Економічна сутність капітальних вкладень

Економічна  сутність капітальних вкладень

Капітальні  вкладення - це вкладення капіталу в  різні сфери і галузі народного  господарства з метою оновлення  існуючих та створення нових благ і внаслідок цього одержання  значно більшого прибутку. Такі інвестиції ще дістали назву виробничих вкладень.

З огляду на функціональну  спрямованість розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення - це загальна сума одноразових  витрат капіталу на просте і розширене  відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення - витрати на розширене  їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують таким чином: від загального обсягу капіталовкладень треба відняти  розмір амортизаційних відрахувань, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Капітальні  вкладення являють собою використання суспільством валового національного  продукту на відтворення основних фондів. За формою вони виступають як сукупність затрат на створення нових, а також технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих основних фондів виробничого і відтворювального призначення. Капітальні вкладення мають важливе народногосподарське значення, обумовлене роллю, що виконують знову створені або модернізовані засоби праці в процесі виробництва матеріальних благ. Як важливий фактор розширеного суспільного відтворення досягнень науково-технічного прогресу, що створює матеріальні умови для зростання й удосконалювання суспільного виробництва і підвищення матеріального добробуту народу. Капітальні вкладення розрізняються по формах власності галузевій і територіальній ознаці, призначенню споруджених об’єктів, формам відтворення основних фондів, складу затрат, засобові будівництва, джерелам фінансування. Ефективність капітальних вкладень значною мірою залежить від їхньої структури. Розрізняють галузеву, територіальну, відтворювальну і технологічну структури капітальних вкладень, що визначають їхній співвідношення в різноманітних галузях, регіонах, формах відтворення основних фондів і окремих затрат.

Важливе значення капітальних вкладень і необхідність більш повного використання товарно-грошових відношень в умовах переходу до ринку  об’єктивно потребують державного регулювання (прямого і непрямого) фінансово-кредитних відношень між суб’єктами інвестиційної діяльності. Ці відношення складаються на основі соціально орієнтованої ринкової економіки, що побудована на функціонуванні різноманітних форм власності.

Сукупність  основних правил і рекомендацій, що визначають склад джерел коштів для капітальних вкладень, порядок їхньої мобілізації банками і надання суб’єктам інвестиційної діяльності, а також контролю за цільовим і ефективним використанням цих коштів утворить ядро системи фінансування і кредитування капітальних вкладень. Особливості відтворення основних фондів, будівельного виробництва і його продукції обумовлюють відносну самостійність і специфічні риси цієї системи.

Капітальні  вкладення виступають як одна з форм інвестицій в економіку країни.

За формами  відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

у нове будівництво - створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

на розширення виробництва - уведення в дію нових  основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об’єктах;

на реконструкцію - обладнання діючих виробництв новою  технологією та технікою за новими комплексними проектами;

на технічне переустаткування - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом  і характером витрат у прямих інвестиціях (капітальних вкладеннях) можна вирізнити  їх технологічну структуру:

будівельні  роботи;

монтажні роботи;

машини та обладнання;

проектні роботи.

Обгрунтування капіталовкладень

Врахування  рівня ризику. Методи кількісного  аналізу при управлінні ризиками в інвестиційній діяльності

Суттєвим фактором, що впливає на оцінку ефективності інвестиційного проекту, є фактор ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі, незалежно від його конкретних форм, зрештою з’являється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі капіталу порівняно з очікуваною, то його врахування має важливе значення при проведені аналізу на стадії підготовки проекту до реалізації.

Сучасне ринкове  середовище важко собі уявити без  розвитку. Підприємницький ризик  у ринковій економіці є наслідком  незалежного руху капіталу самостійних  власників. Тому можна дати і таке його визначення як економічної категорії: це відносини між економічно самостійними суб’єктами з питань оптимізації співвідношення доходів і витрат на основі незалежного руху капіталів (інвестицій) та за умови економічної зацікавленості і відповідальності цих суб’єктів.

Сучасна теорія прийняття рішень розрізнює три можливих ситуації:

1. Вибір за  визначеності, коли результат рішення  детермінований і може бути  визначений наперед;

2. Вибір в  умовах ризику, коли результат  не може бути точно спрогнозований, але є певна інформація про  ймовірність можливих наслідків;

3. Вибір в  умовах невизначеності, коли результат  є випадковим і повністю відсутня  інформація щодо ймовірності  наслідків рішення.

У цій класифікації з практичної точки зору межа між  другим та третім випадками дещо розмита, якщо за ймовірність брати так звану суб’єктивну ймовірність, тобто ступінь впевненості людини у настанні тієї чи іншої події.

В економічній  теорії передбачається, що людина, яка  здібна раціонально приймати рішення  виходячи з принципу найбільшої вигоди, завжди має уявлення про ступінь ризику тієї чи іншої альтернативи, обгрунтовуючи його певними міркуваннями. Ці уявлення базуються на впевненості індивіда (суб’єктивних уявленнях) у настанні різних наслідків рішень. Так, нехай як результат рішення вибору проекту розглядається певний єдиний показник (наприклад розмір доходу чи прибутку), фактична величина якого залежить від прийнятого рішення і деяких випадкових факторів, тобто кожному варіантові рішення відповідає свій імовірний розподіл результату. Тоді вибір в умовах ризик буде здійснюватись серед ймовірних розподілів, що відповідає кожному варіантів рішення.

Як правило, аналіз ризиків слід починати з виявлення  якісних та кількісних факторів, які  взаємодоповнюють один одного. Головне  завдання якісного аналізу полягає  у визначенні факторів ризику, етапів і робіт, за яких ризик виникає, тобто у виявленні потенційної області ризику з тим, щоб потім ідентифікувати всі можливі ризики. Кількісний аналіз полягає у чисельному визначенні розмірів окремих ризиків і ризику інвестиційного проекту в цілому. Ця проблема найскладніша і потребує застосування різних методів:

статистичного;

доцільності витрат;

експертних  оцінок;

аналітичного;

та зіставлення  аналогів.

Розглянемо  кожен з них окремо по відношенню до аналізу ризику інвестиційного проекту:

1. Статистичний метод рекомендується застосовувати в процесі обчислення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому і можливих при цьому втрат. Суть його полягає у тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статичні дані, які стосуються результативності здійснення фірмою таких операцій. Частоту виникнення певного рівня втрат пропонується знаходити за формулою

F0= N/Nзаг 

де - F0 частота  виникнення певного рівня втрат;

- N число випадків  появи конкретного рівня втрат;

- Nзаг загальне число випадків у статистичній виборці.

При оцінці достатності  капіталу для реалізації проекту  слід враховувати два поняття: статутний  капітал і весь капітал. Тобто  така достатність визначається максимально  допустимим розміром статутного капталу  компанії і граничним співвідношенням усього її капіталу до суми активів, що називається коефіцієнтом ризику (Н).

Якщо за основу для виявлення таких областей взяти вимоги національного банку  України до оцінки стану активів  будь-якого комерційного банку, то можна виділити п’ять основних областей ризику діяльності будь-якої фірми в умовах ринкової економіки: безризикова; ризиків: недопустимого; критичного; підвищеного; мінімального.

Розглянемо  суть і характеристику кожної з них:

1. Безризикова  область О-Г характеризується відсутністю будь-яких втрат при здійснені операцій з гарантією отримання, як мінімум, розрахункового прибутку. Теоретично прибуток фірми при реалізації проекту необмежений. Коефіцієнт ризику, що визначається граничним співвідношенням усього капіталу компанії до суми активів, дорівнює нулю, тобто Н1=0, де індекс 1 - визначник першої області.

2. Область мінімального  ризику характеризується рівнем  втрат, що не перевищують розміру  чистого прибутку в інтервалі  О-А. Коефіцієнт ризику Н2=Н(О-А1) знаходиться в межах від 0 до 25 %. Тут можливе здійснення операцій з цінними паперами уряду України, муніципальних органів, отримання необхідних позик, гарантованих урядом; участь у виконанні робіт по будівництву споруд та інших фінансованих державними органами заходів. Фірма ризикує тим, що внаслідок своєї діяльності в найгіршому випадку вона не отримає чистого прибутку і не зможе виплатити дивіденди по емітованих цінних паперах. Можливі незначні втрат чистого прибутку, але основна його частина зберігатиметься.

3. Область підвищеного  ризику характеризується рівнем  втрат, що не перевищують розміри  розрахункового прибутку. Коефіцієнт  ризику Н3=Н(А1-Б1) знаходиться в межах 25-50 %. Тут можливе здійснення виробничої діяльності фірмою завдяки отриманим в інвестиційних банках кредитам, гарантованим урядом України на термін до одного року за вирахуванням позичок. Фірма ризикує тим, що в наслідок своєї діяльності вона в найгіршому випадку відшкодує всі витрати (рентні і комунальні платежі, накладні видатки тощо), а в найкращому - отримає набагато менший від розрахункового рівня прибуток.

4. Область критичного  ризику. Можливі втрати, величина  яких перевищує розміри розрахункового  прибутку, але не перевищує загальної  величини валового прибутку. Коефіцієнт  ризику Н4=Н(Б1-В1) знаходиться в межах 50 - 75 %. Фірма може здійснювати різні види лізингу: оперативний (підприємства, фірми-виробники не реалізовують свою продукцію, а передають її в оренду); нерухомості (передача в оренду машин та устаткування, що використовуються різними підприємствами і фірмами терміном від 2 до 6 років); може вкладати фінансові інвестиції у цінні папери інших акціонерних товариств і підприємств. Такий ризик небажаний, оскільки можна втратити всю свою виручку від операції.

5. Область неприпустимого  ризику. В її межах можливі втрати, близькі до розміру власних коштів, тобто повного банкрутства фірми. Тоді прострочена заборгованість за позиками складе 100%, й існує досить великий ризик, пов’язаний із вкладанням грошових коштів та майна під застава для отримання банківських кредитів. Коефіцієнт ризику Н3=Н(В1-Г1) знаходиться в межах 75-100 % [5].

Таблиця 2.1.

Статистичні дані виникнення втрат у виробничій діяльності фірми

	Частота виникнення втрат F, %
	Безризикова	Область ризику
Рік	область	мінімального	підвищеного	критичного	неприпустимого
	Fзаг	F2	F3	F4	F5
1997	0,75	0,32 (42%)	0,33 (44%)	0,05 (7%)	0,05 (7%)
1998	0,80	0,35 (45%)	0,20 (25%)	0,20 (25%)	0,05 (5%)
1999	0,85	0,05 (5%)	0,17 (20%)	0,25 (30%)	0,38 (45%)

Для визначення максимального рівня ризику Рр(мах) по одному з видів господарської діяльності фірми, наприклад зведенню будівель і споруд та їх фінансуванню за державний кошт у вигляді капітальних вкладень з гарантією уряду України, використовуються статистичні дані про виконання такої роботи фірмою за декілька останніх років (табл. 2.1.). З цією метою доцільно використовувати графік Лоренца.

Припустимо, що загальна частота виникнення втрат  фірми Fзаг визначається за формулою (2.1.): Fзаг =0,75 у 1997; 0,80 у 1998; 0,85 у 1999 р. Це відповідає сумі частот виникнення втрат у областях ризику від 2 до 5 (рис. 2.1.) з розподілом у точках А1, Б1, В1 згідно з даними, наведеними у табл. 2.1. Рівень ризику Рр(мах) визначається за частотою виникнення втрат. Для побудови графіка частоту виникнення втрат поставимо у висхідний ранжований ряд за кількістю явищ, потім вирахуємо кумулятивні (накопичені) підсумки, які у табл. 2.1. за 1999 р. означають, що частість страт в областях дорівнює, %: другий - 5, 3-й - 25, 4-й - 65 і в 5-й - 100. Далі беремо квадрат розміром 100х100 і на вертикальній осі відкладаємо кумулятивні підсумки частот, а горизонтальний відрізок розбиваємо на рівні частини за числом областей ризику. Відклавши на графіку проти відповідних кумулятивних підсумків точки і з’єднавши їх плавною кривою, одержимо лінію Лоренца (рис. 2.2.).

За відсутності  втрат, тобто при роботі фірми  у безризиковій області (Рр=0) лінія  Лоренца являтиме собою пряму. Якщо Рр>0, тобто рівень ризику підвищується, частота виникнення втрат розподілиться  нерівномірно.

Чим вищий показник Рр, тим більш випуклою є лінія Лоренца, а отже тим більшим буде відрізок, обмежений цією лінією і лінією рівності. Якщо від одиниці відняти відношення довжини відрізку аb=1,7 до довжини всієї діагоналі АС=7,2, то одержимо значення Рр.

У цьому випадку рівень ризику визначається

Рр(1999) = (1 - 1,67/7,2)х100% = 77 % (2.2)

Кривизна лінії  Лоренца може мати протилежне зображення, яке залежить від значень кумулятивних підсумків. Якщо це так, тобто коли частота  виникнення ризику незначна, то одиниця  у формулі відсутня.

Побудова кількох  ліній Лоренца за різними періодами  дозволяє порівнювати Рр за ступенем кривизни цих ліній.

Проведені дослідження  методу визначення величини Рр за допомогою  графіка Лоренца поряд із позитивними  аспектами виявили і деякі  його недоліки. Так згаданий показник не дорівнюватиме одиниці при його максимальному значенні, а буде лише прямувати до неї. Цей недолік можна усунути визначенням індексу ризику за формулою

 (2.3)

де Рр — рівень ризику за певний період часу;

п — число  одиниць сукупностей;

V( 1,2, .,п) —  питома вага частоти виникнення  втрат Рр.