовах

Відзначена вище проблема виникає через той, що самий по собі засіб створення малих підприємств  на основі дезинтегрованності більш  значних не спроможний створити конкурентне  середовище і, отже, механізми, що роблять  вплив на діяльність малих підприємств, якість їхньої продукції і послуг, а також на ціни їхньої реалізації. Саме це пояснює невдачі багатьох спроб формування малих підприємств  на зазначеній основі. Були випадки, коли виділення зі складу значних підприємств  ряду малих не тільки не принесло успіху, але і стало додатковим чинником скорочення випуску продукції, зниження її конкурентноздатності.

Правильні висновки підказує досвід значних компаній у країнах  із розвитою сучасною ринковою економікою. Відомо, наприклад, що підприємства такої найбільшої компанії, як "Дженерал моторс", обслуговують 32 тис. постачальників, що утворять її інфраструктуру (в основному у виді малих підприємств). Продукцію компанії реалізують 11 тис. самостійних ділерів, що діють у багатьох країнах. Такі ж дані можуть бути приведені по компаніях Японії - електронним, автомобільним, будівельним і іншим. Характерною рисою таких систем є мобільність складу і структури малих підприємств. Значна їхня частина існує лише нетривалий час, а потім зникає або змінює рід діяльності. Водночас виникають нові малі підприємства, що пропонують свою продукцію і послуги. А в результаті системи, що включають значні, середні і малі підприємства, функціонують стійко й у відповідності з ринковою кон'юнктурою, що укладається.

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише отпочковівания не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різноманітних функцій. Одним  із найважливіших умов виходу України  на рівень конкурентноздатності з підприємствами дальнього зарубіжжя є створення  найбільше сприятливих умов для  формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності спроможні  виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинніо бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною  чисельністю найоманих робітників і без найоманих робітників узагалі  - сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідно Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Вся ця велика зона малого бізнесу  повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу значні і  середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги  яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, стверджуючи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малого бізнесу потребує визначених матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов [5].

Надання процесу створення  малих підприємств масового характеру  веде до виникнення зони малого бізнесу, спроможної успішно входити в  інфраструктуру підприємств. Тим часом, в Україні цей процес зштовхується з багатьма трудностями і проблемами.

За останні роки, зокрема, тут відбулися в цілому сприятливої  зміни в механізмі створення  нових підприємств, у тому числі  малих. Значно спрощений порядок  проходження документів, пов'язаних з одержанням дозволів на підприємницьку діяльність. Це призвело до істотного  скорочення необхідних для цього  термінів. Якщо раніш були потрібні численні візи посадових осіб, що затягувало час оформлення документів на багато тижнів і навіть місяці, те тепер  цей час скоротився до декількох  днів, а граничні терміни оформлення практично обмежені лише частотою засідань комісій виконавчих органів влади, що дають остаточне рішення. Правда, слід зазначити завищену трудність  і складність заповнення необхідних документів. Але ця трудність легко  переборна, оскільки виникнули фірма, за порівняно невеличку плату  берущие оформлення, що на себе весь процес.

При всім цьому, проте, залишаються  численні чинники, що перешкоджають  розвитку малого підприємництва як особливої  буферної зони ринкової економіки. Причому  в першу чергу це відносить  до сфери виробництва і тієї її частини, що спроможна виконувати функції  інфраструктури підприємств. Цілком недостатня інтенсивність цього процесу. Водночас у його напрямках спостерігаються  явні деформації, що не відповідають потребам формування сучасної ринкової економіки.

Діючий порядок створення  підприємств носить (як і колись) дозвільний характер. У законодавчих актах перераховані види діяльності, щодо яких дозволено створювати підприємства. У результаті, якщо той або інший  вид діяльності не передбачений у переліку дозволених, тобто він є неординарним, апарат виконавчих органів влади одержує широкі можливості для необгрунтованих заборон. Тим часом, сутності ринкової економіки відповідає така форма нормативних актів, коли перераховуються заборонені види діяльності.

Створенню нових підприємств, у тому числі і малих, перешкоджає  практика стягування зборів, пов'язаних з оформленням документів і дозволів. Плата за дозволу носить різноманітний  характер. Необхідно сплачувати як за дозвіл займатися підприємницькою  діяльністю взагалі, так і за право  займатися кожним видом діяльності особо. Всі ці внески в остаточному  підсумку збільшують витрати підприємств, скорочують їхні прибутки і прибуток.

Особо слід зазначити, що на шляху розвитку підприємництва в  Україні коштує діючий порядок оподатковування  підприємств. Формально відповідно до цього порядку податком оподатковується  лише прибуток підприємств. Причому  розмір податку складає 30%, що відповідає прийнятому в ринковій економіці  уявленню про оптимальний рівень оподатковувань прибутку. Але це лише оманна видимість. Підприємства зобов'язані  включати у свої витрати відрахування в різноманітні фонди (їх п'ять), що, по суті, є частиною доданої вартості. Тим самим рівень витрат істотно  завішается, а прибуток відповідно скорочується.

Такий порядок оподатковування  містить у собі глибоке внутрішнє  протиріччя. Воно припускає відсутність  конкурентного середовища, монопольне положення суб'єктів ринкової економіки, їхню спроможність установлювати ціни на витратній основі, тобто, по суті, (поява непрацюючих механізмів ринкового  ціноутворення. Якби ті ж підприємства діяли в нормальних ринкових умовах, у яких ціни встановлюються не на витратній  основі, а як рівноважні ціни механізму  ринкової конкуренції, те напевно велика частина підприємств стала б  збиткової, утратила б головний мотив  і основу своєї діяльності - прибуток. У реальних економічних умовах України монопольне завищення цін не стільки розоряє діючі підприємства, скільки перешкоджає створенню нових і, що особливо істотно, неминуче веде до скорочення виробництва через невідповідність купівельної спроможності населення рівням цін.

Прийнята в Україні  система оподатковування прибутку і що включаються у витрати  відрахувань не тільки гальмує розвиток підприємництва, але і деформує його напрямки. Вільний капітал явно уникає сфери виробництва товарів і  послуг, де необхідні щодо значні початкові  капітальні вкладення з проблематичними  перспективами окупності. Він кинеться головним чином у торгово-посередницьку  діяльність.

У сучасній ринковій економіці  податкові важелі рахуються найбільше  ефективним інструментом її регулювання. У Україні ж ці важелі, по суті, практично не використовуються ні для  розвитку підприємництва, ні для регулювання  його напрямків. В даний час нові підприємства, у тому числі малі, не одержують прав на податкові пільги. Відсутня диференціація рівня податків із прибутку і розміру відрахувань у залежності від видів і напрямків підприємницької діяльності, а також від використання прибутку. Немає знижок із податків, якщо прибуток використовується для створення нових робочих місць, технологічного відновлення виробництва і т.д. (відзначимо, що ці й інші податкові пільги були скасовані на початку 1995 р.). Відсутня така форма державної підтримки малих підприємств, як пільгові умови їхній кредитування (наприклад, шляхом забезпечення державних гарантій банкам, що надають кредити на створення підприємств і розвиток підприємницької діяльності).

Широкий, і притім регульований процес розвитку підприємництва, особливо в сфері малого бізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом  національної економіки з кризового  стана на основі приборкання інфляції і вступу стабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництва здатне зупинити падіння  виробництва і валового національного  продукту, домогтися їхні стабілізації, а потім і росту.

Масове підприємництво потребує підготування людей, спроможних до цього  роду діяльності. Така задача повинна  вирішуватися на всіх рівнях утворення  і навчання. Повинна формуватися  і законодавча база, що регулює  відношення, пов'язані зі створенням і функціонуванням малого бізнесу, що забезпечує його захист від монопольних  структур, сваволі чиновників і рекету. інноваційна діяльність господарський кодекс

У свою чергу, утворювана на державному рівні програма повинна  бути заснована на науково розроблених  концептуальних побудовах розвитку підприємництва в окремих сферах і областях економіки. Тільки такий  підхід може допомогти уникнути значних  помилок у процесі створення  системи підтримки малого бізнесу, гарантувати послідовність її формування і забезпечити практичну реалізацію всіх її елементів.

Світовий досвід розвитку малих підприємницьких структур указує на те, що найбільша їхня ефективність досягається в умовах існування  приватної форми власності. Формування її правової бази в Україні повинно  передбачати ряд мір:

- удосконалювання законодавчих  актів, що регламентують масову  приватизацію;

- установлення довгострокової  перспективи розвитку приватного  підприємництва, твердження права  спадкування і продажу власності; 

- надання надійних політико-адміністративних  гарантій від неправомірних зазіхань  на власність із боку держави,  інших фізичних і юридичних  осіб.

Головною проблемою для  малого підприємства є трудності  з фінансуванням. Відсутність достатнього  капіталу в більшості населення, складність, невігодность, а іноді  і неможливість одержання позикових  засобів гальмують розвиток малого бізнесу. Задача держави - створити передумови, що стимулюють вкладення інвестицій і підприємницької енергії в даний сектор економіки [6].

Висновки

Підприємство - це самостійний, організаційно відособлений суб'єкт  виробничої сфери народного господарства, який виробляє і реалізує продукцію, виконує роботи промислового характеру  чи надає платні послуги. Підприємство має конкретну назву - завод, фабрика, комбінат, шахта, майстерня і т.п.

Головною метою (місією) створення  і функціонування підприємства є  одержання максимально можливого  прибутку за рахунок реалізації споживачам виробленої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг), на основі якої задовольняються  соціальні й економічні запити трудового  колективу і власників засобів  виробництва.

Кожне підприємство - це складна  виробничо-економічна система з  багатогранною діяльністю. Найбільше  чітко виділяються напрямки, які  варто віднести до головних:

1. комплексне вивчення  ринку; 

2. інноваційна діяльність;

3. виробнича діяльність;

4. комерційна діяльність  підприємства на ринку; 

5. матеріально-технічне забезпечення  виробництва; 

6. економічна діяльність  підприємства;

7. післяпродажний сервіс продукції виробничо-технічного і споживчого призначення;

8. соціальна діяльність.

Діяльність підприємства упорядковують численні юридичні акти, основними з яких є: Закон України  про підприємство, статут підприємства і колективний договір, що регулює  відносини трудового колективу  з адміністрацією підприємства, Закон  України про підприємництво.

Закон України про підприємство визначає порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємства. Керування підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі сполучення прав власника і принципів самоврядування трудового колективу.

Узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства відповідно до Закону України  про підприємство є прибуток (доход), порядок використання якого визначає власник.

Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємства: забезпечує йому рівні правові й  економічні умови господарювання, незалежно  від форм власності; сприяє розвитку ринку і регулює його за допомогою  економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні міри; забезпечує пільгові умови підприємствам, які  впроваджують прогресивні технології та створюють нові робочі місця.

Підприємство несе відповідальність за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції, за забруднення навколишнього середовища. Підприємство повинне забезпечувати  безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги по захисту здоров'я  його працівників, населення і споживачів продукції.

Підприємство діє на підставі Статуту, що затверджується власником  майна, а для державних підприємств - також при участі трудового колективу.