Економічна сутність капітальних вкладень

Запропонований  показник (індекс ризику) визначається з використанням даних табл. 2.2 [5].

Таблиця 2.2.

Розрахунок  рівня ризику за певний період

		Розподіл частоти  втрат F0 за черговістю визначення
		1997			1998			1999
		1	2	гр.4 х	1	2	гр.7 х	1	2	гр.10х
				гр.2			гр.2			гр.2
1.	2.	3.	4.	5.	6.	7.	8.	9.	10.	11.
1	0	0,32	42	-	0,35	45	-	0,05	5	-
2	1	0,33	44	44	0,20	25	25	0,17	20	20
3	2	0,05	7	14	0,20	25	50	0,25	30	60
4	3	0.05	7	21	0,05	5	15	0,38	45	135
Разом:		0,75	100%	79	0,80	100%	91	0,85	100%	215
Примітка		1 - частота виникнення  втрат F0
		- % до безризикової  зони

Від’ємне значення означає, що порівняно з 1997 р. ризик  зріс на 43 %, тому Рр(1999) = 39,3 %+43 % = 82,3 %.

Порівняння  цих методів демонструє, що різниця при визначенні Рр складає 5,3 %, а похибка — 6,43 % (5,3/82,3)х100, що цілком припустимо.

Далі розглядатимуться питання визначення максимального  розміру ризику та встановлення його оптимального рівня, виходячи з логіки попередніх досліджень.

Останнім часом  у зарубіжних фірмах найбільш популярним став метод статистичних випробувань, або метод “Монте-Карло”. Його перевагою  є можливість аналізувати та оцінювати  різноманітні варіанти організації  процесу реалізації інвестиційного проекту і враховувати різні фактори ризиків у межах одного підходу. Різні типи проектів мають свої недоліки з точки зору ризиків, що виявляються при моделюванні. Недоліком методу статистичних досліджень, на нашу думку, є те, що у ньому для оцінок та висновків використовуються ймовірнісні характеристики, що не дуже зручно для безпосереднього практичного застосування і не задовольняє менеджерів проекту.

Аналіз ризику зручніше проводити у послідовності, як на рис. 2.3 .

Кожне нове підприємство чи новий інвестиційний проект безперечно стикаються на своєму шляху з певними труднощами, що загрожують їх існуванню. Підприємцям необхідно вміти їх передбачати і завчасно вживати ліквідаційних заходів. Але спочатку потрібно оцінити ступінь ризику і виявити ті проблеми, які можуть стояти на перешкоді підприємницькій діяльності.

Підприємець має  враховувати ступінь ризику з  метою страхування своєї активності. Саме тому доцільно спочатку розробити  стратегію поведінки і запропонувати  шляхи виходу із можливих ризикових  ситуацій.

Усі учасники проекту  зацікавлені у виключенні можливості повного провалу чи щонайменше запобіганні  збитків. В умовах нестабільної швидко змінюваної ситуації їм слід передбачати  всі можливі наслідки дій своїх  конкурентів, а також зміни ринкової ситуації.

Призначення аналізу  ризику полягає в наданні потенційним  партнерам необхідної інформації для  прийняття рішень про доцільність  участі у реалізації проекту і  вживанні заходів по захисту можливих фінансових втрат.

Говорячи про  необхідність аналізу і врахування ризику при управлінні інвестиційними проектами, як правило, йдеться про основних учасників проекту: замовника, інвестора, виконавця (підрядчика), продавця, покупця, а також страхову компанію.

При аналізі  ризику будь-кого з них чи самого інвестиційного проекту та його здійсненні нами пропонується використати такі критерії:

втрати від  ризику незалежні одна від одної;

втрати по одному з напрямків  “портфеля ризиків” не обов’язково  збільшують ймовірність втрати по іншому;

максимально можливий збиток не повинен перевищувати фінансових можливостей учасника.

У процесі прийняття рішення  щодо допустимого підприємницького чи інвестиційного ризику важливо знати  не лише ймовірність певного рівня  втрат, але і ймовірність того, що втрати не перевищать певного рівня. Необхідність подібного розрахунку виникає, наприклад, у такій ситуації. Припустимо, менеджер вважає, що втрата 20 млн дол. не змінює кардинально характеру підприємницької діяльності фірми; разом з тим збитки розміром 80 млн дол. призведуть до великих фінансових ускладнень, на які керівники фірми не підуть. За такої ситуації важливіше знати не про ймовірність втрат у 20 млн дол., а що вони не перевищать цієї суми.

Оцінка ризику залежить від  інтуїції підприємця. Вибір його прийнятного  ступеня залежить від готовності керівника ризикувати.

Отже, економічна самостійність  підприємства вимагає від його керівників вміння правильно обирати своїх  партнерів. Без фінансового аналізу  і обліку ризику неможливий також  вірний вибір політики фірми: ані  тактичної, ані стратегічної. Однією з особливостей управління компанією у ринковій економіці є проведення стратегічних досліджень, адже за умов нестабільності потрібно вміти оцінювати і прогнозувати можливі ризики. Стратегія управління має сприяти стабілізації виробничо-господарської діяльності підприємства. Недостатньо займатись лише тактичними питаннями, оскільки їх результати не забезпечують гарантованого ефективного функціонування фірми на перспективу. Важливість стратегічних рішень підтверджують дані американських вчених, за якими коливання прибутковості фірми на 80% визначаються вірністю стратегічних рішень.

Під стратегією управління фірмою розуміють визначення довгострокових цілей розвитку в інвестиційному проекті і факторів підвищення доходності з урахуванням можливих змін на ринку. Вона має знаходити своє відображення у зниженні ризиків. Її завдання полягає у підготовці фірми до можливих змін ринкової ситуації, протистоянні несприятливому впливові ри зиків та випадкових факторів.

Слід зазначити, що прийняття  рішення — це психологічний процес, в якому людська поведінка є не завжди логічною. Іноді людиною керує логіка, а іноді й почуття, тому управлінські рішення можуть мати або інтуїтивний, або раціональний характер. Раціональність — це використання інтелекту та досвіду для прийняття рішення, на яке впливають також особисті риси відповідальних управлінців, середовище, інформаційні обмеження, обгрунтованість наслідків ризику та норми поведінки. Схематично цей процес показаний на рис. 2.4. Першим кроком у формуванні стратегії є визначення мети. Формування цілей фірми, в основному, визначається такими факторами:

1) типом фірми;

2) економічним становищем  фірми (поточним і перспектив  ним);

3) суб’єктивним (міркування  різних власників).

Цілі учасників визначення стратегії можуть суперечити одна одній. Наприклад, можуть виникати розбіжності у думках між менеджерами і власниками. Статус фірми у суспільстві, а отже і статус менеджера визначаються обсягом продажу. Проте ця мета може суперечити баченню пріоритетів власниками (акціонерами) компанії, наприклад щодо максимізації прибутку.

Іншою проблемою є збалансування  короткострокових і довгострокових цілей. Якщо у підприємства не буде стійкого прибутку найближчим часом, воно просто перестане існувати. Проте  якщо не перейматися проблемами перспективи розвитку, під приємство теж не виживе.

При значному вкладанні коштів у рекламу і незначних витратах на дослідження і розробки поточні  обсяги продажу зростають, а майбутні скорочуються. Припустимо, що фірма  не модернізує основного капіталу. Вона може збільшити прибуток найближчим часом, але обладнання зноситься, а прибуток у перспективі змен шиться. Якщо фірма не витрачає часу і коштів на перепідготовку персоналу, не розробляє нових видів продукції, то її доходи в майбутньому також зменшаться, а позиції на ринку погіршаться.

Другим етапом розробки раціональної стратегії є діагностичний. Він передбачає аналіз зовнішнього середовища за такими параметрами:

визначаються зміни, що впливають  на різні аспекти стратегії, наприклад  динаміка цін;

оцінюються фактори, що представляють загрозу для стратегії фірми: перш за все, діяльність конкурентів і держави;

встановлюються фактори, що представляють великі можливості для досягнення загальнофірмових цілей.

Якщо говорити про фірму  в цілому, то перед нею завжди є кілька альтернатив: зростання (за рахунок власних чи залучених коштів, злиття з іншими підприємствами) чи скорочення (ліквідація, банкрутство, реструктуризація тощо).

У процесі реалізації стратегії може змінитися зовнішнє середовище, на що менеджер обов’язково  повинен відповідним чином відреагувати. Окрім того, визначена при побудові фірми як системи початкова сукупність обмежень може не враховувати всіх ускладнень, які проявляються з плином часу. Отже, цілі та - обмеження слід постійно переглядати.

Це теоретичне положення має велике практичне  значення для нашої економіки  сьогодні. Цілком зрозуміло, що в ринковій економіці порівняно з плановою змінюються цінності і цілі функціонування первинної ланки. Якщо паралельно не відбувається зміни структури наших підприємств, функцій їх основних підрозділів, то жодні заходи - ані акціонування і приватизація, ані взаємозаліки заборгованості і кредитування банку не допоможуть. Адже при зміні зовнішнього середовища має трансформуватись і внутрішнє.

Дійсно, щоб  вижити за умов різкої зміни поля функціонування фірми, необхідно коригувати цілі, структуру  і функції основних підрозділів.

Методи  оцінки ефективності капіталовкладень

У основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежать оцінка і порівняння обсягу капітальних вкладень, що передбачені, та майбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювані показники належать до різноманітних моментів часу, ключовою проблемою тут є проблема їхньої порівнянності. Ставитися до неї можна по-різному в залежності від існуючих об’єктивних і суб’єктивних умов: темпу інфляції, розміру капітальних вкладень і що генеруються надходження, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

Методи, використовувані  в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи: а) засновані на дисконтированих  оцінках; б) засновані на облікових  оцінках. Розглянемо ключові ідеї, що лежать в основі цих методів.

Метод чистої теперішньої вартості

Цей метод заснований на зіставленні розміру вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою  дисконтированих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часу, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановленого аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він хоче або може мати на капітал, який ним інвестується.

Припустимо, робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні прибутки в розмірі P1, P2, ., Рn. Загальний накопичений розмір дисконтированих прибутків (PV) і чистий приведений ефект (NPV) відповідно розраховуються по формулах:

, (2.4)

. (2.5)

Очевидно, що якщо: NPV > 0, то проект варто прийняти;

NPV < 0, то проект  варто відкинути;

NPV = 0, то проект  ні прибутковий, ні збитковий.

При прогнозуванні  прибутків по роках необхідно  по можливості враховувати усі види надходжень як виробничого, так і  невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування або вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як прибутки відповідних періодів.

Якщо проект припускає не разове капіталовкладення, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:

, (2.6)

де i - прогнозований  середній рівень інфляції.

Розрахунок  за допомогою приведених формул вручну достатньо важкий, тому для зручності застосування цього й інших методів, заснованих на дисконтованих оцінках, розроблені спеціальні статистичні таблиці, у яких табульовані значення складних відсотків, що дисконтующих множників, дисконтованого значення грошової одиниці і т.п. у залежності від тимчасового інтервалу і значення коефіцієнта дисконтування.