Економіка Великобританії

8. Основні економічні індикатори країни

Основні економічні індикатори

Зайнятість - інформація про основні тенденції на ринку  праці, яку можна отримати з щомісячного  огляду Офісу національної статистики.

Індекс роздрібних цін (англ. Retail Price Index, RPI) - відображає зміну  цін кошика споживчих товарів. Варіант Індексу - RPI-Х, який виключає процентні платежі по іпотеці, - використовує Казначейство для визначення цілей по інфляції.

Валовий внутрішній продукт - використовується для оцінки місця  країни на кривій економічного циклу. Щоквартальні звіти надає Бюро статистики.(див. у додатках)

Індекс промислового виробництва (IP) - використовується для  оцінки зміни обсягу випуску продукції, вимірюється у фізичних величинах  виробленої продукції. На нього припадає близько 1/4 ВВП.

Індекс менеджерів із закупівель (Purchasing Managers Index (PMI) - формулюється на основі щомісячних опитувань, які проводить Професійний інститут по закупівлях і поставках. Базується на середньозважених і враховують сезонність оцінках виробництва, замовлень, складських запасів і зайнятості.

9.Структура та динаміка розвитку економіки (товарна, географічна)

Галузева структура  британської економіки в повоєнний  період зазнала суттєвих змін. Насамперед, це виявилося в скороченні частки “старих” галузей промисловості - текстильної, металургійної промисловості, суднобудування. Конкуренція, що посилилася з боку нових індустріальних країн, призвела до витіснення зі світових ринків колишню гордість Англії - текстильну промисловість. В цілому роль легкої промисловості Великої Британії помітно зменшилася. Далося взнаки також все більше переміщення чорної металургії до країн, що розвиваються. В 60 - 70-х роках приріст виробництва в означених вище галузях був від’ємним, особливо в суднобудуванні. Значно знизилися темпи виробництва локомотивів, вагонів, автомобілів і мотоциклів.

Водночас швидко розвивалася  електротехніка й електроніка, хімічна промисловість, щорічні темпи приросту яких у 60-ті роки досягали 6, а в приладобудуванні - навіть 8%. Якщо в побутовій електротехніці позиції Великої Британії слабкіші за її конкурентів, то у виробництві великих ЕОМ та в аерокосмічній техніці вона знаходиться серед лідерів (за випуском космічної техніки вона поступається тільки США та Франції). В електронній промисловості велику роль відіграє компанія “Інтернешнл комп’ютерз лімітед” (ІКЛ), в аерокосмічній та воєнній - “Роллс-Ройс”, виробництві засобів зв’язку - “Брітіш телеком” (БТ).

В автомобілебудуванні  Велика Британія втрачає лідируючі  позиції, які мала напочатку XX ст. Значна частина виробництва автомобілів у країні контролюється американським капіталом. Основний випуск автомобілів у Британії здійснює компанія “Брітіш Лейланд”; корпорація “Роллс-Ройс” переорієнтувалася на виробництво моторів і аерокосмічної техніки.

В хімічній промисловості  випереджаючими темпами розвивається виробництво продукції органічного синтезу (пластмаси, синтетичні волокна), нафтохімія і фармацевтика. В останній галузі Велика Британія здобула особливих успіхів (до речі, ще в 1929 р. саме англійський вчений А. Флемінг відкрив пеніціллін, за що був нагороджений Нобелівською премією).

У цілому частка обробної промисловості Великої Британії, як і в економіці інших розвинутих країн, неухильно знижується. Якщо в 1950 р. вона становила 30%, то в 2000 р. - вже тільки 18,8%. Що ж до гірничої промисловості й енергетики, то в перші повоєнні десятиліття вона скорочувала обсяги виробництва; це було пов’язано з тривалим спадом вугільної й залізорудної промисловості. Проте із відкриттям і освоєнням родовищ нафти й газу на шельфі Північного моря ситуація різко змінилася. Видобуток нафти в британському секторі шельфу розпочався в 1975 р., і невдовзі країна не тільки повністю забезпечила себе своєю нафтою, а й стала її експортером. Правда, собівартість англійської нафти досить висока через складні умови видобутку; тому її конкурентоспроможність сильно залежить від рівня світових цін на енергоносії. Найвідомішим родовищем нафти є “Екофіск”. Від нафтових і газових свердловин до британського узбережжя протягнуто трубопроводи. Переважна частина нафти й газу видобувається й переробляється англо-голландською компанією “Роял Датч-Шелл” та англійською “Брітіш петролеум”.

Нафта й газ становлять 70% всіх енергоносіїв, що споживаються у Великій Британії. Незважаючи на досить великі поклади вугілля, його частка впала досить сильно; в 1913 р. у Великій Британії видобувалося 287 млн т цього палива, а в 1999 р. - тільки 36 млн т. Нарощує потужності атомна енергетика, нині вона виробляє чверть усієї електроенергії країни. Проте частка АЕС в британській енергетиці значно нижча, ніж у французькій (табл. 2.31).

Таблиця 2.31

Найбільші компанії в  промисловості Великої Британії

Сільське господарство Великої Британії - Ця галузь господарства Великобританії традиційно відзначається малою кількістю працюючих і дуже високою інтенсивністю. У ньому разом з лісовим господарством і рибальством працює лише 290 тис. чол. Середні врожаї пшениці перевищують 70 ц/га, картоплі — 360 ц/га, цукрових буряків — 420 ц/га. У Великобританії виведено багато високопродуктивних тварин, і зараз країна є провідним експортером племінної худоби. Чимало всесвітньо відомих порід великої рогатої худоби, овець, свиней і коней мають назву англійських графств. Зумовили таке явище обмеженість земельних ресурсів, ранній розвиток товарних відносин, можливості вдосконалення виробництва в багатій країні (вже в першій половині XIX ст. на англійських полях використовували чилійську селітру і перуанське гуано), традиційна увага, в тому числі й держави, до селекційної справи.

Ферми Великобританії великі (середній розмір понад 70 га). Вони користуються широкою урядовою підтримкою. Частка державних субсидій у вартості продукції сільського господарства становить більше чверті і є однією з найбільших у світі.

Для потреб сільського господарства використовують близько 17 млн га земель, із них 5 млн га — орні, 7 — під  сіяними травами і 5 — грубі  пасовища (верескові пустища на узгір'ях). За розмірами сільськогосподарського виробництва Великобританія посідає одне з провідних місць у світі, а за поголів'ям овець — перше місце в Західній Європі.

Понад 70 % вартості сільськогосподарської  продукції припадає на м'ясо, молоко і молочні продукти, яйця та вовну. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. Вирощують пшеницю, ячмінь, картоплю, рапс, цукрові буряки, овочі і фрукти, квіти. Кращі сільськогосподарські землі і найбільш інтенсивні господарства розташовані на рівнинах. На сході і півдні переважають орні землі й інтенсивна відгодівля тварин, на заході і півночі — випас овець на грубих пасовищах. Характерним є відведення земель під численні парки, садиби, живоплоти.

Сільське господарство забезпечує власні потреби країни на 2/3. Імпортують масло, сир, м'ясо, тростинний цукор, кормове зерно, продукти тропіків, особливо чай і каву, а також рибу. Власні заготівлі деревини порівняно незначні — 6,5 млн м куб. Вилов риби — 0,7 млн т.(Офіс Національної Статистики Великобританії)

 10. Внутрішньоекономічна політика

У регулюванні економіки  Великої Британії державі належить значно більша роль, ніж в інших  розвинутих країнах. Це виявляється, зокрема, у високій частці держави в національних капіталовкладеннях, в частці державних підприємств у числі зайнятих і валовій продукції, у високій частці бюджетних витрат у ВВП. Наприкінці 70-х років (перед приходом до влади уряду М. Тетчер) в націоналізованих галузях утворювалося понад 10% ВВП й здійснювалося чверть усіх інвестицій у промисловість. Глибина втручання державних органів в економіку значною мірою залежить від того, яка партія знаходиться при владі лейбористи чи консерватори.

Коли в 1945 р. до влади  прийшли лейбористи, вони здійснили  широкомасштабну націоналізацію виробництва. Перша хвиля націоналізації (1946 - 1951 рр.) охопила переважно капіталомісткі, базові галузі промисловості: вугільну, енергетику, чорну металургію, транспорт, зв’язок. Також був націоналізований Англійський Банк. Лейбористи спиралися на кейнсіанську концепцію необхідності централізованого державного контролю й значного розширення господарських і соціальних функцій уряду. В 60-х роках уряд лейбористів упровадив індикативне планування і регіональне програмування. Були створені додаткові механізми регулювання економіки - міністерство економіки, міністерство зайнятості й продуктивності праці, міністерство технології.

Уряд лейбористів не вирішив проблем прискорення  темпів економічного розвитку і не досяг суттєвого поліпшення умов життя населення. В 1970 р. до влади прийшли консерватори, які взяли курс на денаціоналізацію економіки й зменшення втручання держави в діяльність фірм. Вони розпустили ті міністерства, що були створені їх попередниками. Якщо лейбористи вважали необхідним перш за все стимулювати попит як головний фактор піднесення економіки, то консерватори здійснювали неоліберальну політику, суть якої полягає в стимулюванні пропозиції, тобто в наданні всілякої підтримки виробникам. Спільним у лейбористів і консерваторів було намагання досягнути покращення платіжного балансу або зростання економіки за допомогою політики “стоп-уперед”. Основним завданням такої політики була боротьба з інфляцією. Проте дефляційні заходи, що особливо активно впровадили консерватори, погіршили становище на внутрішньому ринку, обмежили попит на товари й послуги. Внаслідок уповільнилися темпи зростання економіки й зросло безробіття.

Економічна криза 1973-1974 рр. прискорила падіння уряду консерваторів, до влади знов прийшли лейбористи. Розпочалася друга хвиля націоналізації економіки (1974-1977 рр.). Цього разу додержавного сектора були залучені суднобудування, авіаракетне виробництво, автомобільна промисловість, ряд підприємств верстатобудування, електроніки та ін. Були націоналізовані такі концерни, як “Брітіш стіл”, “Брітіш ероспейс”, “Брітіш ейруейз”, “Роллс-Ройс” (націоналізована ще в 1971 р.), транспортні підприємства тощо. Одним з напрямів політики лейбористів цього періоду була закупівля державою контрольних пакетів акцій перспективних підприємств. Для здійснення цієї мети було утворено холдингову компанію “Національне управління підприємствами”.

Наприкінці 70-х років  економічна ситуація у Великій Британії погіршилася, темпи розвитку загальмувалися. Кейнсіанська теорія стала розглядатися як така, що не може вирішити економічні проблеми в нових умовах. Все це сприяло приходу до влади в 1979 р. консерваторів на чолі з М. Тетчер. Вона рішуче відкинула кейнсі- анство й віддала перевагу політиці монетаризму. Було денаціоналізовано ряд державних підприємств. Було розпродано приватному бізнесу родовища нафти й газу, що належали до того державі, контрольні пакети акцій компаній “Брітіш ероспейс”, “Брітіш ейруейз”, “Брітіш фрейт корпорейшн”, “Брітіш телеком”, “Роллс-Ройс”. Було приватизовано близько 100 державних компаній, внаслідок чого державний сектор скоротився на дві третини. Виручка від реалізації активів денаціоналізованих компаній становила 80 млрд. ф. ст.

Державна система в  сфері охорони здоров’я, страхування, пенсійного забезпечення перетворилася на змішано-державну систему. Було проголошено вільний вибір у шкільній освіті: кожний міг обирати або безплатну державну школу, або платну приватну. Уряд консерваторів знизив ставки податків на прибуток, йому вдалося приборкати інфляцію. Ще при консерваторах в промисловості Великої Британії з’явилася тенденція до зростання темпів розвитку. Відбулася значна децентралізація механізму управління економікою. Консерватори були при владі безперервно 18 років.

З 1997 р. країною керують  знов лейбористи на чолі з Е. Блером. На відміну від попередніх лейбористських урядів, Блер не став розпочинати нову хвилю націоналізації підприємств. Його програма будується на поєднанні соціальних цінностей лейборизму з розвитком ринкової економіки. Якщо в попередніх програмах лейбористів наголос робився на наданні прямої допомоги малозабезпеченим верствам населення, то нові лейбористи перевагу надають кращим умовам одержання освіти, професійному навчанню, стимулюванню праці, створенню нових робочих місць.